Історії жінок

Катя прокинулася без будильника, пройшла на кухню, одягла поверх домашнього плаття фартух і взялася за сніданок. Дістала з холодильника випечені з вечора млинці, начинила їх сиром і поклала на сковорідку. Через півгодини на кухню зайшов Микола. – Ммм…, як смачно пахне, – задоволено простягнув чоловік. – Сідай, будемо снідати, – відповіла Катя і поставила перед чоловіком тарілку з млинцями. Жінка сіла навпроти і дивилася, як чоловік, смакував млинці.  І раптом, несподівано сказала: – Микола, давай розлучимося! – Як розлучимося? Чому? – Микола застиг з виделкою в руці, чоловік здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Катя прокинулася без будильника, подивилася на годинник – половина на дев’яту. Можна, звичайно, ще поспати – сьогодні неділя, але краще встати, день буде довшим, більше встигнеш зробити.

Катя вмилася, уважно подивилася на себе в дзеркало: так, звичайно, вона виглядає непогано, але вік все більше дається взнаки.

Місяць тому їй виповнилося сорок п’ять. Цю подію відзначали у ресторані – запросили рідню та декого з друзів. Чоловік був уважний, промовив кілька тостів, повідомивши присутнім, яка чудова в нього дружина: і господиня чудова, і дітей йому добрих подарувала, і розумниця, і красуня.

Гості підтримали Миколу. Загалом ювілей вдався.

Катя пройшла на кухню, одягла поверх домашнього плаття фартух і зайнялася приготуванням сніданку. Дістала з холодильника випечені вчора ввечері млинці, начинила їх сиром і поклала на сковорідку.

Потім зварила собі каву і, відпиваючи з чашки по ковточку, замислилась.

З роздумів її вивів звук дверей, що відкриваються – чоловік прокинувся і попрямував у ванну. Хвилин за десять він, рум’яний від холодної води, зайшов на кухню і, привітавшись з дружиною, сів за стіл.

Катя поставила перед ним чашку кави з молоком, посунула тарілку з гарячими млинцями і сіла навпроти, підперши рукою щоку.

Вони з Миколою одружилися дуже рано, через рік у них народилися двійнята – Оксана та Олег. Дочка та син уже закінчили навчання, Олег працює в якійсь престижній компанії, Оксана вийшла заміж за свого однокурсника, і зараз вони чекають на первістка.

У Миколи свій бізнес – підприємство з виготовлення меблів, колись вони разом починали цю справу, але вісім років тому Катерину запросили на дуже пристойну посаду у велику фірму – там були хороші кар’єрні можливості, а у Миколи вона виконувала рутинні обов’язки бухгалтера. Звичайно, вона погодилася і жодного разу не пошкодувала про це.

Катя дивилася, як чоловік, акуратно розрізаючи кожен млинець на чотири частини, відправляє його до рота, запиваючи кавою.

І раптом несподівано сказала:

– Микола, давай розлучимося.

Микола, який у цей момент збирався відправити до рота чергову чверть млинця, застиг з виделкою в руці.

– Катю, з тобою все гаразд? Ти не занедужала? – Нарешті зумів вимовити чоловік. – Чому ми маємо розлучатися?

– Нудно мені, Миколо, втомилася я від одноманітності. Приходжу з роботи – порожня квартира. Готую вечерю, іноді чекаю на тебе, але частіше вечеряю одна, щось почитаю або подивлюся телевізор і лягаю спати. Мені здається, що ми з тобою вже набридли один одному – спимо в різних кімнатах, разом нікуди, окрім родинних посиденьок, не ходимо, розмовляємо лише на побутові теми. Останні два роки навіть відпочивати порізно їздили.

– Я лягаю в іншій кімнаті, бо зазвичай приходжу, коли ти вже спиш, і я не хочу тебе будити. Так, я втомлююсь – доводиться багато працювати, ти сама знаєш, що вести свій бізнес – це не на дядька працювати з дев’ятої до п’яту. Усе нагляду потребує. Я не завжди можу залишити фірму в той час, коли в тебе відпустка – цього року постараюся, але обіцяти нічого не можу, – спокійно пояснив дружині Микола.

– Звичайно, ти не можеш мені нічого обіцяти, адже ти вже пообіцяв у серпні провести відпустку з Вірою із бухгалтерії. А втрьох нам буде трохи ніяково, – сказала Катя.

– З чого ти це взяла? – обурено глянув на дружину Микола.

– Від самої Віри дізналася – вона у себе на сторінці виклала анонс майбутньої відпустки та фотографії вашої березневої подорожі у Єгипет.

– Але чому ти вирішила, що Віра поїде у відпустку зі мною? – Запитав чоловік.

– Бо в п’ятницю ти сказав мені, що поїдеш на склад розбиратися з якимись проблемами, а сам цей вечір провів у ресторані з тією самою Вірою, – спокійно відповіла Катя.

– Так, ми спочатку їздили на склад, а потім я запросив її до ресторану – нам треба було обговорити деякі робочі питання, – спробував виправдатись Микола.

– А які питання ти обговорював із Людою з податкової? А з Ларисою? А з Оленкою? – Усміхнулася Катя.

– Ти що, стежила за мною? – обурився чоловік.

– Ще чого!

– Значить, усі ці плітки принесли твої подружки, – заявив Микола.

– Думай що хочеш. Давай не затягуватимемо з розлученням. Можна піти до ЗАГСу у середу – у мене буде вільний час, – запропонувала Катя.

– А я не збираюся розлучатися і затягуватиму! – уперто сказав Микола.

– Добре, я звернуся до суду. Але май на увазі, тоді я проситиму розділу твого бізнесу – починали ми його разом, моє ім’я є у всіх установчих документах, – повідомила Катя.

– А якщо я погоджусь? – Запитав чоловік, якому не хотілося ділити бізнес.

– Тоді ми продаємо цю квартиру – ні мені, ні тобі не потрібні чотири кімнати – купуємо мені двокімнатну в нашому ж районі та обставляємо її меблями. Все. Бізнес залишається у тебе, машини у нас у кожного своя, і розійдемося тихо та мирно.

– Я маю подумати, – похмуро сказав Микола і, відсунувши тарілку з недоїденим млинцем, вийшов із кухні.

Катя прибрала зі столу, одяглася і пішла прогулятися – погода була чудова, кінець квітня був теплим та сонячним.

Коли вона повернулася додому, її чекав сюрприз у вигляді свекрухи – Наталі Ігорівни.

– Ти що задумала, Катерино? Яке розлучення у ваші роки? Ти живеш як у Христа за пазухою – Микола тебе забезпечує, ти не знаєш ні в чому нестачі, купуєш собі все, що хочеш, літаєш відпочивати в такі країни, про які дехто навіть не чув, – почала обурюватися свекруха.

– Наталю Ігорівно, все, що ви зараз перерахували, я оплачую сама. А Микола все це оплачує своїм «рибкам», «пташечкам», «зайчикам». Нинішню його «пасію» звати Віра. Імен усіх, які були до неї, я можу не згадати, але якщо ви дуже хочете, я постараюся. І ще: ні ваша думка, ні ваші поради мене не цікавлять.

Через півтора місяці Катя отримала документи про розлучення і в’їхала у двокімнатну квартиру вже як вільна жінка.

Але даремно вона сподівалася, що їй дадуть спокій.

Мати Каті мала ювілей – сімдесят років. Дочка запропонувала їй відзначити цю подію в ресторані і навіть хотіла взяти на себе всі витрати, але мати затялася.

– Я звикла гостей збирати вдома, – сказала вона.

Довелося Каті готувати на кухні матері на дванадцять чоловік – мали зібратися майже всі родичі. Щоправда, не повідомляючи матір, деякі страви Катя все-таки замовила.

Коли гості розсілися за столом і вимовили свої привітання, мати ні з того ні з сього завела розмову про розлучення Каті:

– Даремно ти, Катерино, пішла від Миколи. Адже він так переживає! Мені дзвонила Наталя Ігорівна. Вона каже, що він дуже хоче з тобою зійтись. Ти подумай, все ж таки ви стільки років прожили разом, дітей таких добрих виростили.

– Мамо, Наталя Ігорівна просто втомилася сина свого обслуговувати. Він же має свою квартиру, але він там пожив з місяць і до мами під крильце втік. Правильно: усі його «рибки» та «пташки» не поспішають йому на сніданок сирники смажити. Ось він зі своєї квартири до мами і перебрався: мама і нагодує, і випере, і сорочку випрасує. А Наталя Ігорівна вже не дівчинка, тобі ровесниця. Тому хоче Миколу назад до мене прилаштувати. Не вийде.

– А ти все одно подумай. Ось і тітка Люба теж зі мною згодна. Вона з дядьком Василем тридцять п’ять років прожила! – продовжувала вмовляти Катю матір.

– І тридцять років із цих тридцяти п’яти дядько Василь тітку Любу регулярно ображав. Напевно, саме тому її поради є дуже авторитетними. І взагалі, мамо, давай вже змінимо тему, а то я дивлюся, що ти всю цю сімейну раду зібрала, щоб мене з Миколою помирити. Дякую не потрібно. Я в своєму житті якось сама розберуся.

– Але ж Наталі Ігорівні справді дуже важко, як ти не можеш зрозуміти, – висловилася ще одна тітонька.

– А це вже не мої проблеми, – сказала Катя і пішла на кухню по торт.

Вам також має сподобатись...

До Ірини мала приїхати в гості свекруха. Жінка дуже хвилювалася. У день приїзду матері чоловіка вона встала раніше й одразу ж побігла поратися на кухні. Їй дуже хотілося здивувати Марину Григорівну різними смаколиками. Ірина приготувала дві гарячі страви, салати, закуски. А до чаю спекла пиріг із малиновим варенням… Свекруха похвалила невістку. – Але вистачило б і одного супчику й пари салатиків, – усміхнулася Марина Григорівна. Минув тиждень. – Ірино, я маю до тебе дуже серйозну розмову! – раптом сказала свекруха. – Присядь біля мене, будь ласка. Ірина здивовано подивилася на жінку, не розуміючи, що відбувається

Віра Юріївна ліпила вареники, коли у двері подзвонили. Жінка швидко витерла руки об рушник, і пішла відкривати. На порозі стояв її син Леонід. – Мамо, пустиш? – тихо сказав Леонід, в руках він тримав улюблений тортик Віри Юріївни. – Заходь, синку! – жінка впустила сина. Леонід зайшов в коридор, сів на крісло і опустив голову. – Сину, що сталося? – захвилювалася Віра Юрівна. – Мамо, я так винен. Я так завинив! – Леонід простягнув тортик. – Що вже сталося? Розповідай все! – Віра Юріївна здивовано дивилася на сина, нічого не розуміючи

Катя вийшла з роботи раніше, щоб зробити сюрприз чоловікові. Вона зайшла в магазин, купила всіляких смаколиків і поспішила з пакетами додому. – От Ігорчик мій зрадіє, – посміхалась вона. Катя тихенько відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру. Жінка застигла від здивування! В коридорі стояли чужі жіночі туфлі, а на тумбочці лежала жіноча сумочка. Раптом у спальні почулася якась метушня

Зіна лежала в палаті, коли відчинилися двері і на порозі зʼявився її син Олег. – Ой синку, – ахнула Зіна. – Я тут заслабла трохи… Олег якось дивно зиркнув на матір і став біля ліжка. Зіна помітила, що він їй нічого не приніс… – Мамо, я до тебе маю дуже важливе питання, – нарешті почав молодик. – Я бачу що ти слаба… Тож хотів запитати – а ти заповіт написала? Мало що там може бути. Я ж тобі рідний! А Андрію твоєму пасинку і так вистачить. Він тобі ніхто! Зіна не повірила своїм вухам