Життєві історії

– Настя, я тебе запрошою до себе на весілля! – весело сказала Катя, зустрівши свою найкращу подругу. – Невже Андрій зробив тобі пропозицію?! – раділа за Катю Настя. – Так! І вже давно, просто ми вирішили нікому не говорити, поки все не організуємо, – пояснила Катя. – Як же я рада за тебе! Ну хоч в тебе на весіллі зустріну всіх наших, ато ніяк не виберуся додому, – тараторила Настя. Але Настя навіть здогадатися не могла, чим закінчиться весілля її найкращої подруги

– Ось же Катя, ось хитрюга, і нічого не сказала! – Найкраща подруга дівчини Настя просто стрибала від радості – її запросили на весілля!

Так-так, подруга дитинства виходила заміж, і Настя, як не дивно, була дуже рада.

– А сукню коли купуватимеш? А банкет де замовили? А тамада буде? – Настя просто засипала Катю запитаннями.

Та докладно пояснювала, що сукня вже куплена, банкет замовлений у кращому ресторані і тамада, звичайно ж, буде найкращим у місті.

До речі, Катя виходила заміж не аби за аби кого, а за онука ректора університету, в якому й навчалися подруги. Хлопчик інтелігентний та перспективний, а взяв та закохався у Катю.

– Ти будеш подругою нареченої, – оголосила нарешті Катя, а Настя в цьому й не сумнівалася. Адже вони з одного села разом виросли, батьки їх товаришували.

Катя народилася у дружній родині. Мама її майже в сорок років народила. Була у Каті старша сестра – гордість сім’ї. Вивчилася, вийшла заміж за іноземця і разом з ним до Фінляндії поїхала. Батьків, звичайно, не забувала, на кожне свято – подарунки чи гроші їм висилала, та й сама зі своїм чоловіком кілька разів приїжджала.

Батьки для молодшої доньки все робили, собі відмовить, а для неї старалися. Катя це чудово знала та користувалася. Наймодніші джинси – будь ласка, остання модель телефону – все для неї. А Катя цим скористалася. На навчання, до речі, гроші батьки збирали, та ще й сестра постійно допомагає.

Тато Каті дядько Микола був місцевим лісничим, кожну ялинку та сосонку в окрузі знав, а скільки разів він приходив до них до школи, щоб розповісти про важливість збереження лісу.

– А пам’ятаєш, – тараторила Настя. – Як дядько Микола нас, на ставок купатися водив?

– Та пам’ятаю, – чомусь невдоволено буркнула Катя.

Настя натяку чомусь не зрозуміла, їй приємно було згадати дитинство та поділитися цими спогадами із подругою, тим більше в них фігурували її батьки.

– А мама твоя така жінка хороша, – продовжувала, не звертаючи на невдоволене обличчя дівчини Настя.

Так, тітка Надя працювала листоношою і була улюбленицею всіх навколишніх пенсіонерів. Вона їм приносила пенсію, брала платежі.

Загалом, дядько Микола та тітка Надя були добрими, чуйними, а головне дуже любили свою доньку.

– Я сподіваюся, що твої батьки приїдуть? Хоч побачуся з ними!

Катя чомусь промовчала.

У наступні дні подругам було не до розмов. Треба було переробити купу справ, і хоч усю підготовку до весілля взяли на себе родичі нареченого, Катерина з Анастасією теж критилися всі дні. Фотосесія, візажист, вибір атрибутів для весілля – все це потребувало чимало сил та часу.

Настав момент урочистостей. Вбрана і нафарбована за останньою модою Настя так і крутила головою в пошуках перспективних, на її погляд наречених. Аякже, вона теж хотіла на цьому весіллі когось собі знайти, проте, якщо не брати до уваги Катю з Андрієм, молоді в залі практично не було. І взагалі, складалося таке враження, що це не весілля, а якийсь науковий консиліум, довкола лише чванливі обличчя, поважних пані та їх не менш поважних кавалерів.

– Катя, я не зрозуміла, а де дядько Микола з тіткою Надею? – Вибравши хвилинку, коли наречена залишилася одна, шепнула після церемонії Настя.

– Їх не буде, – сухо відповіла подруга і, посміхаючись, рушила до гостей.

Настя наздогнала Катю і смикнула за руку:

– В сенсі не буде? Ти що! – Вона майже сварилася так, що на неї почали оглядатися манірні гості.

– Тихіше, – сказала наречена. – Не соромся і мене не сором. Не буде, я сказала. Ти не бачиш, хто тут зібрався, увесь науковий цвіт! І, уяви, мій татко в костюмі «прощавай, молодість» та мама в старенькій сукні!

– Катю, але ж це так погано! Вони ж би півжиття віддали, щоб побачити тебе сьогодні таку гарну та щасливу!

– Побачать, на фотографії, – незворушно відповіла Катя. – А сестру я запрошувала, от за неї мені не соромно, але вона, на жаль, приїхати не змогла.

Новоспечена молода дружина, посміхаючись, вирушила приймати поздоровлення від гостей.

Настя залишилася здивовано стояти посередині зали. А потім, ще раз уважно оглянувши публіку, круто розвернулася на своїх високих підборах і вискочила геть із зали.

Вам також має сподобатись...

– Мамо, бабусю, я виходжу заміж! – радісно вигукнула Олена, повернувшись додому. – Батьки Олега, хочуть з вами познайомитися! Завтра вони чекають на вас у гості. – Ой, радість яка! – зраділа бабуся Лариса. Наступного дня Лариса та Наталка вирушили в гості до сватів. Свати накрили стіл, познайомилися, порозмовляли про майбутнє весілля дітей. Ближче вечора Лариса та Наталя зібралися додому. Жінки вже були майже біля будинку, як раптом Наталя не витримала: – Ні мамо, ну ти бачила! Ти бачила, що в них на стінах? – Доню, ти про що? – Лариса здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи 

Віра з Павлом переїхали жити на дачу. Віра оглянула зарослий бурʼянами город. – Слухай, Павлику, а давай там в низині капусту посадимо і те, що любить воду, а тут картопельку, – сказала вона. Павло знизав плечима: – Давай. – Треба тепер розсаду знайти й картоплю, – сказала дружина. Щось купили, щось сусіди принесли. Віра невтомно за своїм городом доглядала. Кожному новому листочку раділа, кожній квітці посміхалася. Вже на початку липня занедбана раніше ділянка, розквітла. У вересні Павло з Вірою поїхали в гості до її батьків. Коли вони повернулися на дачу, то оторопіли від побаченого

Валентина поїхала на дачу до своєї подруги Лариси, святкувати день народження її доньки. Свято було в самому розпалі, на столі вже красувався шашлик. – Валя, там біля паркану якась жінка. Хоче бачити тебе! – підійшовши до Валентини, сказала Лариса. Валя вийшла до паркану і побачила свою колишню свекруху. – Щось сталося? – схвильовано спитала Валентина. – Ні, нічого такого, – відповіла жінка. – Давай відійдемо вбік, мені треба з тобою терміново поговорити. Валя відійшла з колишньою свекрухою, в інший кінець ділянки, подалі від гостей. Але Валентина навіть уявити не могла, що хотіла сказати їй колишня свекруха

Ольга Петрівна гарно вдягнулася і вийшла на вулицю. Вона йшла до своїх квартирантів, забрати квартплату. Жінка дійшла до будинку і, їдучи на п’ятий поверх, думала, чим смачненьким себе порадує, коли отримає гроші. Ольга Петрівна дуже любила червону рибку, морепродукти і могла собі це дозволити. А чому ні?! Вона вже в тому віці, коли невідомо, скільки залишилося і заощаджувати їй нічого… Ольга Петрівна натиснула кнопку дзвінка. У неї був свій ключ від квартири, але навіщо нахабніти, коли квартиранти хороші? На цей раз чекати довелося чомусь довше, аніж зазвичай… Нарешті двері відкрилися і Ольга Петрівна ахнула від несподіванки