Історії жінок

Анастасія йшла додому з важкими сумками продуктів у руках. Вона дійшла до дверей квартири. Якусь мить жінка перепочила. Анастасія зітхнула і відкрила двері своїм ключем. – Сергійку, ти вдома? – гукнула вона з порога свого чоловіка. – Так, люба, – почулося десь з кімнати. – Ох і втомилася я… – сказала Анастасія. – Зараз посиджу трохи і вечерю приготую. Сергій лежав на дивані і розгадував сканворд. Він вдавав, що дуже зайнятий. Анастасія зайшла на кухню й оторопіла від побаченого

Анастасія йшла додому з важкими сумками продуктів у руках. Вона дійшла до дверей квартири. Якусь мить жінка перепочила. Анастасія зітхнула і відкрила двері своїм ключем.

– Сергійку, ти вдома? – гукнула вона з порога свого чоловіка.

– Так, люба, – почулося десь з кімнати.

– Ох і втомилася я… – сказала Анастасія. – Зараз посиджу трохи і вечерю приготую.

Сергій лежав на дивані і розгадував сканворд. Він вдавав, що дуже зайнятий. Анастасія думала, що Сергій хоча б поцікавиться, як у неї на роботі справи, але чоловік був захоплений заповненням квадратиків.

Анастасія зайшла на кухню й оторопіла від побаченого. Як вона пішла на роботу зранку, так там нічого й не змінилося!

– А ти що, не обідав сьогодні? – повернувшись з кухні, запитала вона Сергія.

– Та обідав, так трохи щось перекусив. Настрою не було…

Анастасія похитала головою і повернулась на кухню. Відколи чоловіка звільнили з роботи, він дуже засумував.

– Я все життя там пропрацював! – казав він. – Нічого до ладу не вмію. Кому я тепер потрібен?! Добре, що хоч пенсія через рік!

Особливих спроб пошуку нової роботи Сергій не робив. Анастасія зрозуміла, що його, в принципі, все влаштовує.

Зарплати дружини вистачає на їжу та квартплату, діти дорослі, їх годувати не треба.

– Не знаю, що з ним робити. Все його життя тепер: телевізор, сканворди, гуляння парком. Хоч би по дому допомагав, – скаржилася Анастасія подрузі.

– Слухай, а може Сергію до мого Петра піти? У них зараз якраз людина потрібна. Хлопець один в інше місто вирішив переїхати, місце звільнилося, – запропонувала Лариса.

– Запропоную йому. Але щось не віриться…

Вдома Анастасія розповіла чоловікові про вакансію, але той тільки махнув рукою і сказав, що не за віком йому мішки з цементом тягати, на вітрі працювати і мати Петра в начальниках – той молодший за Сергія років на сім.

Дружина особливо не розраховувала, що чоловік захопиться цією ідеєю. Написала Ларисі повідомлення, що Сергій не хоче.

…Пройшов тиждень. Анастасія знову поверталась додому із важкими сумками. Раптом їй стало недобре… Жінка прокинулася вже у лікарні…

– Добре, що без особливих наслідків, – сказав лікар під час огляду.

– Лікарю, а моєму чоловікові повідомили? – запитала вона.

– Так, йому дзвонили нещодавно.

Сергій прийшов до дружини увечері. Приніс овочевий бульйон і гречку з рибою.

Анастасія не впізнала чоловіка. У ньому наче знову з’явилося життя. Він виглядав діловитим, дбайливим. Щось їй усе розповідав…

– Невже на Сергія так подіяла відповідальність, яка знову лягла на плечі? – думала Анастасія.

Вона починала розуміти, чому чоловік втратив ціль в житті. Коли його звільнили з улюбленої роботи, дружина постаралася убезпечити Сергія від переживань.

Вона сказала йому сама, що поки вони проживуть на її зарплату, нічого страшного.

Але Анастасія мала на увазі, що це тимчасово. А Сергій заспокоївся і почав потихеньку “обростати пилом” на дивані…

– Я зателефонував до Петра. Сьогодні після обіду йду знайомитися з колегами, – заявив по телефону чоловік.

– Ти ж не хотів!

– Не годиться мені лінуватися. Я зрозумів, що забагато на тебе скинув турбот. А сам зовсім забув, що чоловік у домі. Відновлюйся, кохана. Увечері принесу тобі поїсти.

Ось тепер Сергій був знову тим чоловіком, якого Анастасія колись полюбила.

Дбайливий, працьовитий і відповідальний. Якби не її стан, може він так і лежав би зараз на дивані, не усвідомлюючи, як складно дружині тягнути все на собі…

Вам також має сподобатись...

– Фух! – Валентина важко опустилася на табуретку і витерла з чола піт. – Залишилося в шафі речі поскладати, почепити фіранки і можна фарбувати крашанки! Валя часто розмовляла сама з собою, особливо зараз, коли лишилася зовсім одна. Жінка посиділа декілька хвилин і вирушила в кімнату, наводити порядок у шафі. Валя вийняла всі речі і взялася витирати пил. Раптом на самій верхній поличці шафи вона щось відчула під рукою. – А це ще що? – жінка стала на табуретку і побачила на полиці якісь листи. Валя глянула на них і застигла на місці

Рита дуже любила збирати гриби. Вона знала в лісі кожен кущик, кожне дерево, усі грибні місця. Ось і її улюблена галявина. За ліском галявина – там можна відпочити. – Сяду на пеньок, з’їм пиріжок! – казав їй завжди дідусь. Пеньок і справді був, вони часто відпочивали там, їли пиріжки. Тільки зараз у Рити з собою були не пиріжки, а канапки. Вона вже виходила з проліска до галявини, як раптом побачила, що пеньок зайнятий. Хтось сидів до неї спиною. – Ти що робиш? Що трапилося?! – тільки й вигукнула дівчина, не розуміючи, що відбувається

Люба розкладала в залі одяг на дошці для прасування. У сусідній кімнаті на підлозі грався її трирічний син Мишко… Раптом задзвонив її телефон. Люба швидко взяла слухавку. Вона дуже чекала на дзвінок від свого чоловіка Валерія, який зараз був у відрядженні в іншому місті. – Алло! – радісно вигукнула вона в слухавку. – Валерію, це ти?! – Ні це не він, – раптом почувся у слухавці жіночий голос. – Твій чоловік тобі зраджує. Він зараз не у відрядженні, а в своєї коханки! Записуй адресу! Люба застигла з телефоном в руках. Вона не розуміла, що відбувається

У Зої одружився син. Відгуляли скромне весілля. Невісточку Зоя полюбила одразу. Оксана – вихована дівчина, добра, дбайлива. – Ось це тобі пощастило з дружиною, – говорила Зоя сину Борису. І все в родині було добре, як раптом до Зої у гості зайшов Борис. – Мамо, ми з Оксаною розлучаємося, – заявив з порога син. – Як розлучаєтеся? Чому? У вас же все так добре було, – дивувалася мама. Борис пішов, нічого не пояснивши. Але незабаром Зоя все ж дізналася, чому Борис розлучився з Оксаною. Такого повороту подій Зоя навіть уявити собі не могла