Життєві історії

Марина вклала доньок спати, прибрала на кухні, вимила посуд. – Нарешті! – вдихнула жінка, закінчивши всі справи. – Тепер можна трошки відпочити! Марина зробила собі чай і сіла за комп’ютер. Вона почитала останні новини, подивилася якісь відео, і вирішила зайти у соціальну мережу. Несподівано, Марині на очі потрапила сторінка її свекрухи. – Що там у Людмили Іванівни робиться? – усміхнулася вона і зайшла на сторінку свекрухи. Сторінка Людмили Іванівни швидко завантажилася на екрані компʼютера. Марина глянула не неї і аж ахнула від побаченого

Марина не особливо вірила у прикмети чи забобони, але подробиці сімейного життя ніколи не висвітлювала перед подругами. У її соціальних мережах були лише особисті фото, чоловік не любив фотографуватися, а доньки-двійнята були ще маленькими.

– Мої маленькі, мої крихітні, мої квіточки, – кружляла над дівчатами з телефоном свекруха.

– Ви знову робите фотографії? – не розуміла такої поведінки Марина. – Мені здається, у вас у галереї вже ціла колекція зібралася, і це лише за останній тиждень.

– Я хочу залишити все на згадку, тому що дівчатка так швидко ростуть, – розчулювалася Людмила Іванівна. – Зараз їм один рік, а потім не помітимо, як настав час до школи та до інституту.

Марину трохи дратувало таке ставлення свекрухи, яка вважала за необхідне щохвилини робити фотографії або знімати відео з дітьми.

– Не зважай, може мама переглядає ці кадри, коли залишається одна вечорами, – заспокоював її чоловік Віктор.

Марина б і не стала так акцентуватись на ситуації, якби не дивна поведінка свекрухи. Вона прибігала часто, затримувалася мало і втрачала інтерес до онучок практично відразу після фотографій. Хоча Марина ніколи її з дому не гнала і давала спілкуватися з дівчатками скільки завгодно. Вона була навіть рада приходу свекрухи, адже поки та була в гостях, можна було зробити щось по хаті. Тільки Людмилу це не дуже влаштовувало, і вона, посилаючись на зайнятість, досить швидко йшла.

– Мені здається, діти не впізнаватимуть вас без телефону, – думала Марина. – Може, ви просто пограєте чи почитаєте їм казки?

– Вони ще малі, щоб слухати казки, – мило посміхалася Людмила Іванівна, йдучи додому.

А ще після кількох зауважень невістки вона перестала відкрито фотографувати дівчаток, і почала робити це потай, щоб не привертати увагу.

– Я взагалі не розумію поведінку твоєї матері, – скаржилася Марина чоловікові. – Вчора помітила, що вона потай фотографує дівчаток і ховає телефон, як тільки я заходжу до кімнати.

– Мені здається, ти до неї несправедлива, – виправдовувався Віктор. – Думаю, мати з віком стає сентиментальною, от і намагається фіксувати всі моменти, пов’язані із онуками.

Інтуїція підказувала Марині, що тут щось не так, тільки вона сама не могла зрозуміти суть того, що відбувається, і вирішила придивитися краще до свекрухи. Людмила Іванівна цю увагу відчула відразу і почала поводитися насторожено. Вона почала рідше приходити в гості, явно не знала, як поводитися і поспішала додому, перекинувшись кількома черговими фразами.

– Якщо твоя мати так сильно любить онучок, то чому вона перестала приходити в гості після заборони на фото? – не розуміла Марина.

– Може, мати образилася через таке твоє ставлення, – не розумів Віктор. – Не звертай уваги ти на такі дива, нехай робить, що хоче.

Марині самій стало ніяково, і вона з чоловіком погодилася, що дарма на родичку тисне, тож сама зателефонувала та запросила у гості. Людмила Іванівна якось помітно пожвавилася, знову почала забігати і робити по сто фото у різних ракурсах. А одного разу Марина потрапила до неприємної історії.

– Ой, у вас такі гарні діти, – несподівано сказала у місті тітка чоловіка, яку жінка випадково зустріла.

– А де ви їх бачили? – не розуміла Марина. – Дівчатка ще маленькі, і ми рідко з ними виходимо, а ви в нас в гостях не були.

– Так мені Людмила фото показувала, – торохтіла Ольга Вікторівна. – Вона часто мені надсилає фотографії дівчаток і під час зустрічі показує.

Марина спантеличилася, бо в них не було прийнято хвалитися дітьми чи розповідати подробиці свого життя. Вона навіть із Віктором із цього приводу поговорила, тільки він проблеми не бачив і просив дружину не накручувати проблему на рівному місці.

– Ну, це мамина сестра і нічого дивного, що їй захотілося поділитися радістю, – міркував Віктор. – Мати пишається нашими дівчатами і тому показала їх.

Марина не була згодна з позицією чоловіка, вирішила самостійно поговорити зі свекрухою з цього приводу.

– А що такого? – не розуміла Людмила. – Невже я не маю права близьким людям показати кадри з дівчатками?

– Але навіщо це робити? – не розуміла Марина. – Я вашу сестру бачила всього кілька разів у житті, з Віктором вони ніколи не були близькими і я не вірю, що їй можуть бути цікаві наші діти.

– Ти молода і самовпевнена, тож нічого не розумієш, – гнівалася Людмила. – Взагалі не розумію, в чому причина такої поведінки, я бабуся і маю повне право гостювати у онучок, робити фото чи відео для особистого користування.

Марина намагалася змиритися з такою позицією, і не дозволяла собі висловлювати свекрусі своє невдоволення. Вона навіть була налаштована забути про неприємну ситуацію, але історія отримала не найприємніше продовження. Через кілька місяців подружжя приїхало в гості до Людмили на День народження разом із доньками. Дами похилого віку, що сидять біля під’їзду на лавці, відразу ж витріщилися на дівчаток.

– Треба ж як подорослішали, – говорила одна. – А на бабусю як схожі!

– А насправді вони ще миліші, ніж на фотографіях, – говорила інша. – Не дарма Людмила завжди каже, що внучки до їхнього родини пішли.

– Ну так, – вторила їм третя. – Головне, щоб діти росли та не забували родичів, як мої.

– Що це означає? – влетіла у квартиру Марина. – Чому весь двір у курсі нашого життя і знає, як виглядають мої діти.

– Тому що я показувала своїм подругам дівчаток, – невдоволено кривилася Людмила. – Не вважаю це проблемою і прошу не псувати мені настрій у святковий день.

Марина зловила засмучений погляд чоловіка і замовкла. Вона весь вечір просиділа в поганому настрої і, пославшись на погане самопочуття, рано зібралася додому. Свекруха цілий вечір особливої ​​уваги на онучок не звертала, але кілька спільних фото зробила.

– Ти вважаєш це нормальним? – не розуміла Марина. – Твоя мати всьому світу показує наших дітей, розповідає небилиці і взагалі невідомо, що вигадує.

– Не хвилюйся, – просив Віктор. – Ну, матері захотілося поділитися радістю з найближчим оточенням. Дівчатка у нас уже дорослі, хрещені, і я не бачу приводів для переживань.

Марина намагалася цю тему зам’яти, щоб остаточно зі свекрухою не посваритися. Останнім часом вона була надто зайнята домашніми справами та практично не заглядала в інтернет. А одного разу у жінки трапився вільний вечір, коли діти рано лягли спати. Вона відкрила сторінку в соціальній мережі і застигла. Усю галерею на сторінці свекрухи було заповнено дитячими фотографіями. Вона виставляла на загальний огляд навіть кадри з пологового будинку. Під кожним фото були лайки та коментарі незнайомих Марині людей, які давали поради щодо виховання, висловлювали свою думку щодо одягу, іграшок та колисок дівчаток.

– Я нікому не показувала дітей маленькими, а твоя мати виклала все на загальний огляд, як це? – не витримала Марина. – Я не знаю, як і що ти скажеш своїй матері, але я вимагаю терміново видалити усі кадри з нашими доньками. Якщо ти цього не скажеш, то я сама розберуся. Тільки зроблю це так, що твоя матінка точно не стане зі мною розмовляти і дорогу до нас у гості забуде.

Віктор поговорив, Людмила образилася, але фото видалила. Їй невістка ніколи особливо не подобалася, а після такої витівки взагалі була записана до розряду недругів. Марина поставила умову: свекруха при приході до них у гості залишає телефон у коридорі та просто проводить час із дівчатками. Якщо вона збирається приходити лише заради чергових кадрів для обговорення на лавочці чи соціальних мережах, то в їхньому будинку їй будуть не раді.

Вам також має сподобатись...

Тетяна одягла свою найкращу сукню, нанесла легкий макіяж, і вийшла з квартири. Через півгодини, вона була біля будівлі компанії, куди її запросили на співбесіду. – Все пройде добре! – заспокоїла себе жінка і зайшла в будівлю. Її провели до кабінету директора. – Олександр Ігорович вас чекає. Можете заходити, – сказала привітна секретарка і вказала рукою на двері. Таня ще хвилину постояла перед дверима кабінету, зібралася з думками, і потягнула ручку дверей на себе. Тетяна зайшла в кабінет директора, і очам своїм не повірила. Ось чого-чого, а такого жінка, аж ніяк не очікувала побачити

Петро і Катя одружувалися. Свято було в самому розпалі. Гості веселилися, танцювали. -А тепер, дорогі молодята, слово для привітання надається мамі нареченого, – оголосив тамада. – Дорогі Петро і Катя, – почала Алла Вікторівна. – Дозвольте мені, в цей знаменний день, привітати вас з одруженням… Говорила вона дуже довго, так що навіть гості втомилися і зайнялися своїми справами. І, нарешті: – А ще я хочу вручити вам цей шикарний подарунок! Алла Вікторівна дістала зі своєї сумочки красиву коробочку і вручила її молодятам. – Дякую вам! – усміхнулася Катя, швиденько відкрила подарунок і… всі гості ахнули від побаченого

В Олени не стало бабусі… Наступного дня вони зі своєю сестрою вирушили на цвинтар. Серед старих памʼятників вирізнявся новий хрест… Під високим деревцем поряд зі своїм чоловіком була бабуся. Поховала бабуся його молодим, але так заміж вона й не вийшла – сина виховувала, потім внучок. Олена нахилилася поправити стрічку на вінку, як раптом хтось взяв її за рукав! Олена відсахнулася. – Що там таке?! – сестра сховалася за її спиною. Олена набралася сміливості, присіла, відсунула трохи вінок і ахнула від несподіванки

Роман з дружиною Оксаною вирішили зʼїздити в село. Там жила мати Романа, баба Зіна. Вони хотіли викопати самотній старенькій картоплю й допомогти по-господарству. На підмогу взяли й синів – Сергія та Миколу… Наступного ранку всі встали вдосвіта. До села, де жила мати Романа, їхати було добрих тридцять кілометрів, і години до десятої треба доїхати, щоб до вечора всю картоплю викопати! Ну це дрібниця – сини дорослі, здорові… Приїхали вони в село. Вся родина по-хазяйськи зайшла на подвір’я і раптом зупинилася. Вони так і стали біля воріт, не вірячи своїм очам