– Це ж треба було здогадатися! Та як ти додумався до такого? Ні, ну подивіться на нього. Га? Жінку вагітну собі знайшов! Навіть не думай до неї більше ходити. Чуєш, Ігоре? Ти хлопець видний, он красень у мене який! І зріст під два метра…
– Метр дев’яносто два всього…
– Та ти послухай матір! За тебе будь-яка дівчина піде. Он Марина очей з тебе не зводить. Гарна дівчина, господарська. Дружиною гарною буде. І сім’я в неї багата. Та що Марина? Ти ж у райцентрі працюєш, ось там і треба шукати наречену.
– Та не потрібна мені Марина, мамо! І міська наречена теж не потрібна.
– А жінка з чужим дитям потрібна, отже, так? Хтось її вже лишив. А ти в мене добренький. Підібрати вирішив!
– Мамо, я люблю Галю. Ну як ти не зрозумієш?
Галя була старшою дочкою в багатодітній сім’ї, мала п’ятеро братів і дві сестри. Дівчиною Галя була серйозною, працьовитою. Їй часто доводилося доглядати молодших братів і сестер, батьки про своїх дітей не надто дбали.
Закінчивши коледж Галя поїхала працювати в село за сто кілометрів від будинку. У її рідному, маленькому селі роботи для неї, дипломованого бухгалтера, не знайшлося.
На роботі й відбулося фатальне знайомство Галі. Віктор Петрович був старший за неї на дванадцять років, обіймав непогану посаду. Він був далеко не красенем, зате як гарно говорив! Закрутити таку чисту і наївну дівчину, як Галя, йому не важко.
Коли Віктор дізнався про вагітність Галі, то запропонував їй вирішувати “проблему” самій.
– Ти негідник, – плакала Галя. – Як ти тільки можеш таке запропонувати? Це ж і твоя дитина!
– У мене вже двоє є, мені вистачає того, що я аліменти на них плачу…
– Ні, ні, я не можу повірити, що це кажеш мені ти, – хитала головою майбутня мати.
– Я запропонував тобі вихід, – байдуже відповів Віктор. – Вирішуй сама, як бути. Тільки від мене допомоги не чекай. Подумай гарненько, чи зможеш ти цю дитину підняти? А якщо все-таки надумаєш їхати на процедуру – скажи, я відвезу.
– Не надумаю … Іди, Вікторе.
– Ну як знаєш.
Галя чудово розуміла, що на допомогу рідних розраховувати їй не доводиться, але вчинити інакше вона не могла.
Ігореві сподобалася Галя, як тільки вона з’явилася в селі, було це близько року тому. Зустрівши одного разу її на вулиці, з того часу він не міг не думати про неї. Але шансів у нього не було, Галя на той момент вже була захоплена промовистим Вікторем Петровичом.
Дізнавшись, що Галя та Віктор розійшлися, Ігор став приходити до Галі, яка квартирувала в однієї літньої мешканки села. Галя не приймала залицяння Ігоря, до будинку не пускала, але він наполегливо приходив знову і знову.
– Ігоре, не приходь більше, прошу тебе, – сказала якось Галя, вийшовши у двір будинку.
– Галю, дай мені бодай шанс, хоч маленьку надію. Або… невже я такий неприємний тобі? Скажи, як є!.
– Ти дуже гарний, Ігоре, правда. Але… не вийде в нас нічого.
– Я б на руках тебе носив… – хлопець, не відриваючись, дивився на її очі.
– У мене буде дитина … від Віктора, – густо почервонівши, зізналася Галя.
– Я готовий! – Упевнено сказав Ігор.
– До чого?
– Галю, будь моєю дружиною, – Ігор став на одне коліно. – А дитину я прийму, як рідну.
Галя не змогла дати того вечора відповіді. Їй здавалося, що це неправильно – ось так… До того ж вона знала, що батьки Ігоря проти неї, сварити сім’ю не хотіла. Не дала Галя відповіді і за тиждень. А Ігор не відступав. Нарешті через півтора місяці він оголосив батькам, що весіллю бути!
– Ноги її в моєму домі не буде, – репетувала мати. – Сергію, а ти що мовчиш? Твій син зібрався на жінці з дитиною одружитися.
– Тоня, заспокойся, не хвилюйся так… Сину, а ти подумай добре, – мямлив батько. – Навіщо тобі чужу дитину виховувати?
Батько Ігоря був людиною спокійною, він звик у всьому покладатися на думку дружини. На щастя, Ігор у батька не пішов, свою власну думку відстоювати вмів.
Ігор та Галя тихо розписалися у ЗАГСі, без урочистостей. Оселилися молодята у орендованій кімнаті, де жила Галя. Через чотири місяці народився син Ілля. Ігор був щиро щасливий, він справді прийняв малюка, як свого.
Батьки Ігоря Іллю не прийняли, бабусею та дідусем вони себе не відчували. Ще через два роки у Ігоря та Галі народився спільний син Андрій.
– Ну що, Сергію? – сказала Антоніна. – Ось ми й стали з тобою бабусею та дідусем. Хоч і не долюблюю я невістки, але підемо, познайомимося з онуком, все-таки рідний наш.
Батьки Ігоря стали приходити, няньчилися з Андрійком, причому повністю ігнорували Іллю. Переїхати до них у будинок не пропонували. Ставлення до Галі, як і раніше, було різко негативне.
Час минав, діти підростали. Андрієві виповнилося два роки. Прийшли батьки Ігоря, принесли онуку купу подарунків, постаралися. При цьому Іллі за весь час вони жодного разу нічого не подарували.
– Ти дивися, Сергію, онучок наш, Андрійко, козак який! Скоро переросте вже цього… – кивнула вона на Іллю.
Іллі було чотири роки, і він уже почав розуміти, як по-різному ставляться бабуся з дідусем до нього та молодшого брата.
– Бабуся, а чому ви зі мною не граєте, а з Андрійком граєте? Андрію даруєтен подарунки, а мені ні?
Антоніну завжди смикало, коли Ілля називав її бабусею.
– А все тому… – невдоволено сказала вона
– Мамо, не здумай! – встиг Ігор. – Тільки спробуй йому щось сказати, – прошепотів він на вухо матері. – Я тобі цього не пробачу.
– Гаразд, – натягнуто посміхнулася Антоніна. – Іди, Ілля, тебе, здається, мама кликала.
– Я не чув, – знизав плечима хлопчик.
– Іди, йди, кликала… – погладив його по голові Ігор.
Нічого не змінювалося, Ілля дуже засмучувався, що бабуся з дідусем, особливо бабуся, ставляться до нього не так, як до Андрійка, і просто не помічають його.
– Галю, я все вирішив, – сказав одного разу Ігор. – Ми переїдемо.
– Переїдемо? Але куди?
– У Вінницю. Там мій знайомий роботу пропонував і з житлом обіцяв допомогти. Тим більше, що нас тут нічого не тримає, навіть свого кута немає.
Ігор та Галя поїхали далеко від рідних країв, але досить швидко освоїлися на новому місці. Ігор цілком непогано заробляв, Галя влаштувалася на роботу за фахом, свою роботу вона любила. Через п’ять років, за кілька місяців до народження доньки Ганусі, сім’я купила квартиру.
Щасливі багатодітні батьки жили душа в душу. Галя покохала чоловіка всією душею і шкодувала лише про одне: що не зустріла його раніше…
