Життєві історії

Оксана сиділа на роботі і сумно дивилася у вікно. – Подруго, що з тобою? – звернулася до неї колега Віра. – Вчора посварилися з чоловіком аж до розлучення, – повідомила Оксана напарниці. – Нічого. Помиритеся, – підбадьорила Оксану Віра. – Ні, Віро, цього разу навряд. Образився на мене Сергій, через матусю свою кохану…, – важко зітхнула Оксана. – І що цього разу зробила твоя свекруха? – поцікавилася Віра. Оксана хвилину помовчала, зібралася з думками і все розповіла подрузі. Віра вислухала Оксану і аж ахнула від обурення

– Вчора посварилися з чоловіком аж до розлучення, – повідомила Оксана напарниці.

– Вперше, чи що? – відповіла та. – Помиритеся.

– Ні, Віро, цього разу навряд. Образився на мене Сергій, через матусю свою кохану…

– То ви ж начебто з’їхали від свекрухи, чи я щось плутаю?

– З’їхали. Нещодавно. Я прямо літала на радощах. Цілих вісім років її терпіла, доки наш будинок будували. А вона ще занудна така і чистоплотна яких світ не бачив. Дістала мене своїми зауваженнями. Ну, думаю, відпочину нарешті у власному будинку. Так ні: свекруха мені черговий сюрприз подарувала.

– Цікаво, який?

– Занедужала і злягла. Хто б міг подумати? Вона ж не старенька ще, 62, здається. На здоров’я ніколи не скаржилася. Вдома крутилася день і ніч, на дачі працювала, навіть на будівництві Сергію допомагала. І на тобі – злягла.

– Бідолашна жінка, – зі співчуттям вимовила Віра…

– Це вона бідолашна? Це я – бідна! Чоловік хоче, щоб я її доглядала! – вигукнула Оксана.

– Ну… Це, загалом, нормально…

– Нормально? Ні, ти мені поясни! Чому я маю доглядати за чужою тіткою? Причому їй вже – все одно! Вона лежить, не розмовляє. Хоча, напевно, може вставати!

А я, отже, маю танцювати перед нею, хотілки її виконувати. Ні! Я Сергію так і сказала: доглядати твою матір я не буду. Давай, кажу, наймемо доглядальницю, нехай живе з мамою у її квартирі. Просто та зручно. Так ні – він категорично проти. Я, каже, не дозволю, щоб моя мати жила з чужими людьми.

– Правильно каже…

– Чому ж правильно? Обстановка знайома, хороший догляд. Ми б її відвідували… Я ж не негідниця якась, не пропонувала її оформити кудись… Навпаки: зголосилася знайти цю найкращу доглядальницю… А він все одно вперся. Вчора сказав, що привезе матір до нашого будинку. Уявляєш?!

Віра кивнула, бо не знайшла, що на це відповісти.

– Планує поселити її в окремій кімнаті. Хочу, каже, щоб мама поряд була. І… найму професійну доглядальницю. Як?! Адже це те саме, що і я запропонувала!

– Зовсім не те саме, – парирувала Оксана.

– І в чому різниця? Там – доглядальниця, і тут – доглядальниця.

– Ти справді не розумієш?

– Правда. Яка їй різниця, де лежати? А для нас різниця очевидна. Ти хоч знаєш, що означає людина за якою потрібен догляд у тебе в будинку? Це ж нестерпно! Гостей не покличеш, та й дивитися на це – ще те задоволення. Ні, я на таке не піду! Хоче бути з мамою – хай живе у неї. Я не проти.

– Так…, – не стрималася Віра.

– Що «так»? – Оксана розлютилася. – Ти мене засуджуєш?

– Просто не чекала від тебе… Отже, коли свекруха пустила вас до себе жити і терпіла тебе вісім років, це тебе влаштовувало…

– Хто кого терпів?

– Коли вона вас обслуговувала, – продовжувала Віра, не звертаючи уваги на слова Оксани, – Овочі з дачі тягала, навіть на будівництві допомагала – тобі здавалося це нормальним…

– Її ніхто не просив! Сама так хотіла! За синочка свого переживала…

– А коли занедужала, ти не хочеш бачити її у своєму домі? Навіть якщо стежити за нею буде доглядальниця?

– Не хочу!

– Тоді готуйся до розлучення. Сергій тебе покине. Ось побачиш.

– Не покине. Це він так, ображається просто.

– А я б на його місці – покинула. Ненадійна ти людина, Оксанка.

– Я?

– Звичайно. Впевнена, що твій чоловік уже зробив висновок: якщо з ним щось станеться, ти над ним сидіти не будеш.

– Не перебільшуй. Чоловік – це одне, свекруха – інше. Я Сергія ніколи в біді не кину.

– Спробуй його переконати.

– Навіщо? Та він навряд чи в мене про це спитає. Він зараз мамою займається… Про мене навіть не думає. Не виключено, що про вчорашню сварку навіть не згадає.

– Сумніваюсь, подруго… Швидше – він ніколи її не забуде.

– Поживемо-побачимо, – Оксана махнула рукою, – дарма я тобі все розповіла. Думала, що ти заспокоїш мене, підтримаєш. А ти… тільки ще більший настрій зіпсувала…

– Ну, вибач, – знизала плечима Віра, – в інший раз краще пройди повз…

Напарниця, як у воду, дивилася.

Сергій перевіз маму до себе, найняв доглядальницю. А дружині запропонував пожити у її квартирі.

Оксана обурилася:

– З якого дива? У мене є власний будинок!

– Ну, який будинок, Оксано? – Сергій дивився на дружину холодними, чужими очима, – це будинок моєї матері. Він на неї оформлений. Ми там навіть не прописані.

– Як? – ахнула Оксана.

– Ось так. Ти радій, що можеш поки що пожити в маминій квартирі.

– Що означає “поки”?!

– До розлучення. Я вже подав заяву.

– Ти жартуєш?

– Ні. Хіба такими речами жартують?

– Це через доглядальницю? – Від образи Оксана готова була розплакатися.

– Ні. Це тому, що ти любиш лише себе і думаєш лише про себе. Мене у твоїй картині світу просто немає.

– Це не правда!

– Правда. Ти і дітей тому не хотіла.

– Я хотіла їх завести у власному будинку!

– Пізно, Оксано. Я більше не хочу бачити тебе поряд із собою. Питання вирішене. Незабаром ти будеш абсолютно вільною. І від моєї мами, і від мене.

Вам також має сподобатись...

Сергій повернувся додому з роботи. В коридорі його зустріла дружина. – Там на плиті картопля смажена стоїть. Розігрій собі, бо я ніяк Михайлика вкласти не можу, – сказала втомлено Олена. Сергій розігрів вечерю, повечерявши пішов у спальню і задрімав. Розбудила його Олена за годину. – Поколиши трохи сина, я відпочину, – попросила вона. Сергій відразу встав і забрав у неї Михайлика. Невдовзі синочок заснув, а Сергій пішов у туалет, збираючись теж лягти спати. Телефон взяв з собою суто за звичкою, як раптом надійшло якесь повідомлення. Сергій відкрив його, прочитав і застиг від прочитаного

Ігор забрав з квартири усі свої речі. Увечері його дружина Ліза отримала повідомлення: «Я подав на розлучення. Сподіваюся, ти не будеш заперечувати». Ліза відповіла йому: «На розлучення я згодна, завтра подам на аліменти». Розлучилися вони швидко. – Ну, ось тепер я вільний! – сказав Ігор Лізі. – Зараз моя Ларисочка зі своїм чоловіком розлучиться, і ми з нею одразу одружимося! – А твоя Лариса заміжня? – здивувалася Ліза. – Так, але вона вже подала заяву на розлучення, – відповів Ігор. – Дітей у них із чоловіком немає, тож там усе буде простіше, аніж у нас. – Ну, гаразд, бажаю вам щастя! – сказала Ліза й пішла. Але далі сталося несподіване

– Мамо, бабусю, я виходжу заміж! – радісно вигукнула Олена, повернувшись додому. – Батьки Олега, хочуть з вами познайомитися! Завтра вони чекають на вас у гості. – Ой, радість яка! – зраділа бабуся Лариса. Наступного дня Лариса та Наталка вирушили в гості до сватів. Свати накрили стіл, познайомилися, порозмовляли про майбутнє весілля дітей. Ближче вечора Лариса та Наталя зібралися додому. Жінки вже були майже біля будинку, як раптом Наталя не витримала: – Ні мамо, ну ти бачила! Ти бачила, що в них на стінах? – Доню, ти про що? – Лариса здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи 

Соня готувала обід, коли відкрилися вхідні двері. Її син Сергійко повернувся додому. Сьогодні хлопчик цілий день гостював у батька. – Привіт! Ну, як відпочили? – запитала мати. Сергій нічого не відповів, він мовчки пройшов повз матір, сів за стіл. – Сину, щось сталося? – захвилювалася Соня, помітивши, що Сергійко дуже засмучиний. – Сталося! Ця татова, нова дружина… Вона дещо зробила…, – тихо сказав хлопчик. – Що зробила? – Соня ледве стримувала хвилювання. Сергій з хвилину помовчав, збираючись з думками, а потім наважився і все розповів матері. Соня вислухала сина і застигла від почутого