Історії жінок

У Раїси Федорівни не стало сина. – Матусю, давай я поїсти принесу, – сказала їй дочка Тетяна і принесла тарілку супу. Раїса Федорівна глянула на суп. Він був жирний. Раптом вона згадала обіди її нелюбої невістки Лариси. Легкі бульйончики. Смачні котлетки на пару. Салати зі свіжих овочів. А тут навіть їсти не хотілося… – Чаю хочу, – тихо сказала вона. – Мамо, давай ми до тебе поки переїдемо з сестрою, – сказала Тетяна. – Ні. Хочу побути сама, – сухо відповіла жінка… А наступного дня вона подзвонила дочкам. Ті приїхали й застигли від побаченого

У Лариси не стало чоловіка Степана. Їхав додому і машина опинилась на узбіччі…

Раїса Федорівна від новини про те, що не стало улюбленого сина не могла отямитись.

Вона чомусь почала сваритися на Ларису, не дивлячись на вагітність невістки.

Будинок Степан і Лариса почали будувати одразу після весілля. І ось два роки тому вони закінчили, взялися за благоустрій, щоб на момент появи дитини все було впорядковано.

А ось пів року тому Степан вирішив забрати маму з міста до свого великого будинку.

Лариса сприйняла це зі скрипом, адже стосунки Лариси та Раїси Федорівни були натягнутими.

Степан був маминим улюбленцем, хоча він був не єдиною дитиною. У Раїси Федорівни від першого шлюбу було дві дочки.

Але Степан все одно був маминою радістю, бо від коханого чоловіка і пізній. А коли раніше її покинув коханий чоловік, то син став світлом у віконці. А тут вона, Лариса, яку так і не вдалося віднадити.

Коли Степан привіз матір, то в присутності Лариси сказав їй, що господиня в будинку його дружина, а мати тут у гостях і господарство в будинку вестиметься так, як скаже Лариса.

Звичайно Раїса Федорівна намагалася не виконувати правила невістки, але син сказав, що якщо вона не змінить своєї поведінки, то повернеться до міста.

Довелося Раїсі Федорівні жити за правилами невістки. Лариса навшпиньки перед свекрухою не ходила. Вона працювала з дому, тож їжа завжди була свіжа, будинок прибраний, клумба з квітами виполота. Спокійна та господарська, але яка свекруха визнаватиме заслуги нелюбої невістки?

А тут ще отака біда… Лариса у лікарні, Раїса Федорівна одна у великому будинку.

Раїса Федорівна ходила порожнім будинком і не могла знайти собі місця. Єдиними, хто її підтримував у горі, були доньки.

Вони щодня приїжджали до матері або разом або по черзі. Вона навіть особливо не звертала уваги, що робили дочки у хаті. Жінка просто ходила з кімнати в кімнату, торкалася речей, до яких торкався син.

Таня з Оленою мили посуд після того, як приготували матері поїсти. Тільки ось вони готували з того, що знаходили. Із собою максимум свіжого хліба привозили.

А Лариса була запаслива. У неї завжди була повна морозилка м’ясця та заморожених овочів. Багато домашніх напівфабрикатів. Чим сестри і користувалися.

– Оленко, що робити будемо? Мати зовсім ніяка. Ще за Степаном вирушить. А якщо вона це зробить, раніше, аніж у спадок вступить? – Тетяна витирала посуд і прибирала у шафу.

Мати терпіти не могла, коли посуд не прибраний, а сваритися зараз з матір’ю їм було невигідно.

– І що? Думаєш нам багато від цього будинку дістанеться. Лариска ось народить спадкоємця і все. Матері від дому третина залишиться, – Олена була старшою і дуже проникливою.

– І що ти пропонуєш? – Тетяна дістала з шафи печиво до чаю. – Куди ми цього спадкоємця подінемо? Матері заспівати, що Лариска його нагуляла простіше простого. Вона її не любить. Але він народиться і за законом матиме право на спадщину.

– Так. Із цим треба щось зробити, – Олена взяла чайник і розлила по чашках чай. – Якось щоб і не було цього спадкоємця…

…Раїса Федорівна, яка все це почула, раптом побіліла.

Отямилась Раїса Федорівна прийшла вже на дивані у вітальні. Дочки пурхали навколо неї.

– Мамо, що з тобою трапилося? Ми з Танею з кухні за тобою вийшли на обід, а ти ось, – Олена дивилася на матір з переживанням.

От тільки турбувалася вона не через здоров’я матері…

– Матусю, ти напевно голодна. – Давай я поїсти принесу. Ти ж так погано їси, – Тетяна поспішила на кухню і швидко повернулася з тарілкою супу. – Поїж, матусю.

Раїса Федорівна подивилася на суп. Він був жирний. Дочки готували їжу, яку жінці їсти було не можна.

Раптом вона згадала обіди Лариси. Прозорі, легкі бульйончики. Смачні котлетки на пару. Завжди салати зі свіжих овочів. А тут навіть їсти не хотілося.

– Чаю хочу, гарячого, – тихо промовила мати. – Втомилася я. – Вона відвернулася.

Олена поспішила по чай.

– Мамо, давай ми до тебе поки переїдемо. Лариска невідомо, коли випишеться, – сказала Тетяна.

– Ні. Хочу побути сама, – сухо відповіла жінка. – Їдьте додому. Там у вас родина.

– Мамо, ти впевнена? – несміливо запитала Олена, поставивши перед матір’ю чашку з чаєм.

– Залиште мене в спокої, – жінка підвищила голос.

Сестри не стали сперечатися з матір’ю і поспішили на вихід. Раїса Федорівна залишилася сама. Жінка лежала на дивані, дивилася в стелю і думала. Сина більше нема. Донечки вже ділять її майно. А ділити є що.

Вони самі відвезли її до нотаріуса, щоб вона відкрила спадкову справу. А значить частина будинку Степана вже їм дістанеться. Квартира, яка дісталася від другого чоловіка і на яку Степан не став претендувати. Квартира велика і простора, трикімнатна.

Але ще в голові крутилося те, що Степана більше немає, і ця розмова дочок про синочка Степана.

Те, що Лариса чекає хлопчика, вже було відомо. І вони ж переконували її в тому, що не Степана це дитина.

Та й Лариска не така вже й погана. Стежила за її харчуванням. Готувала смачні котлетки. Завжди стежила, щоб Раїса Федорівна приймала ліки вчасно.

Та й сама купувала їх. Степана любила і дбала про нього. А доньки навіть зайвий раз не дзвонили…

А якщо не стане синочка Степана, то що з нею буде? Кому вона буде потрібна? Дочкам точно потрібна тільки її спадщина і якнайскоріше. Жінка так і заснула на дивані з важкими думками…

…Зранку її розбудив дзвінок від Лариси, вона повідомила, що завтра її випишуть. Святкового прийому невістка не чекала, але попередити вирішила. А може й сподівалася, що свекруха поїде у свою квартиру, щоб не перетинатися з нелюбою невісткою…

Раїса Федорівна підвелася і почала збирати свої речі. Ну вже ні! Вона дочок до Лариси не підпустить. Коли речі було зібрано, вона зателефонувала дочкам і зажадала, щоб вони негайно приїхали.

Яким же було здивування сестер, коли вони побачили сумки з речами матері.

– Ноги моєї в цьому будинку не буде! Щоб я жила під одним дахом із цією пройдисвіткою? Та нізащо! Я повертаюся додому! Не житиму за її правилами.

Не дивлячись на дочок, вона пішла геть, даючи зрозуміти дочкам, що її рішення не обговорюється.

– А як дізнаюся, що хтось із вас із нею дружбу водить, та в гості їздить, то не пробачу! – сказала жінка.

Сестри були дуже незадоволені. Адже, окрім того, що мати залишила Ларисці будинок, їм ще й довелося віддати їй квартиру, щоб жінка там змогла нормально жити.

І це не входила до їхніх планів. Тільки сперечатися зараз з матір’ю було погано. Бо раптом образиться на них і на ненародженого онука все майно відпише.

Лариса повернулася з лікарні і здивовано побачила, що будинок порожній. Свекруха поїхала і вивезла свої речі. На столі в спальні свекрухи залишився тільки лист.

– Ларисочко, пробач мені стару… Пробач, що всі ці роки не приймала тебе. Але більше нам ділити нічого. Степана мого більше немає і мене напевно скоро не буде. Подбай про онука. Тримайся подалі від моїх доньок. Нічого не їж з ними і не пий. Не знаю що вони задумали, але їм твій синочок дуже заважає. Дай бог сил вистачить і я до нотаріуса дійду. Відмовлюся від своєї частки у вашому будинку.

Нехай все внучику дістанеться. І квартиру йому я теж свою залишу. Тепер я знаю хто про мене дбав, а хто поживитися за мій рахунок хоче.

Зустрічі зі мною не шукай і не дзвони. Нехай вони думають, що я як і раніше тебе звинувачую у всіх своїх бідах.

Тобі так спокійніше буде. А якщо ти не будеш тримати зла на мене і віддячити вирішиш, назви внучка Федором, на честь мого батька.

Він життя прожив довге й щасливе. Хай і у внука буде таке ж.

І будь ласка, не роби моїх помилок. Прощавай Ларисо, бережи сина…

Лариса відклала листа і присіла на спорожніле ліжко. Що ж сталося за час її відсутності? Було тяжко.

Свекруха хоч і не була близька, але без неї вона залишилася одна в будинку. Тільки зараз Ларисі хотілося спокою й тиші. Лариса мала мету – народити і виростити сина.

Вона виконала прохання свекрухи. З нею вона не спілкувалася, із зовицями звела всі контакти нанівець.

Лариса зателефонувала свекрусі тільки після народження синочка.

– Раїсо Федорівно, Федько у нас з вами народився, – спокійним голосом сказала Лариса. Образи вже забуті. На Степана схожий.

– От і чудово. От і добре, – тихо сказала свекруха. – Бережи нашого хлопчика…

Наступного дня Раїси Федорівни не стало… Коли через якийсь час зовиці почали казати Ларисі про спадщину, то з’ясувалося, що Раїса Федорівна виконала свої обіцянки.

Коли вони порпалися в квартирі матері в пошуках чим би поживитись, то знайшли нотаріальні папери.

Від спадщини сина жінка відмовилася на користь його дитини і свою квартиру заповідала внукові.

На будинок вони махнула рукою, коли з’ясувалося, яка саме частка належала матері.

Лариса продовжила жити далі. Їй ще треба було виховати сина…

Вам також має сподобатись...

Весь тиждень Ніна готувалася до Великодня. Квартиру вимила до блиску, пасок напекла… А вже яєць нафарбувала! І звичайних, і в лушпинні цибулі, і з чаєм каркаде! І ось настала Страсна субота. Ніна почала збиратися в церкву, щоб освятити все, що приготувала до свята… Вона вбралася в нове біле пальто, взяла яскравий шарфик і вирушила до церкви. Ніна вийшла на зупинці і пішла по тротуару до церкви… До храму, окрім неї йшло багато людей. Раптом Ніна обернулася і застигла від побаченого. – Боже, та хто це такий? – тільки й подумала вона

Віра цілий день крутилася на кухні. Аякже ж?! Сьогодні у її чоловіка Віктора, день народження. Ближче вечора стіл було накрито, Віра красиво одяглася і сіла перепочити. Повернувся Віктор. – Ух ти! Яка ти красива! Наче у тебе свято, – усміхнувся він. – Ні, це для тебе, – кинулась до нього Віра. – Ідемо швидше, все давно готове. Подружжя сіло за стіл, і тільки Віра хотіла виголосити тост, як подзвонив телефон чоловіка. – Я зараз, можливо з роботи, щось термінове, – сказав Віктор і вийшов у іншу кімнату розмовляти. Віра мимоволі прислухалася до розмови і застигла від почутого

Зіна цілий день крутилася на кухні. Аякже ж?! Завтра у Зіни ювілей. Приїде донька з сімʼєю, прийдуть родичі, друзі. Зіна якраз крутила голубці, коли з роботи повернувся Павло, чоловік підійшов до дружини із загадковим виглядом. – Зіна, ось, вітаю тебе з ювілеєм! Подарую сьогодні, а то завтра в метушні забуду, – несподівано сказав чоловік. Павло дістав з кишені невелику коробочку і підніс її дружині. – Павло, що це? – здивувалася Зіна. – А ти відкрий і сама все зрозумієш. Зіна швидко помила руки, взяла коробочку з рук чоловіка, відкрила її і застигла від побаченого

Галя поїхала на день народження до сестри її чоловіка Славка. Святкували на дачі. Гості погуляли, про Галю якось всі забули і навіть її чоловік. Вона прилягла на дивані й заснула… Прокинулася жінка через шум на вулиці. Галя вийшла на подвірʼя. Гості веселилися, але серед них не було її чоловіка. – Славко твій в хаті був, – засміявся чоловік зовиці. Галя пішла до хати. Вона відкрила двері в одну з кімнат, але там було зачинено і в ній явно хтось був. Двері не відкривали. Галя стояла і не могла зрозуміти, що відбувається