Про кохання

Олег лежав на дивані і дивився телевізор. У кімнату швидко зайшла його дружина Ольга. – Олег, давай поговоримо! – раптом сказала вона. – Ну, що ще? – чоловік знехотя відвернувся від телевізора і з подивом глянув на дружину. -Та вимкни ти його, нарешті! – Ольга натиснула кнопку на пульті. – Ну що таке? – здивувався Олег. – Тобі зовсім зайнятися нема чим? – Олег, – жінка сіла на стільчик. – Так більше продовжуватись не може! Олег застиг від здивування

Олег лежав на дивані і дивився телевізор.

У кімнату швидко зайшла його дружина Ольга.

-Олег, давай поговоримо! – раптом сказала вона.

-Ну, що ще? – чоловік знехотя відвернувся від телевізора і з подивом глянув на дружину.

-Та вимкни ти нарешті його! – Ольга натиснула кнопку на пульті, і в кімнаті нарешті настала довгоочікувана тиша.

-Ну що таке? – здивувався Олег. – Чи тобі зовсім зайнятися нема чим?

-Олег, – жінка сіла на стільчик, що стояв поруч з диваном, і зітхнула. – Так більше продовжуватись не може!

-Та ти що це, Оля! – Олег застиг від здивування. – Що вже таке сталося?!

-Невже тобі не набридли ці нескінченні сварки, наше невдоволення одне одним? То чи не краще закінчити з цим? Може, нам краще розлучитися, га, Олеже?

-Мені так все набридло! Та й тобі ж буде легше, Олеже! Адже так? – запитала Ольга.

-Та ти що, Оля! Я ж тебе люблю! – обурився чоловік.

-Кохання треба доводити, Олеже. А що у нас? Так тільки для вигляду!

-Це ще чому? – здивувався чоловік.

-І ти ще запитуєш? Ти коли востаннє дарував мені квіти? А водив у кафе, чи в кіно?

Олег опустив голову і задумався…

…Ольга з усмішкою дивилася на гарний букет червоних троянд, кокетливо перев’язаний червоною стрічкою.

Як давно їй ніхто не дарував квітів! Не говорив приємних слів, не писав листівок, не дарував приємних сюрпризів!

І раптом – ця несподіванка!

-Якщо Олег думає, що він може так просто мене задобрити, то тут він глибоко помиляється, – подумала Ольга.

Раптом вона звернула увагу, що біля вази з квітами лежить якийсь білий конверт.

Вона розкрила конверт, з якого дістала списаний аркуш паперу:

“Сонечко! Пам’ятаєш, як я вперше зустрів тебе? На вулиці стояла тоді сонячна погода, ти посміхнулася мені, і світ раптом заграв переді мною різнобарвними кольорами…”

Ольга посміхнулася. Сльози пішли з очей при згадці про день, коли вони зустрілися…

Її руки дбайливо розгладжували папірець. Її душа співала від радості, а очі повільно пробігали рядками, списаними таким акуратним і знайомим їй почерком…

-Може, ще не пізно і наші стосунки ще можна поліпшити? – подумала Ольга.

Раптом хтось подзвонив у двері. Ольга глянула на себе в дзеркалі і повільно повернула ключ у замку.

На порозі, посміхаючись, стояв її Олег і радісно щось їй простягав у руку.

-Олечко, подивися, що я взяв! – сказав він. – Два квитки на завтра в кіно. Кажуть фільм просто чудовий!

Ольга раптом заплакала від щастя.

-Кохана, ти що, зовсім не рада моєму подарунку? – запитав Олег.

-Ні, дуже рада, – вона обняла чоловіка.

-Що з тобою? – зніяковіло промовив він.

-Просто я дуже тебе люблю…

-І я тебе… Ти моє сонечко…

-А давай знаєш, що, Олеже? – раптом сказала Ольга.

-Що? – з цікавістю глянув на неї чоловік.

-Давай ніколи більше не розлучатися, згоден?

Чоловік кивнув, обнімаючи дружину. Йому стало легко на душі, коли він зрозумів, що ще не все втрачено. І їхній шлюб нікуди не зникне.

-Найголовніше, що ми любимо один одного, люба, а вже все інше, повір, це дрібниці.

Жінка посміхнулася і ще міцніше пригорнулася до чоловіка.

-А найголовніше, кохана, що нам уже пора завести дітей! Тоді ти не матимеш часу на всі ці нісенітниці, адже так?

-А ти кого більше хочеш, Олежику – сина, чи доньку?

-Без різниці. Я їх однаково любитиму, сонечко. Головне, щоб ти заспокоїлася і не сварилася більше через дрібниці. Зрештою, якщо нас щось не влаштовує, адже ми можемо все обговорити і виправити, чи не так?

-Звичайно, – посміхнулася молода жінка. – Адже кохання без взаємності і довіри не може бути. І слава Богу, інакше ми б уже з тобою давно розлучилися…

Вам також має сподобатись...

Дмитро зі своєю дружиною Катериною сиділи на лавці біля кабінету і чекали своєї черги. – Ну що, ти готова? – єхидно посміхнувся до дружини Дмитро. – Добре подумала, бо назад вороття вже не буде? – Не переживай, – награно посміхнулась Катерина. – Все я ще краще за тебе обміркувала! Нарешті підійшла їх черга і вони зайшли в кабінет. – Яка причина розлучення? – запитала юристка й уважно подивилася на Дмитра і Катерину. Аж раптом Дмитро взяв пакет і дістав з нього ігристе! Всі обернулись на нього, не розуміючи, що відбувається

Андрій був чоловіком не бідним. Жив він сам, тож вирішив найняти хатню робітницю. Ганна виявилася хорошою працівницею. З роботою справлялася на всі сто! І вікна сяяли чистотою, і сантехніка, і на кухні ідеальний порядок, не кажучи вже про кімнати. – Нічого собі! – сказала кохана Андрія Наталя. – Тепер і побут не важкий з такою помічницею. Правда, Андрію? – До чого це вона? – подумав чоловік, але розпитувати не став. Його турбувало інше – звідки він знав цю жінку? Звідки знав Ганну?! А якось вранці Андрій прокинувся і аж сів на ліжку від несподіваної здогадки

Ліда поверталася додому з магазину, з важкими пакетами у руках. Жінка вже була майже біля свого будинку, коли її зустріла сусідка Ніна. – Привіт, Лідо! – вигукнула Ніна. – Маєш хвилинку поспілкуватися? – Привіт. Хвилинку знайду, – погодилася Ліда. – Слухай Лідо, навіть не знаю, як тебе про це запитати, – почала якось здалеку Ніна. – Ніно, не тягни. Мені ще обід готувати, – поквапила сусідку Ліда. – А правду кажуть про твого Івана?! – раптом запитала Ніна. – Що кажуть? Ти про що? – здивувалася Ліда. І Ніна все їй розповіла. Ліда вислухала сусідку і застигла від почутого

– Толік, внучці за тиждень 19 років виповниться, треба якось відзначити. Ти що думаєш із цього приводу? – Запитала Людмила Андріївна у чоловіка. – Треба відзначити, я не проти. Стіл можна накрити в альтанці, – запропонував Анатолій. Він активно взявся за приготування до свята, їздив по продукти, замаринував шашлик. Людмила Андріївна натішитися не могла. – Ось це так свято організував дідусь для внучки, – раділа жінка. Але Людмила і уявити не могла чим закінчиться це святкування