Історії жінок

Катя вийшла з роботи раніше, щоб зробити сюрприз чоловікові. Вона зайшла в магазин, купила всіляких смаколиків і поспішила з пакетами додому. – От Ігорчик мій зрадіє, – посміхалась вона. Катя тихенько відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру. Жінка застигла від здивування! В коридорі стояли чужі жіночі туфлі, а на тумбочці лежала жіноча сумочка. Раптом у спальні почулася якась метушня

Перший чоловік Катерини Ігор був гарним і статним.

Дівчата за ним бігали завжди. Ігор змалку звик до уваги жіночок, він був їх предметом зітхання та обожнювання.

А Катя при знайомстві з ним не заглядала йому в рота, не ходила за ним по п’ятах, вона, навпаки, не любила таких, самозакоханих чоловіків і поставилася до нього байдуже.

Власне, цим вона його зацікавила…

Ігор закохався і почав залицятися. Катерина хоч і не дуже звертала на це увагу, але таке наполегливе залицяння нарешті дало свої плоди.

Поступово почуття взяли гору, і вона погодилася вийти за Ігоря заміж.

Перші два роки вони жили добре, у них народилася дочка, дуже схожа на красеня батька.

Він її любив більше за життя!

А потім сталося те, що мабуть і мало рано, чи пізно статися…

Катя вирішила відпроситися в пʼятницю з роботи раніше, щоб зробити сюрприз чоловікові. Дочка, якраз була в бабусі, і вони могли провести цей вечір тільки вдвох…

Катя зайшла в магазин, купила всіляких смаколиків і поспішила з пакетами додому.

-От Ігорчик мій зрадіє, – посміхалась вона.

Катя тихенько відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру. Жінка застигла від здивування – в коридорі стояли чужі жіночі туфлі, а на тумбочці лежала жіноча сумочка.

В кімнаті почулася якась метушня. Звідти вибігла її подруга Юля, взяла сумочку, туфлі і не взуваючись мовчки вискочила за двері…

…Ігор ще намагався щось їй пояснити, але Катя його навіть не слухала. Все було вирішено – наступного дня вона подала на розлучення….

-Зрадив раз, значить зрадиш знову! Прощавай, – ось і всі слова, що сказала Катя Ігореві.

З подругою, звісно ж, стосунки також були завершені.

А потім Ігор не давав їм з дочкою спокою, бо почав десь гульбанити, а потім приходив до Каті веселий.

Їй це набридло, і вона тихо і швидко продала квартиру, яка дісталася їй від дідуся.

Катя з донькою поїхали взагалі в інше місто, там жила її тітонька із сім’єю.

Вона з ними зідзвонилася, і вони погодилися допомогти.

Тільки продала вона свою квартиру, як тітка Марія зателефонувала їй і повідомила, що квартиру вже їй підшукали хорошу.

Тож і тут все пройшло швидко і гладко.

Вона так раділа, а тітка Марія сказала:

-Знаєш, коли за долею, тоді й перешкод ніяких немає, ніби зелене світло вмикається і все, як по маслу. Значить, тут твоя доля на тебе чекає!

І вона, як у воду, дивилася. Через кілька днів після повного оформлення всіх паперів та прописки у новій квартирі, Катя пішла на співбесіду у банк.

Начальник відділу довго розмовляв з нею і переконавшись, що вона свою роботу знає чудово, підписав заяву і відправив до керівника.

Секретарка попросила хвилин почекати, бо він зайнятий.

Катя вийшла в коридор, вона побачила там буфет і вирішила взяти філіжанку кави.

І тут її гукнули. Озирнувшись, вона побачила свого колишнього колегу Андрія! Вони колись разом починали працювати в банку.

Він їй подобався тоді і вона бачила, що й хлопець часто на неї дивиться.

Катя чекала, що він перший підійде до неї. Але поки чекала, то вже й погодилася зустрічатися з Ігорем, який був наполегливішим.

Андрій швидко просувався кар’єрними сходами і незабаром його перевели в інше місто, з підвищенням.

Перед від’їздом він сказав Каті, що вона йому дуже подобається, і він шкодує, що перший не підійшов до неї, бо переживав, що вона відмовить.

-Оце зустріч, тебе як сюди занесло?!

-Я переїхала сюди, ось прийшла влаштовуватись на роботу. Мені начальник відділу підписав, зараз кави візьму і до керівника піду.

-Ну, давай разом пити каву, а ти мені розкажи, як живеш, чоловік, діти і так далі.

-Який хитрий, починай ти.

-Ні, я перший запитав – засміявся Андрій.

-Та мені хвалитись особливо нічим, розійшлася з чоловіком, продала квартиру і з дочкою приїхали сюди, родичі допомогли, знайшли хорошу квартиру, до речі недалеко від банку, тож мені на роботу кілька хвилин йти, краса. А ти як?

-Я живу сам, все не можу тебе забути. Ти знаєш, Катю, дивлюся на тебе і думаю, що це доля – вона спочатку нас розлучила, перевірити, мабуть, мої почуття, а зараз знову звела.

Я так радий тебе бачити. Гаразд, ходімо в кабінет, оформимо нарешті тебе на роботу. Сподіваюся, що у нас з тобою ще буде час на особисті теми поговорити, правда ж? – і він весело підморгнув їй.

Каті чомусь у цей момент стало так добре на душі, адже й справді, доля відкриває їй свої обійми.

Вона встала і пішла в кабінет керуючого. Андрій пішов слідом, вона озирнулась і запитала:

-Ти що, теж до начальства на прийом?

-Та ні, я і є начальство!

Катя аж зупинилася від несподіванки і тихо сказала, щоб секретарка не чула:

-Чому ти нічого не сказав?

-Катерино, пройдіть до мого кабінету, там і розберемося.

У кабінеті він, сміючись, казав їй, який у неї був розгублений вигляд.

-Досить жартувати, мені й так незручно.

-Гаразд, давай заяву, підпишу, потім йди у відділ кадрів. Сподіваюся, наше спілкування продовжиться.

-Там видно буде, пане керуючий, – посміхнулася Катя.

Спілкування, звичайно, мало своє продовження, і досить тісне.

А через рік вони розписалися… Ще через рік у них народився синочок…

Ось так доля все ж таки повернула боржок, і зробила Катю найщасливішою у світі дружиною і мамою…

Вам також має сподобатись...

– Ігорівно! – Тетяна Петрівна стала навшпиньки біля паркану. – Ніно-о-о! Ніхто не відповів… Жінка прислухалася. За сараєм чувся голос її сусідки, Ніни Ігорівни. Відповідав їй чоловік – Віктор Максимович. – Знову сваряться, доведеться дзвонити! – вирішила Тетяна Петрівна. Вона пішла додому і взяла телефон. – Ой, Петрівно, а ти чого дзвониш? – відповіла Ніна Ігорівна. – Гукнути не могла? – А тебе догукаєшся?! – ахнула Тетяна Петрівна. – Я чого дзвоню. Справа у мене важлива… Почула я недавно розмову доньки з подругою. Так все про нас з тобою говорили! – І що ж вони там казали?! – Ігорівна не розуміла, що відбувається

Таня народила донечку. Дівчинка була дуже слабенькою і невдовзі її не стало… Так розпорядилася доля. Її чоловік Микола, дізнавшись про це все, навіть не прийшов до дружини жодного разу. У день виписки на Таню чекала тільки валіза з речами, яку передав у лікарню її чоловік… Микола усе завбачливо зібрав і надіслав їй кур’єром. Сам він не став показуватись навіть персоналу лікарні. Таня чекала будь-чого, але не такої зради! Йти їй було нікуди… Пізніше вона знайшла у валізі записку від Миколи. Таня читала написане і не вірила своїм очам

Таїсія зайшла в свою квартиру, голосно гримнувши дверима. – Микольцю, чого не зустрічаєш?! – гукнула вона коханого. І тут дівчина побачила в коридорі гумові чоботи. Вона зрозуміла, що в квартирі є її свекруха Надія Василівна… Таїсія зайшла на кухню. – Нічого не хочеш сказати? – одразу запитала Надія Василівна. – Та ні, – відповіла дівчина. – Зате я маю, що тобі сказати! – сказала жінка. – Я знайшла твої штучки! – Які ще штучки? – запитала дівчина. – Можеш уже не брехати нам, – Надія Василівна стала навколішки перед шафою і щось зібрала рукою. – Що це по-твоєму? Таїсія не розуміла, що відбувається

Було 31 грудня. Ірина сиділа на роботі перед монітором, а перед нею красувався аркуш з меню для святкового столу. Вона перевіряла, чи нічого не забула купити для салатів і закусок, коли задзвенів її телефон. – Стасик! – радісно подумала вона про свого коханого і взяла слухавку. Але на неї чекало велике розчарування… – Іриночко, вибач мені, кохана! – сказав Станіслав. – Бабуся заслабла… Я повернуся як тільки зможу, обіцяю! Усі плани на свято вдвох були зіпсовані. З цими невеселими думками Ірина приїхала додому. Вона викликала ліфт. Двері безшумно відкрилися, й Ірина ахнула від побаченого