Життєві історії

– Батьки вирішили подарувати нам дачу, – радісно повідомила Наталка. – Чудово! Ми її продамо і купимо машину, – відреагував Михайло. – Не будемо ми її продавати, – ображено відповіла Наталка. – Ну тоді сама там і працюй, я навіть близько до неї не підійду! – вигукнув Михайло. Наталя пішла до кімнати. Їй не хотілося з чоловіком ні сперечатися, ні сваритися. Але за півгодини Михайло сам до неї прийшов, став підозріло ніжним та лагідним

– Батьки вирішили подарувати нам свою дачу, – радісно повідомила Наталка чоловікові.

Батьки Наталки продали квартиру та купили будинок з ділянкою за містом. Це була їхня давня мрія. Переїхавши в новий будинок, вони вирішили подарувати дачу, яка була в межах міста, дочці.

Михайло відразу відреагував:

– Здорово! Ми її продамо і купимо машину, а то цю пора вже міняти.

– Не будемо ми її продавати, – ображено відповіла Наталка. – Ця дача мені дорога, там все зроблено руками батьків та бабусі з дідусем. Там здорово і будиночок добрий.

– Який будиночок? – здивувався Михайло. – Непотріб це, а не будиночок!

– Не буду я дачу продавати і все, розмова закінчена! – образилася Наталка.

– Ну тоді сама там і працюй, я навіть близько до неї не підійду! – вигукнув до неї Михайло.

Наталя пішла до кімнати. Їй не хотілося з чоловіком ні сперечатися, ні лаятись, але й поступатися вона йому не збиралася. За півгодини Михайор сам до неї прийшов миритися. Більше цього дня тема дачі не піднімалася, а Михайло став підозріло ніжним та лагідним.

Розмова про дачу зайшла через тиждень, коли Наталка купила насіння для посадки.

– Я не зрозумів, що ти збираєшся це садити? – невдоволено спитав Михайло, дивлячись на пакетики з насінням.

– Так, – як ні в чому не бувало, відповіла Наталка.

– А ти що, продавати її не збираєшся? – почав заводитися Михайло. Він сподівався, що його гарна поведінка переконає Наталку змінити своє рішення.

– Ні, – так само спокійно відповіла Наталя.

– Як ні?! – вигукнув Михайло. – Я вже покупців на дачу та машину підшукав! Я вже нову машину вибрав!

Наталя нелюбила, коли Михайло починав підвищувати на неї голос. Вона підняла на нього погляд і, карбуючи кожне слово по складах, сказала:

– А навіщо ти розвів бурхливу діяльність? Я ж тобі виразно сказала, що дачу продавати не буду.

– І що? – З викликом відповів Михайло. – А я тобі виразно сказав: “Продавай”! Нам потрібна нова машина!

– Говори своїми словами: не нам, а тобі потрібна нова машина. У мене машина й так нова.

– Раз так! – вигукнув Михайло. – Тоді пішла геть із моєї квартири! Живи на своїй дачі!

Наташа різко встала, зібрала свої пакетики з насінням та пішла збирати речі. Михайло сподівався, що вона злякається і поступиться йому. Але Наталя зібрала свої речі та поїхала на дачу.

Наталя справді дуже любила дачу. У дитинстві вона все літо проводила на ній з бабусею та дідусем, а батьки приїжджали лише у вихідні. У неї там було багато друзів, вони разом грали і бігали на річку, допоки старше покоління займалося садово-городньо-будівельними роботами. Це були найтепліші спогади про її дитинство, тому й дача була для неї дуже дорогою.

Нині дачне село вже давно стало житловим, друзі дитинства виросли. Хтось так і залишився тут жити, збудувавши великий житловий будинок, хтось приїжджає у відпустку, хтось у вихідні, але тепла атмосфера залишилася.

Наталка ввімкнула електричний камін і будинок став наповнюватись теплом. Заваривши трав’яний чай із м’ятою, вона сіла біля каміна. Наталка дивилася у вікно і розуміла, що тільки заради цих моментів щастя вона ніколи не розлучиться з дачею. Це не просто дача, це її будинок, її рай.

Наташа розуміла, що ухвалила вірне рішення. З усіма проблемами приватного будинку вона все одно була тут щаслива. Михайло потім намагався з нею помиритися, приходив працювати, приїжджав на дачу. Він був готовий розділити з нею цей побут. Але Наталя йому нагадала:

– Ти забув, як ти мене зі своєї квартири вигнав, за те, що я дачу не стала продавати? А тепер ти хочеш на цій дачі жити? Ну ні! І запам’ятай, з тобою я взагалі жити ніде не збираюся!

Наталка з Михайлом розлучилися. Не сказати, що все пройшло гладко. Скандали, істерики… все було. Але закінчилося того дня, коли суд оголосив їх “не чоловіком” і “не дружиною”.

А після розлучення у Наталі почалося нове життя. І нові стосунки з Олегом, другом дитинства із дачного села. Зараз вони вже давно чоловік та дружина, виховують двох хлопчиків та мріють про доньку. Вони не ставлять один одному умови та ультиматуми, вони просто разом йдуть за життям.

Вам також має сподобатись...

Маргарита Вадимівна сиділа на своїй кухні і пила чай, коли у двері подзвонили. На порозі стояв її син. – Олексію? – здивувалася вона. – А ти чому не подзвонив, що приїдеш? Я б щось смачненьке приготувала. – Привіт, мамо. Я у справі, на хвилинку заїхав, – сказав Олексій і пройшов у квартиру. – У вас щось сталося? – захвилювалася жінка, помітивши, що сина щось непокоїть. – Все у нас добре, мамо! Я приїхав віддати тобі ось це! – сказав Олексій, дістав з кишені якийсь конверт, і віддав матері. – Що це? – здивувалася Маргарита Вадимівна, відкрила конверт і…ахнула від побаченого

Ніна Федорівна смажила на кухні картоплю. Раптом, жінка почула що в сусідній кімнаті син та невістка сваряться. – Що у вас тут відбувається? – запитала жінка, зайшовши в кімнату молодих. – Та ось, Катя сукню купила, – з насмішкою сказав Михайло. – І? – не зрозуміла Ніна Федорівна. – В чому проблема? – В чому проблема? Ти зараз сама побачиш в чому проблема, – якось підозріло додав Михайло, підійшов до ліжка, взяв пакет в якому була сукна, і простягнув його матері. – На ось, подивись, що надумала твоя невістка! Ніна Федорівна взяла пакет, заглянула всередину і застигла від побаченого

Тетяна на вихідні приїхала в село провідати свого батька. Жив чоловік сам, бо з матірʼю вони розійшлися через дрібниці. Добиратись до батька було складно – спочатку треба їхати на електричці, а потім на автобусі… Вже підходячи до будинку, Тетяна раптом відчула, що щось у хаті було не так! Через вікно у веранді було видно, як туди-сюди снували якісь мужички, сідали за стіл, махали руками, галасували… – Господи, та що ж це там таке робиться?! – ахнула жінка. Тетяна здивовано зайшла на веранду. Вона глянула на стіл, озирнулась навкруги, і застигла від побаченого

Тетяна з Мариною дружили і працювали разом. Невдовзі Марина вийшла заміж, і через вісім місяців пішла у декретну відпустку. У Тані ж з’явився новий колега – Олександр Петрович, п’ятдесятирічний, вже з сивиною, але привабливий чоловік. Начальник відділу, сміючись, сказав при їхньому знайомстві: – Тетяно, люба, ви не дивіться на його сивину! Він досвідчений чоловік. І вас навчить ще багато чому… Таня швидко звикла до нового колеги. Вони порозумілися. Олександр Петрович, як виявилося, був удівцем… Одного дня Таня гуляла з Мариною. Раптом по Таню приїхала машина. Марина застигла від несподіванки