Життєві історії

Валерій з дружиною збиралися лягати спати. – Ти знаєш, що сьогодні до Світлани Володимирівни заходив твій брат, – раптом сказала чоловіку Алла. – Так, мама розповідала, – відповів Валерій. – Вони про щось дуже довго розмовляли на кухні, – продовжила жінка. – І що з того? – усміхнувся чоловік. – Ну, я не витримала, підійшла до кухні і підслухала їхню розмову, – несподівано сказала Алла. – Знаєш про що вони розмовляли? – Про що? – Валерію стало цікаво. Алла зробила глибокий подих і передала розмову свекрухи з братом чоловіка. Валерій вислухав дружину і застиг від обурення

– Ти розмовляв із мамою? – пошепки спитала Алла у чоловіка, переживаючи, що свекруха може почути її слова.

– Не переживай. Будинок батьків точно дістанеться нам, – Валерій цмокнув дружину в щоку. – Мама ж у нас живе, це логічно.

Жінка задумливо поводила губами з боку на бік. Незважаючи на запевнення чоловіка, її все одно хвилювали великі сумніви.

Виникли вони не на порожньому місці. Світлана Володимирівна, крім Валерія, мала ще одного сина.

З ним жінка спілкувалася набагато рідше, але коли вони зустрічалися, свекруха не могла натішитись на Олега і двох його хлопчиків.

Вже кілька разів Аллаа ловила себе на думці, що до її доньки Світлана Володимирівна з таким трепетом не ставиться.

Жінка близько року тому переїхала до квартири старшого сина. Після раптового відходу чоловіка вона дуже сумувала, і Валерій запропонував матері на якийсь час переїхати до них.

Спочатку Світлана Володимирівна відмовлялася від цієї пропозиції, але потім здалася.

– Я місяць поживу, і вистачить, – повідомила вона синові та невістці, проте вже жила з ними цілий рік і повертатися до рідного дому не збиралася.

Алла чудово ладнала зі свекрухою, яка мала почуття такту і за цей час жодного разу не качала права.

Іноді Валерій цікавився думкою дружини щодо проживання зі Світланою Володимирівною.

– Ми чудово ладнаємо з твоєю мамою, нехай живе, – знизала плечима Алла. – До того ж вона постійно зустрічає і проводжає Марійку до школи та зі школи. Для мене це велика допомога.

Син Олег дуже рідко відвідував жінку, незважаючи на те, що жив всього в парі зупинок від старшого брата.

– Валерій, а ти з мамою поговорив із приводу оренди її будинку? – згадала Алла. – Він вже майже рік пустує.

– Так, – чоловік щільно стиснув губи, даючи зрозуміти, що позитивного результату ця розмова не принесла.

– Відмовилася, так? – задала риторичне запитання Алла.

– На жаль, сказала, що не хоче в сімейне гніздо пускати чужих людей. З нею марно розмовляти, – відповів Валерій і важко зітхнув.

– Я б на твоєму місці поговорила з нею з приводу того, кому відійде будинок, – напівпошепки промовила дружина. – Вчора приїжджав Олег, і я краєм вуха почула їхню розмову, з чого зробила висновки, що у Світлани Володимирівни зовсім інші плани.

– Може, ти неправильно все зрозуміла. Завтра уточню, сьогодні мама вже спить, – чоловік цмокнув Аллу в лоба і відвернувся.

Наступного ранку, який випав на вихідний день, подружжя прокинулося від гуркоту та голосів на кухні.

Було очевидно, що Світлана Володимирівна прокинулася раніше за всіх і почала щось готувати.

Зрозумівши, що заснути їм жінка вже не дасть, Аллаа та Валерій пішли на кухню.

Дорогою дружина штовхнула чоловіка і пошепки нагадала про обіцянку поговорити з приводу будинку.

– Встали вже? – почувши кроки, обернулася Світлана Володимирівна. – А ми з Марійкою млинці печемо.

Подружжя, переглянувшись, присіло за стіл. Валерій налаштовувався на розмову з матір’ю.

– Їжте, поки гаряченькі, – жінка простягла синові тарілку з млинцями.

– Мамо, я щось у тебе запитати хотів з приводу будинку, – невпевнено почав чоловік.

– Синку, я ж сказала, що не здаватиму наше сімейне гніздо чужим людям! – грізно промовила Світлана Володимирівна.

– Я не про це…

Жінка застигла на місці і запитливо подивилася на старшого сина, чекаючи на продовження фрази.

– Кому ти вирішила заповісти будинок? Нам? – Чоловік з надією подивився на матір.

– Чому ти так вирішив? – посміхнулася Світлана Володимирівна. – Я начебто б нічого такого не говорила.

– Я думав… ти ж у нас живеш, – розгублено промимрив Валерій, який був не готовий до такого повороту.

– Живу, і що з того? Не зобов’язана я тільки з цієї причини переписувати на тебе будинок. Я вирішила віддати його Олегу, – байдуже промовила мати. – Наш будинок – це сімейне гніздо, воно має передаватися у спадок. Але так як у тебе немає синів, то, на жаль, я зробила вибір не на твою користь.

– У нас є Марійка, – нерішуче промовив Валерій.

– Вона хто? Дівчинка! Вийде заміж і змінить прізвище, а я хочу, щоб нашим будинком володіли тільки Мельники! Був би у вас хлопчик, я б йому теж виділила частку, а так, як то кажуть, вибачте, – розвела руками Світлана Володимирівна.

– Нічого собі! – обурився чоловік і схопився за голову. – Тобто після всього того, що ми зробили для тебе, ти вчиниш з нами так?

– Сину, не перебільшуй, – сказала жінка і демонстративно закотила очі.

Валерій грізно глянув на жінку і вийшов із-за столу. Алла подивилася йому услід.

Вона чудово знала, що коли чоловік так робив, це означало лише одне: найближчим часом він не збирається контактувати з матір’ю.

Світлана Володимирівна теж глянула в спину Валерію і незрозуміло посміхнулася.

Вона була впевнена, що має досить поважну причину заповідати свій дім молодшому синові.

– Ти розумієш, чому я так вирішила зробити? – свекруха з надією подивилася на Аллу, чекаючи на підтримку.

– Ні, не розумію, – сухо відповіла жінка і, вийшовши з-за столу, пішла геть.

Більше на цю тему розмова у квартирі Валерія та Алли не заводилася. Чоловік ходив з похмурим виглядом і не йшов на контакт із матір’ю.

Коли її у вихідний день приїхав відвідати Олег, Валерій поставив питання ребром:

– Ти знаєш, що мати вирішила відписати тобі свій будинок?

– Так, вона говорила, – хитро посміхнувся чоловік, тим самим показуючи, що він давним-давно був у курсі плану Світлани Володимирівни.

– Тоді буде справедливо, якщо ти сьогодні забереш маму до себе! – рішуче промовив Валерій.

І Світлана Володимирівна, і Олег одразу змінилися на обличчі. На якусь мить Валерію здалося, що братові стало погано від цієї звістки.

– Я не можу, у нас місця мало, – тихо сказав Олег.

– Я ж узяв до себе, хоча у нас квартира набагато менша, – парирував у відповідь чоловік. – Коли дім буде твій, значить, і мати теж твоя!

– Ти від мене відмовляєшся? – здивовано вимовила жінка.

– Я вважаю, що ти не маєш жодного права жити в мене та з моєю родиною! Ти можеш або виїхати до брата, або повернутися у своє сімейне гніздечко, – на повному серйозі промовив Валерій.

Світлана Володимирівна з ображеним обличчям побігла збирати речі.

Поки її не було, Олег як на духу видав старшому братові, що не збирається селити матір до себе.

– За нею не потрібний нагляд, а розважати її нам ніколи, – холодно промовив він. – Не знаю, навіщо ти взагалі брав матір до себе? Тепер вона сама не захоче жити.

– Самі розбирайтеся, – Валерій показав Олегу на двері.

З цього моменту стосунки між сином та матір’ю зовсім розладналися. Світлана Володимирівна стояла на своєму, а Валерій ніяк не міг змиритися з її дивним рішенням.

Вам також має сподобатись...

У Інни на роботі почалися пологи. Викликали швидку. Жінка подзвонила свекрусі, щоб вона привезла їй вже приготовану сумку. Допомогти більше не було кому. Батьки Інни жили в іншому місті, а чоловік поїхав у відрядження. Свекруха все привезла. – Все буде добре, – сказала вона, гладячи Інну по руці. – Ти знаєш, все буде гаразд… Інну все дратувало. Звідки свекрусі знати, що все буде гаразд?! Підійшов лікар: – Ну що, люба, народжувати будемо? Пологи перші? – Другі, – вставила своє слово свекруха. Інни аж очі вирячила від її слів. Вона дивилася на свекруху, нічого не розуміючи

Марина чистила картоплю на кухні, як раптом задзвонив телефон. Це була її подруга Ольга. – Маринко! Ти не повіриш, що я бачила! – сказала вона. – Твій Андрій обідає в кафе з якоюсь жінкою. – Так, він до мами поїхав. – Вона ж заслабла, – відповіла Марина. – Дивно, – здивувалася Ольга. – Недавно вона з моєю мамою зустрічалася і виглядала дуже добре. Марина аж присіла від здивування. Вона вирішила все зʼясувати

Юля поспішала додому. Сьогодні у них з Андрієм річниця знайомства. На сьогоднішній вечір Юля покладала великі надії: таки п’ять років – мабуть Андрій зробить їй пропозицію. Дівчина швидко прибігла додому і взялась готувати святкову вечерю. До повернення Андрія з роботи, все було готово. – Кохана! Я вдома! – гукнув чоловік з коридору. Юля поспішно вийшла в коридор. – З річницею тебе! – сказав Андрій і простягнув дівчині букет її улюблених троянд і якусь коробочку. – Дякую! – зраділа Юля, відкрила коробочку і… розплакалася від побаченого. – Краще б ти вже нічого не дарував! – крізь сльози сказала вона

-Микола, ми правильно йдемо? – запитала Ольга. – Так, це саме та вулиця, – кивнув чоловік. – Тільки номер будинку не знаю. Бабуся виїхала звідси давно. Вона казала, що в них брама дуже помітна була – залізна й на цегляних стовпах. – Глянь! Ось ці ворота? – зупинила його дружина. Раптом з хвіртки виглянула молода жінка. – У мого чоловіка тут бабуся жила, – сказала їй Ольга. Жінка застигла від здивування