Життєві історії

– Зараз вмиюся, приберу в квартирі і почну готувати обід! – подумала Світлана. – Коли мій Валерій і свекруха прийдуть – все має бути зроблено! Світлана попила чаю, вимила посуд, дістала з морозилки курку. Далі вона зайнялася обідом. Світлана вперше готувала обід в квартирі чоловіка, і він мав бути святковим. Готувати вона вміла, і у свої двадцять років рахувала себе хорошою господинею. Світлана приготувала шарлотку. Курку запекла в духовці і виклала на тацю з картоплею. Нарізала огірки й помідори. Зробила канапки з ковбасою й сиром… Побачивши такий стіл, Валерій гордо посміхнувся: – Яка ж у мене дружина хороша! А от свекруха чомусь важко зітхнула

У багатодітній сім’ї є, звичайно, і плюси, але й мінусів вистачає, особливо якщо ти в сім’ї старша дитина.

Світлана була в сім’ї старшою дочкою, крім неї, ще два брати та дві сестри. Вона й няньчилась з ними, відколи сама ще в садок у старшу групу ходила.

От і мріяла швидше вийти заміж і піти з дому, з цієї трикімнатної квартири, де в одній із кімнат жила вона з двома маленькими сестричками, в іншій жили два брати, а в третій батьки.

Від матері вона тільки чула, що треба щось зробити. Мати завжди була завантажена. Світлана і не пам’ятала, щоб вони з матір’ю про щось серйозне поговорили. Вона, якось погарячкувавши, так і сказала матері, що мріє швидше вийти заміж, на що мати відповіла:

«Ось поживеш зі свекрухою, подивишся, як у чужих жити»…

…І ось Світлана вийшла заміж. Чоловік її, Валерій, теж не з багатої сім’ї, у нього навіть батька не було, жив зі своєю матір’ю у двокімнатній квартирі. Ось і привів туди молоду дружину, після реєстрації та невеликого застілля. Кімнати роздільні, краса!

Медовий місяць, вірніше, тиждень пройшов на дачі біля озера, куди їх відправив тесть.

З понеділка почалося сімейне життя. Чоловік зі свекрухою, Раїсою Сергіївною, пішли на роботу, а вона залишилася сама в квартирі, яка мала стати її домом. Світлана працювала в магазині.

Прокинулася вранці і почала намічати план на сьогоднішній день:

«Зараз вмиюся, поп’ю чай, потім наведу порядок у квартирі і почну готувати обід. Коли ввечері Валерій та свекруха повернуться з роботи все має бути перероблено».

Після того вона попила чай, вимила посуд, дістала з морозильника курку, розморожувати. А ось далі… У їхній квартирі завжди був безлад, адже не дарма кажуть, що «наводити лад у квартирі, де маленькі діти, все одно що прибирати сніг під час снігопаду». У квартирі у Раїси Сергіївни, на думку Світлани, порядок був ідеальний.

Вона зайнялася обідом. Світлана тут готувала обід вперше, і він мав бути святковим. Готувати вона вміла непогано, і у свої двадцять років вважала себе гарною господинею, вдома часто готувала на всіх.

Приготувала шарлотку. Курку в духовці запекла. Виклала на тацю з картоплею. Нарізала огірки й помідори. Заварила чай, зробила канапки з ковбасою й сиром.


Побачивши такий стіл, Валерій гордо посміхнувся.

“Яка у мене дружина хороша!”

Свекруха теж усміхнулася, але потім чомусь важко зітхнула.

«Всі продукти витратила, – подумала вона. – Добре, якщо цього тижня зарплату дадуть.

…Повернулася Раїса Сергіївна наступного дня з роботи. Невістка на роботі, син теж ще не повернувся. Зазирнула в холодильник – порожньо.

«Я б до зарплати протрималася. А якщо наша красуня-невістка так шикарно готуватиме щодня, від зарплати до зарплати житимемо. Треба картоплі посмажити. Добре хоч восени овочі дешевші».

Стала вона лад у квартирі наводити. Порядок вона любила. Раптом знову прихопило живіт:

«Що це таке? Треба в поліклініку сходити. Вже місяць як турбує. З весіллям все часу не було».

Випила пігулку і зайнялася прибиранням.


Світлана їла смажену картоплю, з огірками та помідорами. Звичайно, від такої їжі вона була не в захваті. І тут їй на прийшла цікава думка спала:

«А вчорашню курку можна ж було і на два дні розтягнути. До Валерія зарплати ще кілька днів і Раїса Сергіївна на тому ж підприємстві працює, а мені на картку гроші тільки наступного тижня прийдуть. Треба на осінь собі якусь курточку купити і Валерію – теж».

Поїла прибрала за собою. Подивилася в холодильнику:

«Так, а що ж ми з вечірнім чаєм питимемо?»

Кинулася до своєї кімнати. Чоловік сидів за комп’ютером:

– Валерію, ходімо погуляємо!

– Ходімо!


Коли вийшли, вона завела серйозну розмову:

– Валерію, у нас нічого їсти і винна в цьому я.

– Не зрозумів.

– Я вчора всі продукти неекономно витратилася. Треба зараз купити десяток яєць та булку хліба. Я зараз і завтра зранку приготую грінки. У тебе гроші є?

– Ось, – дістав гроші. – Дві сотні і ще дрібні.

– Ходімо в магазин.

– Ходімо.

– Валерію, а твоя мама, здається слаба.

– Просто втомилася.

…Коли молодята пішли, Раїса Сергіївна зайшла на кухню. Торкнулася пальцем вимитої сковорідки:

«Добре миє. Молодець! Так на завтра нема чого. Цікаво, куди вони вийшли? Часу – дев’ята година».

Налила чай і стала, не поспішаючи, пити, раз у раз поглядаючи у вікно. Побачивши своїх з пакетом у руках, усміхнулася і пішла до своєї кімнати.


«Сьома вечора, а Валерій, щось не дзвонить. Вчора після роботи дзвонив», – вона дістала телефон і набрала номер.

– Валерію…

– Світлано, мама в лікарні, їй процедури роблять. У неї щось складне.

– Що ти одразу не подзвонив?

– Її подруги кажуть: вона наприкінці зміни за живіт взялася. Викликали швидку і її відвезли. Мені подзвонили, я одразу у лікарню.

– Незабаром приїду.

…Світлана приїхала, коли Раїсу Сергіївну привезли після процедур в палату. За допомогою сина вклали її на ліжко.

– Що з мамою?

– Все нормально, спить після процедур. Два-три дні вона не зможе вставати з ліжка, треба, щоб хтось із родичів був поруч. Бажано, хтось із жінок.

– Я залишусь, – твердо сказала Світлана.

Лікар з якоюсь недовірою подивився на молоду дівчину:

– А ви ким їй будете?

– Невістко, ми з Валерієм нещодавно побралися.

– Добре! Зараз ідіть додому. Візьміть собі халат, і вашій свекрусі халат і спідню білизну, і приходьте. Захопіть із собою рушник і вологі серветки.


Раїса Сергіївна прокинулася під ранок. Згадала, що з нею вчора сталося. Зрозуміла, що вона у лікарняній палаті. Дуже хотілося в туалет, вона з надією подивилася на двері, розуміючи, що самостійно підвестися не вдасться. Поруч із сусідкою по палаті сиділа жінка.

«А за мною і доглядати нема кому».

– Раїсо Сергіївно, з вами все гаразд? – Перед нею стояла невістка.

– Світлано?! – На обличчі з’явилася щаслива посмішка.

– Якщо щось треба, скажіть.

– Допоможи встати, – їй стало соромно за свою безпорадність. – Мені в туалет треба.

– Вам не можна вставати. Зараз вам допоможу.

Стало зовсім соромно перед молодою невісткою, але та зробила все, як треба.

– Дякую, Світлано!

Невістка покликала медсестру, та прийшла, зробила процедури, і Раїса Сергіївна знову заснула.

…Увечері прийшов син.

– Мамо, як ти?

– Добре! – на обличчі матері з’явилася посмішка.

– Нам зарплату переказали.

– Валерію, давай картку! – одразу попросила молода дружина. – Ти посидь з мамою, а йду додому, приготую поїсти.

– Світлано, може я сьогодні вночі з мамою побуду?

– Ні, Валерію!

Вона взяла картку й пішла.

– Сину, яка в тебе хороша дружина, – сказала щаслива мати.


Через три дні Раїса Сергіївна почала потихеньку вставати, а через десять днів її виписали з лікарні.

Син був на роботі, приїхала невістка, викликала таксі і привезла додому.

Вдома був порядок. Зварений смачний обід.

Раїса Сергіївна завжди заздрила подругам, які мали доньок. У неї не було, принаймні до останнього часу.

Світлана накрила на стіл:

– Сідайте! Вам після процедур треба добре харчуватися.

Раптом на очах свекрухи з’явилися сльозинки, вона пригорнулася до плеча невістки і заплакала.

– Дякую, тобі за все, доню! – тільки й сказала вона.

Вам також має сподобатись...

Віра накришила салатів, запекла рум’яні курячі стегенця з картоплею, наробила бутерброді. Сьогодні до них приїде сестра чоловіка Галина зі своєю сімʼєю. Коли Андрій та гості, яких він зустрів, піднялися до квартири, у Віри все було готове. Жінка вийшла в коридор, зустріла родичів чоловіка. – Ну що, з дороги зголодніли? – усміхнулася господиня. – Ходімо за стіл! Зовиця увійшла на кухню і ахнула від побаченого. – Боже! Це як треба не любити рідню, щоб так вчинити! – вигукнула Галина. – Галю, а що не так? – Віра з чоловіком здивовано дивилися на родичку, не розуміючи, що відбувається

– Моєму Володі від мене вже нічого не потрібно, – тихо сказала Олена подрузі. – Я вже починаю думати, що він десь гуляє… – Та годі тобі, Оленко! – підтримала її Оля. – Просто у вас криза в стосунках! Олена тільки знизала плечима… Одного дня Олені довелося затриматись на роботі. Їй не вдавалося зробити звіт, який зранку треба було покласти на стіл начальника. Була вже майже дев’ята вечора, коли Олена врешті-решт вимкнула комп’ютер і зібралася додому. – Вас підвезти? – раптом з темряви почувся голос. Олена голосно скрикнула, бо була впевнена, що в офісі нікого більше немає. З темряви хтось вийшов

Віка та Віктор зупинилися біля довгого дев’ятиповерхового будинку. – Нам ось у цей під’їзд, – сказав Віктор, підтримуючи дівчину під руку. – Хвилюєшся? – А повинна? – усміхнулася Віка. – Ну, зазвичай дівчата хвилюються, перед знайомством з майбутньою свекрухою, – сказав чоловік. – Скажи чесно, Вітя мене чекає там щось погане? – насторожилися наречена. – Не хвилюйся, все пройде чудово, – усміхнувся хлопець. Молоді зайшли у підʼїзд, ліфт швидко підняв їх на сьомий поверх. Віктор відчинив двері, запросив дівчину в квартиру. Віка нерішуче зайшла в коридор. Але дівчина навіть уявити не могла, яке випробування чекало на неї попереду

Лариса закінчила робити ремонт на дачі в багатої замовниці. Вона займалася дизайном і власниці все дуже сподобалося. – Оце зовсім інша справа! – сказала Тамара. – Яка ви молодець! Замовниця дістала конверт, і простягла Ларисі. – Ой, що ви, не треба! Ви мені вже заплатили, – зніяковіла та. – Беріть, це премія за хорошу роботу, – сказала Тамара. Вони розійшлися, задоволені. Лариса летіла додому, як на крилах. На світлофорі вона зупинилася. Зʼявилося зелене світло, але жінка застигла на місці… Навпроти неї зупинився якийсь гарний білий джип. Лариса глянула хто сидів за кермом і не повірила своїм очам