Життєві історії

Олена розлучилася з коханим Петром. Жінка дуже переживала… Пройшов якийсь час. Олена була вдома, як раптом у двері наполегливо подзвонили. Жінка пішла відчиняти. – Петро! – ахнула вона. На порозі стояв її чоловік. – Привіт, Олено, – спокійно сказав він. – Можна мені зайти? Олена відійшла вбік. Петро зайшов. Він зняв куртку, роззувся, поволі пішов на кухню й застиг. Він побачив свій улюблений пиріг на святковій тарілці посеред столу. – Оленко! – тільки й сказав чоловік. – Я не чекала на тебе, – різко заявила Олена. – Так, від нудьги приготувала. – Зрозуміло, – сказав Петро. – Я ж чого прийшов… Олено, тебе обманюють! Олена застигла від здивування

– Олено! Ти взагалі вже? – Тетяна застигла з виделкою в руці і подивилася на подругу. – Ти серйозно? Йога?

– А що? – Олена зʼїла листок салату, ніби доводячи, що тепер вона спортивна людина.

– Що значить «що»? Тобі вже 46, Олено! У 46 люди не починають сидіти на шпагаті!

– Хто тобі таке сказав? Я ось почала!

Тетяна, як і раніше, уважно дивилася на неї. Олена знала, що думає подруга.

– Оленко, Петро кинув тебе не через те, що ти не могла сісти на шпагат. Ти це розумієш? Він був ще тим непорядним мужиком! Як і всі мужики!

Олена хотіла захистити чоловіка, але не могла. Тетяна мала рацію.

Петро пішов не через її фігуру і навіть не через те, що Олена любила багато сидіти вдома, в’язати шкарпетки і пекти пироги.

Ні, просто Петро знову зустрів своє перше кохання – дівчину, з якою він зустрічався ще в школі.

Тетяна, яка побачила їх разом у парку, сказала, що Наталя була високою і світловолосою.

Тетяна продовжувала злитися, роздратованим тоном нагадуючи то один промах Петра, то другий:

– А пам’ятаєш, як ти занедужала, попросила його побути з тобою, а він сказав, що ти вигадуєш і йому терміново потрібно в офіс?

– Тетянко… – Олені було неприємно слухати ці слова.

– Знаєш, що я думаю? – задала Тетяна риторичне запитання. – А ось що – нехай іде куди подалі!

Майже прокричавши ці слова, вона із задоволенням зʼїла черговий пиріжок, яких Олена наготувала цілу гору.

Нервуючи, вона завжди бігла на кухню, де стояла біля плити доти, доки не відчувала полегшення. Готування завжди піднімало настрій.

– Ти ж не проти? – Тетяна взяла ще один пиріжок.

– Звичайно, ні, Тетянко, я все одно не їстиму.

– Ти серйозно? – Тетяна аж перестала жувати. – Я думала, ти пожартувала про дієту!

– А я ось не жартувала.

– Облиш, я ж по-дружньому тобі говорю, Оленко. У тебе немає мотивації, подруго. Ну куди ти лізеш, га? Всі сміятимуться!

Олена застигла. Чому Тетяна так говорить? Хіба вона не бачить, як їй потрібна підтримка?

– Оленко, – Тетяна стиснула долоню подруги. – Все буде гаразд, це я тобі обіцяю! Створимо клуб одинаків або щось у цьому роді. А Петро – він нехай іде до своєї Наталі. Вона ж і готувати не вміє. За фігурою стежить, сміх!

Олена знову відчула щось дивне, але не змогла зрозуміти, що її збентежило. Захотілося виставити Тетяну і залишитися наодинці із собою. Їй чомусь здавалося, що хоч подруга і говорила про коханку чоловіка, але слова про спортивну фігуру стосувалися Олени.

Але ж вони найкращі подруги, знайомі вже тисячу років! Тетяна завжди у всьому її підтримує, просто дуже непокоїться, от і все. Правильно? Мабуть, у неї досі душа не на місці після свого бурхливого розставання.

Тетяна намагалася продовжувати розмову про Петра, але Олена не підтримувала діалогу, тому подруга нагребла пиріжків і пішла. Її квартира була у сусідньому під’їзді.

Олена іноді мріяла бути як Тетяна. Виставивши Петра, вона навіть подумала, що якби вона мала яскравий і наполегливий характер Тетяни, чоловік ніколи б не зрадив їй.

Тетяна була харизматичною, темноволосою й блакитноокою. Найбільше у світі вона любила бути зіркою навіть у найменшій компанії.

Навіть коли приходила в гості, а це завжди були хаотичні візити, вони з Петром засиджувалися на кухні допізна, а Олена не витримувала і лягала спати.

Раптом Олені здалося, що вона була надто холодна з Тетяною.

Адже Тетяна справжній друг, завжди на її боці попри все. Після того, як вони з Петром засиджувалися на кухні, Олена, якщо чесно, очікувала, що подруга стане на його бік, але ні!

Олена з тугою взяла пиріжок з тарілки, збираючись скуштувати, але вчасно зупинилася. Як би там не було, вона намагатиметься триматися. Так, Петро її кинув заради іншої жінки, але це не привід опускати руки…


– Оленко, облиш ти це. – Наступного ранку Тетяна знову прийшла в гості, цього разу не з порожніми руками, а з улюбленим тортиком господині квартири. Вона нарізала торт і простягла Олені тарілку.

– Я що, дарма в магазин бігала? Нема чого носом крутити!

Олена почервоніла.

– Та я не те, щоб…

– Нічого від шматочка торта не буде, Оленко. Це я тобі як подруга говорю!

Олена хотіла сказати «ні», але замість відмови простягла руку і взяла тарілку.

Тетяна має рацію, нічого страшного не станеться від шматочка. Олена вирішила піти на компроміс, щоб не ображати подругу, і з’їла тільки половину запропонованого десерту.

Тетяна знову почала:

– Якщо ти збираєшся йти на йогу, то потрібні калорії! І взагалі, ти маєш ідеальну фігуру! Ось Микола з моєї роботи, наприклад, взагалі любить пухкеньких жінок!

– Тетянко, яка мені різниця, що любить Микола? – не витримала Олена. – Я не для нього стараюся!

– А для кого? – спитала Тетяна.

– Для себе! – голосно сказала Олена.

Вона не могла зрозуміти, що між нею і Тетяною відбувається, але напруга майже іскрила у повітрі…

Олена вже пошкодувала, що розізлилася, вона зовсім не вміла сваритися.

– Вибач, – пробурмотіла Олена. – Не знаю, що на мене найшло.

– Це твоя дієта, – сказала Тетяна, відмахнувшись.

Сварка була вичерпана, і подруга вирушила додому, пообіцявши Оліні завтра заскочити, перевірити, як вона там харчується…

…Цілий тиждень Тетяна бігала до Олени в гості, намагаючись так і так переконати її кинути дієту. На сьомий день після тренування Олена не стала чекати, поки прийде Тетяна, вона сама побігла до подруги з приємними новинами.

– Уявляєш, Тетянко! – Олена майже кричала від щастя. – Сьогодні на заняттях наш тренер виділив саме мене зі всієї групи!

Тетяна привітала її, пригостила чаєм і швидко спровадила, сказавши, що має багато роботи…


Наступного дня, коли Олена прийшла у залу на тренування, вона з неприємним подивом побачила у групі Тетяну. Спершу та вдала, що не помітила подругу, а потім з подивом вигукнула:

– Ой, Оленко, то ти сюди, виявляється, ходиш?

– Ну… Так… Це найближча спортзала…

Олена відчувала себе розгубленою.

– Тетянко, я думала, тебе це не цікавить, – обережно сказала вона.

– Про що ти? – несподівано в очах подруги промайнув дивний вогник.

Олена ніяково озирнулася на всі боки.

– Нічого… Просто ти ж тільки вчора відмовляла мене ходити на ці заняття…

Тетяна посміхнулася:

– І що ти хочеш цим сказати? – перш ніж Олена встигла відповісти, Тетяна сказала: – Можливо ти не пам’ятаєш про це, але я ходила у спортзалу ще до того, як ти захопилася своїми зарядками! Не пам’ятаєш? Я тебе торік вмовляла сходити зі мною в парк на пробіжку між іншим!

Олена не встигла відповісти – вийшов тренер і почалася розминка.

Тетяна та Олена зайняли місця. Весь час, поки тривало заняття, Олена обдумувала ситуацію. Чому всередині так важко від почутого? Адже Тетяна має рацію, і здається, минулого року вона справді намагалася умовити її бігати в парку. Чи ні?

Заняття пройшло як у тумані, цього разу Олена не отримала від нього такого задоволення, як у попередні рази.

Повернувшись додому, вона одразу побігла до плити, готувати улюблений пиріг Петра, і не відразу зрозуміла, чим саме займається. Схаменулась тільки тоді, коли у двері подзвонили.

Олена знала, що, як завжди, прийшла Тетяна, але слухати її не було сил. Спершу Олена хотіла вдавати, що її немає вдома, але за таку думку відразу стало соромно і вона пішла відкривати.

– Оленко, знову привіт! – Тетяна заскочила у квартиру.

Вона щойно прийняла душ і від неї пахло яблучним шампунем.

– Я до тебе буквально на п’ять хвилин заскочила.

– Правда? – Олена вдала, що їй сумно. – А я приготувала вишневий пиріг…

– Який пиріг, Оленко! Ти зовсім вже? – Тетяна засміялася, забігла на кухню і тут же ж загуркотіла посудом.

Олена зайшла слідом і спостерігала, як Тетяна наливає воду з графина і робить пару жадібних ковтків.

– Який ще вишневий пиріг під час дієти?

– Дієти? – Олена відчула, як червоніє.

– Звичайно! – здивовано вигукнула Тетяна. – А ти як думала? Мені вже 46, треба й за фігурою стежити! Тим більше, мене мій тренер покликав на побачення сьогодні, уявляєш?

– Твій тренер? – знову пробурмотіла Олена.

– Ну так, цей високий, темноволосий красень… Ох! – Тетяна драматично зітхнула, поплескавши себе по щоках. – Ну, все, я побігла, подруго! До речі, на пиріг надто не налягай, адже ти теж, начебто, на дієті.

Гримнули вхідні двері, після Тетяні залишився шлейф приємних ароматів і дзвінка тиша.

Олена сама не знала, чому, але в неї на очі найшли сльози.

Вона пішла на кухню, сіла за стіл і подивилася на вишневий пиріг. У голові крутилися слова Тетяни:

«Адже ти теж, начебто, на дієті».

…Більше тижня Олена бігала від Тетяни, відкидала її пропозиції поласувати чебуреками або пиріжками з м’ясом, мільйон разів нагадувала, що намагається сидіти на дієті, а в цей час Тетяна…


У двері знову подзвонили, але Олена не поспішала відчиняти. Напевно, знову Тетяна, прийшла вкотре їй щось виказати!

Але у двері продовжували дзвонити, тому Олена, акуратно витерши сльози, пішла відчиняти.

– Петро!

На порозі стояв її чоловік. Все такий же ж високий, красивий, широкоплечий. На голові, здається, додалося сивого волосся, і зморшки поглибилися навколо очей – а в іншому все така ж сама рідна людина.

– Привіт, Олено, – спокійно сказав він. – Можна мені зайти?

Олена хотіла насваритися до нього і гримнути дверима, але це було не в її характері. Вона відступила, Петро зайшов. Зняв куртку, роззувся, поволі пішов на кухню. Він застиг, побачивши пиріг на святковій тарілці посеред столу.

– Оленко!..

– Я не чекала на тебе, – різко сказала Олена. – Від нудьги приготувала.

– Я зрозумів. – Петро трохи потупцював, потім сів на стілець. – Я хотів поговорити з тобою, Оленко.

– Про що? – спитала Олена, стоячи у дверях. – Про твою нову пасію? Як її звуть? Здається, Наталка!

Петро так сильно здивувався, що Олена на мить навіть засумнівалася в собі.

– Про що ти говориш, Оленко? Про яку ще Наталку? Це тобі Тетяна сказала?

– Хто? – тепер уже Олена здивовано дивилася на чоловіка. Вона зовсім не очікувала, що в розмові випливе ім’я подруги.

– Про це я й хотів поговорити з тобою, Оленко!

– Про Тетяну?

– Так, про твою Тетяну! – Петро встав з стільця, похмуро дивлячись на Олену. – Вона не така хороша подруга, як ти думала!

– Що ти верзеш, Петре?

– Я говорю правду! Я нещодавно зрозумів, що вона за людина насправді, Оленко. Був нерозумним – віриш? Сидів, слухав її. Та й як уміло вона говорить!

– Про що ти, Петрику?

– Тетяна розповіла, що ти мені зраджуєш…

– Що-о-о?! – Олена ахнула. – Як?!

– Ось так! Сидимо ми одного вечора на кухні. Ти, до речі, вже спати пішла, а Тетяна й каже: «Знаєш, Петрику, чого Оленка так рано спати пішла? Втомилася, бо гратися в хорошу дружину важко. Ти як на роботу йдеш, так до неї сусід з будинку навпроти бігає. Я сама бачила. Ти тільки не говори їй, я заприсяглася, що збережу секрет, але перед тобою якось незручно, бо ж ми, все таки, друзі».

– І ти повірив?! – вигукнула Олена.

Петро опустив погляд, і Олена знову заплакала вже вдруге за день.

– Як я міг не повірити, ти ж у мене така яскрава, приваблива і неповторна!.. А я? Нудний і зовсім нецікавий мужик, який цілими днями пропадає на роботі… А потім я згадав усі вчинки Тетяни і простежив за тобою. Тоді все стало на свої місця!

– Які вчинки? – схлипнувши, уточнила Олена.

Петро підійшов до неї, обережно погладив по плечах.

– А ти не помітила, що вона весь час намагалася підʼюджувати тебе? Казала на твою адресу дивні жарти? Постійно критикувала тебе? Ти навіть через неї з усіма своїми подругами пересварилася!

Олена розгублено витерла щоки від сліз. Петро продовжував:

– Я не повинен тобі цього говорити, Оленко, але, мені здається, вона просто хотіла зіпсувати тобі життя.

– Але навіщо? – вигукнула Олена.

– Я не знаю, але таке буває: дружиш із кимось багато років, довіряєш, а потім виявляється, що всередині твій друг дитинства – підступна людина. Можливо, це заздрість. Ти ж помітила, як Тетяна щосили намагається привернути увагу, а ти ні? Тож на тебе увагу й звертають.

– На кого? На мене?

– Звичайно, на тебе. У цьому між вами й різниця, Оленко. Ти не стараєшся, а Тетяна зі шкіри лізе!

Запала недовга пауза, потім Олена, охриплим від сліз голосом, пробурмотіла:

– Я навіть на йогу пішла, думала, ти мене на Наталю проміняв…

– Та хто така ця Наталя?! У мене навіть друзів із таким ім’ям немає!

– Правда?

– Господи, звісно, правда!

Олена кинулася Петру на шию і міцно обняла.

Петро заспокоював її, обіцяв, що тепер усе буде гаразд і ніхто не завадить їм у сімейному щасті…

Вам також має сподобатись...

– Чого не їси? – спитала Світлана чоловіка, який уважно дивився на ложку, що вертикально стояла в рисі. – Охолоне ж. – Та ось мені цікаво стало, – задумливо сказав Василь. – А що буде, якщо твій рис використати замість клею для плитки? – Васильку, ти знову за своє?! – обурилася Світлана. – А що? – сказав той. – Рис вбирає вологу, а ти вариш його так, що ним можна клеїти все! – Знаєш що! – вигукнула дружина. – Не подобається – шукай собі кухаря! Василь встав і мовчки пішов… Повернувся він рівно до вечері, а слідом за ним зайшов якийсь мужик з пакетом в руці. – Це хто ще такий? – Світлана оторопіла від несподіванки

Аліна вирішила знайти свою доньку. Колись давно вона залишила її в пологовому будинку… Аліна дізналася адресу дівчини. Жінка знайшла потрібний будинок і довго стояла біля воріт, не наважуючись зайти… Раптом Аліна побачила, що з будинку вийшла… Її мати! Вона очам своїм не повірила… – Мамо! – ахнула Аліна і відкрила хвіртку. – Доню? Невже це ти? – сплеснула руками та й заплакала. – Мамо, я нічого не розумію, чому ти живеш тут? Мені дали цю адресу… – сказала Аліна. В цей час відкрилися двері і на ґанку з’явилася дівчина. – Бабусю, ти з ким тут? – запитала вона. Аліна не розуміла, що це робиться

Ірина Василівна з чоловіком приїхали у кафе, для зустрічі з майбутніми сватами. – Мене звуть Ілона Олександрівна, я мама Віки, – промовила жінка, як тільки подружжя зайшло у кафе. – А це – Ігор Петрович. – Дуже приємно, – відповіла Ірина. – Наш син сказав, що ви хотіли обговорити весілля? – Так, хотіли, – відповіла Ілона Олександрівна. – Святкувати вирішено в кафе. Гостей буде близько двохсот! – Навіщо ви покликали нас, якщо вже вирішили все? – спохмурніла мати Андрія. – Ви не дали мені договорити! – докірливо відзначила сваха і продовжила розповідь. Вислухавши майбутню родичку, Ірина перезирнулася з чоловіком і застигла від почутого

Залишався тиждень до весілля Наталі й Андрія. Наталя йшла повз будинок нареченого, як раптом побачила, що в його вікні видно тьмяне світло і чути якісь голоси. Вона спершу хотіла постукати. Але раптом впізнала другий голос… Та це ж Валя, сусідка Андрія! Сусідка за ним давно бігала, відвести у Наталки намагалася. Андрій сміявся, що вона йому набридла, що йому, окрім Наталі, ніхто не потрібен. – Дивно, і що ця Валя в його кімнаті так пізно робить? – подумала Наталка. Вона взяла пеньок, стала на нього і зазирнула у вікно. Жінка аж очі вирячила від побаченого