Історії жінок

– Фух! – Валентина важко опустилася на табуретку і витерла з чола піт. – Залишилося в шафі речі поскладати, почепити фіранки і можна фарбувати крашанки! Валя часто розмовляла сама з собою, особливо зараз, коли лишилася зовсім одна. Жінка посиділа декілька хвилин і вирушила в кімнату, наводити порядок у шафі. Валя вийняла всі речі і взялася витирати пил. Раптом на самій верхній поличці шафи вона щось відчула під рукою. – А це ще що? – жінка стала на табуретку і побачила на полиці якісь листи. Валя глянула на них і застигла на місці

– Фух! — Валентина сіла на табурет і витерла з чола піт. – Фіранки почепити, залишилося підлогу протерти і можна фарбувати крашанки.

Валентина часто розмовляла сама з собою, особливо зараз, коли лишилася зовсім одна. Діти подорослішали і залишили батьківський будинок, а чоловіка Валі, Петра, не стало три роки тому.

Тяжко їй було звикати жити без коханого Петра, адже майже п’ятдесят років прожили душа в душу, двох дітлахів народили та виростили. Усі домашні справи тепер на Валентині. Добре, що живе вона у квартирі, а не у приватному будинку. І хороми у неї не великі: кімната, кухонька та санвузол. Прибирати начебто недовго, але й швидко не вийшло.

Оленка, донька, пропонувала свою допомогу, але Валентина відмовилася. Адже з Оленою – як? Примчить: “Мамо, я на годинку, нічого не встигаю!” Швидко-швидко з шафи все викидає, полиці протре, речі закине, гляди, вже двері зачиняє і до наступної шафки переходить. І немає доньці справи до того, що в кожній шафі, на кожній поличці мамина пам’ять зберігається.

Ось тут, у коробочці, лежить улюблений перстень мами Валі, він не золотий і навіть не срібний, Валя не знає, з якого металу він зроблений, і що за червоненький камінчик у нього вставлений, але зберігає. Це ж пам’ять про маму.

На верхній полиці книжкової шафи Валентина склала малюнки Оленки та Дениса, листівки до свят, які діти майстрували у садочку та у школі. Дочка, ставши дорослою, продовжувала малювати, у неї чудово виходило, шкода, що зараз закинула, часу не вистачає. Син Денис, захоплювався різьбленням по дереву, ходив у гурток, де багато чого навчився. Он лежать дві дошки, прикрашені його візерунками. Валентина не користується дошками за призначенням, береже.

У шафі теж багато пам’ятних для жінки речей. Перша шапочка Оленки, як новенька, вміли ж раніше робити! Дивиться Валя на неї і згадує свою крихітку-доньку, яка народилася вагою всього два кілограми п’ятсот грамів. Ця шапочка довго була завеликою Оленці, а потім раз і доросла дитина.

І тут Валентина згадує, як Петро зустрічав її з Оленою з пологового будинку, як тремтіли його руки, коли він вперше взяв доньку, і мало не плакав при цьому.

І сукня дочкина досі лежить, забруднена синьою фарбою. Вони тоді поїхали у гості до свекрухи. Було літо, спека, їхати треба було електричкою. А керівництво вокзалу вирішило, що треба пофарбувати лави на пероні. Оленка навіть не сіла, а лише злегка притулилася до лави, проходячи повз, але сукня виявилася зіпсованою. Тієї фарби вивести так і не вдалося!

Валентина вчора перебирала речі, знайшла маленький рушник – подарунок свекрухи. Чи то Лідія Іванівна пожартувала з молодої невістки, чи сама помилилася, але рушник зовсім не вбирав воду. Взагалі! Валя ним не користується, а викинути шкода – пам’ять.

А позавчора серед документів потрапили листи, які Петро писав Валі, проходячи службу. Вона не почала перечитувати їх заново, тільки притиснула пачку до грудей і гірко зітхнула:

– Ех, Петре, на кого ж ти мене…

На душі стало важко, але нічого не вдієш, видно це її доля, залишитися їй вдовою.

Отак потихеньку, легенько і прибрала Валентина свою квартирку, то тут, то там знаходячи речі, які зберігають пам’ять, не дають забути людей та події.

Денис сьогодні дзвонив, приїхати не зможе, працює. Але Оленка з дітлахами обіцяла відвідати. Бабуся Валя вже приготувала онукам у подарунок по маленькій підставці під яйце у вигляді курочки. На пам’ять!

Вам також має сподобатись...

Вероніка прийшла з роботи раніше. По дорозі вона зайшла в магазин і купила продуктів. Вона хотіла приготувати своєму Миколці щось смачненьке на вечерю. Вероніка відкрила двері своїм ключем, зайшла в квартиру і застигла на порозі. Зі спальні долинали якісь дивні звуки. Вероніка відкрила двері у спальню і оторопіла! На ліжку лежав її Миколка, а якась білява незнайомка швидко сховалася під ковдру. Вероніка не вірила своїм очам

Ліда помила посуд і зібралась було мити підлогу, як у двері подзвонили. Жінка вийшла в коридор. У коридорі стояв чоловік зі своєю мамою. – Щось сталося? Ти чому так рано? – запитала вона. – Так, ось мама каже, що у тебе у квартирі коханець. Вона мені зателефонувала і наполегливо просила приїхати, – пояснив чоловік. – Ха-ха-ха, коханець, – засміялася Ліда. – А ми зараз перевіримо, – сказав чоловік. Зайшов у кімнату і попрямував до шафи. – Не відчиняй, прошу тебе! – тільки й вигукнула Ліда. Чоловік здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Валентина підійшла до дзеркала, приклала до себе сукню своєї юності і важко зітхнула… Раптом пролунав настирливий дзвінок у двері. Валентина поклала сукню на крісло й пішла відчиняти. На порозі стояв її сусід Юрко. – Тобі чого, Юрко? – запитала жінка. – Та я цей.., – не наважувався заговорити чоловік. – Ти красуня, – несподівано видав він. – Ти тут жартувати прийшов, чи що?! – розсердилася Валентина. – Іди вже давай! Ходять тут… Вона хотіла зачинити двері, але сусід раптом дістав те, що тримав за спиною! Валентина очі витріщила від несподіванки

Світлана приїхала на дачу забрати деякі речі та інструменти. Вона відкрила хвіртку, як раптом почула в будинку якісь голоси. Вона заглянула у вікно і застигла. Там був її чоловік разом із сусідкою! Михайло з Тетяною сиділи за столом, сміялися, і, як здалося Світлані, виглядали дуже щасливими. Світлана не розуміла, що відбувається