Микола не знав що йому робити. Удома була нелюба йому дружина Галина, мати його сина.
Розлучитися – совість не дозволяла, і перед сином він не хотів виглядати невідомо ким.
Та й квартиру на дружину було записано, подарунок батьків… Якщо піде – жити не буде де.
А ще є Олеся. Струнка, весела. Микола з нею «дружить» уже два роки. Годує обіцянками, що розлучиться, а вона чекає.
У Олесі своя квартира, але живе вона з сестрою, яка навчається в університеті. Місця йому там зовсім немає.
Зустрічаються вони, коли сестри немає вдома або в готелі.
Зате які приємні ці зустрічі! Олеся ніколи не свариться ні за що, завжди доброзичлива й мила.
Галина ж, завжди галасує. То шкарпетки розкидав, то грошей мало, то відро для сміття не виніс…
Звичайна дружина, що скажеш.
Але загалом, непогана жінка, закохався він колись, значить було за що…
І все було б непогано, доки Олеся не заявилася додому до Миколи!
Вона знала, що його не було вдома, зате вдома була дружина. Що їй і треба було…
…У Галини був вихідний і вона сиділа вдома сама. З самого ранку у жінки був чудовий настрій.
Галина тільки-но вирішила зробити маску для обличчя, побалувати себе відпочинком, як раптом пролунав дзвінок у двері.
Дзвонили дуже наполегливо.
– Мабуть сусідка, тітка Тамара прийшла побалакати, – вирішила Галина.
Вона, навіть не подивившись у вічко, відкрила двері.
На порозі стояла якась незнайома, гарна дівчина.
– Здрастуйте, – здивовано привіталась Галина. – А ви до кого?
– Здрастуйте, а я до вас! – раптом сказала незнайомка. – Ви ж Галина, дружина Миколи?
– Саме так, – здивувалась ще більше Галина. – Що ви хотіли?
– У мене до вам особиста справа, – сказала дівчина. – Розмова є. Я – Олеся. Коханка вашого чоловіка. І я маю вам дещо сказати!
Галина не розуміла, що відбувається.
– Що це? – думала вона. – Жарт такий? Що вона верзе?
Подумавши кілька секунд, Галина сказала:
– Проходь, коли вже прийшла. Розповідай, що тобі треба?
Олеся швидко зайшла в квартиру, зняла босоніжки і пройшла на кухню.
– А у вас тут мило. Знаєте, Микола дуже нерішучий. Ми з ним два роки вже разом, і він обіцяє щоразу, що зізнається у всьому і розлучиться з вами. Але все ніяк. Я вирішила виправити цю ситуацію. Що скажете?
Галина уважно дивилася на дівчину і мовчала.
– Микола і ця? – думала вона. – Два роки зустрічаються. Красива, звісно, худенька, не те що я.
Раз одразу не пішов, значить є причина. Мабуть, бо син-школяр…
А може, шкодує мене, не хоче образити? А може, просто йти їм нікуди?
– Знаєте, Олесю, – відповіла Галина. – Я ж не завжди була такою… Ну засиділася я в квартирі загалом. Виходила заміж – тоненька була, у мене було довге, густе волосся, всі вважали мене красунею.
А потім щось трапилося, зі здоровʼям щось, і от маєш…
Зрозуміло, якому мужику це сподобається, коли довкола багато струнких і красивих?
Ось він і вибрав вас.
Прикро все це, звісно. Але кохання прийде і піде. Я, мабуть, Миколу теж не люблю. Живемо та й живемо, за звичкою. А радості жодної немає. Одні проблеми.
Годуй його, пери, шкарпетки збирай, а поговорити й нема про що. Немає душевної теплоти між нами, і то вже давно.
Знаєш, я на «ти» перейду, я навіть вдячна тобі, що відкрила правду.
Мені тепер буде легше виставити його. Сподіваюся, вам є де оселитися.
Сину правду не скажу, ні до чого йому знати, що батько коханку знайшов.
Скажу, просто не зійшлися характером, так буває…
Олеся зненацька заплакала. Галина розгубилася, взяла чисту серветку і подала дівчині.
– Ну, чого ти плачеш? Це ніби ж я маю сльози лити, та щось не хочеться. Не тягне щось зовсім…
– Розумієш, Галю, нас із мамою в дитинстві батько покинув…Знайшов собі жінку якусь і пішов. Телевізор, килим зі стіни зняв і забрав. Каже:
– Маю право своє майно взяти!
Мама так плакала, благала не йти, просила. А він зневажливо хмикнув і пішов…
Я теж переживала дуже, любила батька, а він отак з нами.
Це ж виходить, що я така ж, підступна, сім’ю хотіла розвалити…
Я тебе уявляла такою недоброю повною тіткою, яка тільки й свариться і вимагає щось у Миколки. А ти не така зовсім виявилася…
– Ну, я не дуже гарна, і сварлива буваю, бо нервує мене Миколка, а я його.
Навіщо так було жити, не розумію? Син же ж розумний, бачить все. І кому ми краще робимо? Може він з тобою буде щасливим…
…Микола відкрив двері своїм ключем, зайшов у коридор і прислухався.
У кімнаті дружина з кимось розмовляла. Дуже знайомий голос. Не може бути! Це ж Олеся! Для чого вона тут?
Микола аж спітнів від хвилювання, і одразу заявив:
– Дівчатка, не сваріться!
У вітальні на дивані сиділа Галина й Олеся, розглядали фотографії в альбомі.
– А ось і наш ловелас з’явився! А ми фотографії дивимося, весільні, там де Сашко маленький.
Микола не розумів, що відбувається. Де сварка, галас? Де це бачено, щоб дружина з коханкою сиділи й мило розмовляли…
– Ех, ти… У тебе така гарна дружина, а ти на ліво пішов! Безсовісний ти, Микольцю, ось що я тобі скажу! – ніяково промовила Олеся.
Микола очі вирячив від такої заяви. Вона взагалі, що таке говорить?
– Ти ж сама благала швидше розлучатися! А тепер я безсовісний? Що з тобою, Олесю?
– А те зі мною, що я тебе знати більше не хочу! Виходить, що якби ми зійшлися з тобою, і раптом я б заслбла і стала повненька, ти і від мене загуляв би?!
Ось такі ви мужики, любите, поки жінка гарна, а як що не так, то не потрібна одразу!
Хіба такого чоловіка мені треба?! Я хочу, щоб за будь-яких обставин він був зі мною!
– Ну, знаєш, із гарною приємніше жити якось, а сваритися ви всі починаєте однаково, по-моєму!
Ось ти вже проявила сварливий характер. Додуматися ж – прийти додому до дружини, видати їй всю правду і зробити мене винним у всьому!
– Так, голубки, не сваріться! – вигукнула Галина. – Справу зроблено. Я знаю правду, і продовжувати цю виставу не збираюся. Миколо, збирай речі і йди. Розлучимося спокійно, і роби, що хочеш.
Микола розгублено дивився на Галину. Де ж сльози, галас, все те, що він бачив по телевізору?
Хіба так має поводитися обманута дружина? Йому стало навіть прикро.
– Галю, так мені і йти нікуди. Якось несподівано все вийшло. Я ж не збирався поки від тебе йти, якби не ця…
Микола недобре глянув у бік Олесі. Та зневажливо дивилася на нього.
– Ну, добре, що я зовсім якась? – сказала Галина. – Ночуй поки що тут, але не затягуй, шукай житло.
– Гаразд, Галю, я піду. Рада була знайомству. Чесно. У мене в голові все перевернулося. Чекаю на дзвінок, як і домовилися.
Галина провела Олесю і повернулася в кімнату. Микола сидів на кріслі, взявшись за голову. Галині стало навіть шкода його.
– Галю… Що це було? Як так? Де це таке бачено?
– А це ти в себе спитай, Микольцю…
…Микола звільнився з роботи і поїхав до своїх батьків у невелике село.
Там зійшовся з вдовою з двома дітьми, і жив на її території, оскільки в батьків жив його брат із сім’єю.
Він часто згадував колишню дружину, сумував за сином, але дороги назад не було.
На Олесю він був дуже ображений. Вважав, що вона йому все життя зіпсувала.
Галина подружилася з Олесею. Галина зайнялася собою, почала ходити на танці і почувала себе щасливою, як ніколи.
Виходити заміж вона більше не хотіла, їй і так добре жилося.
Олеся зустріла чоловіка, порядного, неодруженого, вийшла заміж.
Історію з Миколою згадувати не хотіла, вважаючи, що зробила велику помилку, зв’язавшись з одруженим.
Батька свого вона вибачила, і навіть подружилася з його дочкою, її зведеною сестрою.
Як би повернулося їхнє життя, не прийди тоді вона до Галини? Невідомо.
Але все склалося так, як має бути…
