Історії жінок

Луїза вийшла з автобуса і швидко пішла на таксі. Вона щойно повернулася з відрядження і дуже втомилася. По дорозі додому Луїза заїхала на роботу і швидко написала звіт про відрядження. Вона навіть не сказала своєму чоловікові Микиті, що повернулася… Луїза зайшла у свою квартиру. Там стояла тиша. Але це й не дивно, адже нікого нема вдома. Швидко знявши кросівки й куртку, Луїза пройшла на кухню. – Треба було б зазирнути в холодильник і сходити в магазин, – вирішила жінка. Луїза зайшла на свою гарненьку, завжди чистеньку кухню, й побіліла від побаченого

Луїза швидкими кроками дійшла до машини, таксі вона замовила, як тільки вийшла з автобуса.

Поїздка позаду – як же ж вона не любила все це. Але у відрядження, куди її відправили, був один транспорт – автобус.

І не якийсь комфортний, а невелика маршрутка. Добре, що вдалося змінити квиток, а то можна було ще два дні стирчати в тій дірі, а це вихідні.

Дорога додому зайняла не так багато часу. Дорогою Луїза заїхала в офіс, швидко написала звіт про відрядження.

Вона навіть не повідомила чоловіка про своє повернення. Вранці не встигла, а зараз на роботі. Відволікатися на пусті дзвінки вона не любила, лише у справі.

У квартирі була тиша, але це й не дивно, адже нікого нема вдома. Швидко знявши кросівки й куртку Луїза пройшла на кухню.

Треба було заглянути в холодильник, оцінити запаси і сходити в магазин.

Вона вирішила це зробити одразу, щоб більше нікуди не виходити. Луїза зайшла на свою гарненьку, завжди чистеньку кухню, й побіліла від побаченого!

Кухня зустріла її брудним посудом та залишками застілля…

На столі стояли пляшки з-під дорогого ігристого, ще одна була під столом.

Мийка була повна посудом.

– Таке вічуття, що тут гуляла футбольна команда, – подумала Луїза.

У відрі для сміття теж були різні пляшки. Коробки з-під піци та суші були на вікні та плиті.

– Що це? Мене не було три дні! – вголос сказала вона сама собі. – Ну, тільки повернися!

З Микитою вони були одружені всього рік. Такого ніколи раніше не було. Він практично не гулбанив.

– Ні, він зовсім не гульбанив, – згадала Луїза. – Навіть на весіллі був лише келих ігристого, який так і залишився майже повним.

Дівчина терпіти не могла гульвіс, у дитинстві натерпілася від батька. Микита про це знав.
Що таке тут відбувалося? Чому так?

Холодильник був практично порожнім, але йти в магазин і готувати вечерю розхотілося. У морозилці були невеликі запаси.

– Але спочатку треба все прибрати. Чи лишити? Ні прибрати…

Луїза не терпіла безладу.

Вона попрямувала у спальню перевдягнутися. Там теж був безлад. Було ясно, що на ліжку спали прямо поверх покривала.

– Добре, що не з коханкою застала, – подумала Луїза. – А раптом?

У другій кімнаті працював телевізор на музичному каналі, там співали без звуку, лише танцювали та відкривали рота.

– Значить, були і танці, – подумала вона, і вимкнула його.

– З чого почати?

Добре, що в неї завжди в запасі є великі мішки для сміття. Потрібно було дві години, щоб прибрати і відмити кухню.

На келихах вона помітила сліди помади. А трохи пізніше пролунав дзвінок телефону. Звідки йшла мелодія Ліза не одразу зрозуміла.

Телефон завалився за диван, і то був телефон чоловіка.

Дзвонив його начальник – «Євген Юрійович».

– Щось трапилося? Відповісти чи ні?

Дзвінок відключився, але зателефонували знову. Луїза натиснула на кнопку, але не встигла нічого сказати.

– Коханий, твоя киця хоче до тебе. Ми так добре провели час. Ти обіцяв мені вихідні. А чому ти мовчиш? Вибач, ти напевно зайнятий. Буду в тебе о восьмій. Бувай…

Відповісти Луїза теж не встигла.

– Але це навіть краще, – подумала вона. – Ось все й прояснилося.

Виявляється її Микита їй зраджує.

Пора поміняти замки до його приходу є ще – чоловік на годину, і все готово.

Як шкода, що у Микити немає валізи, він приїхав із величезною сумкою, яку потім комусь віддав.

Може її й не було? Натомість є пакети для сміття. Луїза швидко впоралася з усіма його речами.

У коридорі вже стояло чотири пакети, один із сміттям, а три з речами чоловіка.

У квартирі повний порядок та чистота. Запах свіжозвареної кави і курки, що запікається, ішов по квартирі.

Скрегіт замка почувся о сьомій вечора. Луїза тихо підійшла до дверей і відчинила їх.

– Що ти тут робиш, ти повернулася? Але…

– А що? Не чекав?

– Вибач, я хотів усе прибрати, але не встиг. Не думав, що ти так рано приїдеш. Ми тут із друзями відпочили. Але я все приберу!

– Я викликала клінінгову фірму, ти мені винен грошей.

– Звісно, – Микита дістав гроші. – У мене готівка, премію дали у конверті. Вистачить?

– Ні. Це за клінінг кімнати, спальні, це за кухню, – Луїза з кожним словом забирала у нього гроші. – А це мені за мої нерви. Тут і тобі лишилося.

– А чому я не зміг відчинити двері?

– Ось сміття ще, винеси.

– Так багато?

– Скільки насмітив. Дивись не переплутай, сміття – один пакет, твої речі – три пакети.

– Що це означає?! Ми всього лише посиділи з друзями.

– І подругами. Ось твій телефон, там кохана дзвонила. Напевно, скоро буде. Прощавай.

– Куди я піду?! Я хочу їсти! Давай поговоримо!

– До неї або до батьків.

Луїза зачинила двері і тут же почула скрегіт ключа. Вона знову відчинила.

– Не намагайся. Замки я вже змінила. Твого тут нічого більше немає.

Жінка, яка пообіцяла бути о восьмій так і не з’явилася. Або її чоловічок дістався до неї, або просто зателефонував.

Натомість зателефонувала мама Микити. Його батьки жили в селі, свого житла у місті у Микити не було.

– Луїзо, що відбувається?

– Нажалівся? Молодець. А він не розповів, що тут влаштував?

– Що влаштував? Ти ж рано приїхала. Попереджати треба. Він же ж чоловік. Подумаєш, погуляли.

– Подумаєш у вас інша невістка буде. Тільки от не знаю яка.

– Що? На що ти натякаєш? Не може бути.

– Може.

– Луїзо, дівчинко, – змінила тон свекруха. – Йому ж жити нема де. Він сидить із пакетами на вокзалі, голодний. Ти б його не одразу виставляла, хай пояснить усе. Вибач.

– Є готелі, є його коханка, ось хай і йде туди. Ще є ви. Все. Прощавайте!

Свекруха дзвонила ще, але Луїза вже не відповідала. Дзвонив і Микита, але він пішов у чорний список.

Попереду два вихідні, відпочинок у тиші й самоті. Луїза ні про що не шкодувала.

Вона навіть подумала про інший розвиток подій. Якби провела вихідні у відрядженні.

Теж самотність і тиша. Але тоді вона нічого не дізналася б, і жила б далі спокійно з Микитою.

Ох, як добре, що їй підказали поїхати саме сьогодні!

Вам також має сподобатись...

Оксана вийшла з роботи раніше. Вона швидко заскочила в магазинчик біля будинку, купила ранньої капусточки, бурячків, мʼясця… А як же ж?! Її вдома чекає коханий чоловік і йому треба приготувати смачненького, запашного борщику! Оксана відкрила двері своїм ключем і з важкими пакетами зайшла у квартиру. – Коханий, я вдома! – гукнула вона. Раптом в кімнаті почувся якийсь шурхіт. Оксана здивовано відкрила двері у спальню і застигла на порозі від побаченого

Ірина поверталася додому пізно. Раптом вона почула своє імʼя… Її хтось гукав! Жінка обернулася й ахнула. До неї йшов якийсь високий чоловік! Крізь густий дощ і сутінки вона не бачила хто це такий… Чоловік підійшов, придивився до її обличчя і раптом сказав: – Ірино, це ж я! Не впізнала, чи що? А я тебе одразу впізнав! Чоловік взяв її за руку. – А ти ще гарнішою стала! – промовив він. Ірина придивилась до нього й застигла від несподіванки

Тетяна була на роботі, як раптом відчула, що почувається погано. Жінка пішла до начальства і відпросилася. Додому Тетяна приїхала на таксі о другій годині ночі – бо ж працювала у нічну зміну. Щоб нікого не будити, вона обережно відчинила двері своїм ключем. Заглянула в кімнату до доньки – Катруся міцно спала. Таня зайшла на кухню, випила гарячого чаю, і попрямувала у спальню. Вона ввімкнула ліхтарик на телефоні, щоб не розбудити Віктора, зайшла у спальню і застигла на місці. – Ось чого-чого, а такого я не очікувала! – тільки й вигукнула Тетяна

Олег поїхав до батьків Наталки в село, знайомитися. Батьки стіл накрили, сусідів покликали. Прямо оглядини! – Ну що діти, коли весілля, – раптом спитав батько. Олег не знав, що відповісти. Він і не збирався одружуватися на Наталі, але відповів: – Ми ще збираємо гроші на весілля! Це ж не дешеве задоволення! Всі за столом зраділи, а Олег і не здогадувався, що він наробив