Історії жінок

Ірина поверталася додому пізно. Раптом вона почула своє імʼя… Її хтось гукав! Жінка обернулася й ахнула. До неї йшов якийсь високий чоловік! Крізь густий дощ і сутінки вона не бачила хто це такий… Чоловік підійшов, придивився до її обличчя і раптом сказав: – Ірино, це ж я! Не впізнала, чи що? А я тебе одразу впізнав! Чоловік взяв її за руку. – А ти ще гарнішою стала! – промовив він. Ірина придивилась до нього й застигла від несподіванки

Чергове розлучення з чоловіком далося Ірині нелегко. Хоча, якщо чесно, не здивувало. Сценарій повторювався раз у раз: знайомство, зустрічі, запрошення на заходи, ресторани чи кіно. Чоловіки зазвичай солідні, а стосунки з ними майже завжди вели в нікуди.

Ірина була дуже красива. Працювала у приватній клініці, там і були у неї шанувальники із заможної клієнтури.

Її ідеальний зовнішній вигляд, дбайливі руки та професійний підхід до будь-якої процедури не залишали чоловіків байдужими.

Деколи її зустрічали після роботи, іноді доставляли квіти від вдячних пацієнтів, були й дзвінки. Але Ірина ставилася до цих знайомств дуже насторожено.

Одружених чоловіків близько не підпускала до себе, відмовляючи їм у найменших спробах «познайомитися» ближче.

Ну а з неодруженими та самотніми в неї іноді завʼязувалися романи. Вона хотіла зустріти свого, єдиного, того, хто полюбить по-справжньому. Але поки що їй не щастило. Солідні кавалери тримали її при собі як жінку, яку просто не соромно показати на людях.

Вона відчувала це і завжди згадувала своїх батьків. Як трепетно вони ставилися один до одного! Яке в них було кохання, щире, і до кінця днів…

А пішли вони рано, не стало обох. Ірині у спадок дісталася розкішна квартира та солідний рахунок у банку. Її батько був багатою людиною і дуже заможною.

Це горе вона пережила важко і особливо сильно відчула свою самотність. Їй хотілося все кинути і поїхати кудись, щоб почати життя з чистого аркуша, але робота та квартира утримували її тут, у цьому місті, де вона мріяла знайти свою другу половинку і стати нарешті щасливою.

Охочих на її жіночу красу було багато. Але не було найголовнішого: кохання та щирості. Складалося таке відчуття, що чоловіки на самому початку стосунків начебто придивлялися до неї, прицінювалися.

Чи варта ця красуня, якій, на жаль, уже за тридцять, їхньої серйозної уваги? Кожен новий роман, а до кожного з них Ірина ставилася дуже серйозно, розвивався не дуже бурхливо принаймні до тих пір, поки наречені не потрапляли в її хороми.

Після цього все різко змінювалося. Кожен із цих, звиклих до грошей чоловіків розумів, що за гарною жінкою є непоганий капітал у вигляді нерухомості, отже тут уже можна про щось серйозне подумати! Вони вже мирилися з її характером неприступної леді, намагалися багато в чому догодити, але Ірині ставали зовсім не цікаві.

Вона не хотіла, щоб її розглядали, як особистість тільки в сукупності з розкішним житлом, яке глибоко западалаов душу кожному з цих багатеньких власників фірм, працівників банків та інших.

Ірина зовсім було вирішила поставити на них на всіх крапку і знайти собі звичайнісінького, без запитів чоловіка: лікаря, викладача, та не важливо кого. Але де такого зустрінеш?

А тут нове знайомство. Дуже симпатичний зовні, з хорошим вихованням сорокарічний чоловік випадково побачив її у клініці, де він відвідував психолога після розлучення.

Минуло вже більше року, а образа на дружину, яка забрала в нього дочку, не відпускала.

Тут саме Ірина і трапилась йому на очі. У білому халатику в талію, на гарних каблучках, довговолоса блондинка. Підійшов, познайомився, зустрів після роботи.

Як шляхетний чоловік і батько він залишив будинок дружині та дочці, а сам придбав квартиру у новобудові. Таке благородство наводило на думку, що не просто так дружина пішла від нього, отже, у чомусь завинив.

Але Ірина відганяла ці важкі думки. Аркадій їй подобався, хоча деяка похмурість і замкнутість все ж таки насторожували. Незабаром чоловік запросив Ірину у гості. І вона здивувалася, як він живе.

Три порожні кімнати майже без меблів. На вікнах жалюзі, які вішають в офісах, сама квартира потребує вкладень. Аркадій помітив її погляд, хоч вона й намагалася приховати своє здивування, і сказав, що чекає коли привезуть меблі.

Після цього візиту зустрічі чомусь стали рідшими. Хоча Аркадій був так само галантний і уважний. У Ірини наближалася відпустка.

Вона й запропонувала йому провести час разом десь на морі. Але він почав відмовлятися зі словами: «треба подумати, роботи дуже багато, але я постараюся щось придумати».

І одного разу він зустрів її після роботи, допоміг з покупками і привіз до неї додому. Ірина запросила його на каву, і він змінився на обличчі:

– Нічого собі! Мені до такого рівня не дотягнути, мабуть.

Й історія повторилася. Аркадій став дуже уважним, мало не щодня зустрічав її, запрошував то на один, то на інший світський захід і нарешті запропонував поїздку на курорт.

Але в Ірини перегоріло, надто явно і очевидно відбулися всі ці зміни від легкої симпатії до полум’яного кохання.

І вона розлучилася з Аркадієм. Він довго дивувався, що сталося, чому й чому? Але вона пояснювати не стала.

Після цього важкого розлучення Ірині стало здаватися, що вона так і залишиться сама. А знайти чоловіка, який полюбить її таку, як вона є, незважаючи на її статки, дуже складно.

Характер їй не змінити. Так, вона не веселунка. Строга жінка з принципами, пережила велику біду, сама потребує міцного чоловічого плеча.

Ірина нікуди не ходила, окрім роботи, відпустку провела на самоті…

…Настав кінець серпня, пішли дощі. Ірина поверталася пізно з роботи додому.

Раптом вона почула своє ім’я… Її хтось гукав! Жінка обернулася і ахнула.

До неї йшов високий чоловік. Крізь густий дощ і сутінки вона не бачила хто це такий…

Чоловік підійшов, придивився до її обличчя і раптом сказав:

– Ірино, це ж я, Ярослав! Не впізнала, чи що?! Ми навчалися разом у медичному! А я тебе одразу впізнав!

Чоловік взяв її за руку.

– А ти ще гарнішою стала! – сказав він.

Ірина придивилась до нього й застигла від несподіванки.

Вона нарешті згадала його, цього худенького непоказного хлопця з її інституту. Але тепер він зміцнів, змужнів. Дуже цікавий зовні, чудово одягнений. А вона без косметики через дощ, у темному плащі під парасолькою.

Вони зайшли дорогою в кафе, розмовляли, згадали студентську молодість.

Ярослав сказав, що працює – доцент на кафедрі медінституту.

Кар’єра склалася, а ось особисте життя не вдалося. Із дружиною розлучився, дітей немає. Одна робота на думці…

– Ось приїхав батьків побачити перед початком навчального року.

Цілий місяць вони спілкувалися. Навіть по відеозв’язку було видно, як сяють його очі, як він радий її бачити, скільки питань про неї саму, про її життя! І нарешті Ярослав зробив Ірині пропозицію. Вона обіцяла подумати.

І це був саме той випадок, коли чоловік справді зацікавився нею, жодного разу не побувавши в неї в гостях. І це так подобалося! Щось змінилося і в ній самій, вона сумувала за Ярославом, чекала на його дзвінки і незабаром дала свою згоду.

Батьки прийняли Ірину дуже добре, виявилися дуже привітними людьми та організували молодим весілля. Перша шлюбна ніч була в Ірини, де Ярослав досі так жодного разу й не був.

Він огледівся довкола, обійняв дружину і сказав:

– Нічого собі! Моя квартира здасться тобі…

– З коханим рай, де я не була, – засміялася Ірина.

І він закружляв її в обіймах просторою вітальнею з красивим виглядом на парк, знову ніжно освідчився в коханні, і сказав, що він нарешті щасливий…

І яким же ж взаємним було це почуття! Ну а де жити, вони ще не вирішили. Над цим вони мають серйозно подумати…

Вам також має сподобатись...

Люба розкладала в залі одяг на дошці для прасування. У сусідній кімнаті на підлозі грався її трирічний син Мишко… Раптом задзвонив її телефон. Люба швидко взяла слухавку. Вона дуже чекала на дзвінок від свого чоловіка Валерія, який зараз був у відрядженні в іншому місті. – Алло! – радісно вигукнула вона в слухавку. – Валерію, це ти?! – Ні це не він, – раптом почувся у слухавці жіночий голос. – Твій чоловік тобі зраджує. Він зараз не у відрядженні, а в своєї коханки! Записуй адресу! Люба застигла з телефоном в руках. Вона не розуміла, що відбувається

У Інни Романівна був день народження. Її син Олег запросив матір в ресторан. – Мамо, у тебе ювілей і ми тебе з моєю Софійкою тебе запрошуємо! – сказав він. – Ну добре, – погодилася та. Наступного вечора після роботи Олег заїхав по матір. Вона вийшла з під’їзду, накинувши на плечі легке пальто. – Привіт, мамо, Софія в ресторані нас зустріне, – сказав син. Ресторан був дуже розкішний. – А де Софійка? – здивувалась Інна Романівна. – І чому так багато посуду, нас всього троє, а вилок-ложок шість? Жінка обернулася, куди їй показав син і очам своїм не повірила

Валерій лежав на дивані біля телевізора з мобільником у руках і грав у якусь гру. – На-та-лю, а вечеря скоро?! – вкотре гукнув він свою дружину. Наталя вже посмажила млинців з грибочками і наварила запашного борщику. Вона поправила чубок, який закривав очі і поспішила домити посуд після приготування. Завтра їй рано вставати на роботу. Треба швидше все прибрати і спати… – На-та-лю! – не вгавав Валерій. – Ну ти там скоро? Так смачно пахне млинцями з грибами, я вже йду! Наталя раптом з гуркотом поставила на стіл недомиту каструлю. Вона застигла від несподіваної здогадки

Віра смажила на кухні котлетки, як раптом на столі завібрував телефон її чоловіка Володимира. – Коханий, тобі тут хтось дзвонить! – гукнула вона. Але Володимир не чув дружину – він був у ванні. Віра взяла слухавку і раптом почула незнайомий жіночий голос: – Володечко, я так скучила! Так скучила, що аж не можу… Віра аж присіла від почутого. – Хто це? – запитала вона, але на тому кінці зразу поклали слухавку… Віра сиділа на кухні і дивилася в одну точку. Вона не могла повірити в те, що відбувається. А потім вона почула від чоловіка несподіване