Життєві історії

Ніна збиралася до магазину, холодильник майже порожній. – Юра. Пішли. Треба до магазину. Продуктів майже немає, – сказала вона чоловіку. – Може сама підеш, я так втомився сьогодні, – пробурмотів чоловік. – Ні, Юра! Пакети будуть важкі. Мені потрібна допомога! – наполягла Ніна. – Значить так! Я не хотів починати цю розмову, але видно доведеться. Нам треба розлучитися, – раптом сказав Юрій. – Юра, ти що таке говориш? – Нана здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Юрій та Ніна після 26 років шлюбу вирішили розлучитися. Діти виросли. Син одружений, дочка на останньому курсі коледжу. За іпотеку останній внесок внесли. Зарплати хороші, чого б не жити щасливо.

Ніна збиралася до магазину, холодильник майже порожній.

– Юра. Пішли. Треба до магазину. Продуктів майже немає, – сказала вона чоловіку.

– Набридло мені все. Рано ми з тобою одружилися. Нажився я сімейним життям. А мені ще й 50 немає. Найкращий вік. Треба розлучатися. Відпочити. – Сказав, лежачи на дивані біля телевізора Юрій. Не хотілося йому до магазину. Ходити, візок котити, пакети нести.

Ніна здивувалася. Начебто на сторону не ходив. З роботи додому. Вихідні разом. Що на нього найшло? Засмучена, але виду не подала.

– Ти розумієш, що і квартиру доведеться розмінювати. А ми лише все облаштували. А діти що скажуть. Добре подумав?

– Я вже подумав. Ми не будемо міняти квартиру. Вона мені подобається. Житимемо у різних кімнатах як сусіди. Можемо навіть у гості ходити. А дітям і нічого не скажемо.

– Добре. Тільки жодних жінок не водити! Я також обіцяю без чоловіків.

– Та дуже треба. Адже я можу до тебе в гості будь-якої миті прийти. Ти перевірена часом.

Ніна знову здивувалася. Перевірена часом. Гаразд. Видно й справді чоловік втомився від сімейного життя. Ну добре, нехай буде по твоєму, подумала вона. Втомився від сімейного життя – спробуй холостяцького. І погодилась. Навіть у магазин іти передумала.

– Добре. Розлучаємося.

– Ти так швидко погодилася.

– А що думати. Адже ти все вирішив. Сам же сказав.

– Ну, тоді все. Сьогодні роз’їжджаємось по різних кімнатах, а на розлучення подамо, коли час буде. Вважай, що ми в розлученні.

– Ось і добре. Як кімнати ділитимемо?

– Мені велику. Там телевізор. А ти можеш залишитися в спальні. У тебе там шафа з твоїми речами. Ну, а третя дитяча, хай дитячою і лишиться.

– Чудово, мене влаштовує.

Ніна всі речі чоловіка зібрала і принесла до його кімнати. Свої дрібнички із зали до себе перенесла.

Зголодніла. Що знайшла у холодильнику, те й поїла. Не треба морочитися з готуванням. Вона — вільна жінка. Заодно може скинути зайве, і втомлюватися менше буде.

– Ніно. А вечеря коли?

– Ми ж у розлученні. У мене була, а ти коли захочеш.

Юрій поліз у холодильник. Знайшов учорашню котлету, суп на дні каструлі. Все доїв. Ще зазирнув. Два яйця.

Ранок неділі порадував ще менше. У холодильнику лежало вже одне яйце. Ніни вдома не було. Добре, що у морозилці були вареники. До вечора йому вистачить. А завтра й у їдальні на роботі можна поїсти. Чай. А його улюблена чашка так і лежить у раковині, брудна. Чистих багато. І всі вони потім у раковину. Каструля з-під вареників туди ж, тарілка, ложки. Все, як раніше.

Увечері прийшла Ніна. Щось у ній змінилося. Якась не така стала. Зачіска нова та ще щось.

– А ти де була?

– А я не повинна звітувати. Я вільна жінка. Я ж не питаю, де ти був.

– А я вдома був.

Ніна дістала з сумки кефір, булочку. Ось у неї і вечеря. Скидати зайве звісно можна, але булочки Ніна любила. Особливо свої. Але тепер можна купити. Заради однієї булки тісто місити не варто. Подивилася на посуд у раковині та пішла до своєї кімнати.

Юрій ледь заснув. Хотілося їсти. Як на зло, у телевізорі показували їжу. Вранці не було його улюбленої сорочки.

– Ніно! Де моя зелена сорочка?

– У пранні.

– А чому?

– Брудна мабуть. Адже ти холостяк, сам справляйся. Пери, прасуй.

Юрій хотів заперечити, але Ніна, закривши двері, пішла на роботу. Подивившись на годинник, він зрозумів, що спізнюється. І не сказала нічого. А ще два дні тому, як добре було. Розбудить, сніданок, сорочка. Увечері смачна вечеря.

Вечері ввечері не було. Ніна знову пила кефір. А вранці вона пила лише каву. Зазирнувши до холодильника, Юрій пішов у магазин. Купив вареники, котлети готові, макарони. Вистачить на перший час.

У четвер скінчилися чисті каструлі, виделки та ложки. Ніна до раковини не підходила принципово. Не вона забруднила, значить і мити не буде. Довелося Юрію мити каструлю. Все присохло. Як вони миються, подумав він. Заодно помив і інше. Спітнів і втомився. Пішов на диван. Згадав, що хотів варити макарони та смажити котлети. Підвівся. Макарони злиплися, котлети виявилися не смачними. Кинув посуд у раковину, але передумав і вирішив вимити.

На роботу знову проспав. І не розбудила. Ну, нічого, завтра вихідний. Тиждень холостяцького життя минув.

У суботу Ніна знову пішла. Її не було до вечора. Прийшла весела, задоволена та з букетом квітів.

– А ти де була?

– Гуляла.

– Ти така…

– Яка?

– А може, я в гості зайду. – Юрій мав на увазі її кімнату.

– Ми розлучені. А я порядна жінка. Жодних стосунків до весілля. Ти ж пам’ятаєш, як ми жили до весілля.

– Пам’ятаю… Але ж ми ще не розлучилися.

– Ти сам сказав, вважати, що ми в розлученні. Було? Було!

– Ніно. А давай не розлучатимемося. Я передумав.

– А мені сподобалося. – весело відповіла вона.

– Так?

– А що? Готувати не треба, продуктів багато не треба. Посуду менше мити, та й прати теж.

– Та я помив посуд. І пропилососив скрізь сьогодні. У тебе в кімнаті тільки чисто було, але я і там теж пропилесосил.

– Молодець. Звикаєш до холостяцького життя.

– Може чаю поп’ємо? Я купив тортик. Твій улюблений.

– Наполеон?

– Так, – зрадів Юрій.

– На ніч не можна.

– А я на тебе чекав. Вибач. Даремно я це… з розлученням. Вибач.

Він пішов до своєї кімнати, вона до своєї. На комоді стояла ваза з квітами, її улюбленими. У руках Ніна тримала букет, який купила сама, щоб позлити Юрія. Довелося йти за другою вазою, а вона у кімнаті майже колишнього чоловіка.

Вона мовчки взяла вазу, а потім поставила вже з квітами на журнальний столик біля дивана, де лежав Юрій.

– Ну, пішли чай пити. А я подумаю, як бути з розлученням. За квіти дякую.

– Будь ласка. А це звідки? – Юрій показав на квіти, які принесла Ніна.

– Просто купила.

Юрій повеселішав. Розлучатися він уже не хотів, тепер би ще Ніну умовити. Але він вмовить, постарається. А вона й не збиралася розлучатися.

Вам також має сподобатись...

Віра поралася на кухні, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка глянула на екран телефону, дзвонив син. – Мамо, можеш мене привітати! – несподівано сказав Андрій. – Я одружився! – Як одружився? З ким? – ахнула Віра. – З Мариною! – радісно вигукнув син. – З якою ще Мариною? – не зрозуміла жінка. – З тіткою Мариною! З твоєю подругою! – пояснив Андрій. – Ти що таке говориш? Ти що загульбанив десь? – здивовано перепитала Віра, не розуміючи, що відбувається

Свекруха з своєю родиною вирішила відвідати невістку Ірину. Ключі від квартири свекруха мала. Ірину про свій візит родичі не попередили. – Дивись, як вона добре живе, меблі змінили, – сказала зовиця Олена до матері. – І холодильник у неї заповнений вщент, – сказав брат чоловіка Борис. – Тут салатики, напевно, до свята готувала. Налітайте. Салати та інші продукти швидко зникли. Косметика опинилася у сумочці Олени. – Ну що, чекатимемо на Ірину, – запитала свекруха у рідні. – Іншим разом відвідаємо, – відповіла донька. Тільки-но рідня зазбиралася йти, як вхідні двері відкрилися. Свекруха глянула, хто прийшов і застигла від побаченого

Поліна вийшла заміж за Сергія. Вранці вони зібралися разом на роботу. – До вечора, кохана, – лагідно сказав Сергій і поцілував дружину. Поліна не встигла відповісти, як у чоловіка задзвонив телефон. Глянувши, хто дзвонить, Сергій раптом змінився на обличчі… – Говори! – різко сказав він у слухавку, прикривши телефон, щоб Поліна не чула. – Я все зрозумів, увечері заїду… Сергій поклав слухавку. – Щось трапилося? – захвилювалася Поліна. – Хто це був? – Моя колишня, – скривився чоловік. – Вона так дивно говорила… Мені здалося, що цей дзвінок – це тільки початок! – Початок чого?! – ахнула Поліна. Вона не розуміла, що відбувається

Віра прийшла з роботи і поспіхом відварила макарони на вечерю. Добре, що котлетки в холодильнику залишалися ще з минулої вечора. Додому повернувся чоловік. – Що на вечерю? – одразу запитав Андрій. – Макарони з котлетами, – усміхнулася Віра. – А чогось нормального немає? Ти ніби раніше за мене з роботи приходиш, – скривився він. – Коханий, я сьогодні так втомилася, – почала пояснювати Віра. – Макарони? – не дослухавши дружину сказав Андрій. – От і скажеш всім, що тебе покинув чоловік, через макарони! – Андрію, ти про що? – Віра здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи