Над круглим столом зі скатертиною світила теплим світлом люстра, створюючи відчуття затишку.
На столі були рівно розставлені тарілочки з гарною нарізкою. Салатик, фрукти…
Не те, щоб Марія дуже старалася, коли накривала цей стіл, просто вона завжди була такою акуратною. І все гарно виходило, естетично.
Готувати жінка теж любила, готувала смачно. А такий стіл для неї накрити, взагалі не проблема.
Старатися особливо не було заради кого. Так, син повинен привести свою дівчину. Так, це перше знайомство. Але Артем сам сказав:
– Мамо, ти нічого не готуй. Для Рити тортик із чаєм і все. Не балувана вона й не примхлива.
О, Марія про Риту чула. Рита те, Рита це!
Артем добряче закохався в цю дівчину. Напевно, красива, хоча син сам не раз давав зрозуміти, що Рита простакувати.
Сирота, вчиться десь в якомусь училищі. У гуртожитку живе.
Через місяць випуститься, і податися їй нема куди.
Квартиру не дадуть, бо є в неї в якомусь глухому селі власна хата – від матері залишилася.
– Та там не хата, там хатинка, – відмахувався Артем, коли Марія наполегливо розпитувала його про матеріальне становище майбутньої дружини.
А те, що він одружитися зі своєю Ритою зібрався, – це вже факт.
Марія розуміла, що відмовити сина не вдасться. Хіба таку наречену вона для нього хотіла?
Одна виховувала, з ранку до вечора працювала, підробляла вдома.
Жили вони непогано. Артем хлопчина був не балуваний. Що ж не міг знайти хорошу дівчину? Щоб із татом і мамою, щоб порядна…
Жінка машинально провела рукою, поправляючи складку на скатертині.
Запізнюються молоді, змушують її чекати.
Ця Рита ще й не пунктуальна!
Марія згадувала себе, як її перший і єдиний чоловік, батько Артема, привів її до своїх батьків.
Ох і хвилювалася вона тоді. За кілька годин до призначеного часу зібралася!
І прийняли її дуже добре. Жаль тільки, що недовго Марія з чоловіком прожила.
Не стало його ще в молодості, а Марійка ж його любила і поклялася собі більше ніколи не виходити заміж, Артему себе присвятити.
У принципі, обітницю цю тримати було не складно. Напевно, однолюбкою вона була і всі інші чоловіки здавались якимись не такими, чи що…
Марія й досі була не стара, їй і п’ятдесяти немає. Виглядає чудово, живе не напружуючись. Артем працювати вийшов, сам себе забезпечує, можна нарешті розслабитися.
– Якби ще дівчину нормальну знайшов, – зітхнула жінка.
Зітхнула і почула, як заходять молоді в коридор. Зустрічати вона не пішла – забагато честі!
Рита виявилася такою, як Марія й очікувала. Ляклива дівчина з величезними розгубленими очима. Гарненька, але тремтить, як осиновий лист. Переживає, мабуть. Правильно, хай переживає…
– Чого запізнюєтеся? – строго запитала Марія. – Чого змушуєте на себе чекати?
Рита кліпнула очима від строгого голосу, ніби ось-ось розплачеться.
Артем кинувся їй на допомогу:
– Мамо, це не Рита затрималася! Це через мене. А ти, я дивлюсь, стіл накрила?
– Сідайте, молоді, будемо знайомитися, – трохи доброзичливіше сказала жінка.
Потім вона спостерігала, як Рита, то червоніючи, то біліючи, відповідала на її запитання. А вже коли Артем сказав, що вони збираються одружитися, дівчина і зовсім запереживала.
– Мамо, ти не подумай нічого, – запевняв Артем. – Ми весілля влаштовувати не будемо, нам це не потрібно. Розпишемося і в кафе з друзями посидимо. – Ось тільки з житлом… – хлопець зробив багатозначну паузу.
– А що з житлом? – запитала Марія.
Знала вона, на що син натякає, але сама пропонувати нічого не хотіла. Хай попросять, нічого їм не буде.
– Мамо, ти ж не проти, якщо ми з Ритою житимемо в нас? Не хочемо ми за оренду платити, а в нас місця вистачає…
– Хочете, то живіть, – сказала Марія, але знов брови підвела. – Але ж живіть тоді за моїми правилами. У мене тут чистота і порядок. Ніякого брудного посуду, ніякого «потім помию». Раз у квартирі тепер дівчина, готувати по черзі будемо. Чи ти проти? – глянула вона на Риту.
– Я – проти? Ні, що ви, що ви… – сказала нічково дівчина.
Так і говорила ніяково вона перші місяці після того, як вийшла за Артема заміж і переїхала жити до чоловіка з його мамою.
Марія не була поганою людиною, але ніби щось їй сталося.
Дуже вже дівчину на міцність їй хотілося перевірити. Керувала вона невісткою на повну. З вулиці зайде, цятку якусь на підлозі в коридорі побачить і хмуриться одразу, а Рита бігом по ганчірку, бігом відтирати.
Дійшло до того, що Марія одного разу дівчинку з ліжка підняла, і вночі сказала у ванні помити. Чекала вона коли дівчина сваритися почне. А та мовчала і беззаперечно виконувала все…
Артем бачив поведінку матері, але тільки посміхався і заступатися жодного разу не намагався.
– Правильно, мамо, правильно, – казав він, коли Рита не чула. – Вчи її всьому, мені дружина хороша потрібна. Рита дівчинка непогана, але нічого не вміє, по господарству. А готує як… Ти пам’ятаєш її суп?
Перший зварений Ритою суп, це була окрема історія, як анекдот, який згадували щодня. Суп і виглядав не дуже їстівним, а вже коли Артем першу ложку скуштував і побіг рота полоскати.
– Ти що таке наготувала? – сказав він молодій дружині.
– А що не так? – закліпала очима Рита.
Вона не розуміла, що відбувається.
– Ти сама його пробувала?! На, на, спробуй, а ще краще все це з’їш, – підсунув свою тарілку до Рити Артем.
Вона спробувала, скривилася. Кинула швидкий погляд на чоловіка на свекруху, яка сиділа і посміхалася.
– Пересолила я, мабуть. Там у рецепті написано…
– Так ти що, не скуштувала під час приготування?! – не витримала Марія. – Хто ж супи за рецептом солить? На смак все треба куштувати, на смак! Це вже потім, з досвідом, ти знатимеш, скільки потрібно. А поки що пробуй.
– Мамо, навчи її готувати. Це неможливо їсти, – буркнув Артем і поліз у холодильник.
Дістав звідти приготований матір’ю гуляш, поставив розігрівати…
…Багато чого довелося Риті терпіти від свекрухи. Марія й сама розуміла, що перегинає, а зупинитися вже не могла.
Найцікавіше, дівчина взагалі не сперечалася, хоч би що не робила свекруха, жодного разу не пробувала щось сказати.
– Дивна якась. Не любить, мабуть, мене усією душею, але мовчить. Лицемірна, значить, – думала Марія.
Лицемірів вона дуже не любила. Краще б Рита сперечалася, показувала себе, яка вона є. Принаймні це було б чесно. А так не любить і мовчить.
Справжнє ж ставлення до себе невістки Марія дізналася тільки через рік, після того, як син привів дружину у її квартиру…
…Зима була, ожеледиця. Марія з пакетом повним продуктів поспішала додому. Послизнулася, та так невдало, що злягла надовго. Це ж треба було так примудритися?!
Лежала Марія цілими днями у ліжку. Складно з господарством справлятися, коли з ліжка встати не можеш, та й командувати з кімнати непросто.
Марія знітилася і подумала, що ось зараз невістка покаже себе у всій красі.
Але Рита повелася дуже несподівано…
З роботи бігом додому мчала, щоб за свекрухою доглядати. Одну її зовсім не залишала, весь час крутилася біля її ліжка.
– Маріє Олексіївно, а що мені сьогодні приготувати? А може, вам принести чаю? Лежіть, не тягніться, я все подам сама!
Виявилося, що і готувати Рита навчилася, страви цілком їстівними виходили, і квартиру вона в порядку тримала.
Швидко дівчинка навчилася, і все одно постійно біля свекрухи.
На все дозволу запитує. Питає, як краще зробити. Але коли вона якось увечері запропонувала Марії почитати книгу, та була вкрай здивована.
– Навіщо мені читати, я що, на твою думку, сама не вмію? – сказала вона.
– Але ж це приємно, – відвела очі Рита. – Коли вам читають… У нас у дитбудинку була одна вихователька, вона вечорами іноді нам читала. Це були найкращі вечори в моєму житті. У мене і книга улюблена є, я хотіла б її вам почитати. Вам не нудно буде…
Марія зацікавилася, що там за улюблена книга в невістки, дозволила почитати.
Рита читала гарно, виразно. І голос у неї, виявляється, дуже приємним. Під цей приємний голос Марія й заснула…
Прокинулася вона о першій ночі, і побачила, як Рита спить у кріслі, а на колінах у неї лежить розгорнута книга…
Незвично тепло стало на душі Марії, тепло і соромно за себе. І чого вона до дівчинку так? Видно ж, що хороша. Немає в ній лицемірства! І, видно, навіть нелюбові до сварливої свекрухи немає.
– Рито! Рито! – пошепки покликала її жінка.
Дівчина стрепенулась, впустила книжку.
– Ой, уже ніч! Давайте я лампу вимкну. Ви ж спите…
– Рито, ти пробач мені, що я так з тобою… – несподівано для себе сказала Марія.
Вихопилося в неї те, що вона відчувала в душі.
– Нормально все. Ви чого, Маріє Олексіївно?
– Та нічого не нормально! Дістаю я тебе постійно, чіпляюся. Я б, на твоєму місці, сама себе незлюбила…
– Та ви що таке кажете, Маріє Олексіївно?! – вигукнула Рита. – Яка нелюбов? Ви ж навчите мене всьому, чого я не вмію, і це правильно. Я була б рада, якби я мала таку маму, як ви. Я ж бачу, що ви не зла. Сина свого любите і мене прийняли. Що ж я не розумію, що ви для Артема дружину кращу хотіли. Будь-яка мати хоче. А я така, без батьків і не вмію нічого…
– Не треба мені іншої невістки. Хороша ти, Рито, і дуже здібна. Готувати незабаром краще за мене почнеш. Ти мені кажи, якщо вже я надто чіпляюся. Не мовчи.
– Маріє Олексіївно, – Рита озирнулася на двері і підійшла до ліжка. – Ви знаєте, у мене є новина. Я поки що Артему не говорила, хочу вам першій сказати. – Я вагітна, Маріє Олексіївно…
Дівчина сказала і затихла.
Марія відчула, що зараз заплаче.
Господи, ох і пощастило ж їй з невісткою! Ця дівчина краща за всіх і незабаром подарує їй онука, чи внучку.
Жінка сіла ліжку і розвела руки в сторони.
– Ходи сюди, люба!
Рита з такою радістю відповіла на обійми, що відчула Марія, як тріпоче серце цієї худенької дівчини.
Вона погладила Риту по спині і зашепотіла:
– Я така рада, Рито! Дуже рада! Це чудова новина! Тобі тепер треба більше відпочивати. Іди, чоловіка, порадуй новиною, якщо він ще не спить…
Рита побігла, а Марії несподівано згадалося, як хотіла вона колись, щоб у неї народилася донька.
Мріяла вона про дівчинку, а народився Артем. Ну що ж, через роки мрія все таки здійснилася. Доньку вона тепер має, і тепер постарається цій гарній дівчинці полегшити життя.
Рита має бути щасливою! Ніколи більше вона не буде чіплятися до неї!
Так вирішила Марія!
Само собою вийшло, що не хотілося більше ні сваритися, ні докоряти.
Іноді Марії доводилося роботу в невістки забирати, щоб та нарешті заспокоїлася, відпочила, перестала все чистити й мити.
Тепер на обличчі Рити вона більше не бачила ні переживань, ні зляканості, а тільки посмішку. Посмішку людини, яка знає, що вона має сім’ю.
Але чомусь вагітності Рити не дуже зрадів Артем.
– Можна було б і для себе пожити два роки, – знизав він плечима.
Марія сину виказала, і він більше так не говорив.
Коли Рита народила сина, Артем начебто навіть був радий.
Щоправда, з дитиною не допомагав, та це й не потрібно.
Двох жінок у квартирі, що пораються з малюком, більш аніж достатньо.
Хлопчик був схожий на тата, але був таким же ж усміхненим, як мама.
– Наш сонячний промінчик, – називала його Марія і розуміла, що не даремно пролетіли роки, не даремно виростила вона сина одна.
Тепер, завдяки Артему, вона має улюблену родину!
…Внукові Марії було три роки, коли вона зрозуміла, що син почав гуляти від дружини. Точніше, навіть не так, не зрозуміла, а побачила!
Побачила Артема у центрі міста з жінкою.
Здогадувалася вона давно, по пізнім поверненням Артема додому, по тому, як недбало він став ставитись до Рити. Здогадуватися одне, а побачити на власні очі зовсім інше…
Артем виходив із торгового центру, притримуючи за талію гарну жінку, на вигляд трохи старшу за нього.
Дивився на неї закохано. Марії здалося, що на Риту син ніколи так не дивився.
Марія осторонь не збиралася залишатися. Вона підійшла до Артема і влаштувала сварку.
– Як вам не соромно?! Ви знаєте, що мій син одружений?! Безсовісна!
– Мамо, годі. Не сварися до Олі. Я її кохаю. У нас все серйозно, – зупинив Артем матір.
– У сенсі серйозно, синку?! Серйозно в тебе з дружиною!
– Розлучуся я з Ритою… Ось сьогодні прийду і скажу їй.
– Я тобі розлучуся, не смій! – галасувала Марія. – Я тобі не дозволю! Рита – мати твоєї дитини.
– Мамо, що значить «ти не дозволиш»? Я доросла людина, і своїм особистим життям розпоряджатимуся сам. Не так я хотів, щоб ваше знайомство з Олею відбулося. Але коли вже ти все знаєш, припини галасувати. Ходімо, посидимо десь утрьох, ви поспілкуєтесь.
– А навіщо мені з цією спілкуватися, – відсахнулася Марія. – Я її знати не хочу, і знайомитися з нею мені ні до чого.
– Доведеться, мамо, – підібгав губи Артем. – Коли я з Ритою розлучуся, ми з Олею разом жити почнемо. Ти не хвилюйся, Олю тобі нічого вчити не доведеться. Це тобі не Рита.
– Не смій, не смій так про Риту! І залишати її саму теж не смій.
– А ось це вже не тобі вирішувати, – заявив син, і того ж вечора сказав дружині про розлучення.
Марія почула, як за стіною в сусідній кімнаті заплакала невістка. Жінка пішла туди. Стала на порозі, склавши руки на грудях, слухала, як син намагається Риті пояснити.
– Так вийшло, вибач. Я полюбив іншу. Рито, після того, як я подам на розлучення, тобі потрібно знайти орендовану квартиру. Сама розумієш, тут ти тепер не можеш залишитися.
– А чому це вона не може? – раптом спокійно запитала Марія.
Багато чого вона передумала за кілька годин, з того часу, як зустрілася із сином у центрі міста.
– Ну, як же ж, чому? – нервово хмикнув Артем. – Це моя квартира і після розлучення я приведу сюди Олю. Зараз вона з батьками живе, але там місця зовсім мало.
– Он як! – злетіли вгору брови Марії. – Твоя квартира? А з чого це, синку? Квартира була і є моя, і я вирішуватиму, кому тут залишатися, а кому йти. Підеш ти, а не Рита і мій онук. Хочеш жити зі своєю Олею, вперед! Живіть, але не тут.
– Мамо, ти зовсім вже? Ти сина виставляєш, а чужу тобі дівку в квартирі залишаєш.
– Я свою думку тобі вдень сказала, щоб ти не смів про Риту так говорити. Вона мені не чужа, вона моя донька. Вони з моїм онуком залишаться тут і крапка! А ти можеш іти. Хоч прямо зараз. Так, краще тобі піти зараз.
– Куди я зараз піду, мамо?! По-перше, надворі ніч, По-друге, мені ніде жити!
– А це нас з Ритою вже не хвилює. Іди до своєї Олі, іди, куди хочеш. Але навіть ночувати з сьогоднішнього вечора тут я тобі не дозволю. Так, як ти вчинив з Ритою, їй тепер неприємна твоя присутність.
Артем намагався заперечувати. Сварився з матір’ю, до Рити. Потім поскидав якісь речі в дорожню сумку і пішов. Коли двері за ним гучно зачинилися, Рита, очима повними сліз, глянула на свекруху.
– Дякую, мамо…
– Та нема за що. Тобі дякую. Ти і онук, моя сім’я, така сама, як і Артем. Але син сам вибрав свій шлях, а вас на вулицю я виставити не дозволю. Ніколи не дозволю…
…Артем з Ритою розлучився, тільки життя з Олею у нього теж не склалося.
У плани його нової коханої зовсім не входило їздити по орендованих квартирах. Вона розраховувала, що Артем поведе її до себе.
Через кілька місяців новим стосункам прийшов кінець.
Артем намагався повернутись додому, але мама його не пустила.
Сказала, що нічого Риті нерви тріпати…
