Історії жінок

Ірина встала раненько, приготувала сніданок, нагодувала дітей і поїла сама. Жінка вирішила зробити генеральне прибирання в квартирі. Вона мила вікна в кімнаті, коли пролунав наполегливий дзвінок у двері. – Хто б це міг бути? – здивувалася Ірина. Вона витерла руки рушником і пішла в коридор. Ірина відкрила двері, й округлила очі. На порозі стояв її колишній чоловік Микола. – О, Микольцю, здрастуй! – сплеснула руками жінка. – А чого без попередження? Микола чомусь опустив очі. – Іринко, у мене є дуже важливе прохання… – раптом сказав чоловік. – Яке ще прохання, Миколо?! – Ірина не розуміла, що відбувається

Ірина не мала жодних підстав не довіряти своєму чоловікові.

Микола був ніжним, дбайливим чоловіком і чудовим батьком для п’ятирічного Олежика.

Саме тому новина, що прозвучала з його вуст про те, що він іде до іншої жінки, для Ірини була неймовірною несподіванкою.

Коли за чоловіком закрилися вхідні двері, Ірина дала волю сльозам.

Світло потьмянів у її очах. Не хотілося не тільки йти на роботу, а й не було сил ні на що.

І якби не турбота про маленького сина, то невідомо, що Ірина б і робила.

Вона працювала в офісі великої компанії. Розлучення з чоловіком відбулося напередодні корпоративу, присвяченого ювілею компанії.

Звісно, що ніякого бажання брати участь у цьому урочистому заході у неї не було.

Але з іншого боку, не прийти туди без серйозної підстави вона не могла.

І в суботу зранку Ірина відправила Олежика до своєї матері.

Взявши себе в руки, у призначену годину вона прибула на вечірку.

Будучі в колі своїх колег по роботі, Ірина нічим не видала свій настрій.

А щоб приховати його ретельніше, вона скуштувала трішки ігристого, підтримуючи проголошені тости.

І коли після закінчення корпоративу, один з її колег по роботі запросив її до себе в гості, то вона несподівано і для нього, і для себе, дала згоду.

Чи шкодувала вона наступного дня про свій вчинок?

Мабуть ні.

Чи була її зрада помстою чоловіку? Адже офіційно Ірина з Миколою ще були в законному шлюбі.

Можливо.

Ось тільки після того уроку, який підніс їй її чоловік, вона вважала, що не повинна зберігати йому вірність.

Незабаром Ірина зрозуміла, що чекає дитину. Спочатку вона з байдужістю сприйняла цю новину і не одразу визначилася, що з цим робити.

Чоловік Ірини був одним із провідних фахівців на великому підприємстві, обіймаючи там високу посаду. Після відходу з сім’ї він залишив Ірині квартиру і обіцяв підтримувати її і сина матеріально.

Ірина не могла змиритися з роллю покинутої дружини. Її образа була настільки велика, що коли Микола одного разу прийшов відвідати свого сина, то Ірина спробувала зіпсувати йому настрій, повідомивши, що вона вагітна.

У Миколи не було жодних сумнівів, що ця дитина від нього.

А ось у Ірини щодо цього не було повної впевненості…

Микола сприйняв новину спокійно.

– Якщо ти так хочеш втримати мене, то в тебе нічого не вийде! – просто заявив він.

– Ти щось не так зрозумів, – сказала Ірина. – Мені ти більше не потрібен. Дітей я й без тебе виховаю.

– Від допомоги дітям я не відмовляюся, – заявив Микола. – А ти будеш народжувати другу дитину, чи ні, це вже твоя справа.

У призначений термін Ірина народила доньку Наталочку. Микола справно платив аліменти, тепер уже на двох дітей.

Роман із колегою по роботі Ірина не відновлювала. Все обмежилося єдиною зустріччю після корпоративу.

Тепер Ірина була офіційно розлучена і про повернення колишнього чоловіка вже не мріяла…

Але одного разу, коли Наталці виповнився рік, сталося несподіване…

…В Ірини був вихідний. Вона встала раненько, приготувала сніданок, нагодувала дітей і поїла сама.

Жінка вирішила зробити генеральне прибирання в квартирі. Вона саме мила вікна в кімнаті, коли пролунав наполегливий дзвінок у двері.

– Хто б це міг бути? – здивувалася Ірина. – Ніби ж гостей я не чекала…

Вона витерла руки рушником і пішла в коридор. Ірина відкрила двері й округлила від несподіванки очі.

На порозі стояв Микола.

– О, Микольцю, здрастуй! – сплеснула руками жінка. – А що це ти без попередження прийшов? Ми ж ніби не домовлялися про зустріч.

Микола чогось опустив очі.

– Іринко, у мене до тебе є дуже важливе прохання… – раптом сказав чоловік.

– Яке ще прохання, Миколо?! – Ірина не розуміла, що відбувається.

– Я хочу вибачитися перед тобою. Моє розлучення з тобою було найбільшою помилкою в моєму житті, – заявив він. Я прошу тебе прийняти мене назад… Я рохумію, що таке мабуть не вибачають, але все ж подумай…

І він пішов.

А Ірина стояла біля дверей і не вірила в те, що тільки-но почула.

Квартира була власністю Миколи, і вона, після довгих роздумів, вирішила прийняти чоловіка.

Колишніх довірчих стосунків між ними звісно що не могло бути.

Весь свій вільний час після повернення Микола присвячував дітям. Дочку він теж любив…

…Якось Ірина потай від Миколи зробила тест.

Результат показав, що Микола батько тільки Олежику, а до народження Наталки жодного стосунку він не має!

Але ця обставина анітрохи не зіпсувала настрій Ірини, а радше втішила її.

– Так йому й треба, – міркувала Ірина. – Це ж його вина, що все сталося саме так. Нехай тепер виховує нерідну дочку. Нехай це буде відплата за його зраду…

Вам також має сподобатись...

Віка з Яною раз на місяць ходили разом у кафе. Вони розмовляли, обговорювали новини, знайомих. Частенько Яна позичала у подруги гроші, а та ніколи їй не відмовляла… Якось Віка подзвонила Яні. – Алло, подруго, привіт! – сказала вона в слухавку. – Нам треба терміново побачитись! Хочу поділитись з тобою чимось дуже важливим! Не по телефону! – Привіт, Віко! – сказала Яна. – Добре, я заїду до тебе після роботи… Яна приїхала до Віки як і обіцяла. – Ну, розказуй, що там у тебе сталося? – почала з порога вона. Віка загадково посміхнулася. Яна не розуміла, що відбувається

Ліза прийшла додому пізно. Вона зайшла у підʼїзд і одразу відчула приємний запах смаженої картоплі. – О, хтось картопельку з часничком смажить, – подумала Ліза. – Треба й собі зараз прийти й приготувати… Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла до себе в квартиру. Ліза пройшла на кухню і оторопіла від побаченого. Біля плити стояла її сусідка Олена і смажила картоплю! – Ой, а ми тут з твоїм чоловіком хазяйнуємо без тебе! – сказала Олена. Ліза дивилася на сусідку, яка спритно помішувала картоплю на її сковорідці і не розуміла, що це таке взагалі відбувається

Люда вже спала, коли задзвенів її телефон. Вона спробувала відшукати слухавку, не відкриваючи очей, але ніяк не знаходила. – Телефон дзвонить, – невдоволено повідомив її чоловік Павло, закривши голову подушкою. Він сам ліг пізно, повернувся близько опівночі. Відкривши очі, Люда нарешті знайшла телефон. – Алло? – почувся голос сусідки її батька. – Людочко, це ти? – Так я. Це ви, тітко Тамаро? – Впізнала… – Звичайно, тітко Тамаро. Щось із татом? – Ой, Людочко, все погано! Зліг він. Я нічого не знаю, питали, хто його забиратиме… Люда підскочила на ліжку від несподіванки

Мар’яна готувала вечерю, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха. – А Дмитра, ще немає? – одразу запитала Інна Григорівна. – Немає, – підтвердила Мар’яна. – Ну тоді я його зачекаю, – оголосила свекруха. Інна Григорівна зайшла на кухню, сіла за стіл. – Ну що, годинник вже цокає? – якось єхидно запитала Інна. – Ви про що? – напружилася Мар’яна. – Ти знаєш про що! Дмитро мені все розповів! Рік всього тобі залишилося насолоджуватися життям з моїм Дмитром! – пояснила свекруха. – Інна Григорівна, який рік? Що ви говорите? – Мар’яна здивовано дивилася на свекруху, нічого не розуміючи