Життєві історії

Світлана повернулася з роботи пізно, потрібно було доробити квартальний звіт. Жінка відкрила двері своїм ключем, роззулася, пройшла на кухню. – Ти що тут в темряві сидиш? – здивувалася Світлана, коли ввімкнула світло і побачила на кухні свого чоловіка. – Тебе чекаю! Ну що, розповідай, де була! – єхидно промовив Віктор. – На роботі була. Я ж тебе попереджала, – спокійно сказала дружина. – Не прикидайся! Я все знаю! – раптом вигукнув Віктор. – Що знаєш? Ти про що? – здивувалася Світлана, нічого не розуміючи

Світлана сиділа біля дзеркала і дивилася на себе в дзеркало. За рік з’явилося сиве волосся, а всього 38 років. Ось вже рік вона живе після розлучення. Яке воно життя? Спогади повернули її в той час, коли вони розлучалися з Віктором.

Скільки було сліз, він її ревнував на порожньому місці. До 35 років Світлана розцвіла, як рожевий бутон. Чоловіки оберталися їй услід. А вона кохала свого Віктора. Він сердився, все намагався дізнатися чи зраджує вона йому чи ні.

Навіть слідкування влаштував у свій вихідний. Світлана працювала за містом, додому підвозив заводський автобус, далі йшла пішки, недовго хвилин 15.

– Замість зарядки, – завжди говорила Світлана чоловікові.

Дорогою заходила в магазин і з пакетом поверталася додому. Так йшов рік, другий. Народився син. Здавалося, що ще треба чоловікові. Первенця народила, спадкоємця.

Але ревнощі його не проходили.

Зараз дивлячись на себе у дзеркало, вона згадувала, як Віктор уперше влаштував їй сварку.

– Де ти була? – вигукував він.

– Не сварися, Дмитрика розбудиш, ми в парку гуляли, – спокійно відповіла Світлана.

– Я дзвонив сто разів, ти не відповідала, – не вгамомувався Віктор.

– Зарядка сіла, вибач.

Він йшов на балкон . Заспокоювався не одразу. Іноді вибачався. Світлана його прощала, так вони жили далі. Минуло три роки Світлана вийшла на роботу. Стало ще гірше. Варто затриматися на 10-15 хвилин, одразу питання:

– З ким була?

Потім пішли образи. А вона на все закривала очіа. Нікому не скаржилася. Розуміла, кому вона з дитиною потрібна. Мама живе далеко. Скаржитися свекрусі на поведінку сина, якось вона спробувала. Маргарита Семенівна їй різко відповіла:

– Підозр без підстав не буває. Мій Вітя за таке, без підстав говорити не стане.

Більше вона їй не розповідала. Після черговї сварки тихо плакала, щоб ніхто не чув. Було шкода сина. Він усе це бачив, тільки плакав, нічого не розуміючи.

Стояв літній, погожий день, нічого не віщувало біди. Світлана, повертаючись, додому на зупинці зустріла однокласницю.

-Світлано, ти, ну тебе не впізнати прямо королева стала – захоплено говорила Марія. — Ти когось із наших бачила? А підемо в кафе стільки треба розповісти.

Світлана не дуже хотіла, розуміла, що вдома буде знову сварка. А потім подумала:

– Ну, скільки можна?

Вона зателефонувала чоловікові:

-Вітя, я подругу зустріла, Марію пам’ятаєш, ми посидимо трохи в нашому кафе.

Вітя хотів заперечити, як завжди, але Світлана сказала таким тоном, він не встиг їй навіть заперечити.

Звичайно, вона затрималася не на годину. Додому повернулася вже пізно. Вже з порога почалася сварка. Раптом Світлана, не чекаючи від себе, різко сказала:

– Тебе, щось не влаштовує, подавай на розлучення, Я втомилася закривати на все очі. Ще раз ображатимеш на розлучення подам сама.

Так воно і сталося, через тиждень, наприкінці місяця. Довелося затриматись на роботі. Вона була бухгалтером. Директор сказав все закінчити сьогодні.

Світлана зателефонувала додому.

-Віктор у нас аврал, кінець місяця сам розумієш Я все швидко постараюся зробити. Не сердись.

Повернулася не надто пізно, розуміючи, що буде сварка. Взяла роботу додому. Вдома на неї чекала серйозна розмова. Він сварився, що йому набридли її затримки. Її відмовки. Вона мовчки сиділа за компом і звітувала. Це ще більше дратувало Віктора.

Заплакав син, Світлана встала, зневажливо подивилася на чоловіка і пішла заспокоювати синочка.

Через півгодини вийшла і рівним голосом сказала:

-Вікторе, давай розлучимося, я так більше не можу.

Він сварився, бігаючи довкола неї. А вона мовчки складала звіт.

Вранці після роботи вона заїхала до ЗАГСу і подала заяву на розлучення. Її заява для нього була здивуванням. Він не думав, що вона так з ним вчинить. Їх розвели по суду. На аліменти Світлана не подавала. Віктор ще довго переїжджав із її квартири.

За цей рік Світлана повернула впевненість у себе, навчилася говорити ні. Більше не плакала. Звільнилася з колишньої роботи. Подруга допомогла влаштуватися в комерційну фірму на велику зарплату, більше не потрібно сидіти ночами наприкінці місяця.

Вона посміхнулася до свого відображення і голосно сказала собі:

-Ти Все зробила правильно Світлана.

Багато жінок зазнають опиняються в подібних ситуаціях. Закривають на все очі із різних причин. Так може тривати багато років. Може час поставити собі запитання:

-Чи варто закривати очі?

А ви, як думаєте дорогі читачі, правильно вчинила Світлана?

Вам також має сподобатись...

Марія тільки-но прокинулася, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра. – Марійка. Приїжджай. Занедужала я. Справа в мене до тебе, – слабким голосом повідомила Тамара. Зрозуміла Марія, що сестрі потрібна допомога. Швидко необхідні речі зібрала і поїхала. Одразу в палату пішла. Тамарі вже важко було, але вона трималася, на сестру чекала. – Ключ візьми в тумбочці. – показуючи поглядом, сказала Тамара. – Вдома на столі записка. Не дивуйся. Марія приїхала до будинку сестри, зайшла в кімнату, на столі знайшла ту записку про яку говорила Тамара. Прочитала її і застигла від прочитаного

Володимир одружився з Яною. Молоді готувався провести медовий місяць біля моря. Володимир купив квитки і вони почали вже збирати валізи. Раптом пролунав дзвінок у двері. Володимир пішов у коридор відкривати. На порозі стояла жінка з дитиною. Володимир спочатку не впізнав її. Точніше, не одразу зрозумів, що це була Віка – його колишня кохана. Якесь біле обличчя, схудла… Так, це була Віка! Вона тримала за руку якусь маленьку дівчинку… – Доброго дня, – через силу посміхнулася Віка. – А ось і ми… Володимир оторопів. Він не розумів, що відбувається

Ольга готувала вечерю, коли до неї в гості забіг її син Андрій. – Андрію, а що в Олени з телефоном, не можу додзвонитися? Ти не знаєш? – запитала вона про наречену сина. – Ми розлучилися з нею, нічого не питай…, – сухо кинув Андрій. – Як розлучилися? Чому? Адже у вас було все добре? – засмутилася Ольга. – Було. А стало погано, – відповів син. – Та кажи вже, що сталося?! – наполягала жінка. І Андрій все розповів матері. Ольга вислухала його і застигла від почутого. – Ти мені більше не син! – тільки й вигукнула вона

Олексій з Оленою розписалися. Пишного весілля вирішили не робити. Відсвяткували скромно. В кафе запросили тільки найближчих родичів… Почалося сімейне життя. Якось Олексій з Оленою ходили по торговому центру і шукали подарунок на ювілей батька Олексія. Олена не могла відвести очей від прилавка з дитячими іграшками. – Дивись, які вони милі, – казала вона. – У мене в дитинстві був такий самий ведмедик. Може, купимо? Олексій слухав дружину неуважно. Він глянув за вітрину магазину і раптом застиг від побаченого. – Я зараз! – сказав він Олені й вибіг із магазинчика. Олена не розуміла, що відбувається