Життєві історії

Ольга та Дмитро повернулися із села. З повними сумками довелося підніматися пішки, ліфт зламався. – Все більше не можу, давай відпочинемо, – сказав Дмитро на п’ятому поверсі. – Ага. Давай, – погодилася Оля. – Тихо. Там хтось говорить, – прислухавшись сказав чоловік. На шостому поверсі говорила бабуся із квартири під ними. – Ходімо. Раптом стареньку обманюють. – Сказав Дмитро і продовжив підніматися. Ольга та Дмитро піднялися на шостий поверг і застигли від побаченого

Ольга та Дмитро жили у спальному районі. Нещодавно переїхали. Діти виросли, роз’їхалися, а вони вирішили продати стару квартиру та переїхати до квартири Ольги. Вона рік тому дісталася їй у спадок. Чоловікові ближче добиратися до роботи. Гроші від продажу своєї квартири розділили та віддали дітям. Діти спасибі сказали, іпотеки оформили. Бізнес Дмитра приносив добрий дохід, такий, що Ольга могла б і не працювати. Але вона не стала сидіти вдома, та й просити ще раз гроші теж не хотіла. Не звикла залежати від когось, нехай навіть від чоловіка. Та й дітям ще допомагають. Швидко знайшла роботу за фахом. У колективі прийняли її добре. Почали розпитувати, як це водиться: хто, де живе, чоловік, діти.

– А я ж навпроти вас живу. У вас якийсь поверх?

– Сьомий.

– А в мене шостий, – сказала Рита. – А давай о сьомій годині поморгаємо світлом. Знатимемо, де живемо.

Дивна пропозиція, бо ж не маленькі діти, але Ольга погодилася. Виявилось, що їхні вікна навпроти. Ну майже. Поверхи лише різні. Якщо придивитися, то можна побачити, що відбувається у протилежних вікнах. А якщо ще й бінокль взяти, навіть простий – театральний, то можна й обстановку розглянути. Саме тому Ольга і не любила вікна без штор. Перш ніж увімкнути світло, завжди щільно завішувала вікна.

Цікава ця Рита, подумала Ольга. Вона прийшла до колективу незадовго до неї. 35 років ось-ось виповниться. Все вже про всіх знала, та й про себе одразу все розповіла. Не заміжня, але була двічі, дітей немає. А зараз переїхала, вирішила змінити обстановку. Від колишніх чоловіків отримала, що змогла. Ось на ці гроші купила квартиру. Маленьку, але свою.

– А може з часом і більше придбаю. – казала вона весело. – А ти навіщо вікна зачиняєш? Я люблю відкриті. Люблю, коли все видно, все напоказ. Навіть тюль відкидаю. Люблю спостерігати за чужим життям і своє показувати. Я з чоловіками так познайомилася, навпроти жили.

– А я не люблю показувати своє. І спостерігати за чужими вікнами також.

– Яка ти нудна. А давайте разом пікнік влаштуємо, з чоловіками, з кавалерами. Може й мені нареченого знайдемо. У кого є знайомий, багатий, я не відмовилася б.

– У нас тільки в Ольги багатий чоловік. – Відповіли їй. Та й ніхто не хотів із нею пікнік влаштовувати. Дуже вже вона була балакуча і нав’язувалась усім.

– У тебе багатий чоловік? Що ти тоді працюєш?

Як тільки Рита дізналася про багатого чоловіка Ольги, почала стежити за ними. У її планах було отримати багатого, а одружений він чи ні їй однаково. Ольга із Дмитром до машини вранці виходять – вона тут. Починає базікати безперервно.

– Нам же разом на роботу.

А потім взагалі почала просити Дмитра, взяти її на роботу до себе. Але Дмитро чоловік серйозний та й дружину любить. З нею вони починали разом. Бувало, що на одному хлібі жили. А тут якась сумнівна особистість нав’язується. Відразу зрозумів її замашки.

– А що таке, ми вже знайомі. Допоможи панночці влаштуватися в житті.

– У мене штат укомплектований. Надійні перевірені часом люди.

– Можна й посунути когось.

– Ні. – твердо відповів Дмитро.

– Могли б і познайомити із багатим чоловіком.

Рита не відставала. Підстерегла їх у вихідний. Вони саме збиралися до батьків Дмитра на вихідні. У селі гриби пішли.

– А ви куди?

– У нас справи. Ми до лісу.

– А можна з вами?

– Усі місця зайняті.

– Як зайняті, ви ж удвох.

– Я не маю наміру звітувати. – сказав Дмитро.

Дмитро та Ольга сіли в машину і поїхали.

Рита зрозуміла, що їй нічого не світить. Навіть перестала вранці до їхньої машини підбігати. А ще тому, що знайшла собі багатенького. Він щоранку відвозив її на роботу.

– Он дивись твоя колега знайшла багатого. У машину до нього сідає.

– Вона вже всіх дістала на роботі. Він дуже багатий. Бізнес, особняк за містом, три машини, незабаром вона звільниться. І це цілими днями нам каже. Так! Він же в нашому під’їзді живе, вона сказала, нижче за нас на поверх. Тільки я тут ніколи такого не бачила. Внизу бабуся живе. Напевно, Рита наплутала.

– Дивна вона у вас.

Рита звільнилася. Весела, закохана поїхала. Квартиру продала. Усі почали про неї забувати. Все було, як і раніше.

Ольга та Дмитро повернулися із села. З повними сумками довелося підніматися пішки, ліфт зламався.

– Все більше не можу, давай відпочинемо, – сказав Дмитро на п’ятому поверсі.

– Ага. Давай.

– Тихо. Там хтось говорить.

На шостому поверсі говорила бабуся із квартири під ними.

– Ні, люба. Одна живу. Нікого не маю. І не було нікого.

– Ходімо. Раптом стареньку обманюють. – Сказав Дмитро і продовжив підніматися.

Біля квартири бабусі стояла Рита.

– Що ти тут робиш?

– Та я шукаю Валерія. Він із цієї квартири.

– Та нема тут ніякого Валерія, одна я тут, – знову почала бабуся.

– Рито, тут справді тільки бабуся живе. Абсолютно одна. Дочка в неї далеко. Я знаю її, мої батьки спілкувалися раніше з ними.

– Та не може бути, він мені сам казав. Він також не любить вікна розвішувати, як і ви.

– А що їх розвішувати? Раптом хтось підглядає. – сказала бабуся.

Рита дуже засумувала. Виявилось, що вона продала квартиру. “Багатий” наречений привіз її в недобудований особняк за містом. Жити вже можна, але треба все доробляти. Взяв гроші на продовження будівництва з продажу її квартири і поїхав у справах. Добре, що не все. Та й не повернувся. Після вихідних з’явилися робітники. Посміялися та попросили звільнити приміщення. Як він сам туди потрапив? Сторожу дав грошей . Сказав, що з жінкою розважитись приїхав. Ну, той і пустив.

‐ А жити в тебе є де? – Запитала Ольга.

– Є, я не всі гроші віддала. Поки що знімаю. Придивилась у передмісті, мабуть вистачить.

– Ну це добре. Могла б і всього позбутися.

На цьому й попрощалися. Виїхала Рита. Рита з будинку навпроти. Напевно, знову шукає багатого чоловіка, і спостерігає за вікнами.

Вам також має сподобатись...

– Дмитре, я маю тобі дещо розповісти, – сказав Віктор Іванович своєму дорослому сину. – Розповісти те, чого навіть твоя мама не знає… Пробач, але я просто змушений це зробити. Ти вже дорослий хлопець. Сподіваюся ти мене зрозумієш. Дмитро здивовано подивився на батька. – Ми ж із твоєю мамою дуже хотіли дитину, але вона ніяк не могла народити, – почав розказувати Віктор Іванович. – І нарешті їй вдалося виносити малюка. А потім… Нашого хлопчика не стало… – Не стало? А як же ж я?! – Дмитро здивовано дивився на батька, нічого не розуміючи

Галина повернулася додому пізно, зайшла на кухню, ввімкнула світло. – О, а ти чому в темряві сидиш? – здивувалася вона, побачивши свого чоловіка, який сидів за столом сперши голову об руки. – Я думаю, Галю, – тихо відповів Анатолій. – Щось сталося? – захвилювалася жінка. – Я більше не витримаю так жити, мені потрібно знати праву! – Анатолій підійшов до дружини. – Я планую зробити тест, і дізнатися чи наші внуки нам рідні чи ні! – А з чого ти взагалі взяв, що вони нам можуть бути не рідні?! – Галина здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Галина Іванівна з чоловіком стояли на зупинці. Недавно вони нарешті переїхали зі старого будинку в новобудову. Нова квартира була просто чудова! Але Галина Іванівна, їдучи зі старого будинку, навіть заплакала, кинувши прощальний погляд на колишню оселю. Все життя там минуло, донька там народилася. Зрозуміло, що нове краще, але серце щось аж стрепенулося… Галина Іванівна повернулася до свого чоловіка, щось хотіла сказати, але побачивши його обличчя одразу все забула! Бо її Віктор Сергійович, округливши очі, дивився кудись убік. Галина Іванівна теж подивилася у напрямку його погляду, й остовпіла від побаченого

Олена прийшла з роботи раніше, погано почувалася. Вхідні двері виявилися відкритими. – Дивно, чоловік на роботі має бути…, – подумала вона. Жінка тихенько зайшла в коридор, як раптом почула дивний шум у спальні. Олена підійшла ближче і побачила картину: свекруха Віра Петрівна нишпорила в їхній шафі, де лежала нижня білизна. – Віро Петрівно, ви що робите?! – вигукнула Олена. Свекруха підстрибнула з нижньою білизною Олени в руках. – Навіщо вам моя нижня білизна? – Олена здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається