Життєві історії

Ганна замісила тісто на пироги, коли з магазину повернувся її чоловік Василь. – Ну де ти так довго ходиш? – гукнула вона. Василь зайшов на кухню і мовчки сів за стіл. – Ау, я до тебе говорю! – повторила Ганна, як раптом побачила, що чоловік дуже схвильований. – Що сталося? – Ганно, я був біля магазину і почув, як люди між собою дещо обговорювали, – тихо сказав Василь. – Ти про що? – здивувалася жінка. – Обговорювали Тетяну, нашу невістку, – додав Василь і все розповів дружині. Ганна вислухала чоловіка і застигла від почутого

Ганна із чоловіком Василем живуть у селі все своє життя, тут і народилися. Старшого сина Віктора одружили сім років тому, дружина у нього чудова. Свекруха не натішиться на невістку, все в них добре, живуть у місті, онук вже в Ганни та ще на одного чекають. Часто відвідують батьків. Тож за старшого сина вона спокійна.

Молодший Федір викликав чомусь занепокоєння, йому вже тридцять років, хоч і твердила йому мати, настав час одружуватися, а він не поспішав. Але нарешті Ганна з Василем одружили і молодшого сина. Гуляло все село. Невістку Тетяну син привіз із району, де працював. Незважаючи на те, що будинок у них невеликий, вирішили батьки, молодь житиме з ними.

– Поживете поки що з нами, підуть діти, ми допоможемо. Разом все ж таки легше. Ось тільки одне погано, в селі немає роботи для молоді, – казала синові мати.

Федір вже кілька років працював у районі, додому приїжджав раз на тиждень. Добре, що Тетяна не цурається сільського життя, вона теж виросла в селі, і її батьки живуть у селі, щоправда, далеко від них. Так і жили, Федір їхав на роботу і в п’ятницю ввечері приїжджав на вихідні. Відносини у Тетяни зі свекрами були нормальні, шанобливо ставилися одне до одного.

В той день Ганна поралася на кухні, вирішила спекти пироги, у цей час прийшов Василь із магазину з незадоволеним виглядом і одразу ж до дружини:

– Чуєш, Ганно. Ти тільки послухай, що народ говорить про нашу невістки Тетяну. Виявляється, «слава» про неї тягнеться з міста, де вона давно встигла прославитися! І куди тільки дивився Федір. Невже серйозніше немає дічат у місті, та хоч і в нас у селі?

Ганна місила тісто, мовчки дивилася на чоловіка, а потім різко сказала:

– Ну, що ти віриш усім цим пліткам. Будь чоловіком і не збирай плітки! Ну, звідки наші сільські знають про неї?

Ганна хоч і взяла висловила таке чоловіку, але сама задумалася.

– Хіба можна закрити рота іншим, гаразд я свого Василя посварила. А як же односельці?

Односельці відверто пліткували про Тетяну, і до Ганни вже доходили плітки. Але вона вперто мовчала і синові нічого не розповідала. Знала, плітки вони і є плітки, були і завжди будуть.

– Хто знає, може у Тетяни і були грішки раніше, а хто безгрішний у молодості? Були помилки. Але навряд чи вона з округлим животиком так поводитиметься, як кажуть односельці, – заступалася за невістку перед своїм чоловіком, та й себе заспокоювала.

Василеві невістка одразу була не до душі. Федір же приїжджав тільки на вихідні, і не хотів батько псувати настрій синові, нехай відпочине та розслабиться. Не хотілося розповідати про плітки, які ходять селом про його дружину.

Ближче до осені народила Тетяна сина Степана. Привезли онука з міста Федір із дружиною, і Ганна буквально пурхала від щастя. Через деякий час запросила родичів та багатьох односельців на хрестини Степана, не могла натішитися, дуже хотілося їй онука. А ще через три роки народилася Гануся, онучка на радість бабусі та дідусеві.

Сім’я збільшилася, будинок став тісний, тому Василь запропонував синові збудувати новий будинок для його сім’ї. Будинок будували на іншому кінці села, все, що могли самі, робили батько з Федором, ну а що не могли, запрошували інших. Так і звели новий і великий будинок. Куди невдовзі Федір із Тетяною та дітьми переїхали.

Коли Ганусі виповнилося три роки Тетяна вийшла на роботу, з дітьми допомагала Ганна. Доглядала онуків, готувала, годувала і навіть встигала навести лад у будинку, поки невістка прийде ввечері з роботи.

Якось Тетяни довго не було. Ганна вже й не знала, що думати, вирішила піти до Миколи, який живе по сусідству із Федором, а Тетяна працює на фермі, де він завідувач.

– Миколо, щось Тетяна спізнилася, що у вас там на фермі? – схвильовано питала Ганна.

Микола знав про всі загули Тетяни, і мабуть з поваги до Ганни промовчав, але потім обережно сказав:

– Тітко Ганно, та у Вальки твоя Тетяна, вона часто там буває. Навіть іноді дітей залишає самих на ніч.

Ганна спочатку не повірила, але потім до неї дійшло, чому крутяться плітки навколо їхньої невістки. Вона вискочила з дому Миколи, попрямувала швидко до будинку Валентини зовсім неподалік. І підходячи до будинку почула гучну музику з усіх вікон. Валентина була відома на все село своїми посиденьками. Ганна зупинилася, переводячи дух і відкрила двері. Раптом вона побачила Валентину і двох чоловіків, що сиділи за столом.

– Валя, де моя невістка? – Запитала Ганна, оглядаючи кімнату.

– Та де їй бути? Он на ліжку спить, – відповіла та, кивнувши в куток.

Ганна побачила сплячу невістку і мало не заплакала від образи, почала будити її. Але та добряче «посиділа» і не реагувала. Так і не розбудивши її, Ганна пішла додому, забравши онуків до себе.

Наступного дня ввечері Тетяна прийшла до свекра. Вона дивилася трохи винно і промовила:

– Мамо, вибач. Це більше не повториться. Не розповідай Федорові нічого, прошу тебе. І батькові скажи, нехай мовчить, бо Федір не зрозуміє, і залишаться діти без батька.

Знала звичайно Тетяна, як заспокоїти свекруху, пошкодують вони сина і не розкажуть нічого. Ганна втратила спокій. Дуже шкода сина та онуків, а Федір досі не вірив людськім пліткам, хоч і доходили до нього чутки. Коли приїжджав з роботи, в будинку завжди було прибрано і приготовлено, діти раділи приїзду батька. І їхав він на роботу в район у гарному настрої.

Федір не знав, що Тетяна тільки до його приїзду прибирала в хаті і готувала нормально, а так діти зі школи бігли до бабусі та діда. Ганна годувала їх, шкодувала, робила з ними уроки чи перевіряла. А Василь щоразу казав їй:

-Тааак, Ганно, впустили ми у свою родину таку негідницю. Не буде у Федора з нею нічого доброго. Мовчимо, а все одно це до певного часу.

Не витримав Василю цих пережиттів якось і пішов він тихо уві сні. Ганна після прощання виглядала постарілою та втомленою. Ще й чоловік залишив її вдовою, як їй самій все винести на своїх плечах?

А Тетяна, дивлячись на свекруху, розуміла, що не розповість вона синові про її пригоди, продовжувала вести бурхливе життя. Тут ще закохалася в молодого хлопця, водія, який працював у них на фермі, роз’їжджала з ним у кабіні селом, нікого не соромлячись. Якось Ганна зустріла їх, коли йшла з магазину, хотіла присоромити. Але зустріла тільки образи.

Коли приїжджав чоловік додому, Тетяна говорила, що його матір та сусіди розпускають плітки:

– Федю, як мені набридли ці плітки та розмови. Ну, що їм треба від нас? Заздрять нашій родині, заздрять, що ти гроші привозиш. Якщо тобі щось про мене погане говорять, не вір їм.

А чоловік вірив своїй дружині. Ганна ледве стримувалась від образи. Усі, хто її зустрічав дорогою, в один голос розповідали про невістку. А та стояла з опущеними очима, хитала головою і не могла нічого заперечити.

– Мав рацію мій Василь із самого початку. Як же він мав рацію! Адже скільки ми через неї сварилися. Довго я не вірила, а Василь завжди мав рацію, вже багато разів я переконувалася в цьому. Завжди говорив правильно. Ось тільки жаль мені онуків, яких я дуже люблю.

Вже не раз Ганна, приходячи до магазину, вислуховувала продавця Катю:

– Тіто Ганно, ваша Тетяна набрала в борг продуктів, сказала, що ти заплатиш. Борг висить у мене, треба його закривати, вже кінець місяця.

Оплачувала Ганна борги невістки, розуміючи, що ті гроші, які привозить Федір та віддає дружині, йдуть усі на гулянки.

Але недаремно кажуть, що людина знаходить те, що шукає. Так і Тетяна, якось вибравши такий поворот у житті, не змогла вибратися на пряму дорогу. Не під силу їй виявився цей поворот та й не хотіла вона з нього звертати.

Невідомо скільки б тривало таке життя у Федора, якби його дружина не поїхала з молодим чоловіком, який приїжджав до них на ферму. Напевно, так і був би у невіданні, не хотів нікому вірити. Діти зі школи прийшли до бабусі та й сказали:

– А ми сьогодні знову ночували одні, мама навіть вранці не прийшла. Самі збиралися до школи, а звечора будильник завели.

Отоді й відкрилася ця історія. На роботу вона також не прийшла, а Валентина всім повідомила:

– Виїхала Таня з чоловіком, який приїжджав обладнання налаштовувати, поїхала в інше село. Не шукайте і не чекайте, не повернеться вона. У неї кохання.

Ось так і відкрилася правда Федору, який не міг повірити, що його та дітей покинула дружина. Ось такий поворот! Діти залишалися під наглядом бабусі, а Федір все також працював у місті. Якось навіть приїжджала Тетяна до Валентини у гості зі своїм співмешканцем, але про дітей навіть не питала і до свекрухи не ходила. Погульбанили і поїхали додому.

Минув час. Приїхав Федір якось із міста з молодою жінкою, симпатичною, чорноокою, звали її Катерина. Познайомив із матір’ю та дітьми, у нього якраз чергова відпустка.

– Мамо, знайомся, це Катерина, а можна Катя. З Тетяною я розлучився і подав документи на позбавлення її прав. Катю я знаю добре, працюємо давно разом. Чоловіка її два роки тому не стало, залишилася вона з двома доньками, – казав Федір, розгубленій матері, яка з хвилюванням дивилася на нову невістку.

Забравши дітей від матері, вони пішли до свого дому. Ганна цілу ніч не заплющила очей.

– Ось ще один новий поворот. Що там за ним? Чого мені чекати? Щиро кажучи, я не готова до такого повороту. І син мовчав, нічого не розказував. Якось переживаю, якою буде дружиною ця Катя?

Не витримала Ганна, пішла за два дні до сина, напекла пирогів. Увійшовши у двір сина, вона почула радісні голоси дітей і серед своїх онуків побачила двох дівчат таких же чорнооких і чорнявих, як і нова невістка.

– Ось це так! У мене схоже вже четверо онуків! Добре хоч пирогів напекла більше, на всіх вистачить.

Увійшовши до будинку, Ганна побачила порядок і перестановку в будинку, на вікнах нові штори, а Катя розкладала подушки та ковдри, які щойно вибивала у дворі. Федір світився від щастя, і допомагав їй. У хаті пахло смачно.

Побачивши Ганну, Катя підійшла до неї і ввічливо сказала:

– Проходьте, будь ласка, Ганно Іванівно, проходьте. Зараз обідатимемо, у мене борщ готовий.

Потім прийшли гучні діти з двору, Степан вже майже дорослий і Гануся підросла, а дві доньки Каті молодші дивилися на своїх новоспечених брата та сестру із захопленням та повагою. Діти є діти, вони швидко порозумілися. Ганна дивилася на всіх і раділа:

– Яка велика та дружна сім’я! Дай Боже щастя Федору та Каті! А мені все подобається, а головне Федора, таким я давно не бачила.

Вам також має сподобатись...

Віра з колегою по роботі обідали у кафе. – Ти помітила, як наша Лариса Федорівна на тебе дивиться? – запитала подруга про начальницю. – Помітила. Мені навіть ніяково якось, – відповіла Віра. – Може, вона закохалася в тебе? – засміялася подруга. – Не вигадуй! – не зрозуміла жарту Віра. Але це помітили й інші співробітники, тому Віра вирішила розібратися в ситуації, прийшла до начальниці і запитала: – Чому до мене особливе ставлення? Лариса Федорівна встала і зачинила двері на ключ. – Віра, ти мене не памʼятаєш? – запитала Лариса. – Ви про що? – Віра здивовано дивилася на начальницю, не розуміючи, що відбувається

Степан дуже кохав Тетяну. Вони збиралися одружитися. – Синку, даремно ти зібрався одружуватися з Танькою, – сказала йому мати. – Сусіди кажуть, що бачили її в місті, де з ким… – Мамо, не слухай нікого! – обурювався Степан. – Тетяна скромна і ми любимо один одного. А за тиждень до весілля до Степана прийшов брат Тетяни. Він раптом дав йому в руки записку. – Це від моєї сестри, від Тетяни, просила тобі передати, – сказав він, і швидко пішов з двору. Степан сів на лавку і розгорнув папірець. Він прочитав написане й застиг, не вірячи своїм очам

Валентина зі Степаном вже були на пенсії, коли почали зустрічатися. Степан допомагав їй у всьому – зробити ремонт у квартирі, купити продуктів, звозити куди треба на своїй старенькій машині. Так вони прожили вісім щасливих років. Валентина аж помолодшала і погарнішала. А одного дня до Валі прийшов її колишній чоловік Борис. Він був слабий і постарілий. Валя не знала, що й робити

Соня повільно йшла додому і думала, що їй робити далі. З роздумів Соню вивів телефонний дзвінок. Дзвонила її найкраща подруга Ольга. – Може, не відповідати? Оля по голосу зрозуміє, що щось не так! – подумала Соня, глянувши на екран мобільника. Ось тільки подруга не вгамувалася. Продовжувала дзвонити. – Оля, я зараз не можу говорити, давай я тобі пізніше передзвоню? – піднявши слухавку сказала Соня. – Пробач, Соня, але я маю тобі щось сказати. Це важливо. Це про твого чоловіка, – тихо сказала Ольга і все розповіла подрузі. Соня вислухала її і застигла від почутого