Лідія Василівна сиділа за столом біля вікна та розглядала фотографії. Їх було дуже багато. Вона сорок п’ять років пропрацювала у школі вчителем математики. Рік тому …
Ліда Василівна сиділа за столом біля вікна та розглядала фотографії. Раптом пролунав дзвінок у двері. – Знову, напевно, щось продають, – подумала Ліда. Жінка встала, подивилася у вічко. На порозі стояв незнайомий молодий чоловік. -Хто там? – запитала вона. – Ліда Василівна! – сказав незнайомець. “Ім’я знає, пройдисвіти різні на ім’я не зверталися б”, – подумала вона, і відкрила. – Ліда Василівно, доброго дня! Я хочу вибачитися перед вами! Простіть мене, – несподівано сказав чоловік, переступивши поріг. Ліда Василівна придивилася до незнайомця і застигла на місці
