Життєві історії

Ганна святкувала день народження в ресторані. Посеред зали стояв величезний стіл з різними наїдками й смаколиками. Зібралося багато гостей. Прийшли і друзі Ганни – Олеся зі своїм чоловіком Федором. – Ганнусю, люба, щиро вітаємо тебе! – сказала Олеся. – Це від нас з Федором тобі подаруночок. Федоре давай коробку… Чоловік Олесі, вручив Ганні досить велику коробку, перевʼязану червоною стрічкою. – Ой, і що ж у нас там! – вигукнула Ганна і почала швидко відкривати подарунок. Вона розкрила коробку, дістала звідти листівку й оторопіла від побаченого

Ганна святкувала день народження. Відзначати вона вирішила в ресторані.

Посеред зали стояв накритий величезний стіл з різними наїдками і смаколиками. Зібралося багато гостей. Прийшли і її друзі – Олеся зі своїм чоловіком Федором.

– Ганнусю, люба, щиро вітаємо тебе! – сказала Олеся. – Це від нас з Федором тобі подаруночок. Федоре давай коробку…

Чоловік Олесі, вручив Ганні досить велику коробку, перевʼязану червоною стрічкою.

– Ой, і що ж у нас там! – вигукнула Ганна і почала швидко відкривати подарунок.

Вона розкрила коробку, дістала звідти листівку й оторопіла від побаченого…

Ганна просто стояла перед гостями почервоніла, з барвистою листівкою в руках і не знала, що сказати.

Поруч сидів її чоловік Андрій, і теж не знав, як реагувати на те, що щойно сталося…

Якоїсь миті голоси гостей злилися для Ганни в один суцільний шум, з музикою та дзвоном келихів.

І лише десь вдалині чувся голос ресторанної ведучої:

– Ювілярці недобре! Тут душно! Виведіть її на ґанок!

– Та нормально мені, нормально, – випливла з туману Ганна. – Мені просто сумно трохи, але це пройде…

– А що сталося, що сталося?.. – почувся шепіт по рядах гостей.

– Та ось, посеред вручення подарунків у неї щось настрій зіпсувалося… – знизували плечима присутні. — Дали їй он ті двоє коробку… Дістала вона з неї листівку, зазирнула в текст, і отак оторопіла щось…

– Перехвилювалась! Стільки днів метушні! На роботі всім догоди, стіл накрий, тут увагу приділи! Це нерви, друзі мої! – виправляла ситуацію ведуча.

– Так–так, я просто перехвилювалася… – промовила Ганна. – Продовжуємо святкувати!

Іменинниця заспокоїлась і гості їй знову понесли подарунки.

Вона щиро посміхалася, знаходила для кожного, хто дарує хороші слова і обіцяла неодмінно користуватися їхнім подарунком надалі.

Тільки й чулося навкруги:

– Який чудовий торшер, Олечко! Якраз нам у спальню, під шпалери. Читати з Андрійком будемо при світлі!

– А це зволожувач повітря? От спасибі! Сухість в хаті неможлива, ніс пересихає! Ти як знав, Ігорчику!

– Марічко! Не може бути! Золотий кулон? Козеріг?! Та я його прямо зараз і одягну! Андрійку, ану застебни! Він неймовірний!

Поступово всі забули, що Ганна дала була слабину. Гості веселилися, горді, що догодили іменинниці.

Мовчали тільки Федір з Олесею, які сиділи на місцях для найближчих друзів. Їм було соромно…

…Федір з Андрієм дружили з дитинства, і навіть одруження не розвело їх у різні боки.

Дружини теж подружилися.

Минулого року дружина Федора, Олеся мала ювілей – пʼятдесят років.

Святкували вони в кафе. Гостей зібралося багато, але на ведучу поскупилися…

Андрій з Ганною ще здивувалися – а чому? Але ті сказали, що гості у них і так веселі, не засумують.

Гості і справді виявилися розкуті й кмітливі. Приготували сценки, пісні й вірші, було дуже весело.

Тільки, ось, питання дарування подарунків виявилося непродуманим і зім’ятим. Гості склали всі подарунки на купу в кутку.

Поки йшли сценки, всі говорили багато тостів. Відверто сказати – зачастили.

А потім різко згасло світло, і почалися танці з дискотечною кулею. До питання вручення подарунків ніхто так і не повернувся…

…О першій годині ночі ювілярка Олеся зі своїм чоловіком Федором згребли всі подарунки в купу, зібрали залишки їжі в контейнери, розплатилися, і останніми поїхали додому, так і не зрозумівши, що було подароване і ким.

Ганна ще внутрішньо зраділа, що здогадалася вкласти в коробку з подарунком листівку:

«Люба моя, Олесю! Від нашої сім’ї даруємо тобі цей кухонний комбайн, щоб він полегшував тобі життя, допомагав по господарству і радував тебе на кухні довгі роки! Цілуємо, обіймаємо! Твої Ганна й Андрій!»

…Ганна з Андрієм були не з тих, хто відноситься до подарунків аби як.

Для них було важливо сісти і подумати, що краще подарувати. У цей момент вони нагадували клуб знавців, який так і фонтанує ідеями.

Гроші дарувати було нецікаво. Звичайно, це теж непогано, але ж хочеться зробити цікавий подарунок!

Щоб залишилася пам’ять на довгі роки, щоб іменинниця потім усім казала:

– І як я раніше жила без кухонного комбайна?! Не уявляю. Дня не минає, щоб я ним не скористалася!
Дякую Ганнусі з Андрійком!..

…Ось ту свою листівку й дістала Ганна на своєму ювілеї з коробки від подарунка. Ту саму, написану власною рукою…

Багато почуттів вона відчула тоді, від образи до гіркого розчарування. Не розуміла вона такого відношення!

Виходить, цілий рік простояв їхній кухонний комбайн непотрібним?!

Олеся з Федором навіть не зняли подарункове пакування, і не спромоглися подивитися – що ж там, у коробці?!

Передарували за принципом – коробка велика, значить на ювілей потягне…

Та вони не врахували одного! Що в Ганни було абсолютно інше ставлення до цього питання.

І що вона почне при гостях розпаковувати подарунки та особисто говорити «Дякую!», тим, хто для неї старався.

Найсумніше, що Олеся з Федором займали хороші посади, і грошей не потребували.

Як не намагалася згодом Ганна виправдати їх вчинок, та так і не змогла.

У ніч, коли вони з Андрієм повернулися з ювілею, Ганна жартівливо звернулася до того самого комбайна:

– Ну що, мандрівнику?! З поверненням додому, чи що…

Андрія це розвеселило, і далі вони вже над ситуацією сміялися.

– А що?! Коли ти Олесі його купувала, то мріяла вголос:

– Ех! На себе таких грошей шкода, а на друзів – ні. Ось розбагатіємо, треба теж такий купити…

– Пам’ятаєш, Ганнусю?

– Пам’ятаю!

– Ось він і зрозумів, де його справді чекають! – сміявся Андрій.

…Ганна тепер користується своїм кухонним комбайном. У ньому є все! І соковитискач, і насадка для тіста і блендер.

Вона навіть жартома назвали його Одіссей! Той теж поневірявся довго по світу, але таки повернувся додому.

Дружба Ганни й Олесі поступово зійшла нанівець. Чоловіки ж, як і раніше, спілкуються, на тлі спільних захоплень…

Вам також має сподобатись...

Тетяна з Мариною дружили і працювали разом. Невдовзі Марина вийшла заміж, і через вісім місяців пішла у декретну відпустку. У Тані ж з’явився новий колега – Олександр Петрович, п’ятдесятирічний, вже з сивиною, але привабливий чоловік. Начальник відділу, сміючись, сказав при їхньому знайомстві: – Тетяно, люба, ви не дивіться на його сивину! Він досвідчений чоловік. І вас навчить ще багато чому… Таня швидко звикла до нового колеги. Вони порозумілися. Олександр Петрович, як виявилося, був удівцем… Одного дня Таня гуляла з Мариною. Раптом по Таню приїхала машина. Марина застигла від несподіванки

Віра з Павлом переїхали жити на дачу. Віра оглянула зарослий бурʼянами город. – Слухай, Павлику, а давай там в низині капусту посадимо і те, що любить воду, а тут картопельку, – сказала вона. Павло знизав плечима: – Давай. – Треба тепер розсаду знайти й картоплю, – сказала дружина. Щось купили, щось сусіди принесли. Віра невтомно за своїм городом доглядала. Кожному новому листочку раділа, кожній квітці посміхалася. Вже на початку липня занедбана раніше ділянка, розквітла. У вересні Павло з Вірою поїхали в гості до її батьків. Коли вони повернулися на дачу, то оторопіли від побаченого

Ганна прокинулась рано. Раптом у двері подзвонили. На порозі стояв її недавній знайомий Євген. Він привітався і простягнув пакет із замовленням, яке мав привезти. – Ой, ви так рано! – ахнула Ганна. – А чому не подзвонили? Вона стояла в халатику і довге, ще не розчесане волосся, спадало на плечі. – Поспішав! – сказав той. – Одужуйте швидше! Так, мало не забув… Там моя мама переживає за ваше здоров’я, і ​​готує свій фірмовий морс. Тож ввечері ще зайду… Через два дні Ганна вирішила занести мамі Євгена банку з-під морсу. Раптом здалеку вона побачила Євгена. Ганна глянула з ким він і стала, як вкопана від побаченого

Лариса повернула додому з роботи втомлена. – Зараз прийму ванну, приготую вечерю і у ліжко, – мрійливо подумала вона. – Доню, я вдома! – гукнула вона до дочку, як тільки зайшла в коридор. Дочка не відповідала. Лариса пройшлася по квартирі, дочки ніде не було. – І куди її понесло?! – невдоволено подумала жінка. Лариса переодягнулася, пішла на кухню готувати вечерю. Раптом, на столі, вона помітила якийсь аркуш паперу. Лариса підняла його, прочитала і аж рота відкрила від прочитаного