Історії жінок

Зіна була у відрядженні. Увечері вона вирішила подзвонити до свого чоловіка Андрія. Вони поговорили, побажали один одному добраніч і попрощалися. – Бувай, коханий, – сказала Зіна і вже збиралася покласти телефон, як раптом знову почула голос чоловіка у слухавці. – Мабуть, ще щось хоче сказати, – подумала Зіна. Вона тільки–но хотіла відповісти, як зрозуміла, що Андрій розмовляє з якоюсь жінкою! Її голос видався Зіні дуже знайомим. – Та це ж моя подруга Анжела, – ахнула Зіна. – Я так кохаю тебе, але я не можу зараз піти від дружини, – говорив чоловік. Зіна не вірила своїм вухам

Зіна вірила чоловікові — вона його любила зі школи, і коли вони побралися, то була найщасливішою на світі. Андрій, уважний, чуйний, дбайливий, справді був чоловіком, про якого можна лише мріяти.

Щоправда, його ставлення до дружини було трохи поблажливим – вона була молодша на 5 років і завжди здавалася йому слабкою.

Коли Зіна заслабла, що траплялося нечасто, чоловік доглядав жа нею по–батьківськи, не дозволяв підвестися з ліжка, підносив попити й поїсти, і навіть дітям не дозволяв турбувати маму.

Якось по наївності Зіна поскаржилася подрузі, що чоловік, як і раніше, вважає її маленькою і слабкою. Та спочатку посміялася, а потім з сумом сказала:

— Ну ти даєш, для мене це було б найбільше щастя, якби хтось вважав мене слабкою!

Анжеліці не щастило з чоловіками, може, дійсно тому, що вона звикла сама вирішувати всі питання і керувала чоловіками поруч з собою. Їх вона міняла швидко, що пояснювала недоліками то одного, то іншого. Щоправда, про Андрія завжди відгукувалася дуже добре, і Зіна якось посміялася:

— У тебе, подружко, навіть обличчя змінюється, коли говориш про мого чоловіка!

На диво, подруга розсердилася і зніяковіла одночасно, але Зіна з її довірливістю не надала цьому значення…

…Відрядження закінчувалося, і Зіна з нетерпінням чекала на повернення додому.

В останній вечір вона прийшла в свій номер пізно, і, нудьгуючи, вирішила зателефонувати до чоловіка.

Вони трохи поговорили, побажали один одному добраніч і попрощалися.

– Бувай, коханий, – сказала Зіна і вже збиралася покласти телефон на стіл, як раптом знову почула голос чоловіка у слухавці.

– Мабуть, ще щось хоче сказати, – подумала Зіна.

Вона тільки–но хотіла відповісти, як зрозуміла, що Андрій розмовляє з якоюсь жінкою!

Причому її голос видався Зіні дуже знайомим.

– Та це ж Анжела, – ахнула Зіна.

У слухавці лунала легка музика, розмова йшла, схоже, в кафе, і чоловік комусь говорив:

— Я так кохаю тебе, але я не можу зараз піти від дружини.

Зіна не вірила своїм вухам.

– Та як я втомилася від цього всього! – відповіла жінка. – Ти чудово знаєш, що я люблю тебе більше, аніж твоя Зіна!
Далі слухати не було сили. Зіна поклала слухавку і просто поглядом дивилася в стіну.

У голові крутилися уривки думок, згадувалися якісь фрагменти зустрічей з Анжелою, коли поведінка подруги здавалася дивною.

Тепер ясно — вона хотіла відвести її чоловіка із сім’ї. Андрій явно не здавався, бо його ставлення до Зіни та дітей не змінювалося. Він був ніжним і люблячим чоловіком, добрим та дбайливим батьком.

Тієї ночі Зіна так і не заснула. Знову і знову прокручувала в пам’яті почуте, намагалася згадати хоч якийсь момент зі свого сімейного життя на підтвердження зради…

Хоч Зіна й проплакала всю ніч, та на ранок вона глянула на себе в дзеркало і побачила жінку, яка їй сподобалася — впевнену та рішучу.

Ця жінка сказала собі, що буде рішучою і не дозволить нікому псувати своє життя. Ні Анжеліки, ні зрадника у її житті більше не буде!

…Зіна приїхала додому, зібрала речі Андрія і просто винесла все за двері. Вона вирішила спробувати почати все спочатку і невдовзі вийшла заміж за гідного чоловіка, з яким вона дуже щаслива…

Вам також має сподобатись...

Ірина з Ольгою зустрілися випадково. Вони дуже давно не бачилися. Подруги сіли за столик у літньому кафе. Ольга почала хвалитися своїми досягненнями в житті, яка вона багата. – А як твої справи, подружко? – єхидно запитала вона Ірину. Ірина замислилась. У її житті не було курортів і дорогих ресторанів. – Бабусю! – раптом почула вони дитячі голоси. Ольга здивовано обернулася. До Ірини крокували два хлопчики років трьох

Олена вийшла на вулицю. Від її роботи від’їжджали машини. Хтось ще прогрівав авто. – Олено! – раптом почула вона, як її хтось гукнув. Олена обернулася й застигла від здивування. Це ж Сергійко, їхній програміст! Прогріває свою машину… А ще у нього колесо спустило, підкачує… Шапка на очі зʼїхала – смішний хлопчина. – Олено, привіт, давай я тебе підвезу, хочеш? – сказав хлопець. – Мороз же ж, а я тебе прямо до будинку довезу! Олена погодилась, а Сергій ще більше заметушився. – Сідай, Олено… – вигляд у нього був смішний. І тут Олена раптом усе зрозуміла

Таїсія зайшла в свою квартиру, голосно гримнувши дверима. – Микольцю, чого не зустрічаєш?! – гукнула вона коханого. І тут дівчина побачила в коридорі гумові чоботи. Вона зрозуміла, що в квартирі є її свекруха Надія Василівна… Таїсія зайшла на кухню. – Нічого не хочеш сказати? – одразу запитала Надія Василівна. – Та ні, – відповіла дівчина. – Зате я маю, що тобі сказати! – сказала жінка. – Я знайшла твої штучки! – Які ще штучки? – запитала дівчина. – Можеш уже не брехати нам, – Надія Василівна стала навколішки перед шафою і щось зібрала рукою. – Що це по-твоєму? Таїсія не розуміла, що відбувається

Ольга познайомилась з Олегом на весіллі у подруги. Невдовзі й вони одружилися. Ольга переїхала жити до чоловіка. Спочатку свекруха Тамара Петрівна була ласкава. Хата невелика, дві кімнатки всього. У залі Ольга з чоловіком оселилися, а в прохідній кімнаті – свекруха. Зайвий раз і не пройдеш, щоб її не потурбувати… Прожили вони три місяці, аж раптом почалися дивні речі. Стала Ольга помічати, що ліжко, яке вона вранці прибрала, стає за день помʼяте. Жінка й зрозуміти не могла, що це таке! А одного дня Ольга прийшла з городу і оторопіла від побаченого