Історії жінок

Віка з Яною раз на місяць ходили разом у кафе. Вони розмовляли, обговорювали новини, знайомих. Частенько Яна позичала у подруги гроші, а та ніколи їй не відмовляла… Якось Віка подзвонила Яні. – Алло, подруго, привіт! – сказала вона в слухавку. – Нам треба терміново побачитись! Хочу поділитись з тобою чимось дуже важливим! Не по телефону! – Привіт, Віко! – сказала Яна. – Добре, я заїду до тебе після роботи… Яна приїхала до Віки як і обіцяла. – Ну, розказуй, що там у тебе сталося? – почала з порога вона. Віка загадково посміхнулася. Яна не розуміла, що відбувається

– Знаєш, подруго, я так тобі заздрю! Чоловік хороший, діти, живете дружно. А що я? Мені вже сорок років скоро, а я одна. Не щастить мені з чоловіками, один був і той недолугий виявився.

– Віко, ну що ти себе в бабусі записала, які твої роки! Зустрінеш іще чоловіка до душі. А мій Ігор не такий уже й чудовий, як ти гадаєш. Заробляє копійки, будинок на мені. Хіба що не гульбанить та не гуляє.

Мені ось машину хочеться оновити, та стара, на ремонт багато грошей іде. А йому добре. На відпочинок хочеться поїхати закордон, а йому і тут нормально. Різні у нас погляди та цілі. Я гроші люблю, а з ним каші не звариш…

– Ой, я б своєму чоловікові готова була і машину купити, і на відпочинок звозити, аби любив мене… Сама ж знаєш, що я людина не бідна, від батьків квартира дісталася, здаю її за хорошу суму в оренду.

Плюс заробляю більш ніж добре. А витрачати нікуди. Машину оновила, ремонт зробила, на відпочинок нема з ким їхати, одній нудно. А була б кохана людина, все з нею ділила б. Адже я так давно не чула теплих слів, компліментів, а я жінка, мені це необхідно, комусь подобатися…

– Не сумуй, подруго, все ще буде, я впевнена! Давай піднімемо келихи за це!

…Віка з Яною раз на місяць ходили разом у кафе. Вони балакали, обговорювали новини, знайомих. Частенько Яна позичала у подруги гроші, а та ніколи їй не відмовляла.

Подруга завжди вчасно повертала борги, тож жодних проблем не було.

Через тиждень Віка подзвонила Яні.

– Алло, подруго, привіт! – сказала вона в слухавку. – Нам треба терміново побачитись! Хочу поділитись з тобою чимось дуже важливим! Не по телефону!

– Привіт, Віко! – сказала Яна. – Добре, я заїду до тебе після роботи.

Яна приїхала до Віки як і обіцяла.

– Ну, розказуй, що там у тебе сталося? – почала з порога вона.

Віка загадково посміхнулася. Яна не розуміла, що відбувається.

– Ти не повіриш! – нарешті сказала Віка. – Я познайомилася з таким чоловіком… Мені здається це воно! Кохання всього мого життя!

– Давай по порядку. Де познайомилася хто він?

– Ти ж знаєш, я люблю в соцмережах сидіти. І ось надходить мені повідомлення. Дивлюся, дуже гарний, солідний чоловік сорок шість років.

Почали спілкуватися. Уявляєш, він любить все те саме, що і я! Ми дивимося одні фільми, слухаємо одну музику і погляди на життя однакові!

Щоранку він надсилає картинки, запитує, як настрій, бажає гарного дня! Він такий чуйний та уважний!

Був одружений, розлучився, дружина зрадила. Все як у мене! Дітей немає, працює у великій фірмі, мріє про люблячу і вірну дружину, дітей. Ми з ним так розговорилися за ці дні, наче все життя знайомі! Це просто диво, а не чоловік!

Зізнаюся чесно, між нами пройшла іскра! Він стільки компліментів мені пише, яка я розумна, гарна, добра, щира! Мені жоден чоловік такого не казав!

– Оце так новини! А я казала, що все в тебе буде добре! Показуй свого красеня!

Віка відкрила сторінку в телефоні.

– Ось дивись. Сторінка нова у нього зовсім, кілька фотографій тільки. Каже, випадково натрапив на мене і одразу зрозумів, я жінка його мрії! І знаєш, я вірю у таке! Кохання з першого погляду існує!

– Я також вірю, подруго! Вау! Шикарний чоловік, на заздрість усім! Не можна його проґавити! Тобі дуже пощастило, що скажеш!

– От і я так гадаю! Господи, я така щаслива! Літаю на крилах кохання! Нарешті дочекалася свого щастя! По телефону говорити він поки не може, застудився сильно, зв’язки, лікарі заборонили розмовляти.

Сподіваюся, скоро він видужає, і ми зідзвонимося або навіть побачимося. Він живе за кілька годин їзди від нашого міста. Але ж це така нісенітниця! Для тих, хто любить, немає перешкод!

– Та яка різниця, як спілкуватися, у повідомленнях людина краще розкривається.

– Напевно, мене поки що все влаштовує! У мене сенс у житті з’явився! Я теж буду щасливою!

– Я дуже рада за тебе, подруго! Вір йому, адже він твоя доля, я це відчуваю! Таке буває раз у житті!

Віка була дуже схвильована, говорила тільки про Володимира, чоловіка своєї мрії…

Періодично подруги зідзвонювалися, Віка з захопленням розповідала, як вони з ним годинами спілкуються в соцмережі і не можуть дочекатися зустрічі.

– Знаєш, а ми ж досі так і не зідзвонювалися, вирішили побачитися зразу, так навіть цікавіше. Він іноді надсилає фотографії, ну такий красень, не дочекаюся вже зустрічі… Ех, Яно, скільки ж радості мені від спілкування з ним, ти навіть не уявляєш! Життя заграло новими фарбами.

Ніколи не думала, що можна закохатися в інтернеті. Ми просто створені один для одного!

– Я щиро рада за вас, люба, сподіваюся, запросиш потім на весілля?

– Звісно, про що мова? Ти найближча мені людина… Крім тебе ніхто не знає про мої стосунки. Це особисте, не хочу ні з ким ділитися.

– І правильно, не розказуй нікому, люди не зрозуміють…

Через місяць подруги зустрілися у кафе.

– Ну, які новини, Віко?

– Ох, не дуже. Володимир потрапив у серйозну ситуацію. Його підставили на роботі… А він тільки–но зібрався приїхати до мене, я так зрозуміла, робити пропозицію, і тут таке…

– Ого, оце так… А допомогти йому якось можна? Юриста найняти хорошого чи заплатити комусь…

– Адвокат є у нього, звичайно, але він каже справа серйозна. Коротше. Потрібно багато грошей. Тоді Володимир буде вільним.

– Ну так це ж добре, якщо можна щось зробити. Зараз без грошей нікуди, сама розумієш…

– Розумію. Як гадаєш, він прийме від мене допомогу? Я могла б переказати йому чи привезти грошей. У нього свої заощадження є ще, має вистачити.

– Віко, це тобі вирішувати. Але як ти почуватимешся, коли з ним щось станеться, адже ти могла б допомогти коханому…

– Згодна. Що таке гроші – коли все моє та його життя на кону. Щасливе сімейне життя. А гроші це так, заробимо ще. Дякую, люба, я тепер впевнена у своїх діях. Навіть якщо відмовлятиметься, все одно допоможу. Так моє сумління буде спокійним.

– Яно, ну все, справа зроблена. Він спочатку відмовлявся від допомоги, гордий дуже, але я благала його прийняти гроші, і він зглянувся на мене, погодився. Я спокій втратила. От–от побачитися повинні були…

Я передала через його людину пакет із грошима. На кур’єра схожий. На картку сказав не можна, простежити можуть. Знаєш, він сказав, що може не вистачити, і я ще додала, щоб точно. Тепер чекаємо, коли процес піде, і побачимося нарешті!

– Ти дуже благородна жінка! Не кожна так змогла б, Віко! Я пишаюся тобою! Тільки не надумай нікому розповісти. А то й у тебе ще проблеми будуть. Зрозуміла?

– Звісно, зрозуміла. Тільки ти знаєш про нього і цю історію. Я навіть по телефону з тобою не хочу говорити на цю тему, додому приїхала ось. Гаразд, подруго, чекатиму добрих звісток і готуватимусь до весілля…

…– Яна, привіт! Дзвоню, дзвоню тобі, а ти не відповідаєш, вирішила заїхати додому, а тебе і вдома немає, сиджу на лавці чекаю. А що то за машина в тебе? Нову купили?

– Привіт, Віко. Ага, кредит вирішили взяти й купили. А що трапилось у тебе?

– Ох, подруго, видно все погано… Володимир зник. Мабуть, упіймали його. Тепер страх бере, що за мною прийдуть… Ох і ситуація… Що мені робити?

– Справді, ситуація… А нічого не роби. Видали все листування з ним, і сторінку, а то як доказ буде. Не було нічого і все. Не знаєш ніякого Володимира і грошей нікому не давала.

– І то правда. Зараз видалю сторінку, від гріха подалі. А Володимир, як зможе, знайде мене, я впевнена, він знає ім’я, прізвище й місто, де я живу. Чекатиму на нього і віритиму в краще…

– І правильно, подруго! А час покаже, як складеться ваша доля. Головне вірити і чекати! І нікому жодного слова!

– Мовчу! Дякую, Яно, ти справжня подруга, так підтримуєш мене…

– Ну, а як іще, ти ж мені як рідна, подруго! Бувай!

Яна зайшла у свою квартиру, дістала телефон і видалила сторінку вигаданого «Володимира», яку вона сама і створювала.

Справу було зроблено…

Вам також має сподобатись...

– Ну, давай, візьми слухавку, – шепотіла Олена, вслухаючись у гудки. Вона вже хотіла скинути виклик, коли почула такий знайомий голос! Голос її коханого Сергія… – Привіт, – сказав він. – Доброго дня, нам треба поговорити, – сухо відповіла Олена. – Де ми можемо зустрітися? Вже за пів години Олена вирушила в парк. Її пальці нервово тримали згорнутий трубочкою папір. – Я триматимуся гідно, – думала вона. – Просто віддам це й піду. Скажу, що на мене чекають… Вона зустріла Сергія і віддала йому пакунок. Сергій з цікавістю розгорнув його і йому на очі навернулися сльози

Олена вийшла на вулицю. Від її роботи від’їжджали машини. Хтось ще прогрівав авто. – Олено! – раптом почула вона, як її хтось гукнув. Олена обернулася й застигла від здивування. Це ж Сергійко, їхній програміст! Прогріває свою машину… А ще у нього колесо спустило, підкачує… Шапка на очі зʼїхала – смішний хлопчина. – Олено, привіт, давай я тебе підвезу, хочеш? – сказав хлопець. – Мороз же ж, а я тебе прямо до будинку довезу! Олена погодилась, а Сергій ще більше заметушився. – Сідай, Олено… – вигляд у нього був смішний. І тут Олена раптом усе зрозуміла

Олена чистила картоплю, коли пролунав телефонний дзвінок. Номер був незнайомий. – Я бачила твого чоловіка з іншою, – почула Олена у слухавці, після чого пролунали гудки. – Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові. Олена не знала, що їй тепер робити, але рішення прийшло звідки не чекали

Марії дуже захотілося рибки. Не перемороженої з магазину, а свіжої. Вона пішла базар. Якийсь чоловік розхвалював свій улов. Марія підійшла й подивилася на риб, що були в тазику. – Беріть, пані, не пошкодуєте! – сказав той. – І де ви таку впіймали? – спитала Марія. – Неподалік, – сказав чоловік і назвав річку. – Чули про таку річку? – Так я виросла біля неї в селі! – сказала Марія. – Земляки, значить? А де саме ви жили? Раптом ми з вами… – чоловік несподівано замовк. Він уважно подивився на Марію. – Це ти?! – раптом вигукнув він. Жінка не розуміла, що відбувається