Історії жінок

– Світланко, давай картоплі насмажемо? Мама ікру з кабачків передала, уявляєш? – радісно сказав Ігор. – Ну давай, – зітхнула дівчина і вирушала на кухню смажити картоплю. – Доки не забув! У моєї сестри скоро день народження. Пам’ятаєш? – радісно сказав чоловік. – Так, пам’ятаю, – спробувала усміхнутися Світлана. – Так ось, я вирішив купити їй дорогий телефон. Все таки 35 років, ювілей, – повідомив Ігор дружину. Раптом Світлана змінилася на обличчі. – А ось це вже ні! – вигукнула Світлана. Ігор здивовано дивився на дружину, не розміючи такої реакції

Світлана роздратовано потерла скроні. Голова стала важка, варто було Ігореві згадати свою рідню.

Взагалі спочатку у них склалися непогані відносини. Світлану завжди привітно приймали, мати Ігоря вічно метушилася зі своїми пирогами і пончиками, прагнучи догодити майбутній невістці.

Але дівчині всі ці харчові радощі були непотрібні. Прагнучи зберігати точену фігурку, вона завжди відмовлялася від випічки та майонезних салатів. Як не дивно, вся рідня, включаючи самого Ігоря, була досить стрункою. Хоча на такому куховарстві вони вже мали б у двері не проходили.

На весіллі простодушні батьки Ігоря навіть хотіли закотити бенкет прямо у себе в будинку, особисто наготувати різні смаколики. Але Світлана, пам’ятається, відмовилася від цієї ідеї. Ще чого не вистачало! Вона мріяла влаштувати гарне весілля, романтичне, з вишуканими частуваннями в дорогому ресторані. На щастя, Ігор душі не чув в нареченій, і заробляв дуже непогано, навіть для запитів Світлани.

Оселилися молоді у квартирі нареченого. Світлана виявилася гарною господинею, акуратною. Вдома в неї завжди панували порядок та затишок. І холодильник ломився від корисної їжі. Ігор був невибагливий у їжі і тішився всьому, що готувала кохана дружина.

Все в їхньому житті було добре. Окрім родичів. Світини батьки жили далеко, приїжджали дуже рідко, лише великі свята. А от батьки Ігоря мешкали зовсім поруч і часто заглядали.

То батько був проїздом із дачі і притягав черговий мішок із картоплею. То свекруха заходила побалакати “за життя” і з собою обов’язково брала щось зі своїх закруток. Світлана не любила всі ці солені огірки, помідори, домашні салати. Краще б свекруха, що корисне принесла. Он, у сусідньому кафе готують чудові роли. Але ні, знову якісь банки.

А ось Ігор радів, як дитина.

– Світланко, давай картоплі насмажемо? Мама ікру передала, уявляєш? Із кабачків!

“Боже, знову”, зітхала дівчина і вирушала на кухню смажити цю картоплю, дбайливо очищену чоловіком.

Світлана намагалася м’яко донести до Ігоря, що всі ці дари від рідні їм зовсім не потрібні. Але без толку.

А ще в Ігоря була сестра – класична невдаха. Працювала у школі, поралася з молодшими класами. В особистому житті їй завжди не щастило, на роботі платили мало, і всі дорогі речі діставалися в подарунок. Звісно ж від брата. Світлана зовні намагалася підтримувати видимість добрих стосунків, але Олена, судячи з усього, відчувала неприязнь до себе, і в гості ніколи не заходила, стикалася з братовою дружиною лише у батьків.

Однак найгірше було з грошовим питанням. Зарплата Світлани у сімейному бюджеті, звичайно, була присутня, але чисто номінально. Як правило, вона йшла на оплату походів дівчини в басейн, до косметолога, візажиста та перукаря. За все інше платив Ігор. І постійно допомагав рідним.

То була потрібна кругла сума бо батьки занедужали, то в їхньому домі доводилося оновлювати дах, то новий котел купувати, то ще з якимось ремонтом допомагати. А три місяці тому Ігор подарував батькам на Новий рік путівку. На чудовий південний курорт! Коли самі вони провели святкові вихідні у власній квартирі, бо Ігор примудрився під Новий рік занедужати.

Потім родичі, що посвіжіли і відпочили, радісно ділилися враженнями, а невістка закипала від невдоволення. Такі витрати діяли на Світлану гнітюче. Висловлювати щось чоловікові вона не хотіла. Адже, зрештою це його гроші. Ще вирішить, що вона жадібна та сварлива жінка. Але негатив збирався і нікуди не йшов. Дівчина подумки вважала, скільки всього вони могли б купити собі на ці гроші. Ставало дуже сумно.

Вона не раз намагалася м’яко натякнути чоловікові, що допомога рідні – це, звісно, чудово, але розміри допомоги можна було б і обмежувати.

І ось знову… Мало того, що вони купу грошей витратили на новорічні подарунки, то тепер Ігор вирішив, що на наступний день народження сестри треба подарувати щось, що запам’ятовується.

– Ювілей, кругла дата! Не кожного року людині 35 виповнюється, – пояснював Ігор.

– На Новий рік був набір дорогої косметики, – сухо зауважила Світлана. – Що тепер буде? Новий телефон?

– Звідки ти дізналася? Читаєш мої думки, – Ігор із посмішкою поцілував дружину.

А Світлана буквально втратила дар мови. Несподівану премію чоловіка вона хотіла витратити на інші цілі!

Вперше вони посварилися. Ігор і чути не хотів ні про яку економію на рідні. Вони ж зі Світланою добре живуть, ні в чому собі не відмовляють, грошова подушка є. Чому не допомагати рідним людям, якщо є така нагода? Адже батькам Світлани він теж не економив на подарунках та допомозі.

– Це інше! – З перекошеним обличчям вигукнула Світлана. – Мої батьки люди похилого віку, а на твоя сестра сама може заробити!

– Треба ж, яка ти, виявляється, – кинув Ігор, взяв куртку і вийшов із квартири.

“Нічого, нічого”, подумала Світлана. “Пройдеться і охолоне. Досить, набридло благодійниками працювати!”

Але минула година, дві, а чоловік усе не повертався. І Світлана почала серйозно турбуватися. Його мобільний залишився на столі, дзвонити не було куди. Через п’ять годин дівчина не витримала і почала обдзвонювати всіх родичів і знайомих. Але ніхто нічого не знав.

“Сталося щось погане” – крутилася в голові Світлани одна єдина думка. “Це я своєю злістю його довела. Боже, аби все було в порядку!”

У порядку не було. Обдзвонивши всіх і всі служби, Світлана з’ясувала, що з чоловіком сталася біда, коли він переходив дорогу. Ігореві дісталося. Він був у палаті. Дні летіли, як у поганому сні.

Грошова подушка, наявності якої так раділа Світлана, розтанула на очах. І на процедури, і на все інше довелося платити, і багато платити.

І тут сталося те, чого дівчина зовсім не чекала. Коли гроші закінчилися, всі наступні витрати взяли родичі Ігоря. Батьки оформили кредит, сестра віднесла до ломбарду усі подаровані братом прикраси, вкладалася і своєю невеликою зарплатою.

Світлані було дуже соромно, вона не знала, як дякувати родичам, яких зовсім недавно поливала брудом у сварці з чоловіком. Та й у всіх проблемах винною вона вважала лише себе та свій егоїзм.

Спільні зусилля не пройшли даремно: Ігорю стало краще. З дружиною вони помирилися давно, і тема рідні тепер якщо й піднімалася, то лише в хорошому ключі. Тепер Світлана погоджувалася з чоловіком: родичі – це дуже важливо.

Вам також має сподобатись...

Люда вже спала, коли задзвенів її телефон. Вона спробувала відшукати слухавку, не відкриваючи очей, але ніяк не знаходила. – Телефон дзвонить, – невдоволено повідомив її чоловік Павло, закривши голову подушкою. Він сам ліг пізно, повернувся близько опівночі. Відкривши очі, Люда нарешті знайшла телефон. – Алло? – почувся голос сусідки її батька. – Людочко, це ти? – Так я. Це ви, тітко Тамаро? – Впізнала… – Звичайно, тітко Тамаро. Щось із татом? – Ой, Людочко, все погано! Зліг він. Я нічого не знаю, питали, хто його забиратиме… Люда підскочила на ліжку від несподіванки

Ірина йшла по парку задумлива. – Отак, чим старша стаю, тим менше друзів залишається! – думала вона. – І що буде далі? Невже я залишуся зовсім одна?! Раптом вона почула чоловічий голос: – Дівчино, скажіть, а Олена це ваша сестра? – Ірина стрепенулася і з подивом подивилася на якогось чоловіка. – Так, є в мене сестра Олена, а що? – запитала вона. Цей чоловік здався їй чимось знайомим… – Та нічого, просто не міг придумати приводу для знайомства, от і запитав перше, що спало на думку, – незнайомець усміхнувся. – А ви знаєте мою сестру? – вирішила уточнити Ірина. І тут її осяяло

Оксана сиділа на кріслі в кімнаті і дивилася на килим. Вона не знала, що їй робити. Щойно підтвердилося те, за що вона переживала найбільше в житті! Це було несподівано і нікому не потрібно… -Що ж скаже Євген? – подумала жінка й заплакала. Та йти їй не було куди… Принаймні у цьому місті

Ольга поралася біля плити на кухні, коли почула, як рипнула хвіртка у дворі. – Кого це ще там принесло? – невдоволено подумала вона. – Справ у мене купа, ніколи мені ляси точити! Двері в хату різко відчинилися. Ольга обернулася й ахнула! Вона побачила Олену, односельчанку, яка жила на сусідній вулиці. Олена стояла й грізно дивилася на Ольгу. Вона явно збиралася сваритися… – Ти чого до мого Федька лізеш?! – раптом почала вона. – Що-о-о?! – здивувалась Ольга. – Та нащо мені Федько твій здався? Мужиків нема, чи що? Ольга дивилась на Олену й не розуміла, що відбувається