Про кохання

Сергій повернувся з роботи і вирішив зайти до сусідів. Він постукав у їхню хвіртку. Йому не відкрили – мабуть, не почули. Сергій зазирнув через огорожу, ставши на лавку. – Агов, хазяї! – гукнув він. – Можна вас на хвилиночку?! Але знову ніхто не вийшов і Сергій вирішив, що зайде пізніше… На вихідних хлопець визирнув у вікно. Йому відкривався хороший вигляд на двір сусідів. Біля ґанку гордовито гуляв гарний півень, а біля нього порпалися в поросі кілька курочок… Сергій зітхнув і хотів уже йти на кухню, ставити чайник, як раптом застиг від несподіваного видовища

Сергій прокинувся від того, що голосно співав півень.

– От же ж! – подумав він крізь залишки сну, якого вже не було. – Вже який день поспіль будить мене з самого рання…

Півень за вікном, ніби чуючи його слова, знову голосно заспівав.

Хлопець встав з ліжка. Він підійшов до віконця і зачинив кватирку, а потім глянув на годинник. Була п’ята ранку.

Заснути вдалося не одразу, але Сергій таки задрімав, накрившись ковдрою з головою, і маючи намір поскаржитися сусідам на такого співака…

Хлопець приїхав у це село тиждень тому на роботу. Були жнива, а він влітку працював комбайнером. Його поселили у невелику хатинку.

Вікна спальні Сергієвої якраз виходили на акуратний будиночок з садом, звідки щоранку й чувся голосний спів півня…

…Увечері, Сергій повернувся з роботи і постукав у сусідню хвіртку.

Йому не відкрили, мабуть, не почули. Тоді він зазирнув через огорожу, ставши на лавку.

– Агов, хазяї! – гукнув він. – Можна вас на хвилиночку?!

Але знову ніхто не вийшов…

На подвір’я без запрошення він зайти не наважився і вирішив відкласти розмову на потім.

Попереду були вихідні, коли Сергій любив повалятися в ліжку трохи більше.

Проте півень не давав поспати й цього разу. Він горланив, як завжди, з п’ятої ранку.

І Сергій увесь ранок спав з подушкою на голові, але таки вставав за звичкою о сьомій годині, через півнячий дзвінкий спів.

Хлопець визирнув у вікно. Йому відкривався хороший вигляд на подвірʼя сусідів.

Півень гордовито гуляв біля ґанку, а біля нього порпалися в поросі кілька курочок…

Сергій зітхнув і хотів уже розвернутися і йти на кухню ставити чайник, як раптом застиг від несподіваного видовища!

Він помітив, що до курей вийшла струнка молода дівчина!

Вона несла миску із зерном кудись до огорожі. Кури зграйкою рушили за нею, а ззаду, перевалюючись з ноги на ногу, незграбно побіг півень.

Він був гарний – помаранчеве оперення виблискувало на сонечку, яскраво–червоний гребінець стирчав на голові, а різнобарвний хвіст переливався синьо–зеленими перламутровими відтінками.

– Ого! Та ти як з казки, он який красень, – прошепотів Сергій, але тут же ж перевів погляд на дівчину.

Вона нахилилася до довгої годівниці і насипала птахам зерна, щось ніжно примовляючи.

Півень почав голосно частувати курей, а ті й без того їли швидко, жадібно хапаючи їжу.

Сергій залюбувався дівчиною. Вона, незважаючи на ранній і холодний весняний ранок, була в одному простому ситцевому халатику.

Її коса була злегка розкуйовджена, видно, що з ночі дівчина ще не зачісувалася.

Але в цьому легкому ранковому безладді в її образі було стільки жіночності та чарівності, що хлопець застиг.

Тепер Сергій щоранку вставав за покликом півня. Він одягався, пив чай і чекав на молоду хазяйку курей, крадькома виглядаючи з–за фіранки.

Дівчина виходила в один і той же час, і немов виконувала якийсь ритуал – несла миску з їжею, скликаючи курочок, розмовляла з ними, милувалася їхнім квапливим сніданком.

Сергій уже не сердився на голосистого півня. Він настільки звик бачити сусідку вранці, що починав турбуватися, якщо вона затримувалася хоча б на п’ять хвилин.

Через деякий час він зрозумів, що настрій у нього був чудовий цілий день, саме від цього ранкового видовища.

Якось у вихідний Сергій не витримав – побачивши дівчину, він вибіг надвір і постукав у хвіртку.

Дверцята одразу відчинилися, і господиня зустріла Сергія запитливим поглядом.

– Можна вас запитати? Здрастуйте, – почав Сергій, і дівчина пропустила його у двір. – У вас ось кури, а я сусід ваш. Он мої віконця. Думаю, дай–но, познайомлюсь сходжу, хочу дізнатися, чи не продаєте ви яйця?

Дівчина трохи зніяковіла від уважного погляду Сергія і відповіла:

– А багато треба? Можна й продати, якщо хочете…

Вони познайомилися й домовились, що Сергій приходитиме двічі на тиждень по свіжі яйця.

– Ну й господар у вас гарний, – почав нахвалювати Сергій півня. – А голосистий який. На все село пісні чути.

Дівчина посміхнулася. Вона почала розповідати Сергію, яким непоказним курчам був півень, і що бабуся хотіла його продати сусідам. На суп, але Олена відстояла свого улюбленця.

А Сергій не зводив з неї очей.

– Зблизька вона ще гарніша… – думав він і розпитував про подробиці курячого корму і догляду такого гарного домашнього птаха.

Однак, наївшись, кури розбрелися по подвір’ю, а півень боком–боком почав наближатися до Сергія. Помітивши півнячі рухи, Олена сказала:

– Вам краще зараз піти, він хвилюється, – сказала дівчина, вказуючи на півня, ось–ось готового кинутися до несподіваного гостя.

– Ого, який він у вас! – засміявся Сергій. – Вперше бачить, а вже сваритися хоче. А як же ж я буду по яйця приходити?

– Це він поки що, а потім звикне! Ви йому скоринку хліба приносьте. Він зрозуміє, що ви свій…

Сергій пішов, а у вухах так і стояв лагідний голос Олени.

– Він зрозуміє, що ви – свій…

Як же ж захотілося Сергієві бути своїм…

Він з перших днів знайомства став догоджати Олені. Щоразу, приходячи до неї на подвір’я, то по яйця, то просто поговорити, сидячи на лавці, він приносив частування для півня.

Той зрозумів користь від такого знайомого, і бачачи, як Сергій заходить на подвір’я вже біг йому назустріч.

– Ну, до чого птах розумний! Бач який став! – щиро дивувався хлопець. – Ось і тобі, Оленко, частування. А то подумаєш, що я сюди тільки до півня ходжу!

Оленка сміялася, беручи чергову шоколадку. А півень квапливо ніс своє частування курям.

– Треба ж, все віддав, – знову дивувався Сергій. – Сам ні крихти не з’їв… Все – дружинам…

– Це вони ненажери. Скільки не годуй, як із голодного краю. Це тому, що несушки хороші. Обмін речовин швидкий. Так влаштовані… – пояснювала Оленка. – А я ж курочок тримаю не стільки через вигоду, а більше тому, що люблю я цих птахів. Аж надто вони милі, клопіткі, такі кумедні!

– Ти добра, Оленко, я одразу це помітив, – сказав Сергій.

Олена почервоніла, а Сергій зразу додав:

– І вродлива, яких ще пошукай, і то не знайдеш…

Все літо молоді не розлучалася. Вони разом працювали в саду, ходили в клуб на танці, купалися в річці, і селяни прозвали їх нареченим і нареченою ще до того, як Сергій зробив Олені пропозицію.

Але до кінця літа Сергій поїхав у місто по справах, а повернувся із золотою каблучкою. Там же ж, на подвір’ї, перед цікавим півнем він і освідчився Оленці в коханні.

І діставши з кишені піджака заповітну коробочку, просто сказав:

– Я люблю тебе, Оленко, виходь за мене!

Не встиг Сергій закінчити фразу, як півень, який стояв поряд, голосно заспівав.

Оленка й Сергій засміялися і обійнялися.

– Добрий знак. Схвалює співак наш. І я тебе люблю, Сергійку, тільки ти мені й потрібен! – відповіла Олена і притулилася до Сергія.

Півень уважно дивився на пару то одним оком, то іншим і підійшов ще ближче.

– Ох, вибач, друже. Тобі теж є дещо… – Сергій вийняв з кишені паперовий згорток.

Перед півнем поклали велику булку, яку той одразу підбіг і потягнув до себе.

Сергій з Оленкою засміялися. Вони так і стояли, обіймаючись.

Півень голосив і пригощав курей, запрошуючи на трапезу.

Але сам він, як завжди, встиг скуштувати лише кілька крихт.

– Що це ти для нього так сьогодні розщедрився? – весело запитала Оленка. – З цього приводу?

Вона помилувалась обручкою.

– Саме так! Я йому винен. Це наші з ним старі рахунки. Якби не півень, хто зна, чи познайомилися б ми з тобою чи ні! Ось так от…

Вам також має сподобатись...

Андрій з батьком поїхали в село на заробітки. Два дні вони попрацювали разом, а потім батько поїхав на іншу роботу. – Ну, Андрійку, не підведи! – сказав батько й поїхав… З самого ранку хлопець взявся за роботу. У садку старі яблуні спиляли, а пеньки залишилися – викорчувати треба. Потім землю вирівняти. А ще господиня попросила з’їздити саджанців купити. – Ви б, Андрійку, з Даринкою з’їздили? – запропонувала вона. Андрій застиг від здивування. Він за два дні, окрім господині, нікого тут не бачив. – Яка ще Даринка? – тільки й подумав він, нічого не розуміючи

– Та Сергій старший за тебе на купу років! – говорив доньці Юрій. – Він в батьки тобі годиться! Але це, я ще зрозумів би. Але ж він ще й одружений. І до того всього – мій найкращий друг! Та Вероніка батька не слухала. – Я збираюсь заміж за Сергія! – якось раптом заявила вона. Батьки застигли від несподіванки. Всі мовчали… Вона встала, демонстративно поправила зачіску, і вийшла з дому. Батько теж встав і пішов до Сергія

Олег лежав на дивані і дивився телевізор. У кімнату швидко зайшла його дружина Ольга. – Олег, давай поговоримо! – раптом сказала вона. – Ну, що ще? – чоловік знехотя відвернувся від телевізора і з подивом глянув на дружину. -Та вимкни ти його, нарешті! – Ольга натиснула кнопку на пульті. – Ну що таке? – здивувався Олег. – Тобі зовсім зайнятися нема чим? – Олег, – жінка сіла на стільчик. – Так більше продовжуватись не може! Олег застиг від здивування

Дмитро зі своєю дружиною Катериною сиділи на лавці біля кабінету і чекали своєї черги. – Ну що, ти готова? – єхидно посміхнувся до дружини Дмитро. – Добре подумала, бо назад вороття вже не буде? – Не переживай, – награно посміхнулась Катерина. – Все я ще краще за тебе обміркувала! Нарешті підійшла їх черга і вони зайшли в кабінет. – Яка причина розлучення? – запитала юристка й уважно подивилася на Дмитра і Катерину. Аж раптом Дмитро взяв пакет і дістав з нього ігристе! Всі обернулись на нього, не розуміючи, що відбувається