– Ні, цей точно не встигну! – рішуче сказала Дарина і забрала продукти в холодильник.
Годинник показував уже 9-ту вечора, а вона ще не встигла спекти черговий торт на замовлення.
Жінка давно захоплювалася випічкою, але замовлення почала приймати лише тиждень тому.
Поки що клієнтів мало, адже репутація майстра формується роками.
Дарині подобалося створювати десерти і вкладати душу в кожен корж, кожен крем.
Однак сьогодні настрій у жінки був далеко не святковий. Вчора ввечері зателефонувала її зовиця Галина і несподівано заявила:
– Слухай, а ти ж торти печеш? На жіноче свято мені потрібний торт! Тільки такий, щоб усі ахнули! Я вже тут пригледіла кілька варіантів.
Жінка надіслала кілька фото Дарині. Торти були дорогі і вимагали багато часу.
– Галю, ну навіщо тобі мій торт? Ти ж знаєш, скільки це коштує… Я не можу собі дозволити зробити його безкоштовно… Це надто великі витрати, – обережно заперечила вона.
Однак зовиця тільки гордо розсміялася у відповідь і діловитим тоном додала:
– Та годі тобі! Це ж подарунок! Не хочеш витрачати гроші – спечи сама. Все одно краще за магазинний буде.
Дарина присіла за комп’ютер і почала вивчати рецепти, запропоновані родичкою.
Найпростіший з обраних складався з восьми коржів і хитромудрих прикрас.
– Ну ось, – думала Дарина, розмішуючи тісто, – знову все не так, як хотілося б.
Вона знала, що торт обійдеться їй щонайменше у пʼять тисяч гривень, хоча спочатку вона планувала витратити на подарунок зовиці тільки тисячу.
І тут ще й, як на зло, посипалися замовлення на 8 березня… Увечері, коли дім поринув у тишу, Дарина вирішила зателефонувати Галині і пояснити ситуацію:
– Галю, слухай… У мене тут купа замовлень, часу зовсім немає. Може, краще я щось інше тобі подарую? Я й справді дуже не встигаю…
– Що ти таке кажеш?! – обурено вигукнула зовиця. – Я спеціально попросила тебе! Хочеш, щоб я образилася?
– Не хочу, але може я краще куплю якийсь смачний десерт?
– Ні! – Галина була категорична у своєму рішенні. Вона хотіла, щоб неодмінно невістка поморочилася з подарунком для неї.
Дарина тяжко зітхнула. Жінка розуміла, що догодити зовиці складно, але зараз це здавалося практично неможливим.
– Гаразд, – нарешті сказала вона, здаючись. – Спробую щось швидко придумати…
Однак наступного дня, стоячи в черзі в супермаркеті, Дарина раптом усвідомила, що не зможе впоратися з таким великим обсягом роботи.
Часу не вистачало, як і грошей. Передоплату із замовників вона не брала, сподіваючись, що цим приманить майбутніх клієнтів.
Усвідомивши, що в неї не десять рук, Дарина прийняла рішення: вона придбає кілька коробок із готовими коржами, зробить крем і прикрасить торт самостійно.
Нехай він буде далекий від ідеалу, проте швидкий і недорого. Увечері напередодні свята вона зібралася з силами і взялася до справи.
Крем вийшов пишним, коржі – акуратними, а прикраса – хай і не такою вишуканою, як у професіоналів, але цілком достойною.
Наступного дня, ближче до обіду, вона приїхала до Галини з подарунком. Гостей уже зібралося чимало, і всі з цікавістю дивилися на тортик у її руках.
– Моя невістка – кондитер! – з гордістю сказала господиня. – Можливо, після сьогоднішнього дня ви звертатиметеся до неї по замовлення!
Дарина побіліла, почувши її слова. Вона й не подумала про те, що у зовиці вона могла надбати потенційних клієнтів.
– Мій тобі подарунок, – зовиця простягла невістці подарунковий пакет із найпростішим набором гелю та шампуню для душу.
Галина нарізала торт і роздала гостям. Дарина помітила, як хтось із них морщиться, спробувавши “її витвір”.
Торт явно не вдався. Коржі виявилися сухими, а крем надто солодким. Всі, крім Галини, вдавали, що їдять із задоволенням, але Дарина без слів все чудово розуміла.
Зовиця з презирливим виглядом кілька хвилин длубалася виделкою в торті, а потім стукнула кулаком по столу.
– Ти що, серйозно?! – вигукнула вона, вказуючи на тарілку з недоїденим шматочком. – Це твій подарунок?! Його ж їсти не можна! Магазинні і то смачніші!
– Я ж казала, що не встигну… Мені довелося піти на хитрість…
Замість відповіді Галина скинула коробку з тортом, що залишився, на підлогу.
Усі присутні застигли. Дарина відчула, як мимоволі почервоніли її щоки.
Вона хотіла сказати щось на своє виправдання, але слів не було.
– Поверни подарунок, який я тобі подарувала! – сказала Галина, ледве стримуючись. – Цей торт нікуди не годиться! Таке відчуття, що ти намазала магазинні коржі кремом і видала за свій торт! Якщо ти робиш на замовлення такі торти, то ти пройдисвітка!
– Ти маєш рацію, це не мій торт…
– На вихід! – скомандувала зовиця.
Дарина під осудливі погляди гостей мовчки вийшла з-за столу і вийшла з кімнати.
Подарунок Галини вона залишила у коридорі. Жінка вийшла з квартири, відчувши себе ображеною.
Повернувшись додому, жінка важко зітхнула. Чоловік, який зустрів її на порозі, зрозумів усе без слів.
– Пройшло все не дуже, так? – запитав Микола. – Торт нікому не сподобався?
– Гірше нікуди. Галина буквально виставила мене з квартири при гостях, – Дарина витерла сльози, що виступили. – Я ж казала їй, що в мене зовсім немає часу.
– Вона сама винна, – розвів руками чоловік, бажаючи підтримати дружину. – Знала ж, що отак раптом нічого не можна зробити…
Наступного дня Дарина прокинулася і ахнула від купи відгуків про свою випічку.
Всі вони були негативними і витончено висміювали не лише її торти, а й її саму.
Дарина заплакала і вже було вирішила, що не займатиметься кондитерством, проте несподівано зрозуміла, що відгуки, які несподівано з’явилися за ніч – липові.
Жодного із замовників, яким вона нещодавно пекла торти, жінка не знала!
Навпаки, ті яких знала в особистих повідомленнях дякували Дарині за смачну випічку.
Трохи поміркувавши, жінка зрозуміла, що таким чином їй “віддячити” вирішила Галина.
Зовиця не змогла вибачити Дарині вчорашньої витівки і таким чином вирішила віддячити.
Дарина махнула рукою і посміхнулася.
– Побіситься та й заспокоїться! – вирішила вона. – Але звʼязуватися з такими людьми я точно більше не буду…
