Життєві історії

Дмитро Юрійович вирішив після вечері почитати новини. – Батьку, у мене до вас з мамою є серйозна розмова, – раптом заявив його син Микола. – І вона – термінова! – Кохана, ходи сюди, наш син з нами серйозну бесіду вести збирається! – гукнув Дмитро Юрійович дружину, яка мила на кухні посуд. – Справа в тому, що в мене є дівчина, – почав Микола. – Моя Діана вагітна, тож скоро я стану батьком, а ви бабусею й дідусем! Весілля ми не святкуватимемо. Розпишемося й поїдемо у весільну подорож. А ви поїдете з квартири… Батьки перезирнулися, не розуміючи, що відбувається

– Батьку, у мене до вас серйозна розмова, – заявив Дмитру Юрійовичу його син Микола.

Дмитро Юрійович, який вирішив після вечері почитати новини, уважно подивився на сина.

– Знову серйозна розмову, синку? А може, не варто?

– Варто, тату, більше того, вона термінова.

– Люба, йди сюди і неси валерʼянку, наш син знову з нами серйозну бесіду вести збирається! – гукнув Дмитро Юрійович дружині, яка в цей час мила на кухні посуд.

– Дмитре, я зайнята, давай ти сам там якось все вислухай, а мені потім розповіси, – відповіла йому Зінаїда Петрівна.

– Мамо, так не вийде, тож іди сюди, й слухай, – підтримав батька Микола.

– Синку, я від твоїх серйозних розмов вже втомилася! – сказала синові Зінаїда Петрівна, заходячи у вітальню з заспокійливим в одній руці і з графином з водою – в іншій. – Пам’ятаєш, як ти з нами першу серйозну розмову затіяв?

– Ні, мамо.

– А я ось пам’ятаю! – сказав Дмитро Юрійович. – Ти тоді в десятому класі навчався, і заявив нам, що ти подумав і вирішив, що школу тобі треба покинути, відпочити до кінця навчального року, а потім ти з новими силами розпочнеш навчання у коледжі.

– Ага, тату, і ти тоді зі мною погодився, але з умовою. Відпочивати мені треба було на свіжому повітрі, тому що ти мене двірником влаштувати на роботу вирішив, щоб я час даремно не гаяв.

– Так все й було, а ти чомусь різко передумав, і продовжив навчання. До речі, вчитися навіть краще став, і після 11 класу вступив у інститут.

– Ну, так, – зупинила чоловіка Зінаїда Петрівна. – А через два місяці після початку навчання знову запросив нас із батьком на серйозну розмову. І заявив, що нам треба в інститут сходити й поговорити з викладачем, який до тебе причіпається, і, швидше за все, грошей йому запропонувати, щоб він до тебе м’якше ставився.

– Так, мамо! А ти тоді сказала, що робити нічого подібного не будеш, а якщо мене відрахують, то зможеш мене до себе в дитячий садочок нічним сторожем прилаштувати.

– Так я й сказала, – пригадала Зінаїда Петрівна. – І тут у тебе знову відкрилося друге дихання і ти всі проблеми з викладачем особисто вирішив, і непогано навчався до четвертого курсу.

– А потім заявив нам, що, здається, помилився з вибором професії, і айтішником працювати не хочеш, бо в тебе інше призначення, – почав згадувати Дмитро Юрійович.

– Сказав! А що ви зробили?

– Нічого! Ми погодилися з тим, що коли душа не лежить, то не варто далі вчитися, але…

– Але батько тоді сказав, що мене на службу скоро заберуть, якщо я вчитися далі не збираюся.

– Так і було. І тут ти подумав і вирішив, що з професією не схибив, тим більше, що я тобі роботу знайшов з відстрочкою, – нагадав Миколі батько.

– Так, тату, я вивчився і влаштувався на цю роботу.

– А потім раптом знову сказав, що це не твоє, і працювати в такому ритмі ти не готовий.

– А що? Важко було, між іншим.

– Усім важко, але ніхто роботу не кидає, а ти…

– І я не покинув, бо ти заявив, що сам особисто на службу мене відправиш.

– Ну, так. І ти якось одразу зрозумів, що робота у тебе не така вже й складна, і ти готовий працювати навіть понаднормово. До речі, заробляти став непогано.

– Так, тату, заробляти я став добре, але зараз я не про це з вами поговорити хотів.

– А про що?

– Розумієш, тату, справа в тому, що в мене є дівчина.

– І ти хочеш нас з нею познайомити? Так ми не проти, приводь! Коли вас чекати? – усміхнулася Зінаїда Петрівна. – Я давно вважаю, що тобі розсудливим пора стати.

– Ось я й розсудливий, мамо! Моя Діана вагітна, так що скоро я стану батьком, а ви бабусею і дідусем!

– Хороша новина, синку…

– Чудова, мамо, тим більше, що весілля ми не святкуватимемо, просто розпишемося і у весільну подорож поїдемо, а ви до нашого повернення повинні звільнити для нас квартиру. І бажано ремонт у ній почати робити.

Батьки перезирнулися, не розуміючи, що відбувається.

– Не зрозумів! А з чого ти вирішив, що ми вам свою квартиру звільнимо, Миколо?! – ахнув Дмитро Юрійович, а Зінаїда Петрівна налила в склянку води з графина і почала в нього капати валерʼянку.

– Заспокойся, любий! – звернулася вона до чоловіка. – Давай вислухаємо нашого сина.

– Ось саме так, тату, заспокойся. Тим більше, що я вже пообіцяв Діані, що ми житимемо з нею самостійно у моїй квартирі. Ти ж розумієш, що молода сім’я не може жити під одним дахом з батьками. Це веде до появи непорозуміння й сварок, а моїй Діаночці хвилюватися категорично не можна.

– Синку, а ми з татом де жити будемо? Ти не підкажеш?

– Підкажу, звісно. Ви можете переїхати жити до бабусі.

– До якої саме? – поцікавився у Миколи батько.

– Ну, якщо подумати, то краще вам буде у баби Каті, її квартира знаходиться ближче до вашого місця роботи.

– Тобто, я знову маю жити з тещею? Як в старі добрі часи?

– Точно, тату, адже ти з бабусею вже жив, коли ви тільки одружилися, і непогано жив, між іншим. Баба Катя каже, що такого зятя, як ти, ще пошукати треба.

– Добре ми жили з твоєю бабусею, але тоді і я молодший був, і вона теж. А зараз вона постаріла, їй…

– Про неї дбати треба! А тут і ви до неї повернетесь! Все добре склалося.

– Їй спокій потрібен, любий мій, а тут ми знову в неї оселимося. Ні, це не годиться.

– Тоді переїжджайте до баби Марії. Це навіть краще! Адже вона живе за містом, а вам у вашому віці вже треба вечорами починати на свіжому повітрі гуляти, а там цього повітря повно.

– Тобто, я повинна жити зі свекрухою? Я все правильно розумію? – поцікавилась у сина Зінаїда Петрівна.

– Мамо, а що тобі не подобається? Адже у вас теж чудові стосунки, ти кожну відпустку в селі проводиш, і бабуся цьому дуже радіє.

– Радіє, звісно, тому що я до неї приїжджаю, щоб допомогти овочі й фрукти на зиму заготувати, а батько в цей час городніми роботами займається. Але жити з нами під одним дахом цілий рік вона навряд чи погодиться, синку. Та й мені до роботи звідти добиратися далеко.

– Мамо, ось що ви за люди, чесне слово? Ще жодного разу мене не підтримали, завжди все якісь проблеми у вас.

– Чому не підтримали? Ми раді, що ти одружитися зібрався, синку.

– Мамо, ти мені одружуватися і жити в під’їзді пропонуєш, чи як?

– Ні, звісно, але й переїжджати зі своєї квартири я не хочу, але готова жити з вами під одним дахом.

– Я вже сказав, що мені такий варіант не підходить.

– Це який же ж, синку?

– Скоро дізнаєтесь! – і Микола пішов у свою кімнату, залишивши батьків повністю розгубленими.

Зачинившись у кімнаті, молодик подзвонив бабі Каті.

– Бабусю, привіт.

– Привіт любий, як твої справи?

– Я одружуватися зібрався, і скоро батьком стану! – заявив бабусі улюблений і єдиний онук.

– Чудова новина, Микольцю, я давно про правнуків мрію.

– Ну, тоді ти будеш не проти того, щоб звільнити для нас свою квартиру! Я правильно зрозумів?

– А де я житиму, онучку?

– Можеш жити з батьками, вони не проти, я запитував! А можеш у село до баби Марії переїхати, я навіть не сумніваюся, що це набагато кращий варіант.

– Микольцю, але я застара вже, щоб місце проживання міняти. До того ж я працюю ще, і звільнятися не збираюся, а від Марії до моєї роботи далеко.

– Це не проблема, тебе батько возитиме щодня.

– Він так сказав? Сумніваюсь я щось…

– Та ти не сумнівайся, бабусю, він тебе дуже любить.

– Ну, це, звісно, так, однак, я зі своєї квартири нікуди переїжджати не хочу. І не буду! От не стане мене, тоді заселяйтеся, живіть, а поки я жива, у своїй квартирі житиму я.

– Бабусю, не чекав я від тебе такого! Ти не розумієш, що молода сім’я повинна жити окремо і в хороших умовах.

– Ні, не розумію! Ми з дідом жили після весілля з його батьками і не вимагали, щоб вони для нас свою квартиру звільнили. До речі, непогано жили. І я готова вас прийняти у себе, якщо твоя наречена пообіцяє поводитися добре.

– Ні, бабусю, такий варіант ми навіть не розглядаємо.

– Ну, тоді вибач, нічим допомогти не можу.

– Добре, бабусю, тоді я бабі Марії подзвоню, вона вже мені не відмовить.

– Марійка? Ти в її будинку жити збираєшся, чи що? А її куди подінеш?

– Дізнаєшся трохи пізніше! А зараз вибач, мене чекає серйозна розмова.

Вже через п’ять хвилин Микола розмовляв з бабою Марією.

– Бабусю, привіт, я тут подумав і вирішив, що тобі останнім часом важко жити самій в селі.

– Та ти що, Микольцю, таке говориш?! Нормально у мене все, я звикла!

– Відвикати пора, у твоєму віці треба вже своїм здоров’ям займатися. А це краще робити в місті, тут і поліклініка поруч, та й батьки завжди тобі на допомогу прийдуть. Тож готуйся до переїзду!

– Нічого не розумію, Миколо, а будинок мій, як же ж без нагляду?

– Будинок твій буде під наглядом. Там житиму я з дружиною і нашою майбутньою дитиною. Я тут подумав, що так навіть краще буде. Зрештою, на свіжому повітрі немовляті буде добре, та й будинок у тебе чудовий. У ньому я зможу жити не напружуючись.

– Зможеш, напевно, адже дах ми нещодавно перекрили з твоїм батьком, газ теж провели, вода давно в мене в домі, каналізація теж є. Але тільки я не зрозумію, як я до роботи добиратимуся.

– Батько тебе відвозити буде і привозити. А можеш зовсім не працювати. Ти ж пенсію вже отримуєш!

– Не можу я не працювати. І взагалі переїжджати нікуди зі свого будинку я не хочу, але згодна прийняти вас у себе, якщо ви пообіцяєте, що будете поводитися добре.

– Бабусю, і ти теж не розумієш, що молодим треба жити окремо?

– Розумію, звісно, ми ось із твоїм дідом одразу окремо жити стали від батьків. Спочатку в гуртожитку, поки вчилися, а потім у село переїхали, і будинок збудували.

– Бабусю, куди ти пропонуєш мені дружину й дитину селити? Батьки ні до тебе, ні до баби Каті переїжджати не хочуть, а баба Катя теж зі своєї квартири з’їжджати заради нас відмовилася, і ти теж нам будинок звільняти не хочеш. Що ж мені робити? Я Діані вже пообіцяв.

– Любий мій, а ти квартиру купи в цей, як його там…

– В кредит, чи що? А в мене грошей на початковий внесок немає.

– Це не проблема. Ви ж весілля гуляти не збираєтеся, а я тобі грошей відклала на подарунок, та й Катерина теж, і батьки твої напевно назбирали. А щомісячний внесок із зарплати твоєї платити будете, вона ж у тебе хороша. Та й якісь виплати отримаєте.

– Я подумаю над твоєю пропозицією, бабусю, але було б краще, якби ти погодилася на мою пропозицію.

– Можливо, любий, але я не погоджуся, – відповіла Миколі бабуся, й поклала слухавку…

…Через місяць Микола одружився з Діаною і молоді поїхали у весільну подорож.

Відпочивав він там спокійно, бо повертатися їм було куди.

Зовсім недавно він купив квартиру в кредит, початковий внесок на яку йому дали батьки й бабусі.

Самі ж вони залишилися жити у своєму власному житлі, яке згодом безумовно дістанеться Миколі і його дітям.

Але це буде не скоро, бо жити вони збираються ще довго.

І серйозних розмов з Миколою вони зовсім не бояться, бо їх було вже багато, і ще ніколи йому не вдалося вмовити їх діяти за його вказівкою.

До речі, всі вони сподіваються на те, що Микола навчився у них вести серйозні розмови з дітьми, бо УЗД показало, що у них з Діаною мають народитися двійнята.

А серйозно розмовляти з двома дітьми – це набагато складніше…

Вам також має сподобатись...

Микола вже майже місяць сидів без роботи. І чоловік вже вирішив на заробітки їхати, як раптом до нього додому зайшов його дядько Андрій. – Привіт, Микола! Мені потрібна допомога. Ти зараз без роботи сидиш, от  і допоможеш. Погоджуйся. Не ображу, – сказав з порога дядько. – Я подумаю, – відповів Микола. Порадившись з дружуною він погодився на пропозицію дядька Андрія, а там може якась постійна робота підвернеться і на заробітки їхати не доведеться. Наступного дня Микола почав працювати у дядька. Але він навіть уявити не міг, чим закінчаться такі «заробітки»

Лариса повернула додому з роботи втомлена. – Зараз прийму ванну, приготую вечерю і у ліжко, – мрійливо подумала вона. – Доню, я вдома! – гукнула вона до дочку, як тільки зайшла в коридор. Дочка не відповідала. Лариса пройшлася по квартирі, дочки ніде не було. – І куди її понесло?! – невдоволено подумала жінка. Лариса переодягнулася, пішла на кухню готувати вечерю. Раптом, на столі, вона помітила якийсь аркуш паперу. Лариса підняла його, прочитала і аж рота відкрила від прочитаного

Оксана міцно спала, коли у двері постукали. Жінка пішла відкривати. На порозі стояв син. – Що сталося? Чому ти так рано? Не схоже на тебе, – здивувалася Оксана. – Мамо, що ти робиш. Поїхала. Нікого не попередила. Я за тобою. Одягайся, – сказав син. – А я сама можу розпоряджатися, що мені робити, – ображено сказала жінка. – І я чула, що говорила твоя дружина про мен, – додала вона і заплакала

Віра збирала речі у сумки, щось наспівуючи собі під ніс. Пролунав телефонний дзвінок. – Привіт кохана, як ти там? – запитав Іван. – Привіт. Сьогодні мене виписали. Якраз хотіла тобі дзвонити, щоб ти приїхав, забрав мене додому, – повідомила Віра радісну звістку. – Вибач, не вийде. Мене в рейс відправляють, – сумно промовив Іван. – Викличи таксі. – Добре, – погодилася дружина. – Ну все, буду вдома подзвоню. Віра швидко зібралася, викликала таксі і за годину вже була біля своєї квартири. Жінка відкрила двері своїм ключем, зайшла в коридор і застигла від побаченого