Історії жінок

Софія була на роботі, коли задзвонив її телефон. Жінка глянула на екран, дзвонила її свекруха. – Я вас слухаю. Щось сталося? – сказала Софія, як тільки підняла слухавку. – Та як ти посміла?! Ти ким себе уявила?! – одразу вигукнула у відповідь Валентина Іванівна. – Що сталося? – здивувалася невістка. – Ти ще й смієш питати, що сталося? Ти життя моїй дитині і мені зіпсувала! – раптом додала свекруха. – Валенитно Іванівно, та про що ви говорите? Що я зробила? – здивовано запитала Софія, не розуміючи, що відбувається

До заміжжя Софія жила в квартирі, що дістала від бабусі. Потім вони з Владом вирішили, що молодій сім’ї буде тісно в однокімнатній квартирі, особливо після народження дітей, і вирішили купити трикімнатну в іпотеку. Наявну квартиру не стали продавати, розраховуючи зробити в ній ремонт і здавати в оренду для постійного доходу.

– Може, так буде й правильно, – казала мати Влада. – Звісно, ​​не всім так пощастило отримати квартиру у спадок.

– Не кажи так, – нервувався чоловік. – Соня втратила бабусю і це не можна назвати везінням. Вона ж не виграла цю квартиру в лотерею як приз.

– З одного боку, ти маєш рацію, – погоджувалась Валентина. – Тільки сам поміркуй, тобі зараз доведеться працювати для виплати кредиту, а твоя сестра з чоловіком взагалі зі мною живуть.

Це було правдою, тому що Рита з Сашком після весілля оселилися у квартирі Валентини і особливих перспектив на покращення житлових умов не було видно. Утрьох, звісно, ​​жилося не дуже добре, але справжні труднощі почалися на тлі швидкого поповнення сімейства. Батьки Сашка не могли допомогти молодій сім’ї, Валентина з хвилюванням уявляла, яким буде життя з немовлям на одній території та вигадала геніальний план.

— Ви вже живете в іпотечній квартирі в хорошому районі, — казала вона синові. – Кредит виплатите, тому що працюєте удвох і сповнені сил. А Риті скоро народжуватиме, і місця для всіх у нашій квартирі буде мало.

– Поки не розумію, до чого ти ведеш, – потирав потилицю Влад.

– У твоєї дружини стоїть без діла прекрасна однокімнатна квартира, в якій я могла б жити, – розповідала Валентина. – Мені багато не потрібно, ви там нещодавно ремонт зробили, от я б і змогла там жити.

– Ну, не знаю, – сумнівався Влад. – Ми квартирантів зараз туди шукаємо.

– Так не треба нікого шукати, – демонструвала оптимістичний настрій Валентина Іванівна. – Я можу переїхати найближчим часом, і за порядком стежитиму, і комуналку оплачуватиму своєчасно.

– Самостійно приймати рішення щодо цієї квартири я не можу, – чесно відповів Влад. – Це власність Соні, тож насамперед потрібно з нею обговорити цю тему.

– Я проти заселення твоєї матері, – одразу ж зреагувала Софія, не встигнувши вислухати всі пропозиції чоловіка. – У нас на цю квартиру були свої плани, і не бачу сенсу їх міняти.

– Просто мати хоче Риті допомогти, от і вирішила перебратися в однокімнатну квартиру, – розповідав чоловік.

– Вона їй більше допоможе, якщо сидітиме з малюком після народження, – парирувала Софія.

– Це, звичайно, так, тільки в її двокімнатній і так тісно, ​​а після народження племінника взагалі не буде жодної хвилини спокою, – намагався донести свою правду Влад. – Ну, сама поміркуй, як їм жити доведеться.

– Я все розумію, тільки ми теж платимо кредит, економимо на всьому і відмовляємо собі багато в чому не для того, щоб твоїй сестрі жилося комфортно, – ображалася Софія.

– Ну, у них скоро буде дитина, – м’явся Влад.

– Ми з тобою одразу це питання обговорили та домовилися заводити дітей лише після вирішення всіх матеріальних та квартирних питань, – нагадувала Софія. – Рита чудово знала про своє становище та відсутність перспектив на покращення своїх умов. Мою квартиру ми плануємо здавати і кошти за оренду спрямовувати на рахунок погашення свого кредиту. Твоя мати сама все вирішила, без узгодження до моєї квартири переїхати зібралася, і всі вигоди прорахувала, тільки я категорично проти.

Влад матері повідомив про рішення дружини, вона незадоволена залишилася і почала надзвонювати невістці з претензіями.

– Якщо ти забула, ми тепер одна сім’я і це нормально допомагати один одному, – висловлювалася Валентина Іванівна. – Нічого з твоєю квартирою не станеться, якщо я там поживу кілька років.

– У сенсі кілька років? – Здивувалася Софія. – Я думала, ви хочете максимум на півроку, поки маленька дитина завдаватиме сильного занепокоєння.

– Ну звісно, ​​а у сім місяців він стане самостійним і навіть сам заробить грошей батькам на квартиру, – виразила Валентина Іванівна. – Твоя квартира може бути корисною три чи чотири роки для мене. Онук підросте, дочку із зятем грошей трохи накопичать на власне житло і тоді я зможу повернутися до своєї квартири.

– А тепер самі себе послухайте: значить про власний спокій і зручність доньки ви дбаєте, а син теж живе в кредитній квартирі, але ви збираєтеся позбавити його додаткового доходу, – ледве стримувалася Софія.

– Тобі взагалі ця квартира просто так дісталася, і соромно має бути так права качати, – обурювалася Валентина.

– Це не ваша справа, як вона мені дісталася, але за законом я там господиня і сама розпоряджатимуся своєю власністю, – не здавалася Соня. – На ваше майно не претендую, але й своє віддавати не стану.

Валентина була не в собі від поведінки невістки, оскільки вже все продумала і розрахувала, а вона тепер плани псувала. Вона почала від сина просити, щоб він на дружину вплинув.

– Я не маю жодного відношення до цієї квартири, і втручатися туди не стану, – нервував Влад. – Ось на половину в кредитній квартирі я маю права, тому в теорії можна було б подумати про твій переїзд тимчасово до нас. Тільки після цих сварок із Сонею жити на одній площі у вас не вийде, і я не збираюся постійно між вами виступати як арбітр.

– Та я й сама не буду з вами жити, не вистачало ще від твоєї дружини моралі слухати, – обурювалася Валентина.

Потім вона всім родичам розповіла про непорядність невістки та скаржилася на її поведінку. Дочку і зятя при цьому Валентина вважала практично ідеальними, а сина називала поганим впливом дружини. Тільки Софії особливої ​​справи до цих історій не було, оскільки вона не дуже мала бажання спілкуватися з ріднею чоловіка і тепер якось все само собою зважилося. Рита теж на неї зуб точила і навіть на народження сина не запросила в гості.

– Ти приходь, а твоя дружина нехай дома сидить, – сказала Рита, якій дзвонив привітати брат.

– Ви з матір’ю вирішили мене довести до коліна? – сердився чоловік. – Зараз є чудова нагода всім помиритися і жити дружно.

– Ага, тільки ви в шикарній квартирі вдвох тусите і квартира є для здачі в оренду, а ми в маленькій квартирці вчотирьох тулимося і не факт, що колись ситуація зміниться на краще.

– Але трикімнатна квартира – це результат нашої праці, – не розумів логіки Влад. – Нам за неї ще довго треба платити, на собі заощаджуючи. Вам із чоловіком теж ніхто не заважає купити квартиру в кредит і роками виплачуватиме за неї борги.

– Ти так кажеш, бо дітей немає і не розумієш скільки витрат на них потрібно, – з виглядом знавця та досвідченої жінки міркувала Рита.

Влад не занходив місця від протиріч, з якими не вдавалося впоратися, і виходу з ситуації чоловік не бачив. Йому було щиро шкода матір, сестру та племінника, тільки вони з дружиною не могли вирішувати їхні проблеми на шкоду власним. Поки вони з Софією жили скромно заради квартири, Рита з чоловіком на море їздили, постійно по нічних клубах кочували і не дуже замислювалися про майбутнє. Коли виникла тема із народженням малюка, спробувала за рахунок спадкової квартири Софії виїхати, тільки не вийшло нічого.

– Зрештою, ти можеш сам відвідувати родичів і спілкуватися з племінником, якщо я не бажана гостя у домі твоїх родичів, – сказала тоді Софія. – Їхню образу розумію, і якби у нас своїх проблем не було, напевно, можна було б погодитися на варіант твоєї матері. А так, нехай краще ображаються, зате їздити на нас не будуть.

– Поживемо, побачимо, – погоджувався Влад. – Я нічого і не просив від тебе, бо це було б нахабством. Рідня у мене, звичайно, своєрідна, тільки все одно люблю їх і відмовитись не зможу.

Софія про відмову від спілкування розмови не порушувала. Вона не бачила у родичах чоловіка недругів, але використати себе нікому не дозволяла. Для неї на першому місці існувала їх із Владом сім’я, на другому – решта. І якщо комусь це не подобалося, то це були суто їхні особисті проблеми.

Вам також має сподобатись...

Галя поїхала на день народження до сестри її чоловіка Славка. Святкували на дачі. Гості погуляли, про Галю якось всі забули і навіть її чоловік. Вона прилягла на дивані й заснула… Прокинулася жінка через шум на вулиці. Галя вийшла на подвірʼя. Гості веселилися, але серед них не було її чоловіка. – Славко твій в хаті був, – засміявся чоловік зовиці. Галя пішла до хати. Вона відкрила двері в одну з кімнат, але там було зачинено і в ній явно хтось був. Двері не відкривали. Галя стояла і не могла зрозуміти, що відбувається

Таїсія поверталася додому з важкими пакетами продуктів у руках. Вона дійшла до свого підʼїзду і зупинилася відпочити біля лавки. – Та-а-к, чудово, – промовила вона, зазирнувши в один з пакетів. – Капусточку молоду й квасольку я не забула. Зараз наварю свіженького борщику. Ох мій Андрійко його й любить… Жінка посміхнулася, взяла пакети і зайшла у підʼїзд. Жили вони з чоловіком Андрієм на пʼятому поверсі. Дійшовши до третього поверху, Таїсія раптом відчула щось дивне. Вона поспішила до своєї квартири. Двері чомусь були злегка привідчинені. Таїсія зайшла в коридор і аж присіла від побаченого

Наталя з чоловіком дивилися телевізор, коли у двері подзвонили. – Ти когось чекаєш – запитав Сергій. – Ні, – відповіла дружина, встала з дивану і пішла відкривати. На порозі стояла зовиця. – Привіт! А я до вас у гості! – сказала Ірина і одразу помчала на кухню. Наталка вирушила слідом. – Ірино, у тебе щось сталося? – запитала Наталя. – У мене ні. А у вас бачу таки щось сталося, – Ірина стояла біля плити, вказуючи поглядом на порожню каструлю. – Як мені це розуміти!? – Що розуміти? Ти про що? – Наталя здивовано дивилася на зовицю, не розуміючи, що відбувається 

Віра встала раненько й приготувала сніданок. – Прокидайся, коханий! – гукнула вона свого чоловіка Леоніда. – Я тобі смачненький омлетик зготувала! – Дякую, люба! – поцілував той її в щічку. Вони разом поснідали і Віра з хорошим настроєм пішла на роботу. Щойно вона сіла за стіл, як раптом задзвонив її мобільний. Номер був незнайомий. Віра взяла слухавку. – Алло, це хто? – запитала вона. – Ваш чоловік Леонід, зраджує вам з вашою співробітницею. Вона чекає від нього дитину, будьте уважнішими! – сказав незнайомий голос і поклав слухавку. Віра застигла з телефоном в руках