Історії жінок

– Фух! – Валентина важко опустилася на табуретку і витерла з чола піт. – Залишилося в шафі речі поскладати, почепити фіранки і можна фарбувати крашанки! Валя часто розмовляла сама з собою, особливо зараз, коли лишилася зовсім одна. Жінка посиділа декілька хвилин і вирушила в кімнату, наводити порядок у шафі. Валя вийняла всі речі і взялася витирати пил. Раптом на самій верхній поличці шафи вона щось відчула під рукою. – А це ще що? – жінка стала на табуретку і побачила на полиці якісь листи. Валя глянула на них і застигла на місці

– Фух! — Валентина сіла на табурет і витерла з чола піт. – Фіранки почепити, залишилося підлогу протерти і можна фарбувати крашанки.

Валентина часто розмовляла сама з собою, особливо зараз, коли лишилася зовсім одна. Діти подорослішали і залишили батьківський будинок, а чоловіка Валі, Петра, не стало три роки тому.

Тяжко їй було звикати жити без коханого Петра, адже майже п’ятдесят років прожили душа в душу, двох дітлахів народили та виростили. Усі домашні справи тепер на Валентині. Добре, що живе вона у квартирі, а не у приватному будинку. І хороми у неї не великі: кімната, кухонька та санвузол. Прибирати начебто недовго, але й швидко не вийшло.

Оленка, донька, пропонувала свою допомогу, але Валентина відмовилася. Адже з Оленою – як? Примчить: “Мамо, я на годинку, нічого не встигаю!” Швидко-швидко з шафи все викидає, полиці протре, речі закине, гляди, вже двері зачиняє і до наступної шафки переходить. І немає доньці справи до того, що в кожній шафі, на кожній поличці мамина пам’ять зберігається.

Ось тут, у коробочці, лежить улюблений перстень мами Валі, він не золотий і навіть не срібний, Валя не знає, з якого металу він зроблений, і що за червоненький камінчик у нього вставлений, але зберігає. Це ж пам’ять про маму.

На верхній полиці книжкової шафи Валентина склала малюнки Оленки та Дениса, листівки до свят, які діти майстрували у садочку та у школі. Дочка, ставши дорослою, продовжувала малювати, у неї чудово виходило, шкода, що зараз закинула, часу не вистачає. Син Денис, захоплювався різьбленням по дереву, ходив у гурток, де багато чого навчився. Он лежать дві дошки, прикрашені його візерунками. Валентина не користується дошками за призначенням, береже.

У шафі теж багато пам’ятних для жінки речей. Перша шапочка Оленки, як новенька, вміли ж раніше робити! Дивиться Валя на неї і згадує свою крихітку-доньку, яка народилася вагою всього два кілограми п’ятсот грамів. Ця шапочка довго була завеликою Оленці, а потім раз і доросла дитина.

І тут Валентина згадує, як Петро зустрічав її з Оленою з пологового будинку, як тремтіли його руки, коли він вперше взяв доньку, і мало не плакав при цьому.

І сукня дочкина досі лежить, забруднена синьою фарбою. Вони тоді поїхали у гості до свекрухи. Було літо, спека, їхати треба було електричкою. А керівництво вокзалу вирішило, що треба пофарбувати лави на пероні. Оленка навіть не сіла, а лише злегка притулилася до лави, проходячи повз, але сукня виявилася зіпсованою. Тієї фарби вивести так і не вдалося!

Валентина вчора перебирала речі, знайшла маленький рушник – подарунок свекрухи. Чи то Лідія Іванівна пожартувала з молодої невістки, чи сама помилилася, але рушник зовсім не вбирав воду. Взагалі! Валя ним не користується, а викинути шкода – пам’ять.

А позавчора серед документів потрапили листи, які Петро писав Валі, проходячи службу. Вона не почала перечитувати їх заново, тільки притиснула пачку до грудей і гірко зітхнула:

– Ех, Петре, на кого ж ти мене…

На душі стало важко, але нічого не вдієш, видно це її доля, залишитися їй вдовою.

Отак потихеньку, легенько і прибрала Валентина свою квартирку, то тут, то там знаходячи речі, які зберігають пам’ять, не дають забути людей та події.

Денис сьогодні дзвонив, приїхати не зможе, працює. Але Оленка з дітлахами обіцяла відвідати. Бабуся Валя вже приготувала онукам у подарунок по маленькій підставці під яйце у вигляді курочки. На пам’ять!

Вам також має сподобатись...

Катя вийшла з роботи раніше, щоб зробити сюрприз чоловікові. Вона зайшла в магазин, купила всіляких смаколиків і поспішила з пакетами додому. – От Ігорчик мій зрадіє, – посміхалась вона. Катя тихенько відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру. Жінка застигла від здивування! В коридорі стояли чужі жіночі туфлі, а на тумбочці лежала жіноча сумочка. Раптом у спальні почулася якась метушня

Олег встав, налив у склянку води і поставив її перед своєю дружиною Оленою. – Ти тільки не хвилюйся, – винувато попросив він. – Все одно це колись би сталося… Олена скрушно похитала головою. – Олеже, чому ти йдеш?! – нарешті сказала вона. – Що трапилося? Ти що, маєш іншу?! Чоловік скривився. – Причому тут це?! – відповів він. – Олено, чому ти не хочеш мене зрозуміти? – Що саме я маю зрозуміти? – схлипнула жінка. Вона не могла розібратися, чому її коханий Олег, після стількох років щасливого життя, кидає її! Та виявилось, що все дуже просто

Ольга відкрила двері своїм ключем. Вона зайшла на кухню і поставила важкі сумки з продуктами на стіл. Ольга жила з бабусею, Зінаїдою Федорівною. Сьогодні дівчина вирішила приготувати смачну вечерю, бо мала сказати старенькій дещо важливе… Увечері, зібравшись із духом, Ольга сказала нерішуче: – Бабусю, я хочу тобі дещо сказати… – Ну що там у тебе трапилося? – роздратовано запитала Зінаїда Федорівна. – Давай кажи! – Ти ж знаєш мою подругу Вероніку? – запитала Ольга. – Вона поїхала в інше місто. Працює. Живуть вони в гуртожитку… – Хто це «вони»? – здивовано запитала бабуся. Вона не розуміла, що відбувається

Валерій лежав на дивані біля телевізора з мобільником у руках і грав у якусь гру. – На-та-лю, а вечеря скоро?! – вкотре гукнув він свою дружину. Наталя вже посмажила млинців з грибочками і наварила запашного борщику. Вона поправила чубок, який закривав очі і поспішила домити посуд після приготування. Завтра їй рано вставати на роботу. Треба швидше все прибрати і спати… – На-та-лю! – не вгавав Валерій. – Ну ти там скоро? Так смачно пахне млинцями з грибами, я вже йду! Наталя раптом з гуркотом поставила на стіл недомиту каструлю. Вона застигла від несподіваної здогадки