Життєві історії

Марія поверталася додому з двома важкими пакетами у руках. Жінка підійшла до дверей своєї квартири, відкрила своїм ключем і зайшла в коридор. Леонід на кухні з кимось розмовляв на гучному зв’язку. – Ага… Знову свекруха дзвонить, – зрозуміла Марія, почувши голос Маргарити Іванівни. Марія поставила пакети на підлогу, роззулася, зняла пальто. Раптом жінка прислухалася до розмови чоловіка та свекруха і застигла. – А нічого, що телефон на гучному зв’язку! І я все чула! – вигукнула здивована Марія, коли забігла на кухню

– Добре, синочку, а тепер дай слухавку цій своїй сільській, – сказала Маргарита Іванівна, забувши, що телефон сина зараз на гучному зв’язку.

Леонід почервонів і зніяковіло глянув на Марію. Марія докірливо подивилася на чоловіка і голосно сказала:

– Сільська вас і так чудово чує, телефон на гучному зв’язку.

– Ой, Марійка! – розгублено захихотіла Маргарита Іванівна. – Гаразд, не ображайся, це я так жартую. Хоча чого ображатися, ти ж із села. Ха-ха-ха!

– Я на дітей і на стареньких не ображаюся, – відповіла їй Марія, наголосивши на слові “стареньких”.

Марія чудово знала, що свекруха не сприймає свій вік і намагається всіляко приховати його. Хоча виходить іноді дуже безглуздо. Яскравий макіяж, ультрасучасні речі та молодіжний сленг дисонують із її зморшками на обличчі, які вона намагається замазати товстим шаром пудри та тональним кремом. Здивовані погляди у свій бік вона сприймає як захоплені, а хихикання за спиною як захоплені вигуки.

Навіть на весіллі сина, на якому був присутній її колишній чоловік – батько Леоніда, вона побажала молодятам не поспішати обзаводитися дітьми, оскільки вона ще надто молода, щоб бути бабусею.

– Зрозуміло, значить образилася, – ласкаво відповіла свекруха. – Адже я не належу ні до тих, ні до інших. Ха-ха-ха!

Марія закотила очі, а Леонід усміхнувся і розвів руками.

– Я що хотіла у тебе спитати, – продовжила Маргарита Іванівна, – Ти носиш ті кеди, які я тобі у жовтні купила?

– Ні, – відповіла Марія. – Якось узимку в кедах не дуже зручно.

– Ну і відмінно! – радісно вигукнула Маргарита Іванівна. – Я в тебе їх заберу! Все одно ти таке модне взуття не носиш.

– Ну куди мені, – зітхнула Марія. – У моєму селі ж у калошах ще ходять.

Марія, звичайно, іронізувала. З одного боку, її дратувало те, що Маргарита Іванівна постійно називає її сільською лише за те, що Марія “не модна”. У розумінні свекрухи, класичний одяг, взуття на підборах та колір волосся, наближений до натурального – це все не модно. А модно – це коли яскраво, незвичайно і трохи дивакувато. Такий “модний” стиль Марія дозволити собі не могла. Як не як вона працювала керівником і у них у компанії був суворий дрес-код.

А з іншого боку, вона розуміла, що свекруха поводилася як підліток з того часу, як її чоловік пішов до молодої. Мабуть, таким чином вона намагалася довести всім, а насамперед самій собі, що вона не гірша за свою молоду суперницю. А ще їй хотілося бути просто щасливою.

– Марійка, – відповіла їй Маргарита Іванівна, – зараз продаються дуже модні гумові галошики. Тобі потрібно просто частіше ходити модними магазинами.

  • Добре, – посміхнулася Марія, переглянувшись з Леонідом, – частіше ходитиму по модних магазинах.

– От і чудово! – радісно сказала Маргарита Іванівна. – А я з тобою ходитиму. Ой забула! Я не зможу з тобою по магазинах ходити, ми з дівчатами їдемо в санаторій. Будемо там тусити.

“Дівчата” – це її подруги-ровесниці, такі ж легкі та безрозсудні, з якими вона завжди подорожує та весело проводить час.

– Знову? – здивувався Леонід.

– Там ще прохолодно, не забудьте взяти теплий одяг, – сказала Марія. – І дзвоніть нам частіше, щоб ми не хвилювалися. А то ми ніколи не можемо до Вас додзвонитися: трубку не берете, то поза зоною доступу.

– Марійка, – з ніжністю сказала Маргарита Іванівна, – яка ж ти чудова і добра! Як добре, що у Леоніда така гарна дружина.

Ну і додала:

– Тільки сільські можуть бути з такою чистою душею!

Марія закотила очі і похитала головою. А Леонід обійняв жінку і сказав:

– Звичайно! Марійка у мене найкраща, найкрасивіша, найрозумніша, найулюбленіша!

Насправді Маргарита Іванівна свою невістку любила. Хоча й вважала її надто серйозною для свого віку. Але вона чудово розуміла, що в сім’ї обов’язково має бути хоч одна розважлива людина, яка піклуватиметься про всіх. І в їхній родині то була Марія.

Вам також має сподобатись...

Віталіна смажила чебуреки, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра чоловіка. – Віталіно, приїжджай до нас в суботу, у мого чоловіка день народження! – якось підозріло сказала сестра Андрія. – Звісно пам’ятаю. Буду, – відповіла Віталіна, і закінчила виклик. У суботу Віталіна збиралася на день народження, зробила макіяж, вклала феном волосся, одягла нову сукню, і вийшла з квартири, і несподівано згадала що забула в кімнаті подарунок. Віта швидко повернулася, забрала подарунок, ще раз мигцем глянула на себе у дзеркало, як раптом дещо помітила. Жінка придивилася у дзеркало і застигла від побаченого

Алла вирішила зустрітися з нареченою сина, та обговорити майбутнє весілля. – Іване, дай мені номер Ганни, хочу зустрітися з нею, – сказала сину жінка. Іван залюбки дав номер дівчини матері. Алла призначила зустріч у кафе. – Доброго дня! Що ви хотіли обговорити? – усміхнулася Ганна, підійшовши до столика, за яким сиділа майбутня свекруха. – Сідай, – рішуче сказала Алла. – Ось, це тобі! Ганна сіла за столи, і побачила перед собою якийсь конверт. – Що це? – не зрозуміла вона. – Відкрий, сама все зрозумієш, – якось єхидно сказала Алла. Ганна взяла конверт, відкрила його і застигла від побаченого

Славко повернувся з роботи, і вирішив посмажити собі яєчню. Раптом пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила дружина Світлана. – Привіт, кохана! – радісно вигукнув чоловік. – Ти коли будеш? – Славко, я тобі маю дещо сказати! – одразу почала дружина, і на хвилину зупинилася, збираючись з думками. – Я йду від тебе! На розлучення подам сама! Славко повільно опустився на стілець. – Йдеш? Як йдеш? Чому? – здивовано промовив чоловік, нічого не розуміючи

Світлана ще спала, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка ледве відкрила очі, глянула на екран мобільного. Дзвонила подруга. – Світлано, ти ще спиш? – одразу промовила вона. – Сплю, як і всі нормальні люди, – неохоче відповіла Світлана. – То ти ще нічого не знаєш і нічого не бачила? – запитала подруга. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. – Зайди в соцмережу…Там відео… Про тебе, – сказала подруга і закінчила виклик. Світлана швидко зайшла в інтернет, відкрила відео, яке прислала подруга, переглянула його і аж рота відкрила від побаченого