Історії жінок

Зоя з Сергієм одружилися. Жили молоді на орендованих квартирах. Потім вони купили невеликий будиночок у передмісті. Закохані мріяли на його місці збудувати новий, великий будинок, щоб майбутнім діткам було де побігати й погратися! Але доля вирішила інакше… Ішов рік за роком, а Зоя так і не мала дітей. Перші три роки молоді ще жартували з того, а потім занепокоїлися… Сергій почав по трохи гульбанити, затримуватись на роботі. Зоя добре запамʼятала той зимовий вечір. Дув вітер, закручуючи у вихорі сніг. Сергій прийшов з роботи, багато сварився, а потім сказав найгірше

За вікном, як і шість років тому, була хуртовина, дув вітер. Зоя визирнула у вікно й засмикнула фіранку. У цей момент у ліжечку заплакала маленька Злата. Зоя взяла доньку на руки і пригорнула до себе:

– Не плач, золотце моє, мама поруч.

А потім зловила себе на думці, що слово “мама” вимовляє спокійно, звикла за місяць. А вона ж стільки років мріяла стати мамою, але…

…Із Сергієм вони одружилися відразу після навчання, до цього два роки зустрічалися.

Жили молоді на орендованих квартирах, а потім купили невеликий будиночок у передмісті в селі.

Вони мріяли на його місці збудувати новий, щоб майбутнім діткам було де побігати, погратися.

Але доля вирішила інакше. Мрії не судилося збутися…

Ішов рік за роком, а Зоя так і не могла народити. Перші три роки молоді жартували з питання, коли будуть спадкоємці? А потім занепокоїлися…

Фахівці розводили руками:

– У вас все добре…

Сергій почав по трохи гульбанити, затримуватись на роботі.

…Шість років тому був такий самий зимовий вечір. Дув вітер, закручуючи у вихорі сніг.

А Сергій прийшов з роботи, наговорив багато неприємних слів, а потім сказав найгірше:

– Ти мені не потрібна, я йду…

Він зібрав речі, гримнув дверима і пішов.

Зоя так і залишилася стояти посеред кімнати, впустивши на підлогу теплу хустку, якою були вкриті плечі.

Сваритися і зупиняти чоловіка не було сил. Біля ніг крутилося, лащилося кошеня.

У його муркотінні Зої наче чулося:

– Все налагодиться, все погане забудеться…

Так і залишилася Зоя одна в старенькій хатці, тільки кіт прикрашав її самотність.

Незабаром у будинку з’явився захисник – велика вівчарка. Собачка була нічийна, жила на вулиці і якось прийшла до Зої.

Поклавши голову на коліна жінки, вона подивилася такими добрими очима, що Зоя обхопила руками:

– Тепер утрьох жити будемо!

Зоя була симпатична жінка. Працювала вона в невеликій фірмі.

Колектив був жіночий, та вона й не шукала зустрічі із чоловіками.

Останні слова чоловіка все ще стояли у вухах і повторювалися луною, варто тільки було згадати про нього або побачити якусь матусю з малюком…

…Із Дмитром вона познайомилася зовсім випадково. У їхню фірму він зайшов майже перед закриттям.

Зоя вже збиралася відключати комп’ютер. А йому терміново треба було замовити документ.

Колежанка йому відмовила, сказавши, що робочий день закінчено, треба було раніше приходити.

Зоя зглянулась і допомогла йому, а він запропонував її підвезти, як виявилося їм було по дорозі.

Так і познайомились. Дмитро був після розлучення. Шлюб не вдався. Він шкодував тільки сина Стаса, який залишився з матір’ю.

– Він їй не потрібен. На думці в неї тільки салони краси й ресторани. Шукає собі нового чоловіка, та й при мені шукала пригод, – одного разу поскаржився Дмитро.

Зоя переживала через нові стосунки. Зустрічалися вони довго, доки Дмитро не запропонував жити разом.

Тут Зоя розплакалася і зізналася, чому її залишив чоловік.

– Ось така я ніяка і нікудишня. Навіщо я тобі? Шукай молоду, яка зможе тобі народити…

Але Дмитро сказав:

– У мене вже є син. І я хочу жити з тобою не через це. Я полюбив тебе. Та й тобі я подобаюся. І ще не факт, що у нас не буде дітей. Зараз багато способів є.

Дмитро переїхав до Зої, купив ще одну ділянку поряд і почав будувати будинок.

Зрештою, сусіди побачили, що є така собі сусідка Зоя, і ця Зоя виявляється має чудову посмішку!

Зоя була щасливою! Вона часто гуляла із сином Дмитра на вихідних.

Сусідка, побачивши Дмитра, привітала його з новосіллям, а він радісний сказав:

– А ще мені Зоя донечку подарувала! У мене подвійне свято!

…Отак у житті буває. Не знаєш, де втратиш, а де надбаєш.

Але Зоя була нагороджена за своє добре серце, і тепер вона щаслива матуся…

Вам також має сподобатись...

Марія Петрівна готувала голубці на кухні, як раптом у двері подзвонили. – Мамо це я! Відкривай! – почула вона за дверима голос дочки. – Ой, а що це ти Маринко, без попередження сьогодні? – здивувалась Марія Петрівна. – А я тут якраз голубці готую! Ти якраз вчасно… Марина посміхнулась, сіла за стіл і уважно глянула на матір. – Мамо, я знаю одну таємницю, – раптом сказала Марина. – І вона не дуже хороша. Я не знаю що мені робити! Марія Петрівна застигла з ложкою в руках

Таня була на роботі, раптом жінка відчула, що погано себе почуває. – Що з тобою подруго? – запитала Ніна. – Та щось погана почуваюся, – відповіла Таня. – Йди краще додому, – порадила Ніна. Таня зібрала сумку і вирушила додому. Жінка ледве піднялася на третій поверх, відкрила квартиру, як раптом побачила жіночі чобітки. – Дивно, – подумала Таня і пішла у спальню прилягти. Жінка відкрила двері і застигла

Оксана сиділа на кріслі в кімнаті і дивилася на килим. Вона не знала, що їй робити. Щойно підтвердилося те, за що вона переживала найбільше в житті! Це було несподівано і нікому не потрібно… -Що ж скаже Євген? – подумала жінка й заплакала. Та йти їй не було куди… Принаймні у цьому місті

Олена вийшла на вулицю. Від її роботи від’їжджали машини. Хтось ще прогрівав авто. – Олено! – раптом почула вона, як її хтось гукнув. Олена обернулася й застигла від здивування. Це ж Сергійко, їхній програміст! Прогріває свою машину… А ще у нього колесо спустило, підкачує… Шапка на очі зʼїхала – смішний хлопчина. – Олено, привіт, давай я тебе підвезу, хочеш? – сказав хлопець. – Мороз же ж, а я тебе прямо до будинку довезу! Олена погодилась, а Сергій ще більше заметушився. – Сідай, Олено… – вигляд у нього був смішний. І тут Олена раптом усе зрозуміла