Люба познайомилася з Максимом. Хлопець був немов із журналу мод. Очей не відвести: спортивна фігура, темне волосся і зелені очі з пухнастими віями, яким могла б позаздрити будь-яка дівчина.
Люба не була така ефектна як він, і навіть залишалася ніби в його тіні, коли вони приходили в компанію.
Вона теж була струнка, мала красиве світле волосся, і милу посмішку. Спочатку дівчина була ніби уві сні, їй не вірилося, що її вибрав такий гарний хлопець.
– І що він у тобі знайшов? – прямо говорили їй приятельки, – дивись, Любо, пограється і кине. Таким красеням спокою нема.
Люба таємниче посміхалася. Вона була впевнена, що дівчата їй просто заздрять. І була щасливою, як ніколи. Максим майже не залицявся, він просто був поруч, вони ходили в кіно, на танці, зустрічалися у компанії друзів. Проводячи її додому, він палко цілував і обіймав Любу так, що в неї кружляла голова.
А коли дівчина привела його вперше додому, щоб познайомитись з мамою, Віра Петрівна одразу ж змінилася на обличчі. Вона пригостила їх чаєм, а потім пішла у своїх справах. Тільки ввечері, коли вона залишилася з донькою наодинці, то спитала:
– Ну і як у вас? Серйозно?
– Так, мамо, а хіба не видно? – усміхнулася Люба, – він мене любить, я його теж. Ми, швидше за все, одружимося.
– Так от, поки він тобі офіційно не запропонував руку і серце, раджу тобі доню… Його покинути! – раптом заявила мати.
– Що ти таке говориш, мамо?! – Люба оторопіла від почутого. – Що з тобою? З чого це я кидатиму такого гарного хлопця? Та мені ніколи таке й не снилося, він немов принц із казки, і такий ласкавий, ввічливий… — Люба почервоніла від обурення і відійшла до вікна.
– Зрозумій, не пара він тобі. Аж надто гарненький. Ти не розумієш, що такий красень не створений для нормальної родини. Красивий чоловік – чужий чоловік… Не дадуть йому проходу, як би він сам не намагався бути вірним дружині… Таке життя. Аж надто завидний він наречений. А ревнувати все життя – це так важко… – похитала головою Віра Петрівна.
– Це ти згадуєш про себе? Раз у вас з батьком не вийшло сім’ї, так і моя доля буде такою самою? Ось ти як розсудила, мамо? Але ж усі люди різні, і боятися ревнощів – так і нема чого заміж виходити. А я, звісно, ревную. Дівчата так і дивляться на нього. А мені все ж таки приємно, що він вибрав саме мене… – тріумфально відповіла Люба, – і я хочу за нього заміж. Якщо запропонує, то піду не роздумуючи.
– Ось що, доню. Я тебе чудово розумію. Ти закохана. Але прошу тебе про одне: почекайте з весіллям. Нічого не кажучи йому, дай собі термін на перевірку його вірності та любові. Адже в цьому немає нічого поганого. Серйозно налаштована на шлюб дівчина перевіряє свої почуття та надійність партнера, – сказала мати Любі.
– Ой, мамо. Вічно ти зі своїми премудростями… – засміялася Люба, – а я впевнена, що він мене любить. І час тут ні до чого. Але, якщо ти так просиш, то добре, я поспішати з цим не буду. Але я знаю…
– Не треба зараз ні в чому бути впевненою, доки не перевіриш його на міцність. Дружіть, гуляйте, адже найщасливіший час – юність. А вам ще тільки по двадцять років. Не поспішай, – знову повторила мати.
Люба зустрічалася з Максимом, як і раніше. Вона, звісно, любила його, але попередження мами не виходили з голови. Засинаючи, вона уявляла собі їхню сім’ю, діточок, їй малювалася райдужна картина, і уявити щось погане вона навіть не хотіла.
Однак час минав, Максим почав ходити займатися в спорткомплекс двічі на тиждень, і ще двічі відвідував басейн. Щоб не відставати від нього і бути поряд, Любі теж довелося почати займатися в тренажерному залі, і плавати в басейні, хоча вона і не була така вже охоча до спорту. Їй більше подобалося читати книжки, ходити на концерти чи шити собі вбрання. Але тепер на свої захоплення в неї зовсім не було часу.
У басейні було багато молоді. Люба помітила, що її Максим задивляється на інших, ефектніших дівчат у гарних купальниках. Люба в порівнянні з ними була ніби сірою. У такі моменти серце її стискалося, і вона йшла в роздягальню навіть трохи раніше, а потім у холі чекала Максима.
Те саме було і в тренажерному залі. Спортивні дівчата, були немов акторками кіно, а Люба з її тонкими ручками й ніжками виглядала як худенький підліток, який уперше зайшов у спортзал. Мало того, дівчата, які не приховували свого насмішкуватого погляду, відкрито фліртували з Максимом, а він приймав їхні компліменти і заивлявся на їхні фігурки.
Люба перестала ходити на тренування, щоб не бути смішною. Якось після басейну вона взагалі занедужала.
– Ех, ти, – розчаровано промовив Максим, – ти і спорт – речі несумісні. Сиди й читай свої книжки, якщо не можеш нормально займатися.
Він поблажливо обійняв її, і засміявся. А Люба замислилась над словами матері. Вона вже відчувала охолодження свого кохання. Вона відчувала, що Максим уже не такий ласкавий з нею, і все частіше йде один на зустрічі з друзями, або на тренування. А вона чекає на його візити та запрошення на побачення і не може дочекатися.
– Ти щось останнім часом все одна, – обережно спитала її мати, – нічого не сталося?
Сльози ринули рікою з очей дочки, вона пригорнулася до матері і розповіла їй, що думає, що Максим уже не любить її.
– Мамо, у нього стільки прихильниць усюди. Куди не підемо, дівчата навіть підходять і цілують його на знак вітання, уявляєш?
– А ти? – здивовано спитала мати.
– А що я? Я не дружина, щоб ревнувати. І пропозиції він мені так і не зробив. Тільки посміхається всім і, здається, задоволений, що такий популярний… І мені здається, що за моєю спиною він гуляє, – плакала Люба.
– Ну, ось, власне, про що я тобі й говорила, і це тільки початок. А далі…
– А далі нічого між нами й не буде, – видихнула Люба, – маю ж я мати гордість, чи що… Вже й так всі сміються. Наче й хлопець він мій, а ніби й ні. Немов безкоштовний додаток я поряд з ним. А я не хочу. Не про таке я мріяла. Хочу бути єдиною та коханою…
– Ось і правильно. Ти симпатична, гарна, розумна, – мати гладила доньку по волоссю і погойдувала, немов у дитинстві, – і ти гідна бути коханою та щасливою. Краще кинь його сама. Не чекай, коли він покине. Це гірше. Май гордість.
Люба не уявляла собі відвертої розмови з Максимом. Вона в думці підбирала такі слова, щоб його не образити, якось пом’якшити розставання, плакала навіть, уявляючи цю сцену. Вона ще любила його, і таємно сподівалася, що Максим здивується її рішенню розлучитися, візьме її за руки, подивиться в очі і скаже, що любить, і щоб вона викинула нісенітниці з голови.
Але насправді навіть такої розмови їй пережити не довелося. Немов почувши настрій дівчини, він просто зник. Перестав дзвонити, приходити, і це вразило Любу ще більше. Вона сиділа вдома вечорами і дивилася на телефон. А телефон мовчав.
– Що, не дзвонить? – іноді питала мати.
– Ні, – шепотіла пересохлими губами Люба і поверталася обличчям до стіни.
– Так, – якось не витримала мама, – ти що це як вдова лежиш? Чи когось у домі у нас не стало? Ану вставай. Бери себе в руки і йди в перукарню.
– Навіщо?
– Як навіщо? Перш за все, треба нову зачіску робити, коли на серці важко. А потім у магазин підемо, одягу накупимо. Ти давно собі обновок не робила. І ніс вище тримай. Ти в мене красуня, і ще всім покажеш, що не гірша за цього гарненького Максима.
– Ой, мамо… – Люба важко зітхнула, – чи зможу я бути знову такою щасливою?
– Ось повір мені: все минає. Життя, як річка, змінюється. І будуть у тебе нові знайомства та нові друзі, і полюбиш знову, та ще й сильніше, ніжніше. А те, минуле кохання, здаватиметься смішним і дитячим… – заспокоювала мати Любу.
Вони так і вчинили. Купили обновки, Люба зайнялася собою. Вона вже не чекала дзвінка, і намагалася відволіктися від думок про Максима. Через подруг і знайомих до неї доходили чутки про нову пасію Максима, і Люба, беручи себе в руки, байдужим тоном відповідала, що вони розлучилися і Максим має право робити що хоче, так само, як і вона.
Коли за кілька тижнів вона з’явилася на танцях у новій сукні, і з новою зачіскою, її помітили. Дівчина стала гарнішою. Нові туфельки, які подарувала їй мама, робили її стрункішою та вищою. Любу запрошували на танець хлопці, вона була ніжною та витонченою.
Максим на танцювальних вечорах не з’являвся, мабуть, не бажаючи зустрічати там Любу. А вона все хотіла пошвидше забути його. І не слухала, коли їй говорили про його нові любовні перемоги.
– Треба ж, якою була права мама. Він справжнім гулякою виявився. Хоча, що я хотіла: прив’язати його до своєї спідниці, коли він не нагулявся? – міркувала вона фразами своєї мами.
Один хлопець – Микола, почав активно доглядати Любу. Був він звичайнісінькою зовнішності: не високий, не красень, але цілком милий і спокійний хлопець. Одно було беззаперечним: він не зводив очей з Люби, і погляд його говорив промовистіше за будь-які слова.
Через місяць він освідчився Любі в коханні, і одразу покликав заміж.
– Оце так! – вигукнула мати, дізнавшись від дочки новину, – ось це я розумію: справжній мужик, закохався і заміж кличе одразу, не ходить колами. Значить – дорожить і втратити боїться. А що ти?
– Я виходжу заміж, мамо, – спокійно відповіла Люба.
– То ти любиш його? – спитала мати, дивлячись в очі дочці.
– А як же ж його не любити? Він такий добрий, трудяга, лагідний і надійний… – відповіла Люба, – тільки на одну мене дивиться. Наче нікого довкола і немає. Хіба це не є цінним?
Мати обійняла свою Любу і прошепотіла:
– Навіть якщо ти зараз не дуже його любиш, з роками оціниш його вірність і любов. І стане він тобі рідною та близькою людиною. І діти скріплять вашу родину. Будь щаслива, доню…
Весілля Люби та Миколи було дуже душевним. Рідні не могли стримати сліз розчулення, дивлячись, які гарні молоді і як ніжно дивляться один на одного.
Зажили молодята, як і інші сімейні пари, наживаючи все від першої табуретки, виделки й тарілки, і тим радіснішими були їхні спільні покупки, тим більше вони мріяли про нові свої плани. І донька народилася через рік, а ще через три роки народився синочок – копія тата.
Люба була щаслива, і не згадувала вже про свою любов до Максима. А про нього, як навмисне, їй іноді приносили новини приятельки при зустрічі.
– Ой, Любо, твій колишній залицяльник, красень, кинув свою дружину, і пішов-таки до коханки. А як гуляв, стільки романів було. Дружина вже терпіла-терпіла, думала, що він погуляє, і стане розсудливим, але ні, все-таки пішов. Молоду і багату знайшов… – розповідали жінки.
– Ой, та який він мій. Так… Дружили по молодості, у нього вже багато шанувальниць і тоді було. І зрозуміло було, що для сім’ї він людина не підходяща. Дай Бог йому щастя, адже воно тільки в любові і сім’ї.
Не можна людині одній залишатися… Ніяк не можна, – відповідала Люба і поспішала додому, де на неї чекав чоловік і діти.
Вона завжди раділа, повертаючись додому після роботи, сумувала за ними, за своїми рідними.
І маму не забувала. Така мудра мама в неї. І зараз вона допомагає виховувати онуків, багато читає їм.
Ох, мамо, мудра, добра, ласкава! Живи довго. І просто будь поруч, рідненька…
