Життєві історії

Микола вже майже місяць сидів без роботи. І чоловік вже вирішив на заробітки їхати, як раптом до нього додому зайшов його дядько Андрій. – Привіт, Микола! Мені потрібна допомога. Ти зараз без роботи сидиш, от  і допоможеш. Погоджуйся. Не ображу, – сказав з порога дядько. – Я подумаю, – відповів Микола. Порадившись з дружуною він погодився на пропозицію дядька Андрія, а там може якась постійна робота підвернеться і на заробітки їхати не доведеться. Наступного дня Микола почав працювати у дядька. Але він навіть уявити не міг, чим закінчаться такі «заробітки»

Микола вже майже місяць сидів без роботи. Були деякі накопичення, але сім’ю годувати треба. Дружина сама тягнути все не може, а в їхньому селі з роботою складно. Хороші посади зайняті, всі влаштовані за знайомством. Микола з сусідом Сергієм вирішили на заробітки їхати. Шукали тільки гарну організацію. Щоб не обманули і гроші платили. Іноді можна працювати, а приїхати без грошей. А поки що сусід покликав будинок ремонтувати у знайомого. Роботи небагато, заплатив нормально. Як і домовлялись. Потім сусід знайшов ще таку роботу, але в сусідньому селі. Справа пішла, і на заробітки їхати не треба, і близько.

Якось до Миколи прийшов його родич, двоюрідний брат матері. Він нещодавно переїхав до старого будинку своїх батьків. У будинку був потрібний великий ремонт, а також будівництво гаража та сараю. Але спочатку потрібно старий гараж ще знести. Та й загалом роботи багато.

– Чув я, що майстер ти добрий. Мені потрібна допомога. Ти зараз без замовлень сидиш, от якраз і допоможеш.

– У мене напарник. Я один не звик працювати. Ми завжди разом.

– Ні. Тільки один. Ти ж поки що без роботи. А помічник тобі буде. Брат дружини приїхав, Юрко. Погоджуйся. Не ображу.

– Я подумаю.

Про оплату якось питати у дядька не став, йому вистачило “не ображу”. Значить, має бути все нормально. Сергію тільки сказав, що у дядька буде поки що.

Почали працювати. Гараж старий знесли. Місце для нового розчистили. Микола всім керував. Тиждень на це пішов. А тут повз проходив або просто спеціально зайшов ще один родич. Був він трохи «веселий». Побалакати йому хотілося.

  • Андрій знову знайшов безкоштовну робочу силу?

– Та ні. Заплатити обіцяв.

– Ага! Тримай кишеню ширше. Мішки для грошей готуй. Ха-ха. Ви ж родичі. Ось і працюйте безкоштовно. Допомагайте. Не ви перші, не ви останні. Родичів багато. Ще знайде. Я тут вже був. Пішов ні з чим.

– Та він сказав, що не образить.

– Ха! Та це він усім каже так. А потім скаже, що годував вас обідом, от ви і квити.

– А я додому на обід ходжу. – відповів Микола.

– Ну тобі ще більше не пощастило. Ха-ха. Ось хитрий родич. – Чоловік сміявся.

Микола задумався, та й Юрко теж. Він хоч і приїхав у гості, але розраховував на інший прийом. Відпочити хотів, а його працювати попросили. Та ще й просто за їжу. Адже він подарунки їм привіз, продуктів багато. Йому про оплату якось говорити було незручно. Він же у гостях. Вирішили, що Микола спитає.

– Дядьку Андрію. Ми тут закінчили і вже наступне почали. Оплату б отримати за зроблене та про інше домовитися.

– Ти про що? Ми ж родичі. Я тебе покликав помагати.

– Ти ж сказав не образиш.

– А я тебе образив? Обідати пропонував, ти сам відмовився. Соромно з рідні оплату просити. Але гаразд, – дядько пішов у будинок і відразу вийшов з двома пляшками в руках. – Вистачить? Чи ще додати?

– То я не вживаю. Ти спеціально пропонуєш?

– Не хочеш не бери, іншого не буде.

– Візьму. – Микола взяв пляшки та пішов додому.

– Завтра з ранку приходь раніше. Справ багато.

Сам працюй, подумав Микола. Він не збирався більше йти до родича. Та й його напарник Сергій вже знайшов нового клієнта.

А за день виїхав і Юрій. Він сваритися із родичем не став, не хотів сестру ображати. Сказав, що вдома справи з’явилися.

Ну, а родич знайшов інших безкоштовних робітників. Рідні багато, ще не всі знають про його “не ображу”. Тільки довго не працює в нього ніхто. Напевно балакучий родич хорошу рекламу робить.

Вам також має сподобатись...

Славко повернувся з роботи, і вирішив посмажити собі яєчню. Раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила дружина Світлана. – Привіт, кохана! – радісно вигукнув чоловік. – Ти коли будеш? – Славко, я тобі маю дещо сказати! – одразу почала дружина, і на хвилину зупинилася, збираючись з думками. – Я йду від тебе! На розлучення подам сама! Славко повільно опустився на стілець. – Йдеш? Як йдеш? Чому? – здивовано промовив чоловік, нічого не розуміючи

– Мамо, мене у відрядження відправляють на два місяці. Залишишся з Олежиком? – голос доньки здався Ірині Миколаївні надто схвильованим. – Звичайно, залишусь, – відповіла мама. – Які проблеми, Катю? Він не такий вже і маленький. – У тому й річ, що не маленький. З малечею простіше. А тут… Не уявляю, як ти з ним впораєшся, – пояснила донька. – Не хвилюйся, все буде добре. Приводь його завтра, – сказала мама і закінчила виклик. Наступного дня Катя привела сина до матері, попрощалася і поїхала у відрядження. Але жінка навіть уявити не могла, що буде чекати на неї після повернення

Ніна крутила на кухні голубці, як раптом задзвенив її телефон. Вона глянула на екран. Дзвонила дочка, яка недавно закінчила навчання в іншому місті. Ніна посміхнулася і взяла слухавку. – Мамо, я повертаюся додому! – видала донька. – Але ти не дивуйся, я приїду не одна… – З подружкою, чи що? – здивовано поцікавилась Ніна. – Ні! Той, хто приїде зі мною – чоловік. – І хто він такий? У нього в нашому місті є рідня? – Тепер є. Мамо, його рідня – це я, і ви з татом… – Це як так?! – Ніна аж присіла, не розуміючи, що відбувається

Микола з Поліною вечеряли. – Слухай, нас сьогодні моя подруга запросила в гості. Можливо сходимо? – запропонувала дружина. – Можна, – посміхнувся чоловік. – Зараз брату подзвоню, хай ввечері посидить з Юлею. Микола взяв телефон і набрав номер Сашка, вийшов у іншу кімнату порозмовляти. Повернувся за хвилину сам не свій. – Що сталося? – захвилювалася Поліна. – Мама…, – невдоволено промовив він. – Щось з Василиною Андріївною? – ще більше запереживала Поліна. – З нею все добре, – єхидно додав чоловік і все розповів дружині. Поліна вислухала Миколу і застигла від почутого. – Як вона могла?! – обурено вигукнула жінка