– Лізо, у п’ятницю до нас приїдуть моя сестра, з чоловіком та дітьми. – Увечері, за вечерею, повідомив дружині Федір.
– Надовго? – спокійно поцікавилася Ліза.
Вона до непередбачених обставин ставилася спокійно.
– Не знаю. У них проблеми з роботою і нема чим платити за орендовану квартиру. – Чесно зізнався чоловік. – Поки не знайдуть роботу і не винаймуть квартиру, поживуть у нас.
– А чи не відправити їх до батьків?
– Лізо, у нас будинок! Місця багато. А у батьків квартири. Сама розумієш, що варіантів нема. В них вимушені обставини.
– Тобто порадитися зі мною ти не вважав за потрібне? – крижаним тоном уточнила молода жінка.
– Це питання не обговорюється! – увімкнув тон господаря Федір.
– Якщо ти не забув, на цей будинок ми заробили разом, і я тут така сама господиня, як і ти. – У тон йому сказала дружина. – Май на увазі, коли зустрічатимеш своїх гостей.
– Я зустрічатиму? Ти ж господиня! Ось і займися цим питанням. – хмикнув чоловік.
– Це твої гості, я їх не кликала. – посміхнулася Ліза, потім поцілувала чоловіка в щоку і прошепотіла максимально ласкаво. – Я сподіваюся, що вони будуть поводитися максимально чемно, як гості, яких прихистили.
– Та ти розумієш, чого вимагаєш? Вони в тяжкому становищі! Ти ж жінка, швидше розберешся як і що. – обурився Федір.
– Це становище вони створили собі самі. І змушувати мене брати участь у вашій ситуації не варто. Достатньо того, що моя думка для тебе виявилася не важливою. – Знизала плечима Ліза і вирушила спати.
У неї була складна робота, часто нервова і максимально потребувала уваги та швидких рішень, тому молода жінка намагалася висипатися.
Федір ще щось бурчав, обурювався, але вмовити дружину бути ввічливою, гостинною та розуміючою не зміг.
А все тому, що дружина з його сестрою один одного “недолюблювали”.
Ліза вважала Оксану нахабною, зарозумілою і лінивою, а та, у свою чергу, бачила в невістці жадібну, зарозумілу вискочку, не здатну на жалість та співчуття.
Але оскільки Федір із Лізою заробляли дуже добре, саме до них і вирішено було переїхати. На все готове, як гадала Оксана.
Заборонити чоловікові в проживанні сестри Ліза не могла, все ж таки він такий же ж тут власник, як і вона, але після його одноосібного рішення, довіри до нього вже не було, як і бажання полегшувати всім життя і брати відповідальність за родичів, що приїжджають.
У п’ятницю їй довелося затриматися на роботі, чому вона не надто й засмутилася. Бачити родичів чоловіка бажання особливого не було, а змінити щось вона не могла.
– Лізо, ну ти чого так довго? – зустрів її роздратований Федір.
– Довелося затриматись. Сам знаєш, що у моїй роботі це нормально. – Втомлено зітхнула Ліза, скидаючи туфлі.
– Гаразд. Давайте вечеряти. Ми на тебе чекали.
– А де твої гості?
– Речі розбирають. Частину я в гараж склав, але багато й занесли.
– Ясно. А що на вечерю? – поцікавилася Ліза у чоловіка.
– Взагалі–то, це я в тебе мушу питати, чим ти нас годувати збираєшся. – насупився чоловік.
– Я? Це твої гості, Федю. – Усміхнулася йому дружина. – Але сьогодні, як виняток, на всіх приготую. А вранці самі!
– Ну Лізо?! Це непорядно, змушувати гостей готувати.
– Непорядно – приймати рішення самотужки, а потім чогось там вимагати від мене. А решта – нормально. – пирхнула Ліза і вирушила переодягатися після важкого робочого дня.
Тішило одне – завтра субота, а це значить, можна вдосталь виспатися!
Приготувавши на швидку руку макарони, салат зі свіжими помідорами, огірками та зеленню, нарізавши ковбасу та копчене м’ясо, хліб та сир, господиня запросила всіх до столу.
– А ти чого так довго? Ми тут зголодніли всі, поки тебе чекали! – замість привітання висунула претензію Оксана.
– Я працювала. А навіщо ви на мене чекали? Кухня була вільною, у холодильнику продукти є, взяли б і приготували. – Здивовано подивилася на зовицю Ліза.
– Ми взагалі-то в гостях!
– У гостях – це коли на пару днів, а якщо термін невизначений, то це означає, що готуєте ви собі самі, побутові питання теж на вас, оскільки ми заповнюємо холодильник, та й свої особисті потреби теж закриваєте самі. – Розвела руками молода жінка, даючи зрозуміти, що на всьому готовому пожити не вийде. Принаймні за її рахунок. – Ну й бажано шанувати мій спокій. З братом знайтеся самі.
– У такий непростий для нас час ти ще й дорікатимеш? – Образилася зовиця. – Ми розраховували на вашу допомогу! В нас вимушені обставини!
– Ми дали вам дах над головою, але утримувати вас я не маю наміру. Я теж змушена терпіти вас у своїй оселі, але не нию ж. – посміхнулася Ліза. – А що у вас із роботою?
– Ми шукаємо. – З викликом дивилася на невістку Оксана.
– Ось поки не знайдете – займаєтеся будинком, садом і готуєте. Утримувати вас за гарні очі я не буду!
– Ліза! – гукнув до дружини Федір. – Ти трохи заспокойся.
Оксана переможно подивилася на невістку, відчуваючи братову підтримку.
– Ти впевнений, що правильно себе зараз поводиться? – хижо подивилась на чоловіка Ліза.
– Так. – так само твердо відповів Федір.
Блиск, що з’явився в очах дружини, він бачив одного разу і знав, що він не до добра, але все ж вирішив, що, як господар у будинку, повинен поставити її на місце. Адже сестра зараз у вкрай скрутному становищі. Та й родина вона його.
Чоловік Оксани, Борис, похмуро мовчав. Йому не сподобалося те, що він щось має ще робити, окрім як лежати на дивані з пінним перед телевізором, а ось діти тихенько дивилися на те, що відбувалося, боячись пропустити хоч слово.
І, на відміну від дядька Федора, десятирічна Ліда та дванадцятирічний Артем розуміли, що слухати Лізу треба уважно і сваритися тут не вигідно саме з нею.
– Спиш у вітальні. – сказала Ліза, встаючи з–за столу, навіть не торкнувшись вечері. – Усім добраніч!
Скільки просиділи гості, і Федір за столом вона вже не знала. Прийнявши душ і обійнявши м’яку подушку, Ліза міцно заснула, вирішивши подумати про все завтра.
Все ж таки напружена у неї робота! Зате платять добре. І засинаєш швидко, що теж зараз було плюсом.
Вона не чула, як сварився Федір, побачивши двері в спальню зачиненими, не чула, як під’юджувала брата Оксана, нарікаючи на те, як неповажно ставиться до нього дружина, вона не чула нічого.
А ранок почався не з кави, а зі сварки!
Федір, прокинувшись раніше за дружину, побачив на кухні залишений з вечора безлад, відсутність сніданку і свіжозвареної кави.
– А що в нас на сніданок? – Потягуючись, зайшла на кухню Оксана і з подивом подивилася на безлад. – А де Ліза?
– А Ліза спить! – роздратовано розвів руками Федір. – Тому сніданку немає, як і порядку.
Чоловік звик, що вдома завжди чисто, вранці на нього чекає смачний сніданок і усміхнена дружина, але сьогодні все пішло не так…
– Що ж вона за господиня така, якій не лише на гостей все одно, а й на власного чоловіка? – “підливала олії” Оксана.
– А ось це ми зараз і дізнаємось! – Федір рішуче попрямував у кімнату до дружини.
Не встиг він постукати у двері, як вона відчинилася і з кімнати вийшла Ліза, одягнена в легку футболку і джинсові шорти, вже повністю зібрана, з невеликою пляжною сумкою в руках.
– Доброго ранку! – привабливо посміхнулася молода жінка, дивлячись на розгублених родичів.
– А ти куди? – невдоволено спитав Федір.
– На пляж. Ми ж планували з тобою минулих вихідних. – нагадала чоловікові Ліза. – Але в тебе з’явилися важливіші справи, тож я поїду сама.
– Ти не можеш зараз поїхати! – обурився чоловік.
– Не хвилюйся ти так! Нічого зі мною не станеться. Я ж бачу, що ти справді зайнятий. – відмахнулася молода жінка і попрямувала до виходу. – Сьогодні дуже жарко і ти знаєш, як важко я переношу таку погоду. А біля води простіше.
Задерикувато підморгнувши чоловікові із зовицею, Ліза вийшла з дому.
Дорогою вона планувала заїхати в кафе перекусити, а потім уже їхати на пляж, який вони відкрили для себе зовсім недавно.
Головне – не вдома, а решта не важливо! Проводити час з користю і насолода вона вміла і одна.
– Федоре, а що це за пляж? Нам також хочеться. – подивилася Оксана на брата великими очима, сповненими благання.
Ну як їй відмовити?
За годину все сімейство вже завантажувалося в машину Федора.
Ліза зі сміхом спостерігала, як у її бік рухається чоловік, а на хвості у нього родичі.
По нахмуреному обличчю Федора було зрозуміло, що вхідний чек його вразив, адже довелося платити ще за п’ять шезлонгів та три парасольки, для Оксани та її дітей.
Борис героїчно допомагав Федору все це тягти.
– Не могла нас почекати? – роздратовано спитав Лізу чоловік.
– Ні. Я не очікувала, що ви вирішите також їхати. – приховуючи усмішку, відповіла йому дружина.
– Не тобі одній жарко! – обурилася Оксана. – І взагалі, поставили б уже у дворі великий басейн! Місця ж вистачає. І дешевше ніж постійно сюди мотатися.
– Лізо, а це гарна думка! – Зрадів Федір.
– Ставте, якщо хочете. Я не проти. – дозволила Ліза, підставляючи обличчя яскравому червневому сонцю.
І Федір зрозумів, що фінансово купівля басейну повністю на ньому. Як, втім, і решта.
За два тижні Федір завив.
– Лізо, скинь мені грошей? Хочу на базар зараз проїхати, продукти купити. – попросив він дружину в суботу, за сніданком.
– Ні. – спокійно відмовила йому Ліза.
– Як ні? – розгубився чоловік.
– Я вдома не їм, у мене на це нема часу. А годувати твоїх лінивих родичів я не збираюся. – Ліза із задоволенням спостерігала, як поперхнулася від обурення Оксана, як почервонів Борис і задумалися про щось діти.
– Як ти можеш нас дорікати?! У нас вимушена ситуація…
– Я запропонувала вам взяти турботи по господарству на себе, але ви вважали за краще сісти на шию Федорові.
Будь ласка, якщо його це влаштовує, але садити вас на свою шию я не маю наміру. Хочете їсти – йдіть працювати! – Розвела руками молода жінка. – Ви ще не ворухнулися навіть, щоб щось зробити. Один пінне пʼє цілими днями перед телевізором, друга гадає, що королева. І все! Ви хоч шукали роботу?
– Федоре, приструни свою дружину! – обурено встала Оксана. – Вона поводиться по–хамськи!
– Взагалі–то, вона має рацію. – важко зітхнув чоловік. – Ви справді цілими днями сидите вдома і нічого не робите. У хаті – безлад, на подвірʼї – безлад, а готую я. Оксано, я втомився.
– І що ви пропонуєте? – Склавши руки на грудях, з викликом запитала зовиця.
– Є три варіанти. – Почала Ліза, розуміючи, що чоловік не збирається вирішувати це питання, покладаючись на неї. – Перший: ви з’їжджаєте звідси протягом тижня і нам не важливо куди. Другий: влаштовуєтеся на роботу, встаєте “на ноги” і з’їжджаєте вже в орендовану квартиру з більш менш зрозумілим майбутнім і впевненістю в завтрашньому дні. Третій: берете на себе прибирання, готування та догляд за всім.
– І скільки ви готові нам платити? – дедалі більше хмурилася Оксана.
– Анітрохи. Працюватимете за дах над головою та за їжу.
– Але ж це несправедливо! За їжу? Знаєте, скільки коштують послуги куховарок, хатніх робітниць та садівників?
– Так нам і не потрібні ці послуги. – Знизала плечима Ліза. – Але це наші умови. Не подобається? Тоді залишаються перші два варіанти. Вибирайте!
– Ти змушуєш нас обирати? Ми родичі ваші, взагалі–то і перебуваємо у скрутній ситуації!
– Я змушую вас діяти, а не балакати і псувати життя оточуючим. У вас є діти. Ви який приклад їм подаєте? – розлютилася Ліза.
– Подивилась би я на тебе, якби тобі таке запропонували!
– Досить! – сказала Ліза, нависаючи над зовицею. – Я важко працюю, щоб не залежати ні від кого. Я втомлююся, але йду на роботу день у день заради зарплати! Я вклалася в цей будинок стільки ж, як і Федір, заради даху над головою та майбутнього своїх дітей. Так, простіше скаржитися та нічого не робити. Але можна натомість попрацювати! І повір, можливостей побільшає і ситуація перестане бути складною.
За столом стало надзвичайно тихо.
– Тобі легко говорити… – вже не так впевнено тиснула на жалість Оксана.
– Звісно! Я встаю раніше за чоловіка, щоб приготувати нам сніданок, повертаюся пізно, стаю до плити, потім прибирання, прання, ще подвірʼя утримувати в порядку потрібно. На фітнес, магазини та інше – часу не залишається. Єдине свято – це вихідні, коли можна поспати довше, а потім знову: ринок, будинок і по колу. Мені ніколи нити, Оксано. А хочеться! Дуже. У мене теж бувають важкі дні, коли хочеться плакати і нічого не робити, але я не можу собі цього дозволити! І зараз ви, двоє здорові, сидите і клянчите в мене гроші? Не соромно?
Оксана хотіла заперечити, але несподівано в розмову втрутилися діти.
– Мамо, я хочу допомагати тітці Лізі по господарству. І навчитись готувати хочу. – соромлячись, зізналася Ліда.
– А я на подвір’ї можу. Покопати там щось, полити. І, мамо, ми хочемо допомагати, хоч ти й забороняєш. – підключився й Артем.
– А ще, я хочу бути як тітка Ліза. Незалежною та сильною. – Опустила голову десятирічна дівчинка. – Я краще працюватиму, аніж ось так, без дому.
– А мені ще й сім’ю свою утримувати! Я теж хочу бути, як тітка Ліза. – погодився з сестрою Артем.
– Може, як дядько Федір? – тихо уточнив Борис.
– Ні. Дядько Федір не може захистити свою сім’ю і не допомагає тітці Лізі, а я свою зможу! Я ж чоловік! – не погодився з батьком хлопець. – А чоловік – може все! І я зможу.
Після цієї розмови якось усі дружно поникли. Усім було про що подумати.
Тільки Ліза з дитиною пішли в сад. У них було надто багато справ і ніколи думати про нісенітницю. Пізніше до них приєднався Борис.
Повернувшись у будинок, вони з подивом побачили, як Оксана готує. Коментувати щось Ліза не стала, у них попереду було прибирання.
Після обіду прибиранням займалися всі.
У неділю був базар, де купили лише справді необхідне, а у понеділок Борис та Оксана зайнялися пошуками роботи.
Так, міра ця була вимушеною, тому що утримувати їх Ліза не збиралася, а бюджет брата, із запитами родичів, виявився не безмежним.
Через два місяці, якраз до першого вересня, Оксана з родиною з’їхали на орендовану квартиру, у той же район, де жили раніше, все ж таки у дітей там школа.
Оксана з Борисом були не дуже задоволені становищем, але виходу не було.
А ще їм дуже хотілося бути прикладом для наслідування у своїх дітей. Особливо Борисові було неприємно дізнатися, що його син так про нього думає.
Тож можна сказати, що їх змусили взятися за розум!
– Ну що, Лізо, нарешті заживемо, як раніше?! – Федір щасливо зітхнув, уперше за три місяці.
– Як раніше вже не вийде. – сумно посміхнулася Ліза, дивлячись на чоловіка, який показав себе аж ніяк не з найкращого боку.
– Чому? Поїдемо на Новий рік у гори, як ти хотіла. А тут можна зібратися, всією родиною. – мріяв чоловік.
– Мої бажання змінилися, Федю. Тепер хочу розлучення.
– Але чому? – Здивувався чоловік.
– Артем трохи помилився, коли сказав, що ти не зможеш мене захистити. – посміхнулася Ліза. – Ти просто не хочеш. Адже для цього доведеться йти на суперечку. Простіше мене посунути.
– Але я помилився…
– А якщо знову помилишся? Коли діти будуть? Що ж тоді? – уважно дивилася на чоловіка Ліза. – Чи в Оксани знову виникнуть вимушені обставини? Ні, любий. Я хочу бути за чоловіком, як за кам’яною стіною! А тобі більше віри немає.
І як не вмовляв дружину Федір, як не намагався переконати її у протилежному, вона не змінила свого рішення.
Адже це лише слова, а насправді все вийшло зовсім не так.
Так, він вчинив так, як вважав за потрібне, легко і просто посунувши дружину заради сім’ї, навіть не обговоривши цю ситуацію.
Значить, сім’я в нього там не з нею.
Саме ця вимушена ситуація змінила життя всіх цих людей та допомогла побачити те, про що вони раніше навіть не замислювалися.
Не дарма кажуть, що нічого не відбувається у житті просто так.
А ще, кожен вчинок має свої наслідки!
Щоправда, не завжди приємні…
