Про кохання

Олег лежав на дивані і дивився телевізор. У кімнату швидко зайшла його дружина Ольга. – Олег, давай поговоримо! – раптом сказала вона. – Ну, що ще? – чоловік знехотя відвернувся від телевізора і з подивом глянув на дружину. -Та вимкни ти його, нарешті! – Ольга натиснула кнопку на пульті. – Ну що таке? – здивувався Олег. – Тобі зовсім зайнятися нема чим? – Олег, – жінка сіла на стільчик. – Так більше продовжуватись не може! Олег застиг від здивування

Олег лежав на дивані і дивився телевізор.

У кімнату швидко зайшла його дружина Ольга.

-Олег, давай поговоримо! – раптом сказала вона.

-Ну, що ще? – чоловік знехотя відвернувся від телевізора і з подивом глянув на дружину.

-Та вимкни ти нарешті його! – Ольга натиснула кнопку на пульті, і в кімнаті нарешті настала довгоочікувана тиша.

-Ну що таке? – здивувався Олег. – Чи тобі зовсім зайнятися нема чим?

-Олег, – жінка сіла на стільчик, що стояв поруч з диваном, і зітхнула. – Так більше продовжуватись не може!

-Та ти що це, Оля! – Олег застиг від здивування. – Що вже таке сталося?!

-Невже тобі не набридли ці нескінченні сварки, наше невдоволення одне одним? То чи не краще закінчити з цим? Може, нам краще розлучитися, га, Олеже?

-Мені так все набридло! Та й тобі ж буде легше, Олеже! Адже так? – запитала Ольга.

-Та ти що, Оля! Я ж тебе люблю! – обурився чоловік.

-Кохання треба доводити, Олеже. А що у нас? Так тільки для вигляду!

-Це ще чому? – здивувався чоловік.

-І ти ще запитуєш? Ти коли востаннє дарував мені квіти? А водив у кафе, чи в кіно?

Олег опустив голову і задумався…

…Ольга з усмішкою дивилася на гарний букет червоних троянд, кокетливо перев’язаний червоною стрічкою.

Як давно їй ніхто не дарував квітів! Не говорив приємних слів, не писав листівок, не дарував приємних сюрпризів!

І раптом – ця несподіванка!

-Якщо Олег думає, що він може так просто мене задобрити, то тут він глибоко помиляється, – подумала Ольга.

Раптом вона звернула увагу, що біля вази з квітами лежить якийсь білий конверт.

Вона розкрила конверт, з якого дістала списаний аркуш паперу:

“Сонечко! Пам’ятаєш, як я вперше зустрів тебе? На вулиці стояла тоді сонячна погода, ти посміхнулася мені, і світ раптом заграв переді мною різнобарвними кольорами…”

Ольга посміхнулася. Сльози пішли з очей при згадці про день, коли вони зустрілися…

Її руки дбайливо розгладжували папірець. Її душа співала від радості, а очі повільно пробігали рядками, списаними таким акуратним і знайомим їй почерком…

-Може, ще не пізно і наші стосунки ще можна поліпшити? – подумала Ольга.

Раптом хтось подзвонив у двері. Ольга глянула на себе в дзеркалі і повільно повернула ключ у замку.

На порозі, посміхаючись, стояв її Олег і радісно щось їй простягав у руку.

-Олечко, подивися, що я взяв! – сказав він. – Два квитки на завтра в кіно. Кажуть фільм просто чудовий!

Ольга раптом заплакала від щастя.

-Кохана, ти що, зовсім не рада моєму подарунку? – запитав Олег.

-Ні, дуже рада, – вона обняла чоловіка.

-Що з тобою? – зніяковіло промовив він.

-Просто я дуже тебе люблю…

-І я тебе… Ти моє сонечко…

-А давай знаєш, що, Олеже? – раптом сказала Ольга.

-Що? – з цікавістю глянув на неї чоловік.

-Давай ніколи більше не розлучатися, згоден?

Чоловік кивнув, обнімаючи дружину. Йому стало легко на душі, коли він зрозумів, що ще не все втрачено. І їхній шлюб нікуди не зникне.

-Найголовніше, що ми любимо один одного, люба, а вже все інше, повір, це дрібниці.

Жінка посміхнулася і ще міцніше пригорнулася до чоловіка.

-А найголовніше, кохана, що нам уже пора завести дітей! Тоді ти не матимеш часу на всі ці нісенітниці, адже так?

-А ти кого більше хочеш, Олежику – сина, чи доньку?

-Без різниці. Я їх однаково любитиму, сонечко. Головне, щоб ти заспокоїлася і не сварилася більше через дрібниці. Зрештою, якщо нас щось не влаштовує, адже ми можемо все обговорити і виправити, чи не так?

-Звичайно, – посміхнулася молода жінка. – Адже кохання без взаємності і довіри не може бути. І слава Богу, інакше ми б уже з тобою давно розлучилися…

Вам також має сподобатись...

Софія трохи почекала біля паркану і тільки потім постукала в двері тітки Марії. – Заходьте! – почула вона і зайшла в хату. – Софійко, привіт! А я бачиш, заслабла… – Тітко Марія, вам бабуся бульйон передала. – Ой, дякую вам, мої любі! Раптом гримнули двері в сінях і в хату зайшов Віктор з глечиком молока. Щойно побачивши Софію, він чомусь густо почервонів

Олена прийшла додому й почала готувати вечерю. Її дочка Марина мала скоро повернутися з роботи. Ось вона і зʼявилася… – Мамо, здається в тебе там курячий супчик з локшиною, мій улюблений! – гукнула Марина. – І салатик теж, доню, твій улюблений! – відповіла Олена. І тут раптом хтось постукав у двері. Олена поспішила в коридор. Вона відкрила двері. На порозі стояв їхній сусід Микола і щось тримав у руках. – Здрастуйте, Олено Анатоліївно! – сказав він. – Це вам! Олена глянула на те, що він приніс і застигла від здивування

– Олю, а давай-но на нашу дачу зʼїздимо? – запропонував своїй доньці Анатолій Борисович. – Сто років там не були! Позасмагаємо собі біля річки, я порибалю… Та й будиночок заразом перевіримо, що там і як. – Та ну! – відповіла Оля невдоволено. – Зараз усі туди їдуть, кінець сезону… – Поїдемо електричкою, – сказав батько. – Швидше доберемося. Збирайся! Вирушили вони зранку. Оля явно нудьгувала. І тут раптом вона застигла, дивлячись кудись в кінець вагона. Анатолій Борисович теж глянув туди, і раптом побачив якогось хлопця, який сидів із дівчиною. Чоловік придивився до парочки й очам своїм не повірив

Галина Іванівна з валізою та рюкзаком зібралася на дачу. Син підвіз її до самої хати, допоміг занести речі й поїхав… Жінка взялася за прибирання. Треба було протерти меблі й підлогу від пилу, вимити вікна, підв’язати дерева й кущі. Увечері в гості прийшов її сусід Дмитро Юрійович. Він був з повними руками смаколиків – полуничним варенням, медом і млинцями! Вони накрили стіл, обговорили плани на сезон, посміялися, згадуючи минуле. – Слухай, Галю, – раптом сказав сусід. – У мене є для тебе одна пропозиція… Жінка здивовано глянула на нього, не розуміючи, що відбувається