Життєві історії

Світлана повернулася з роботи пізно, потрібно було доробити квартальний звіт. Жінка відкрила двері своїм ключем, роззулася, пройшла на кухню. – Ти що тут в темряві сидиш? – здивувалася Світлана, коли ввімкнула світло і побачила на кухні свого чоловіка. – Тебе чекаю! Ну що, розповідай, де була! – єхидно промовив Віктор. – На роботі була. Я ж тебе попереджала, – спокійно сказала дружина. – Не прикидайся! Я все знаю! – раптом вигукнув Віктор. – Що знаєш? Ти про що? – здивувалася Світлана, нічого не розуміючи

Світлана сиділа біля дзеркала і дивилася на себе в дзеркало. За рік з’явилося сиве волосся, а всього 38 років. Ось вже рік вона живе після розлучення. Яке воно життя? Спогади повернули її в той час, коли вони розлучалися з Віктором.

Скільки було сліз, він її ревнував на порожньому місці. До 35 років Світлана розцвіла, як рожевий бутон. Чоловіки оберталися їй услід. А вона кохала свого Віктора. Він сердився, все намагався дізнатися чи зраджує вона йому чи ні.

Навіть слідкування влаштував у свій вихідний. Світлана працювала за містом, додому підвозив заводський автобус, далі йшла пішки, недовго хвилин 15.

– Замість зарядки, – завжди говорила Світлана чоловікові.

Дорогою заходила в магазин і з пакетом поверталася додому. Так йшов рік, другий. Народився син. Здавалося, що ще треба чоловікові. Первенця народила, спадкоємця.

Але ревнощі його не проходили.

Зараз дивлячись на себе у дзеркало, вона згадувала, як Віктор уперше влаштував їй сварку.

– Де ти була? – вигукував він.

– Не сварися, Дмитрика розбудиш, ми в парку гуляли, – спокійно відповіла Світлана.

– Я дзвонив сто разів, ти не відповідала, – не вгамомувався Віктор.

– Зарядка сіла, вибач.

Він йшов на балкон . Заспокоювався не одразу. Іноді вибачався. Світлана його прощала, так вони жили далі. Минуло три роки Світлана вийшла на роботу. Стало ще гірше. Варто затриматися на 10-15 хвилин, одразу питання:

– З ким була?

Потім пішли образи. А вона на все закривала очіа. Нікому не скаржилася. Розуміла, кому вона з дитиною потрібна. Мама живе далеко. Скаржитися свекрусі на поведінку сина, якось вона спробувала. Маргарита Семенівна їй різко відповіла:

– Підозр без підстав не буває. Мій Вітя за таке, без підстав говорити не стане.

Більше вона їй не розповідала. Після черговї сварки тихо плакала, щоб ніхто не чув. Було шкода сина. Він усе це бачив, тільки плакав, нічого не розуміючи.

Стояв літній, погожий день, нічого не віщувало біди. Світлана, повертаючись, додому на зупинці зустріла однокласницю.

-Світлано, ти, ну тебе не впізнати прямо королева стала – захоплено говорила Марія. — Ти когось із наших бачила? А підемо в кафе стільки треба розповісти.

Світлана не дуже хотіла, розуміла, що вдома буде знову сварка. А потім подумала:

– Ну, скільки можна?

Вона зателефонувала чоловікові:

-Вітя, я подругу зустріла, Марію пам’ятаєш, ми посидимо трохи в нашому кафе.

Вітя хотів заперечити, як завжди, але Світлана сказала таким тоном, він не встиг їй навіть заперечити.

Звичайно, вона затрималася не на годину. Додому повернулася вже пізно. Вже з порога почалася сварка. Раптом Світлана, не чекаючи від себе, різко сказала:

– Тебе, щось не влаштовує, подавай на розлучення, Я втомилася закривати на все очі. Ще раз ображатимеш на розлучення подам сама.

Так воно і сталося, через тиждень, наприкінці місяця. Довелося затриматись на роботі. Вона була бухгалтером. Директор сказав все закінчити сьогодні.

Світлана зателефонувала додому.

-Віктор у нас аврал, кінець місяця сам розумієш Я все швидко постараюся зробити. Не сердись.

Повернулася не надто пізно, розуміючи, що буде сварка. Взяла роботу додому. Вдома на неї чекала серйозна розмова. Він сварився, що йому набридли її затримки. Її відмовки. Вона мовчки сиділа за компом і звітувала. Це ще більше дратувало Віктора.

Заплакав син, Світлана встала, зневажливо подивилася на чоловіка і пішла заспокоювати синочка.

Через півгодини вийшла і рівним голосом сказала:

-Вікторе, давай розлучимося, я так більше не можу.

Він сварився, бігаючи довкола неї. А вона мовчки складала звіт.

Вранці після роботи вона заїхала до ЗАГСу і подала заяву на розлучення. Її заява для нього була здивуванням. Він не думав, що вона так з ним вчинить. Їх розвели по суду. На аліменти Світлана не подавала. Віктор ще довго переїжджав із її квартири.

За цей рік Світлана повернула впевненість у себе, навчилася говорити ні. Більше не плакала. Звільнилася з колишньої роботи. Подруга допомогла влаштуватися в комерційну фірму на велику зарплату, більше не потрібно сидіти ночами наприкінці місяця.

Вона посміхнулася до свого відображення і голосно сказала собі:

-Ти Все зробила правильно Світлана.

Багато жінок зазнають опиняються в подібних ситуаціях. Закривають на все очі із різних причин. Так може тривати багато років. Може час поставити собі запитання:

-Чи варто закривати очі?

А ви, як думаєте дорогі читачі, правильно вчинила Світлана?

Вам також має сподобатись...

Дмитро повернувся додому. Марина з його матірʼю сиділи на кухні і про щось розмовляли. – Про що шепочетесь? – весело спитав він, знімаючи взуття. Марина та Ірина Сергіївна переглянулися. – Діма, – твердо сказала Марина. – Нам треба поговорити. Твоя мама розповіла мені щось важливе. – Ні, не треба, – запротестувала Ірина Сергіївна. – Будь-ласка, не вплутуй у це Діму! – Треба, – наполягла Марина. – Діма має знати, що відбувається у житті його матері! І Марина розповіла чоловіку «секрет», який дізналася від свекрухи. Дмитро вислухав дружину і… аж присів від почутого

Ліза повернулася додому знесилена. Квартира зустріла жінку тишею. Зазвичай її чоловік Віктор чекав біля дверей. Але сьогодні його десь не було… – Дивно, – подумала Ліза. – Якщо Вітя збирався їхати у робочих справах, то завжди мене попереджав. Але повідомлень від Віктора не було… Ліза роззулася й пішла на кухню. Там було чисто і порожньо. На столі не було посуду, а на плиті каструль і сковорідок. Чомусь стало незатишно, холодно, і Ліза зіщулилася. У спальні на подушці лежав аркуш паперу. Там було щось написано. Це був почерк Віктора! Ліза взяла листок і застигла від прочитаного

Наталя цілий день крутилася на кухні, накрила стіл. Аякже ж?! Сьогодні її син Денис приведе свою наречену, знайомитися. Все вже було готово, коли у двері подзвонили. – Павло! Відкрий, прийшли! – гукнула до чоловіка Наталка. Павло зустрів молодих. – Мамо, тату, знайомтеся! Це Оля, – представив він дівчину. – Дуже приємно. Ходімо за стіл, – сказала Наталя. Сіли за стіл, перекусили, порозмовляли. І Денис пішов проводжати Олю. – Гарна дівчина, – сказав потім Павло до дружини. – Нехай одружуються. А ввечері він випадково почув, як Наталка  з кимось розмовляє телефоном. Чоловік прислухався до розмови і застиг від почутого

– Настя, я тебе запрошою до себе на весілля! – весело сказала Катя, зустрівши свою найкращу подругу. – Невже Андрій зробив тобі пропозицію?! – раділа за Катю Настя. – Так! І вже давно, просто ми вирішили нікому не говорити, поки все не організуємо, – пояснила Катя. – Як же я рада за тебе! Ну хоч в тебе на весіллі зустріну всіх наших, ато ніяк не виберуся додому, – тараторила Настя. Але Настя навіть здогадатися не могла, чим закінчиться весілля її найкращої подруги