Історії жінок

Весь тиждень Ніна готувалася до Великодня. Квартиру вимила до блиску, пасок напекла… А вже яєць нафарбувала! І звичайних, і в лушпинні цибулі, і з чаєм каркаде! І ось настала Страсна субота. Ніна почала збиратися в церкву, щоб освятити все, що приготувала до свята… Вона вбралася в нове біле пальто, взяла яскравий шарфик і вирушила до церкви. Ніна вийшла на зупинці і пішла по тротуару до церкви… До храму, окрім неї йшло багато людей. Раптом Ніна обернулася і застигла від побаченого. – Боже, та хто це такий? – тільки й подумала вона

Весь тиждень Ніна готувалася до Великодня. Квартиру вимила до блиску, пасок напекла.

А вже яєць нафарбувала! І традиційних, і в лушпиння цибулі, і хитромудрих – з барвниками, чаєм каркаде, куркумою і навіть ігристим.

Яйця вийшли гарні, ошатні. Неймовірні просто!

На службах у ці дні Ніна не була, постити і не намагалася.

Якось не прийшло все це поки що в її життя. Але Великдень вона любила. Відчувала серцем, що є в цьому святі щось таке, що не можна пропустити…

І ось почалась Страсна субота. Ніна почала збиратися в храм, щоб освятити все, що приготувала до свята.

Вона особливо не знала традицій, але знала, що це треба зробити.

Ніна розклала паски, яйця на великій тарілці, акуратно поставила у щільний пакет і прикрила ошатною, червоною серветкою.

Сама вона вбралася в нове, біле пальто. Взяла яскравий шарфик. Взулась у чоботи на високих підборах. І вся така гарна і щаслива вирушила до церкви.

Ніна вийшла на зупинці. Вона одразу відзначила, що таких як вона, з пакетами та кошиками, дуже багато.

Усі ці люди рухалися в одному напрямку.

Ніна трохи відстала – вона не любила йти серед купи людей. Отак добре. Тепер вона з гордо піднятою головою, сяючими очима, плавною ходою йшла по тротуару, милуючись собою зі сторони.

Раптом Ніна обернулася і застигла від побаченого! Вона побачила його! Таких гарних чоловіків Ніна не зустрічала жодного разу у житті!

– Боже, хто це такий? – тільки й подумала вона.

Чоловік ішов назустріч не один, а тримав під руку зовсім звичайну жінку і про щось із нею захоплено розмовляв.

– Пощастило ж, – подумала Ніна. – Ось би мені такого красеня!

У цей момент каблук Ніни потрапив у щілину між плитками, і Ніна, яка задивилася на чужого чоловіка, опинилася на землі прямо біля його ніг.

Все сталося так швидко, що чоловік не встиг нічого збагнути і підхопити Ніну.

Однак, він одразу нахилився над нею, допоміг підвестися, обтруситися і дбайливо запитав:

– Все добре?

Ніна нічого не відповіла. Вона згадала про пакет! Розкривши його, дівчина ахнула: тарілка розбилася, паска сплющилася, а про яйця і говорити нема чого. З яєць, якими Ніна хотіла всіх здивувати, вціліли лише три!

Жінка розплакалася.

– Що з вами? – ахнув чоловік. – Може, швидку?

– Та ну вас! – сказала Ніна і поплелась у бік церкви.

Там усе вже було підготовлено для освячення продуктів – стояли довгі столи, накриті білими скатертинами.

Ніна дістала з пакета три яйця і поклала на стіл. Поруч із нею стояли люди, які теж виставили для освячення свої скарби.

Подивившись на всю цю красу з різнокольорових яєць та ошатних пасок, Ніна знову розплакалася.

Настрій був безнадійно зіпсований…

Підійшов священник, окропив продукти, пильно подивився на Ніну.

– У вас щось трапилось? – запитав він з такою любов’ю, що Ніна розгубилася.

Раніше їй не доводилося розмовляти зі священиком.

– Та ні, все гаразд. Просто я кілька днів готувалася, паски пекла, яйця фарбувала, а підходячи до храму, все зіпсувала. От тільки три яйця залишилися.

– Ну, це не біда. Брати і сестри, – звернувся він до людей, які поряд з Ніною акуратно вкладали в сумки та кошики освячені продукти. – Виручимо дівчину?

В одну секунду перед Ніною опинилася купа фарбованих яєць, кілька пасок, цукерки і навіть ігристе.

– Ой, дуже дякую! – вигукнула Ніна. – Тільки… Незручно якось…

– Богу дякуйте. Прямо зараз зайдіть у храм. Він там…

– Як це? – здивувалася Ніна.

– Ідіть і побачите. У центрі храму. Плащаниця. Подякуйте.

– Подякувати?

– Звичайно. Дивіться, як ви ще добре відбулися. Всього лише яйця зімʼяли і паски. А могло щось і гірше статися. Мабуть, не про те ви думали, коли до храму підходили.

– Не про те, – сказала Ніна, згадавши чоловіка–красеня.

– Та перед тим як заходити, впорядкуйте себе. Маріє, – священник покликав якусь жінку. – Допоможи дівчині. Пальто треба щіткою… Шкода, таке світле… Бруд підсох, легко очиститься. А потім проведи її до Плащаниці… Так, і знайди їй пакет якийсь. Бачиш, як Господь через людей її обдарував.

Жінка мовчки кивнула, взяла Ніну за руку, кудись повела. Зробила все, що сказав священник: і пальто почистила, і запакувала продукти, і дзеркало дала.

Ніна глянула на себе і не впізнала: вся туш розтеклася.

– Боже, ну і вигляд! ‒ сказала Ніна, витираючи щоки вологою серветкою.

Жінка нічого не відповіла.

– Ну все, – сказала вона. – Ходімо до Плащаниці.

Ніна простояла у церкві майже годину. Не могла піти. Ніколи вона не бачила такої краси та сумної урочистості.

Ніколи так не розмовляла з Богом.

Вона все Йому розповіла. І вибачення попросила. І подякувала. І пообіцяла, що неодмінно прийде ще.

На душі стало легко й спокійно.

Вийшовши з храму, Ніна побачила нужденного. Він стояв схиливши голову. Брудний. Нещасний. Явно голодний…

Ніні захотілося щось зробити для цієї людини. Вона підійшла, кинула в його мішечок трохи грошей, а потім простягла йому найбільшу з подарованих пасок та кілька яєць.

Побачивши таке багатство, чоловік підвів на Ніну очі. Вони сяяли:

– Дякую… Ви…, – було видно, що він ледь підбирає слова. – Ви така гарна!

Ніна, звичайно, ніяк не очікувала такий комплімент від такого колоритного чоловіка, але чомусь зраділа і відчула себе абсолютно щасливою…

Вона радісна пішла додому, а по дорозі раптом зустріла того самого красеня.

– Як ви? – посміхнувся він. – Можна вас провести додому?

– Можна, – зашарілась Ніна.

– Я – Микола, – сказав він. – Ми з сестрою теж ішли в церкву…

– То це була його сестра, – пробурмотіла Ніна.

Вона взяла Миколу під руку і вони, весело розмовляючи, пішли тротуаром…

Вам також має сподобатись...

Настя прокинулася рано, приготувала сніданок, відправила чоловіка на роботу. Після обіду жінка вирішила сходити в перукарню. Її постійної перукарки на місці не було, тому вона вирішила сісти у крісло до іншого майстра. Перукарі між собою розмовляли, одна розповідала іншій про свого чоловіка. Говорила, який він добрий, розповідала різні подробиці. Коли зачіска була вже готова, перукар дістала телефон та почала показувати фотографії, де вона зі своїм чоловіком. Настя глянула на фото і застигла від побаченого

У Рити розлучилися батьки. Невдовзі її мати одружилася вдруге. Тепер вони з новим чоловіком чекали дитину. Перед пологами матері, Рита поїхала в село до бабусі. – Ну що ж, Риточко, – зітхнула Марія Дмитрівна й сіла за стіл на кухні. – Я маю тобі відкрити одну таємницю… – Яку ще таємницю, бабусю?! – насторожилися Рита. – Риточко, я свого сина, а твого батька, не виправдовую, – сказала жінка. – Андрій вчинив не по-чоловічому, залишивши твою маму… – Бабусю, та яка ж там таємниця?! – не витримала Рита. – Ну розкажи ж! Вона дивилася на бабусю й не розуміла, що відбувається

Ганна Дмитрівна набрала номер доньки Тані. – Мамо, тільки кажи швидко, щось термінове?! – сердито запитала донька. – Ні, ні, Таню, нічого термінового, так, хотіла дізнатися, як у вас справи? – відповіла Ганна Дмитрівна. – Справи не дуже, мамо, я потім передзвоню! – сказала дочка. – Все, бувай… Таня подзвонила через три дні. – Мамо, ти вибач, я зовсім закрутилася, – сказала вона. – Все добре, доню, ти за мене не хвилюйся! – відповіла Ганна Дмитрівна. – А мене тут у гості в село запросили. Як думаєш, їхати? – Мамо, яке ще село?! – ахнула Таня. – Хто тебе запросив? Донька не розуміла, що відбувається

Марія ішла по вулиці, як раптом зустріла свою знайому Тетяну. – Привіт! – радісно кинулась до неї Тетяна. – Як у тебе справи? А ти новини останні знаєш?! Марія дуже поспішала, але жіноча цікавість взяла гору. – Привіт, – сказала вона. – Та ні, не знаю. А що сталося? – Уявляєш, Світланка народила! – повідомила Тетяна. – Так це ж добре. Давно пора! Їй уже скільки? Тридцять шість? – Так. А ти знаєш, від кого? – раптом запитала Тетяна. – Марія здивовано дивилася на подругу, нічого не розуміючи