Андрій поспішав на роботу. Повністю готовий на вихід, він узяв свій шкіряний дипломат, вийшов у коридор і тут побачив пакет зі сміттям.
Учора він прибирав, а сміття забув винести у сміттєпровід.
Він трохи побурчав, роздратовано взяв пакет і вийшов із квартири.
З того часу, як звільнилася Андріана, все по господарству йому доводилося робити самому, а це неабияк напружувало.
– Доброго ранку, пане Андрію! – почув він голос консьєржки, вийшовши з ліфта.
Вона послужливо вийшла зі своєї кімнатки і стала перед ним із привітною усмішкою.
– Доброго, – відповів він на ходу, але раптом зупинився. – Віро Дмитрівно, підшукайте мені будь ласка хорошу жінку для прибирання квартири двічі на тиждень, я вас дуже прошу.
При цьому Андрій простягнув їй солідну купюру, і вона закивала у відповідь.
– Знайду, навіть не сумнівайтесь!
Андрій швидко вийшовши на подвірʼя і попрямував до гаража. Не до розмов йому вранці.
Чоловік виїхав на жваву вулицю і вирушив у дорогу звичним маршрутом.
Все, як і кожен божий день, як було і місяць тому, і тиждень, і вчора, і завтра так само буде…
На головній вулиці він потрапив у ранковий затор, настрій почав псуватися.
Хотілося якнайшвидше приїхати в офіс і зайнятися справами. Занурившись у них з головою, він не думав про монотонність життя, яке проходило ніби повз нього.
Була в Андрія, звісно, віддушина. Його чи то любов, чи симпатія – до своїх тридцяти п’яти років він ще не розібрався.
Звати її було Наталя. Зустрічалися вони вже понад рік, але стосунків нікуди не приводили. Хоча їхні рідкісні зустрічі були приємними.
– Навіщо нам псувати все побутом, непотрібними запитаннями один до одного, Андрію? Мене все влаштовує, а тебе що ні? – Запитувала Наталя, коли він розмірковував про можливе створення сім’ї.
І Андрій погоджувався. Їм було добре вдвох, коли вона приїжджала до нього іноді на вихідні або на свята, а потім зникала, залишаючи після себе ауру ніжної закоханості, легкості стосунків і тендітної невловимості…
…Шлагбаум піднявся, і його машина заїхала на службове паркування. Нарешті він на місці і можна приступити до справ. Тут він відчував себе на своєму місці і у своєму звичному середовищі…
…Повертаючись додому, Андрій дивився крізь вечірню зимову напівтемряву на пропливаюче повз місто, вітрини, перехожих.
Місто і люди в ньому жили своїм життям, і він в це життя не вписувався.
Йому не було куди поспішати, не було кого чекати, від цього було й легко, й сумно водночас.
Віра Дмитрівна радісно зустріла його, вибігла назустріч, притримала двері.
– Андрію Сергійовичу, коли можна прийти до вас кандидатці на роль прибиральниці? – запитала вона.
– Давайте завтра ввечері, годині о восьмій. Прибирання буде по вівторках і п’ятницях, щоб її ці дні влаштовували, – діловито відповів він.
Прийшовши додому, Андрій повечеряв і припав до телевізора – розпочинався футбольний матч.
За вікном гасли густі бузкові сутінки і безмежне небо, посипане зірками, являло собою захмарну картину космосу за вікном його апартаментів на двадцятому поверсі.
Дуже красиво й… Дуже нудно! Або сумно…
…Наступного дня була п’ятниця. На роботу зателефонувала Наталя із планами на вихідні. У суботу італійський ресторан, у неділю, виставка, після чого вони запрошені на фуршет. Життя за розкладом.
А ось сьогодні ввечері зустріч з кандидаткою в хатні робітниці, теж важливий момент, тому що витирати пил і пилососити кімнати йому було не з руки, не кажучи вже про чищення ванної й кухні.
Так, нормальна домашня робота, але краще, якщо її робитиме хтось інший…
Рівно о восьмій годині пролунав дзвінок у двері.
– Пунктуальність – це добре! – подумав Андрій, відчинив двері і впустив у квартиру Віру Дмитрівну з жінкою приблизно його віку.
Вона була в легкій шубці, чобітках і в’язаній шапочці. Вони обоє застигли в дверях, довелося запросити.
– Ну я йду до себе, мені не можна відходити від робочого місця, а ви поговоріть собі, – сказала консьєржка й швидко пішла.
Жінка роздяглася, залишившись у скромній блузці та спідниці, і пройшла у кімнату. Звати її було Ганна. Вона дивилася привітно, розмовляла тихо, але виразно.
– Ви вже працювали хатньою робітницею? – запитав Андрій, і Ганна кивнула.
– Так, у свого начальника. Я працюю товарознавицею, але в мене мама слаба. Їй ліки дорогі потрібні, доводиться підробляти. А начальник переїхав, будинок збудував. Мені далеко до нього добиратися, тому…
– Зрозуміло, – відповів Андрій. – Рекомендаційний лист є?
– Так, ось, – відповіла Ганна і простягла йому пластикову теку, в якій акуратно зберігався лист і з підписом, і навіть з печаткою.
Акуратна, працьовита, скромна, невибаглива… Коротше кажучи, не робітниця, а скарб!
– Прекрасно. Але якщо ви працюєте, як ви зможете приходити у вівторок і п’ятницю?
– З ранку й до дванадцятої. Зате за ці години я працюватиму в суботу, начальник в курсі, він не заперечує.
На тому й домовились, і Ганна пішла. Але щось турбувало Андрія після цієї зустрічі, було таке почуття, що він знає цю жінку. Але звідки?
Подзвонила Віра Дмитрівна.
– Ну як, Андрію Сергійовичу, підходить вам моя робітниця? – запитала вона.
– Поки важко сказати, треба подивитися її в ділі. А так мене все влаштовує, дякую.
Він трохи повагався і запитав:
– Віро Дмитрівно, Ганна ваша знайома, чи родичка?
– Так, родичка. Племінниця. Її мати сестра мого чоловіка. Слаба жінка. Ганнуся за нею доглядає, тому підробляє.
– Я в курсі, дякую, – відповів Андрій і попрощався.
Ну що ж, це краще ніж нічого. Оплата її цілком влаштувала, залишилося тепер, щоб його влаштувало її прибирання.
Хоча, чоловіком Андрій був неприскіпливим.
Неповоротлива Андріана його й то влаштовувала, хоч проблеми й були. Але він на них не зациклювався…
І Ганна якраз виявилася підходящою робітницею у всіх сенсах!
З роботою справлялася на всі сто! І вікна сяяли чистотою, і сантехніка. І на кухні ідеальний порядок, не кажучи вже про кімнати.
– Нічого собі! – сказала Наталя. – Тепер і побут не такий важкий з такою помічницею. Правда, Андрію?
– До чого це вона? – подумав чоловік, але розпитувати не став.
Його більше турбувало інше – звідки він знав цю жінку?!
Вона здавалася йому дуже знайомою, але при коротких зустрічах зранку, коли вона приходила на роботу, розмовляти на цю тему було ніколи…
…Все вирішилося несподівано. Наснився Андрію сон із дитинства.
Шкільні друзі кличуть його кудись після уроків, а він відмовляється, тому що серед них немає її, цієї скромної дівчинки з двома кісками, в яку він таємно був закоханий…
Зізнатися в цьому Андрій не наважувався навіть своєму найкращому другові – засміє.
Хто ж він, Андрій, син свого батька, директора великого підприємства. І хто вона, Ганна, дочка продавчині в овочевій крамничці.
А він дивився на неї потайки, іноді після школи проводжав, а вона соромилася.
Очі опустить і йде поруч мовчки.
Після дев’ятого класу Ганна пішла зі школи, вступила в технікум. Кілька разів він приходив до неї, в кіно запрошував, а потім у неї з’явився хлопець. І їхні шляхи розійшлися. Ось тобі й скромна…
…Вранці Андрій прокинувся і аж сів на ліжку від несподіваної здогадки! Ну, звісно ж, це ж вона, Ганна!
І за наступної зустрічі вирішив затриматися, поговорити.
Ганна почервоніла, коли він прямо запитав її, і сказала:
– Впізнав таки, Андрійку? Так це я. Ось і звела нас доля знову…
Андрій приготував каву, запросив Ганну до столу, попросив розповісти про себе.
Вона була одружена, правда невдало. Щойно мама заслабла, чоловік залишив її.
З того часу Ганна одна. Доглядає маму, працює, підробляє. На життя не скаржиться.
А прізвище вона й не змінювала після заміжжя, тому Андрій і не згадав її одразу.
– Ганнусю, слухай. А можна тебе запросити в кафе, чи в кіно? – несподівано запитав він, і вона так само зненацька погодилася.
Це був саме той випадок, коли доля ніби спеціально приготувала тобі сюрприз і випробувала на міцність.
Якщо дочекаєшся, не зробиш помилки, зв’язавши своє життя з неправильною людиною, то вона, добре вже, розкриє свій секрет і підкаже, кого припасла для тебе.
Юнацька закоханість раптом відродилася в холодному серці чоловіка.
Ганна несміливо зізналася, що теж була закохана в нього, але не сміла навіть мріяти про нього, віддала перевагу синиці в руках і зробила помилку.
Говорили вони довго, повернувшись із кіно, згадували юність, зізнавалися один одному в тому, в чому мали зізнатися ще тоді, коли їх розводило в сторони життя.
Але тоді вони не зуміли, не знайшли слів, були дуже молоді й підкорилися обставинам.
Але в Андрія була Наталя, і з нею теж треба було порозумітися.
Вони не мають майбутнього, і особливо Андрій відчув це зараз, коли в його житті з’явилася Ганна…
…Того дня була п’ятниці Ганна не змогла прийти й попросила дозволу прибрати в суботу зранку. Андрій не заперечував.
А сам пішов, щоб не заважати їй. Пішов поснідати в найближче кафе і подумати, як вчинити і з Ганною, і з Наталею.
– З Наталею необхідно розлучитися, а з Ганною поєднати свою долю, зробити пропозицію й допомогти їй із мамою, – міркував чоловік.
Повернувшись додому, він побачив у квартирі Наталю.
– А ви хіба не перете і не прасуєте Андрію Сергійовичу сорочки? – трохи зарозуміло запитувала Ганну його «наречена», не чуючи, як він зайшов.
– Ні, це не входить до її обов’язків, – відповів він за свою помічницю, яка швидко попрощалася й пішла.
Андрій засмутився і мовчки підійшов до вікна. Ішов сніг, крізь пелену якого він не міг розгледіти ані подвір’я, ані Ганну.
– Я невчасно? – запитала за його спиною Наталя. – У вас тут що, роман закрутився з цією Попелюшкою?
– Слухай, нам треба поговорити. Я давно хотів сказати, що у нас з тобою все надто награно, немає стабільності та надійності у стосунках. Раніше мене це влаштовувало, але зараз… Вибач.
Він довго ще щось говорив, поки нарешті не гримнули вхідні двері. Наталя пішла мовчки. Андрій швидко спустився вниз і спитав у Віри Дмитрівни адресу Ганни. Через пів години він уже був у неї вдома.
Біля вікна в кріслі сиділа жінка, мама Ганни. Він привітався, представився.
– Пам’ятаю, пам’ятаю, – тихо сказала вона. – Однокласник Ганнусі. Сідайте на диван, не стійте.
Так відбулося їхнє знайомство, і так почалося його нове життя.
Маму відправили у санаторій до весни. Андрій знайшов найкращого фахівця, і той похвалив Ганну за догляд та підтримку матері, побачивши її хорошу форму.
Після процедур вони привезли маму додому, задоволену, енергійнішу і впевненішу в собі. І тоді, у її присутності Андрій зробив Ганні пропозицію.
Влітку весілля, а поки Ганна звільнилася з роботи, щоб якомога більше часу проводити з мамою.
Вона часто була в Андрія, поралася по господарству, та він і сам був не проти й прибирати, й допомогти їй.
І вже вклався у будівництво будинку, щоб після весілля всім разом із мамою переїхати туди.
Батьки Андрія прийняли Ганну та її маму з усією душею. Вони ніколи не любили Наталю, а тепер були за сина спокійні.
Може хтось скаже: «Казка!», але ні, не казка.
Багаті не завжди плачуть.
І дивлячись, що ще вважати багатством – чи то зароблені гроші, чи душу, яку гроші не зіпсували й не очерствили…
