Ольга та Дмитро жили у спальному районі. Нещодавно переїхали. Діти виросли, роз’їхалися, а вони вирішили продати стару квартиру та переїхати до квартири Ольги. Вона рік тому дісталася їй у спадок. Чоловікові ближче добиратися до роботи. Гроші від продажу своєї квартири розділили та віддали дітям. Діти спасибі сказали, іпотеки оформили. Бізнес Дмитра приносив добрий дохід, такий, що Ольга могла б і не працювати. Але вона не стала сидіти вдома, та й просити ще раз гроші теж не хотіла. Не звикла залежати від когось, нехай навіть від чоловіка. Та й дітям ще допомагають. Швидко знайшла роботу за фахом. У колективі прийняли її добре. Почали розпитувати, як це водиться: хто, де живе, чоловік, діти.
– А я ж навпроти вас живу. У вас якийсь поверх?
– Сьомий.
– А в мене шостий, – сказала Рита. – А давай о сьомій годині поморгаємо світлом. Знатимемо, де живемо.
Дивна пропозиція, бо ж не маленькі діти, але Ольга погодилася. Виявилось, що їхні вікна навпроти. Ну майже. Поверхи лише різні. Якщо придивитися, то можна побачити, що відбувається у протилежних вікнах. А якщо ще й бінокль взяти, навіть простий – театральний, то можна й обстановку розглянути. Саме тому Ольга і не любила вікна без штор. Перш ніж увімкнути світло, завжди щільно завішувала вікна.
Цікава ця Рита, подумала Ольга. Вона прийшла до колективу незадовго до неї. 35 років ось-ось виповниться. Все вже про всіх знала, та й про себе одразу все розповіла. Не заміжня, але була двічі, дітей немає. А зараз переїхала, вирішила змінити обстановку. Від колишніх чоловіків отримала, що змогла. Ось на ці гроші купила квартиру. Маленьку, але свою.
– А може з часом і більше придбаю. – казала вона весело. – А ти навіщо вікна зачиняєш? Я люблю відкриті. Люблю, коли все видно, все напоказ. Навіть тюль відкидаю. Люблю спостерігати за чужим життям і своє показувати. Я з чоловіками так познайомилася, навпроти жили.
– А я не люблю показувати своє. І спостерігати за чужими вікнами також.
– Яка ти нудна. А давайте разом пікнік влаштуємо, з чоловіками, з кавалерами. Може й мені нареченого знайдемо. У кого є знайомий, багатий, я не відмовилася б.
– У нас тільки в Ольги багатий чоловік. – Відповіли їй. Та й ніхто не хотів із нею пікнік влаштовувати. Дуже вже вона була балакуча і нав’язувалась усім.
– У тебе багатий чоловік? Що ти тоді працюєш?
Як тільки Рита дізналася про багатого чоловіка Ольги, почала стежити за ними. У її планах було отримати багатого, а одружений він чи ні їй однаково. Ольга із Дмитром до машини вранці виходять – вона тут. Починає базікати безперервно.
– Нам же разом на роботу.
А потім взагалі почала просити Дмитра, взяти її на роботу до себе. Але Дмитро чоловік серйозний та й дружину любить. З нею вони починали разом. Бувало, що на одному хлібі жили. А тут якась сумнівна особистість нав’язується. Відразу зрозумів її замашки.
– А що таке, ми вже знайомі. Допоможи панночці влаштуватися в житті.
– У мене штат укомплектований. Надійні перевірені часом люди.
– Можна й посунути когось.
– Ні. – твердо відповів Дмитро.
– Могли б і познайомити із багатим чоловіком.
Рита не відставала. Підстерегла їх у вихідний. Вони саме збиралися до батьків Дмитра на вихідні. У селі гриби пішли.
– А ви куди?
– У нас справи. Ми до лісу.
– А можна з вами?
– Усі місця зайняті.
– Як зайняті, ви ж удвох.
– Я не маю наміру звітувати. – сказав Дмитро.
Дмитро та Ольга сіли в машину і поїхали.
Рита зрозуміла, що їй нічого не світить. Навіть перестала вранці до їхньої машини підбігати. А ще тому, що знайшла собі багатенького. Він щоранку відвозив її на роботу.
– Он дивись твоя колега знайшла багатого. У машину до нього сідає.
– Вона вже всіх дістала на роботі. Він дуже багатий. Бізнес, особняк за містом, три машини, незабаром вона звільниться. І це цілими днями нам каже. Так! Він же в нашому під’їзді живе, вона сказала, нижче за нас на поверх. Тільки я тут ніколи такого не бачила. Внизу бабуся живе. Напевно, Рита наплутала.
– Дивна вона у вас.
Рита звільнилася. Весела, закохана поїхала. Квартиру продала. Усі почали про неї забувати. Все було, як і раніше.
Ольга та Дмитро повернулися із села. З повними сумками довелося підніматися пішки, ліфт зламався.
– Все більше не можу, давай відпочинемо, – сказав Дмитро на п’ятому поверсі.
– Ага. Давай.
– Тихо. Там хтось говорить.
На шостому поверсі говорила бабуся із квартири під ними.
– Ні, люба. Одна живу. Нікого не маю. І не було нікого.
– Ходімо. Раптом стареньку обманюють. – Сказав Дмитро і продовжив підніматися.
Біля квартири бабусі стояла Рита.
– Що ти тут робиш?
– Та я шукаю Валерія. Він із цієї квартири.
– Та нема тут ніякого Валерія, одна я тут, – знову почала бабуся.
– Рито, тут справді тільки бабуся живе. Абсолютно одна. Дочка в неї далеко. Я знаю її, мої батьки спілкувалися раніше з ними.
– Та не може бути, він мені сам казав. Він також не любить вікна розвішувати, як і ви.
– А що їх розвішувати? Раптом хтось підглядає. – сказала бабуся.
Рита дуже засумувала. Виявилось, що вона продала квартиру. “Багатий” наречений привіз її в недобудований особняк за містом. Жити вже можна, але треба все доробляти. Взяв гроші на продовження будівництва з продажу її квартири і поїхав у справах. Добре, що не все. Та й не повернувся. Після вихідних з’явилися робітники. Посміялися та попросили звільнити приміщення. Як він сам туди потрапив? Сторожу дав грошей . Сказав, що з жінкою розважитись приїхав. Ну, той і пустив.
‐ А жити в тебе є де? – Запитала Ольга.
– Є, я не всі гроші віддала. Поки що знімаю. Придивилась у передмісті, мабуть вистачить.
– Ну це добре. Могла б і всього позбутися.
На цьому й попрощалися. Виїхала Рита. Рита з будинку навпроти. Напевно, знову шукає багатого чоловіка, і спостерігає за вікнами.
