Життєві історії

Наталка готувала на кухні вечерю, коли зайшов син. – Мамо, а чому ти ніколи свій день народження не святкуєш? – раптом запитав він. – Ти знаєш, що я не люблю це свято, – байдуже відповіла Наталка. – Мамо, а чому? – продовжував ставити питання син. – Це сумна історія… навіть не хочу згадувати. Давай закриємо цю тему, – відповіла Наталка. – Ну мамо, розкажи! – не відступав син. І Наталка все розповіла, син аж ніяк не очікував такої відповіді

Наталя дуже не любила дні народження. Ось скільки пам’ятає себе, не любила і все. Це свято завжди здавалося їй не потрібним, тільки вкотре нагадує про вік, та й зайві витрати ніхто не скасовував. Вона із заздрістю дивилася на своїх подружок, які вміли насолоджуватися своїм днем народження і завжди влаштовували бенкет на весь світ, тоді як вона в цей день завжди ходила похмуріше за хмару.

Наталка пам’ятала, як добре їй було в дитинстві. Батьки завжди влаштовували їй свято, купували величезний торт, запрошували аніматорів, звали гостей, готували святкову вечерю. А скільки подарунків було… Вона пам’ятала, як завжди раділа новій ляльці чи новій сукні, а зараз… Наталка не знала, що мало статися, щоб вона почала радіти цьому дню.

– Алло, Наталя! Привіт! Не зайнята?

– Ні, а що?

– У Алли завтра день народження, ми з дівчатами збираємося до неї. Ти поїдеш?

– Не знаю…

– Давай думай швидше! Чекаю дзвінка за півгодини.

– Добре, я передзвоню.

Алла була чудовою господинею та завзятим кулінаром. Щороку вона готувала щось нове, наприклад, минулого року вона накрила стіл у саду, та влаштувала день народження на природі. Чого там тільки не було, а салатів із свіжих овочів скільки… Цікаво, що на них чекає цього року? Наталка застигла від нетерпіння та цікавості, так і бути поїду разом з усіма! Передзвонивши подрузі та домовившись про зустріч, Наталка взялася за готування. Як вона не любила це нудне заняття, щоразу вигадувати що ж приготувати на вечерю чи на обід. До зарплати ще далеко, а грошей майже не залишилося, адже треба ще жити і жити.

– Мамо, що у нас сьогодні на вечерю?

– Не знаю, синку, ще не придумала …

– Приготуй щось смачненьке! Тільки не суп!

Ну і як тут придумати щось смачне, якщо в холодильнику крім овочів і зелені нічого нема. Може овочеве рагу? Наталка встала до плити і почала готувати, в голові у неї крутилася тільки одна думка, що ж купити подрузі?

– Синку, ти пам’ятаєш тітку Аллу?

– Так, а що?

– У неї завтра день народження, ось не знаю, що подарувати.

– А що вона любить?

– Ооооо, вона дуже любить готувати. Це кулінар від Бога!

– Тоді подаруй їй щось, що знадобиться у приготуванні.

– А ти ж маєш рацію! Подарую їй нову кулінарну книгу.

– Мамо, а чому ти ніколи свій день народження не святкуєш? Я так хочу, щоб і в нас вдома зібралися гості, ти наготувала б купу всього смачного…

– Ти знаєш, що я не люблю це свято.

– Мамо, а чому?

– Не знаю, просто так само вийшло.

– А у дитинстві у тебе як було?

– В дитинстві? Це було класно! Мама з ранку гриміла посудом на кухні, тато прикрашав вітальню, а потім ми разом накривали на стіл, а я така в новій сукні, з розпущеним волоссям та великим бантом. На честь такого випадку, мама наносила на моє плаття кілька крапель своїх парфумів, і я така задоволена і щаслива кружляла по кімнаті, щоб насолодитися ароматом цих парфумів.

– Мамо, а чому ти тоді зараз не любиш свій день народження?

– Це сумна історія… навіть не хочу згадувати. Давай закриємо цю тему.

– Ну мамо!

– Добре. Я тобі все розповім. Це було давно. Мені тоді було років десять-одинадцять, моїх батьків не стало саме на мій день народження. Вони тоді їздили за тортом. Після цього мені більше ніхто не влаштовував день народження, адже я тоді в тітки потім жила. Був, правда, у мене ще день народження, коли я в інституті навчалася, але це було так не серйозно. Ми з дівчатами зібралися в кафе, замовили тістечка та чай.

– А тато? Хіба він тебе на день народження не вітав?

– Вітав…

– Ну і?

– Хіба ти нічого не пам’ятаєш?

– Пам’ятаю, мамо. Пам’ятаю, як ти накривала стіл, а потім прийшов тато. Він був дуже «веселий», він тоді сварився, потім перевернув стіл, з усім вмістом. Потім прийшли гості й одразу пішли, а ти ще довго плакала… Мамо, добре, що ти тоді подала на розлучення. Нам добре вдвох, правда? Ніхто не ввалюється у квартиру, ніхто не влаштовує сварок. Мамо, обіцяй мені, що більше ніколи не вийдеш заміж?

– Обіцяю, мій хлопчику. Ех, синку-синку! Розумний ти не за роками! Все у нас буде добре, треба лише почекати.

– Мамо, обіцяй, що цього разу ми обов’язково відзначимо твій день народження.

– Обіцяю, синку.

Наталка йшла з роботи. Добре як, пташки співають, тепло, весна. Якби не одне але – завтра вона має день народження. Знову цей день. Ну чому роки так швидко пролітають? Ще недавно їй було двадцять, а вже сорок. А щастя, як не було, так і немає… Наталка зайшла до супермаркету, який був розташований неподалік її будинку, треба хоча б тортик купити, хоч сина порадувати. Вона довго ходила магазином і розглядала кремові шедеври. Краса якась! Ну, щось дорого.

– Обійдусь!

– Чого обійдешся, доню? Себе любити треба!

Наталка озирнулася, перед нею стояла бабуся . Така витончена, в квітчастій сукні, з шифоновим шарфом на голові, а парфум у неї був якийсь витончений.

– Дівчинко моя, ось скажи і скільки мені на вигляд років?

– Ну, не знаю… Може сімдесят?

– О ні! Мені незабаром дев’яносто! А ти знаєш, чому я так молодо виглядаю?

– Гадки не маю.

– Просто я люблю себе, люблю свій вік, люблю своє життя. Сьогодні у мене з моїм чоловіком, якому вже дев’яносто три, річниця весілля. Я ось за тортиком прийшла, хочу його порадувати. А ти така молода, все ще попереду, а ти обійдуся. Не обійдешся! Хочеш торт, купи торт та з’їж!

– У мене день народження завтра…

– Тим більше … Купи торт і порадуй себе! Чи гості будуть? Вирішила, що готуватимеш?

– Та я вже багато років не святкую.

– А жаль! А ми щороку відзначаємо, і радіємо, що Бог нам ще один рік дарував, що ми з моїм дідом живі та здорові. Не шкодуй на себе грошей, запам’ятай не гроші керують людиною, а людина грошима. Радуйся кожному дню, що дарує тобі Бог.

Наталка вийшла з магазину окрилена, ніби після сеансу з спеціалістом. А чому б і мені не влаштувати свято? Покличу подруг, накрию на стіл. Потрібно колись починати себе любити, поки не стало надто пізно.

Наталка з самого ранку пурхала по кухні. Вона вже наготувала купу салатів і закусок і не могла зупинитися. Стіл уже накритий, а вона стояла в гарній новій сукні з розпущеним волоссям завитим у великі локони, а її образ довершував аромат її улюбленого парфуму. Вона кружляла в танці і насолоджувалася тонким ароматом її улюблених парфумів, як у дитинстві. У цей момент їй здавалося, що час зупинився, і вона повернулася у дитинство, де була щаслива.

Вам також має сподобатись...

В Аліни не стало матері. Після прощання, до жінки підійшла її сестра Марина і передала невелику коробку з-під цукерок, обмотану скотчем. На коробці, фломастером великими літерами було написано «Аліні». – Це тобі! Я в маминих речах знайшла. Твоя спадщина. Відкривати не стала. Думаю, нічого цікавого, – хитро посміхнулася Марина. Ця дивна усмішка важко зачепила Аліну. Вона забрала коробку та пішла додому. Відкрити коробку Аліна зважилася пізно увечері. У коробці лежав якийсь зошит. Аліна взяла цей зошит, прочитала його і… остовпіла від прочитаного

Валентина помила посуд, і стала чекати чоловіка з роботи. У двері подзвонили. На порозі стояла свекруха. Вона була трохи розгублена. – Щось сталося, Ганно Романівно? На вас немає обличчя, – запитала Валя у свекрухи. – Можна я пройду, – тихо промовила Ганна Романівна. – Ой, звісно. Я просто розгубилася. Роздягайтесь, я вам каву наллю. А може ви їсти хочете, у мене все готове. Тільки Олег затримується, – прощебетала невістка. – Валя, Олег не прийде! – раптом сказала свекруха. – Що ви таке кажете? Як не прийде? Чому? – Валентина здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Наталя з чоловіком Сашком, вперше прийшла в гості до свекрухи. – Швидше до столу! – з порога сказала молодим Ірина Петрівна. – Мамо, давай хоч обіймемося! – забурчав Сашко. – Що ти починаєш? – Спершу поїмо! – продовжила мати. – Наталю, скажи чесно, ти ж дуже зголодніла? – Дуже! – лукаво сказала невістка. Коли вони побачили накритий стіл, Сашко ахнув: – Мамо, куди ти стільки наготувала?! – А що, гарний стіл, – знизала плечима Наталка. – Та мені здається, що тут чогось не вистачає. Чогось, такого… Такого собі… Зараз я скажу… – Якого ще такого?! – Ірина Петрівна дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається

Ольга та Дмитро повернулися із села. З повними сумками довелося підніматися пішки, ліфт зламався. – Все більше не можу, давай відпочинемо, – сказав Дмитро на п’ятому поверсі. – Ага. Давай, – погодилася Оля. – Тихо. Там хтось говорить, – прислухавшись сказав чоловік. На шостому поверсі говорила бабуся із квартири під ними. – Ходімо. Раптом стареньку обманюють. – Сказав Дмитро і продовжив підніматися. Ольга та Дмитро піднялися на шостий поверг і застигли від побаченого