Ліза та Наталка дружили з першого класу. Наталку спеціально посадили поряд з відмінницею Лізою для підвищення успішності.
Дівчатка були зовні чимось схожі: обидві світловолосі, з блакитними очима та невисокого зросту. Їх навіть почали називати сестричками, так кидалася в очі їхня схожість.
І долі дівчаток також були схожими. Вони росли в неповних сім’ях. Тільки в Лізи не було батька, батьки розлучилися, коли Ліза ще ходила в садок, а її старший брат Олексій пішов у перший клас.
А у Наталки справи були гірші. Вона жила з батьком при живій матері, яка покинувши нелюбого чоловіка та доньку, поїхала у пошуках щастя. Сталося це, коли Наталка перейшла до шостого класу.
Дівчинку брала на вихідні бабуся, але так як жінка працювала на тяжкій роботі, то взяти до себе внучку жити постійно не могла, дуже втомлювалася.
Батько почав сам виховувати Наталку. Але недовго жив він без дружини. Незабаром привів у дім нову дружину. І для дівчинки це було справжнім потрясінням.
Вона сумувала без матері, радіючи спілкуванню з бабусею, яка сподівалася, як і Наталя, що колись мама повернеться, і хоч не до батька, то хоча б до Наталки. Але коли у батька з’явилася нова дружина, дівчинка знітилася, часто була слаба і рідко посміхалася.
І тільки дружба з Лізою тішила її. «Сестрички» після школи йшли до Лізи додому, обідали, робили уроки, а потім ішли гуляти. Старший брат Олексій в цей час уже навчався в десятому випускному класі, і мало звертав увагу на дівчат, які гралися ще в ляльки й каталися на подвір’ї на гойдалках.
Мати Лізи була дуже доброю жінкою, і жалкувала подружку доньки, всіляко підтримуючи дівчинку: то кофточку їй зв’яже, то нагодує смачним обідом, то пригостить пиріжками.
Бути у себе вдома Наталя не любила. Там була мачуха, з якою стосунки не склалися. Тітка Тамара не сварилася, нічого поганого не говорила, але була абсолютно байдужа до падчерки, і ця холодність відчувалася у всьому, а дитяче серденько не обманеш.
І Наталя, прийшовши додому, намагалася вкотре не з’являтися на очі ні батькові, ні його дружині. Тихо вона сиділа у своїй маленькій кімнатці, читаючи книжки чи малюючи в альбомі.
Батько бачив, що дочка замикається в собі, майже не розмовляє з ним, і щоб якось загладити свою провину, подарував Наталці спочатку кошеня, а через рік і цуценя.
Очі Наталці сяяли від щастя, коли вона гралася зі своїми вихованцями і виходила з ними надвір.
– Як довго вона за матірʼю сумує… – казав батько своїй Тамарі, – і коли заспокоїться і чекати перестане? Навряд чи ця… Повернеться.
– Та заспокойся. Само собою все пройде. Потрібен час. Не хвилюйся, – обіймала його Тамара, не бажаючи приділяти увагу дівчинці.
Так і дружили подруги, і сиділи за однією партою, і Ліза вже не уявляла собі, як Наталка раптом буде без неї, та її допомоги.
Але одного разу батько Наталки вирішив податися з дружиною на заробітки до великого міста.
Їм запропонували роботу, житло і вони зазбиралися їхати. Звісно, брати із собою Наталку вони не збиралися. Бабуся погодилася жити з онукою, тим більше, що дівчинка була вже самостійною і вчилася добре. Наталка була рада бабусі, і відсутність мачухи її навіть втішила. Батько іноді відвідував доньку, залишаючи гроші на її утримання.
Час минав, і вже дівчатка перейшли у випускний клас. Олексій, брат Лізи, мав повернутися зі служби навесні. Усі чекали на нього: і мати, і сестричка. Раділа й Наталка, що сім’я Лізи скоро буде знову разом.
Останнім часом дівчатка змінилися. Вони виросли і стали ніжними жіночними красунями. Їх схожість вже була не так очевидна, Наталка так і залишалася невисокою, а Ліза витягнулася, стала вищою і впевненішою в собі.
Коли повернувся Олексій, дівчата вже готувалися до складання іспитів і старанно займалися разом. Вони вчилися у Лізи, але коли з’явився Олексій, дівчата почали готуватися до іспитів у Наталки. Там їм було спокійніше.
– Агов, – образився Олексій, – а чого ви мене одного кинули? Не втікайте.
– Та ти то музику вмикаєш, то ще щось, – відповіла за дівчаток мати, – не заважай їм займатися.
– Та я можу хоч у вихідний забрати їх на прогулянку в ліс за компанію? – Попросив Олексій, – а ввечері можна б і на танці сходити.
– Ні, Олексій, – серйозно відповіла Наталка, – ми вже після закінчення школи влаштуємо собі і кіно, і танці. А поки що нам готуватися треба.
– Впізнаю Лізу, – засміявся Олексій, – вона і мені за уроки сідати казала, хоча на чотири роки мене молодша, і тебе навантажила з цим навчанням… Ну, гаразд, вчіть! А я поки що і без вас прогуляюся.
Олексій ішов до друзів, а дівчата повторювали навчання.
Насправді Олексій і не тягнув би свою сестру на прогулянки, але він був захоплений Наталкою. Раніше йому ніколи було звертати увагу на них, він навчався, дружив зі студентами. Але повернувшись зі служби не міг не помітити, як погарнішали обидві подружки: сестра й Наталка.
Наталя в першого погляду на неї Олексія почервоніла, відвернулася. Дуже вже він «роззявляв до неї рота» – так висловилася Ліза, і відводила подругу.
Але тепер щоразу, коли Наталка заходила до них, Олексій намагався бути поруч, давав їй чай і починав розмову, щоб посидіти поряд з Наталею.
Таку поведінку сина помітила мати. І одного разу, коли дівчаток не було вдома, мама сказала:
– Тобі подобається Наталка?
Олексій насторожився:
– А що таке? Просто вона змінилася. І я ще не можу звикнути до них обох. Як із лялечок метелики вилетіли… Чудеса природи.
– Правильно, – усміхнулася мама, – Наталка у нас у родині як рідна. Стільки років. Вона гарна дівчинка. А знаючи тебе, який ти легковажний і вітер у тебе ще в голові…
– Що ти хочеш сказати, мамо? – зупинив її Олексій.
– А те й кажу, що ображати її не можна. Вона сирітка без матері, і батько поїхав. З однією бабусею живе. Тому не турбуй їй серце. Вона не задля гулянь, і не задля розваги. Їй чимало пережити довелося. Знайди собі іншу подружку для прогулянок і веселощів, – наполягала мама.
– А з чого ти взяла, що я тільки розважитися хочу? А якщо я справді закохався? – Олексій почервонів і захвилювався.
А потім вийшов з квартири, гримнувши дверима.
– Ось тобі й маєш… – прошепотіла мати.
А потім зітхнула і подумала:
«А може, воно й на краще буде. Принаймні ми її давно знаємо»
Більше цієї теми в сім’ї не порушували. А коли дівчатка закінчили школу, Олексій влаштував із цього приводу свято.
Був накритий стіл, грала музика, а їхня мама й бабуся Наталки сиділи за столом щасливі.
Вже ніхто не приховував, що Олексій та Наталя небайдужі один до одного.
Ліза посміхалася, бачачи, як брат доглядає її подругу, сидячи з нею пліч-о-пліч за столом.
– І як же ж ви тепер порізно вчитиметеся, сестрички? – запитала мати.
Ліза готувалася до вступу і інститут, а Наталя подала документи у технікум.
Дівчата засміялися.
– Нічого, у Наталки тепер потужна підтримка в особі мого брата. Я йому довіряю, – сказала Ліза, поплескуючи Олексія по плечу.
Літо промчало швидко. Не слухаючи порад мами та бабусі почекати з весіллям, Олексій та Наталка у серпні одружилися.
Ліза поїхала до обласного центру, а Наталка з Олексієм почали жити в гуртожитку. Обоє влаштувалися працювати. Довелося Наталі перейти одразу на заочне. Але труднощі не лякали молодих.
– Ох, Олексій. Тримайтеся, – обіймала сина мати, – самим вам доведеться починати вити своє гніздечко. З Наталчиної спадщини – тільки живність. Добра вона душа. Але головне – кохання та повага один до одного. А мені ще Лізу вчити, я вам допомогти поки що нічим не можу…
Наталя справді привела з собою кішку і песика. Не думала розлучатися з улюбленцями.
Але жили вони у просторій кімнатці на першому поверсі, і кішка ходила гуляти через кватирку, стрибаючи на підвіконня, а потім на землю.
А песика Наталка вигулювала, як і раніше. Тільки тепер вони ходили частіше гуляти втрьох – разом з Олексієм…
– Треба ж! – усміхалася мати приходячи в гості до сина. – Хіба думала я тоді, коли почала приходити до нас в гості малятко – подруга Лізи, що підгодовую я свою майбутню невістку?!
– От і молодець! – хвалив син маму, і сміявся. – Все було недаремно!
