Життєві історії

Оксана з Борисом повернулися додому пізно. Тільки-но вони зайшли в квартиру, як в коридорі їх зустріла свекруха Анастасія Василівна. – Сину, нам треба з тобою поговорити. Будь ласка, пройди на кухню! – попросила жінка. Чоловік невдоволено скривився, проте увійшов на кухню, жінка зайшла слідом і зачинила за собою двері. – Дивно, і що це за секрети у них? – здивувалася Оксана, тихенько підійшла до дверей кухні, прислухалася до розмови свекрухи з чоловіком і аж застигла від обурення

– Гарний телефон! – із награним захопленням вимовила Анастасія Василівна. – Син мій подарував?

– Так, – розпливлася в задоволеній усмішці молода невістка. – Я давно про нього мріяла.

– Ну так, день народження всього раз на рік буває, можна подарувати і щось коштовне, – свекруха схвалила покупку Бориса.

– Увечері вирішили ще в ресторані посидіти, – радісно повідомила Оксана, і відразу зрозуміла, що приголомшила свекруху цією звісткою.

Декілька секунд Анастасія Василівна розгублено дивилася на невістку, але потім поспішила взяти себе в руки.

– Добре придумали, – напівпошепки відповіла жінка. – Поки молоді, можна і по ресторанах ходити.

– Однак до цього ми з вами поп’ємо чай з тортиком, – Оксана вирішила нагадати свекрусі про те, що вони пам’ятають про неї.

– Та можна й не витрачатися, – награно відмахнулася Анастасія Василівна, хоч уже встигла помітити торт у холодильнику.

Як тільки з роботи прийшов Борис, подружжя покликало жінку попити з ними чай.

Свекруха скромно присіла за стіл і, склавши ручки, почала чекати, поки Оксана її обслужить.

Вона начебто й непогано ставилася до дружини сина, але на день народження навіть не спромоглася її привітати.

Невістка не могла цього не помітити і відразу взяла собі на замітку. З Анастасією Василівною подружжя жило близько трьох місяців через ремонт у квартирі, яка дісталася дівчині від бабусі, і за цей час жодного разу між свекрухою та невісткою не виникало непорозуміння.

Попивши чай у тиші, Оксана і Борис поїхали в ресторан, щоб продовжити святкування дня народження.

У машині дівчина не витримала і вирішила поцікавитися, чи помітив чоловік поведінку Анастасії Василівни.

– Твоя мама мене навіть не привітала, чому я дуже здивована, – з розпачем промовила Оксана.

У відповідь Борис вирішив відмовчатися і не вступати в обговорення поведінки своєї матері, тому розмова швидко закінчилася.

Дівчина, бачачи, що чоловік уміло з’їхав з теми, одразу ж засмутилася. Їхати до ресторану вже не хотілося.

Однак спогад про те, що там на неї чекають дві подружки з чоловіками, переконали стиснути зуби.

У дружньому затишному колі Оксана дуже швидко забула про те, що ще півгодини тому була дуже засмучена.

Подружжя пробуло в ресторані до другої години ночі і в хорошому настрої вирушило додому.

Анастасія Василівна не спала. Вона зустріла «веселеньку» парочку у дверях і з осудом подивилася на іменинницю.

– А якби вас зупинили? Відразу б і машину, і права Борис втратив. Ось ти, Оксана, звичайно, егоїстка знатна! Обов’язково треба було їхати своєю машиною до ресторану? – свекруха вилила своє невдоволення на дівчину.

Іменинниця настільки сильно розгубилася від негативу Анастасії Василівни, що не знайшла, як виправдатися.

Натомість Оксана мовчки роззулася і з серйозним виглядом пішла до кімнати, яку вони займали з чоловіком.

Борис збирався наслідувати приклад дружини, проте гучний вигук матері переконав його зупинитися.

– Нам треба з тобою поговорити. Будь ласка, пройди на кухню! – схрестила руки Анастасія Василівна.

Чоловік невдоволено скривився, проте виконав усе, що просила його мати.

Як тільки Борис увійшов на кухню, жінка зайшла слідом і зачинила за собою двері.

– Мамо, якщо ти з приводу машини, то ми вже вдома і тобі нема за що хвилюватися і сварити мене, – починаючи сердитися, пробурчав син.

– Я не тільки про це хотіла з тобою поговорити! Тобі не здається, що телефон – надто дорогий подарунок? – Анастасія Василівна запитливо подивилася на сина.

– Ні, – знизав плечима Борис. – Я ж не комусь чужому подарував його, а своїй дружині.

– Все одно якось занадто це. Можна було витратити гроші на щось інше, – уїдливо сказала мати. – Наприклад, ви живете у мене, а отже, за світло та воду я плачу більше, ніж раніше. Ти не думав, що мені потрібно допомогти з оплатою?

– Ти мовчала, – присоромлений чоловік знизав плечима, – треба було сказати, – додав він і витяг з портмоне п’ятсот гривень. – Досить?

Анастасія Василівна взяла купюру з його рук і поспіхом засунула собі в кишеню.

– Навіщо був ресторан? Невже не можна було обійтись без нього? – засуджуюче промовила мати. – Зі мною – чай ​​з тортиком, а друзів поперли делікатесами пригощати. Скільки ви цікаво спустили грошей? Живете, дивлюся, зовсім не по кишені. Звичайно, чого вам так не шикувати, коли є мама та її безкоштовна квартира.

– Начебто ми теж купуємо продукти на загальний стілець, – Борис починав злитися у відповідь на слова матері.

Усю цю розмову чула Оксана. Вона стояла за дверима і мотала на вус кожне слово свекрухи.

– Купуєте, але щось я їх особливо не бачу, – обурено вигукнула Анастасія Василівна.

– Можна не вигукувати на весь будинок? – обсмикнув матір Борис.

– Я перебуваю у своїй квартирі і робитиму все, що хочу! – Жінка забігала від вікна до столу і назад.

Чуючи, що свекруху заносить все сильніше, Оксана не витримала і, відчинивши двері, зайшла на кухню.

– У ресторані було витрачено мої гроші, – холодним тоном промовила дівчина, – якщо ви раптом переживали з цього приводу. Не хотілося б, щоб ви їх рахували.

– Поки ти живеш у моїй квартирі, я рахуватиму все, що захочу! – грізно відповіла Анастасія Василівна. – Мені тортик, а собі бенкет влаштували…

– Ви навіть мене не привітали, вдавши, що сьогодні був звичайний день, – Оксана не стрималася і наважилася висловити свекрусі своє невдоволення.

– Я і не зобов’язана, тим більше після такого…

– Якого? Пам’ятається, два місяці тому ми подарували вам золотий ланцюжок і букет квітів! – Дівчина вирішила не зупинятися і, поки з’явилася можливість, пред’явити претензії Анастасії Василівні.

– Хіба не вважається подарунком те, що я вам дала притулок? – щиро здивувалася свекруха. – Не пам’ятаю, щоб це був мій обов’язок!

Борис підняв на матір спантеличений погляд. Він ніяк не думав, що вона дійде до того, що дорікатиме за те, що вони жили в неї три місяці.

– Ремонтуйте вже швидше свою квартиру та забирайтеся! – Пробасила жінка і вийшла з кухні.

Погляди подружжя зустрілися, і вони зрозуміли одне одного з півслова. Мовчки відійшовши в кімнату, Борис сказав:

– Думаю, варто завтра ж поїхати.

– Може, ми мало допомагали їй грошима? – Нерішуче запитала Оксана.

– Ні, по-моєму хтось просто вирішив рахувати чужі гроші і через це злитися, – похитав головою Борис.

Наступного дня, після роботи, подружжя зібрало речі та поїхало на тимчасове проживання до батьків Оксани.

Анастасія Василівна ображалася на них близько півмісяця, а потім сама зателефонувала, ніби нічого не сталося.

Вам також має сподобатись...

Степан дуже кохав Тетяну. Вони збиралися одружитися. – Синку, даремно ти зібрався одружуватися з Танькою, – сказала йому мати. – Сусіди кажуть, що бачили її в місті, де з ким… – Мамо, не слухай нікого! – обурювався Степан. – Тетяна скромна і ми любимо один одного. А за тиждень до весілля до Степана прийшов брат Тетяни. Він раптом дав йому в руки записку. – Це від моєї сестри, від Тетяни, просила тобі передати, – сказав він, і швидко пішов з двору. Степан сів на лавку і розгорнув папірець. Він прочитав написане й застиг, не вірячи своїм очам

Галина з Ігорем вечеряли, коли у двері постукали. Ігор пішов відкривати. На порозі стояли його батьки. – А ми ось вирішили внуків відвідати, – сказала мама Ігоря. – Проходьте, – усміхнувся Ігор. Антоніна Іванівна та Сергій Петрович пройшли у кімнату до внуків. – Я Галі скажу, щоб чаю зробила, – сказав син і вийшов з кімнати. Ігор сказав дружині, що прийшли гості, і вирішив повернутися до батьків. Чоловік був в коридорі, як раптом почув, що його матір, щось шепоче його старшому синові. Ігор прислухався і кинувся в кімнату. – Мамо! Не здумай! – вигукнув Ігор забігши в кімнату

Ольга Іванівна ліпила вареники на кухні, коли у двері подзвонили. Жінка пішла відкривати. На порозі стояв її син Юрій, він був добряче “веселий”. – Що сталося синку? – захвилювалася жінка. – Сталося, мамо, сталося, – пробурмотів Юрій. Чоловік пройшов на кухню, і кілька хвилин, стояв біля вікна з акуратною папкою в руках і розмахував нею, немов у ній було все – і погане і гарне відразу. – Що це? – не витримала мати. – А це якраз те, що сталося, – тихо промовив Юрій. – Візьми, подивись! Ольга Іванівна взяла папку, переглянула вміст і застигла від побаченого

Настю запросила на весілля краще подруга Оксана. Настя була свідком нареченої. Після ЗАГСу та вінчання всі поїхали до ресторану. Раптом Настя помітила, що батьків Оксани десь немає. – А де дядько Микола з тіткою Раїсою? Запізнюються? – запитала вона у Оксани. Оксана скривилася і сухо відповіла: – Їх не буде. – Як не буде? Це ж твої батьки, – застигла від здивування Настя