Ганна прокинулася від того, що її безцеремонно трусили за плече.
– Ганнусю, золотце, прокинься, будь ласка, мені потрібно в тебе спитати! – звучав просто біля вуха хрипкий голос.
– Га?.. Що?.. Хто це?.. – пробурмотіла вона невдоволеним сонним голосом, не бажаючи розплющувати очі.
– Як це хто? Це я, Борис! – вигукнув обурено чоловік. – Хіба ще хтось може бути з тобою поряд у ліжку?
– Ах, це ти… – дружина знову засопіла.
– Що таке?! Ганно, прокинься негайно!
– Відчепись, Борисе… – знову забурмотів вона. – Я нічого не хочу… Я хочу тільки спати…
– Я теж нічого не хочу! – зашепотів їй у вухо чоловік. – І буджу я тебе зовсім для іншого!
– Для якого ще іншого?
– Я хочу дізнатися – де лежить наше свідоцтво про шлюб?
– Ну, припини… Яке свідоцтво серед ночі?.. Який шлюб?… Спи, давай…
– Що значить – припини? – чоловік продовжував зачіпати дружину за плече. – У нас немає з тобою свідоцтва про шлюб? Ану, негайно відповідай! Де воно лежить?
– Ну, що за?.. – втомлено сказала дружина і неймовірним зусиллям волі переконала свої повіки розімкнутись. – Борисе, ти мені даси сьогодні поспати?
– Ні не дам! – невдоволено вигукнув чоловік. – Поки ти мені не скажеш, де наше свідоцтво про шлюб! Воно ще існує?
– Що значить – існує? – не зрозуміла дружина.
– Ти його ще не порвала?
– Ти, що, Борисе? – Ганна з подивом подивилася на чоловіка. – Навіщо я його рватиму?
– Тоді я маю негайно його побачити!
– Навіщо тобі це потрібно?
– Потрібно!
– І прямо зараз?
– Так – прямо зараз!
– А до ранку відкласти не можна?
– Ні!
– Борисе, що відбувається? – Ганна голосно видихнула і повільно прийняла в ліжку сидяче положення. – Ти можеш мені пояснити? Ти зібрався подавати на розлучення?
– Навпаки! Я хочу на власні очі переконатися, що ти – поки що моя дружина! Законна!
Після таких слів Ганна остаточно прокинулася.
– А чому ти в цьому маєш сумнів?
– Тому що останнім часом ти поводиться дуже підозріло, – заявив чоловік.
– Я? Підозріло?
– Так, ти! Ти мені зовсім не рада!
– Як це?
– Ганно, не вдавай, що ти мене не розумієш, – навіть у темряві Ганна відчула, як чоловік свердлить її своїм поглядом. – Коли була жива моя мама, ти кожного божого дня зустрічала мене з роботи з радісною посмішкою. І навіть часто говорила мені при цьому лагідні слова! А тепер… Куди це все поділося тепер?
– О, Боже… – пробурмотіла дружина.
– А ще ти готувала смачні обіди та вечері. А тепер – що? Тепер я лягаю спати голодний! Чому все змінилося?
– Тому що я відпочиваю, Борисе, – сказала дружина, і раптом голосно і протяжно позіхнула. – Відпочиваю…
– Відпочиваєш? Від чого ти відпочиваєш?
– Від усього, чого я колись так не любила робити. Тепер, я не повинна доводити твоїй мамі, що я – зразкова дружина.
– Що? – Борис застин, не вірячи своїм вухам. – Ти хочеш сказати, Ганно, що поки мама була жива, ти любила мене тільки на показ?
– Не так, Борисе, не так. Просто, я робила все для того, щоб твоя мама була задоволена мною.
– Тобто ти ніколи не любила мене?
– Борисе, не став не розумні питання! – невдоволено вигукнула Ганна. – І згадай, що твоя мати любила твого батька, але при цьому вона так само любила на нього і посваритися, і влаштовувати йому грандіозну сварку. Чому, скажи, вона не дозволяла мені робити цього з тобою?
– Хіба тобі мама щось не дозволяла? – здивувався чоловік. — Ви ж, здається, жили з нею душа в душу. При мені ви завжди так мило розмовляли.
– Ох, Борисе-Борисе … – іронічно промовила дружина. – Ти дуже багато не знаєш про наше колишнє сімейне життя.
– Що я не знаю? Чому я не знаю?
– Заспокойся, Борисе. – Ганна знову позіхнула. – Тепер, після відходу Віолетти Вікторівни, у нашому житті багато чого може змінитися. Але в будь-якому випадку ти повинен знати – що б між нами не трапилося, я люблю тебе, тому що ти мій чоловік. А тепер, все, Борисе. Давай продовжимо спати. Завтра нам працювати.
– Ні! – примхливо просив чоловік. – Скоріше скажи, де наше свідоцтво про шлюб? У якому із ящиків? Я маю переконатися, що ти ще не розлучилася зі мною!
– Борисе, що за нісенітниці?
– Це не нісенітниці! Мені тільки-но приснилася мама, і просила в цьому переконатися!
– Що? – Ганна застигла. – То це знову відбувається за вказівкою Віолетти Вікторівни?!
– Це не вказівка! Це законна вимога! У цьому я з моєю мамою цілком згоден. Я маю побачити наш головний сімейний документ, інакше я не засну!
– Ну, звичайно, – пирхнула дружина. – З мамою ти завжди був згоден. І тепер, через сорок днів після її відходу, ти продовжуєш виконувати її прохання. Послухай мене, Борисе! Наступного разу, коли вона тобі знову насниться, передай їй, будь ласка, – якщо вона ще раз напоумить тебе розбудити мене серед ночі, наше свідоцтво про шлюб може цього не витримати.
– Що це означає, Ганно?
– А це значить, дорогий чоловік, тепер мені хвилюватися нема через кого. Йди до шафи, подивися в нижньому ящику, і там ти знайдеш цей документ. І заради Бога, не зли мене більше, Борисе! Адже я вмію сваритися не гірше за твою улюблену матусю . Просто ти цього поки що не знаєш.
За хвилину Борис, підсвічуючи собі ліхтариком, розглядав свідоцтво про шлюб.
– Ну, от і все… – тихо бурмотів він, щоб не розбудити вже соплячу дружину. – І варто було через це так довго сперечатися… Знайшов, побачив, упевнився… Тож, мамо, твої хвилювання були марні. Все в нас добре… Все, як було за тебе…
