Історії жінок

До Віри у гості прийшла її сестра Марія з сімєю. Посиділи, поговорили, відпочили. – Дякую Віро! Але нам вже час! – сказала Марія прощаючись. – Наступного разу у нас зустрінемося. Віра прибрала зі столу, помила посуд, і вирішила подзвонити до Марії, запитати, як добралися. – Все добре. Вже вдома. – відповіла Марія. – Бувай. Віра також попрощалася з сестрою і збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею. Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде

Віра завжди була у добрих стосунках з Марією, своєю сестрою. З дитинства дружили, ділилися один з одним найпотаємнішим. Коли вийшли заміж, то часто зідзвонювалися, ділилися переживаннями з приводу чоловіків, виховання дітей та інших побутових речей.

А ще вони часто збиралися на посиденьки, чи то вдома у Віри, чи то в Марії. Веселилися, обговорювали різне, діти грали разом. Ну звичайна сімейна ідилія. Після чергового візиту, який цього разу відбувався вдома у Віри, сестри зідзвонилися.

Віра поцікавилася, чи Марія чоловіком та дітьми нормально дісталися додому, побажала доброї ночі і вже збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею.

Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде.

– Ой, як це забути?! – почала Марія. – Ти бачив, що в них брудна плита? Я не розумію, невже перед приходом гостей не можна плиту нормально помити?

Віра не чула відповіді чоловіка Марії, але зрозуміла, що він, мабуть, киває. Самій їй хотілося сказати, що рук на все не вистачить, вона готувала вечерю, не встигла плиту помити. У всіх же буває, що невстигаєш щось зробити. Якщо тільки ти, крім справ по дому, нічим не займаєшся. А у неї робота, двоє дітей, яких треба з садка та школи забирати…

Але Віра промовчала і почала слухати далі.

– Наступного разу підемо до нас. Хоча б дитячі іграшки валятися не будуть по кухні. Навіщо дітей на кухню взагалі пускати? Щоб ще біди ненароком якось наробили? І грати там ще дозволяти. Для цього взагалі дитяча є.

І знову Вірі хотілося відповісти, що під час приготування молодшого на кухні не буває. Старша допомагає мамі стежити за ним, і на кухні вони бувають, коли по хаті бігають. Це ж діти, все одно забіжать кудись, не встежиш прослідкувати за ними.

– І ти бачив, що вона наготувала сьогодні? Червона ікра, різні фрукти. А потім скаржаться, що грошей не вистачає. Так витрачати бездумно не треба, буде на все вистачати.

Сказати, що від цієї інформації Віра здивувалася, це нічого не сказати. Мабуть, Марія натиснула кнопку скидання, але вона не спрацювала. І тому Віра почула всю цю неприємну розмову. І Віра могла б прямо зараз щось сказати у слухавку чи скинути та передзвонити. Але вона вирішила покласти слухавку і вдати, що нічого не чула.

Наступного дня Марія забігла до Віри у гості після роботи. Віра натягнула посмішку та запросила сестру всередину.

– Обережно, – сказала Віра, коли вони йшли на кухню. – А то зачепишся об іграшки, та й на плиту не дивися, бо я так і не встигла її помити.

Спочатку Марія не зрозуміла, про що мова, але потім здогадалася, що Віра якимось чином чула її вчорашню розмову із чоловіком. Марія одразу спробувала все пояснити, але Віра не хотіла нічого чути. Вони посиділи деякий час у тиші і Марія пішла.

З того часу Віра відмовлялася від запрошень Марії. Може, колись вона зможе вибачити, але поки що Віра не могла продовжувати спілкування з кимось, хто так ставиться до неї та її родини.

Як ви думаєье, Віра права в цій ситуації?

Вам також має сподобатись...

Таксі приїхало швидко. Оксана сіла в автомобіль. – Вам, потрібно встигнути на літак? Вилітаєте? – усміхнувся водій. – Зустрічаю, – Оксана нервово зітхнула. – А кого зустрічаєте? – запитав водій. – Та так… – Знайомого? Чи хлопця? – Чоловіка. – Чоловіка? Треба ж. Ви що, довго не бачились? – Хлопець здивовано озирнувся. – Угу. – І скільки, як не секрет? – Довго. Він від мене пішов рівно рік тому, – раптом відповіла Оксана

Ольга приїхала святкувати новий рік до своєї матері. Її молодший брат Андрій, якраз привіз наречену Алісу, знайомитися з родичами. Увечері мати попросила Ольгу допомогти їй накришити салати, зробити бутерброди. Раптом Оля помітила, що у неї сідає телефон. – Я на хвилинку, піду візьму зарядку, – сказала Оля до матері і пішла в кімнату. Вона швидко взяла потрібну річ, і хотіла було повернутися назад. Тільки-но вона вийшла в коридор, як почула дивні звуки з ванної. Жінка зрозуміла, що наречена брата розмовляє по телефону. Оля прислухалася до розмови Аліси і остовпіла від почутого

Валя вийшла на пенсію рано – робота така була, важка. Але й тепер їй ніколи було відпочивати. Дочка розійшлася з чоловіком, залишивши на виховання матері двох дівчаток. Довелося Валі знову йти працювати. – На стару роботу не піду, досить! Краще у двірники, на свіже повітря! – казала вона всім і посміхалася. Дочка почала влаштовувати своє особисте життя, знайшовши нового коханого. – Зрозумій мене, мамо, я молода і ми з Віктором любимо один одного… – сказала вона. – Ну як я йому ще своїх двох дівчат приведу? Він втече… І тут Валя застигла від несподіваної здогадки

Ольга відкрила двері своїм ключем. Вона зайшла на кухню і поставила важкі сумки з продуктами на стіл. Ольга жила з бабусею, Зінаїдою Федорівною. Сьогодні дівчина вирішила приготувати смачну вечерю, бо мала сказати старенькій дещо важливе… Увечері, зібравшись із духом, Ольга сказала нерішуче: – Бабусю, я хочу тобі дещо сказати… – Ну що там у тебе трапилося? – роздратовано запитала Зінаїда Федорівна. – Давай кажи! – Ти ж знаєш мою подругу Вероніку? – запитала Ольга. – Вона поїхала в інше місто. Працює. Живуть вони в гуртожитку… – Хто це «вони»? – здивовано запитала бабуся. Вона не розуміла, що відбувається