Лариса поспішала додому. Вона мала хорошу новину для чоловіка, та що там хорошу, просто чудову!
Вона зайшла дорогою в магазин і купила ігристого.
– Зараз приготую вечерю, посидимо… – мріяла Лариса.
– Миколо, я вдома! – гукнула вона, зайшовши в маленьку квартирку.
Галасувати не було потреби, з будь-якого куточка квартири добре було чути, як клацає замок. Але радість переповнювала Ларису, і вона не могла стримувати її.
Микола неохоче вийшов їй назустріч.
– У мене така новина! Зараз швиденько приготую вечерю, ми сядемо й відзначимо. Я навіть пляшечку ігристого купила. Дивись, – Лариса дістала з пакета ігристе і показала, не помічаючи напруженого погляду чоловіка.
– Віднеси на кухню, а я поки переодягнуся, – вона пройшла повз чоловіка до шафи, відкрила дверцята і роздяглася за нею, як за ширмою.
Одягла короткий халатик, який подобався чоловікові, поправила волосся і закрила шафу.
Микола сидів перед телевізором із вимкненим звуком, дивлячись крізь екран.
Лариса підійшла до нього.
– Що трапилося? Мамі знову недобре? – запитала вона обережно.
Чоловік не відповів. Лариса сіла поряд, накрила його руку своєю долонькою.
– Щоб не трапилося, ми впораємося. Я отримала… – Лариса не встигла договорити, Микола прибрав свою руку і різко підвівся з дивану.
– Гаразд, скажеш потім. Я піду готувати вечерю.
Лариса смажила картоплю і роздумувала, що ж там таке сталося. Вона знала, що випитувати марно. Радісний настрій зник. Погана ідея була про ігристе. Але ж вона не знала…
…З Миколою вони одружилися півтора роки тому. Він уже працював у великій будівельній компанії, а Лариса писала дипломну роботу.
Жили на зарплатню Миколи, тож орендували маленьку квартирку, їм поки що вистачало.
Частину зарплати Микола надсилав своїй мамі, вона жила в іншому місті і часто була слаба, на ліки витрачалося багато грошей.
Коли Лариса отримала диплом і влаштувалася на роботу, вони стали потроху відкладати на квартиру, хоча такими темпами не накопичать, мабуть, і до кінця життя.
Вони мріяли ночами, що згодом відкриють свою фірму. Микола проектуватиме будинки, а Лариса займатиметься дизайнерським оформленням.
Але для цього потрібно набратися досвіду. Люди не звернуться до нікому невідомої фірми. Отоді вони й куплять велику квартиру, у них будуть діти.
Але поки Ларисі доручали лише дрібні нудні проєкти, де вона не могла показати свій талант та смак, проявити ініціативу.
Лариса виконувала все швидко і чітко, працювала з завзяттям, хоч і платили не так багато. Вона вірила, що рано чи пізно її помітять, довірять серйозний цікавий проєкт, де вона сповна покаже себе. І тоді у них буде все, і квартира, яку вона сама обставить, і машина, і меблі.
Саме сьогодні начальник викликав її і сказав, що хоче доручити їй один серйозний проєкт. Потрібно зробити ремонт у квартирі, обставити меблями.
Одна багата жінка хоче зробити подарунок своєму синові на весілля. Весілля через місяць. Лариса повинна була займатися тільки цим, щоб встигнути. За швидкість – оплата окремо.
Лариса була впевнена, що впорається, в голові було безліч ідей – зробить, як для себе. Вона вже уявляла цю квартиру – затишний рай для молодят. Одразу поїхала дивитись. Її зустріла елегантна пані, модно й вишукано одягнена.
Від неї так і пахло великими грошима. Замовниця показала квартиру, висловила свої побажання, попросила не заощаджувати.
Домовилися, що Лариса зробить планування, пропозиції щодо використання матеріалів та оформлення інтер’єру, а Тамара Петрівна (так звали замовницю) найме бригаду майстрів. І якщо проєкт Лариси їй сподобається, то одразу розпочнуться роботи.
Ось і поспішала Лариса поділитися радісною новиною із чоловіком. Але ігристе залишилося закритим. Лариса прибрала його в холодильник.
Після вечері, що пройшла мовчки, вона сіла за комп’ютер. Робота не чекала, і Лариса про все забула, поки Микола не сів поряд.
– Відволічись. Я маю тобі дещо сказати… – почав він.
– Говори, – Лариса повернулася до чоловіка.
– Мене звільнили з роботи, – сказав Микола, не дивлячись на дружину.
– Як?! Чому?! – вигукнула вона.
– На роботі і так запара, а тут компанії запропонували новий вигідний проєкт. Стільки всього навалилося… Мене смикали постійно, квапили. Директор все, мовляв, зроби швидше термін вже. Ну і я помилився у розрахунках. Помітив, коли будівництво вже почалося. Хотів виправити, але мене звільнили.
– Нічого, ми впораємося. Я хотіла сказати тобі, що мені дали…
– Це ще не все, – Микола скочив зі стільця і нервово заходив по кімнаті. – Мені треба повернути гроші. У договорі прописано…
– Скільки? – запитала Лариса тремтячим голосом.
– Багато. Таких грошей ми не маємо. Але я візьму кредит. Щоправда, мамі не зможу більше допомагати.
– Який кредит? Там же ж проценти платити треба. Ми знайдемо гроші, позичимо в друзів.
– Не вигадуй, Ларисо. Які друзі? Друзі є, коли в тебе все гаразд. Хочеш дізнатися, хто твій друг, попроси грошей, – Микола вже майже кричав.
– Ти просив у когось? – здогадалася Лариса. – Але в мене є подруги. Я…
– Ну, спробуй. А в мене, як виявилось, немає друзів, – Микола пішов на кухню.
Лариса задумалася, як допомогти Миколі, у кого позичати гроші. Вона взяла телефон і набрала номер колишньої шкільної подруги Наталі. Коли вони бачилися востаннє, Наталя вихвалялася, що вдало вийшла заміж, чоловік багатий бізнесмен, вони живуть у великому будинку, у престижному районі міста, три-чотири рази на рік їздять за кордон.
Подруга відповіла майже одразу.
– Це Лариса… – почувши радісну відповідь, що Наталка її пам’ятає і рада чути, Лариса одразу перейшла до головного. – Наталю, мені потрібна твоя допомога. Ми можемо побачитися? А, ти не в місті… Тоді скажу по телефону. Мені терміново потрібні гроші… – Лариса подивилася на екран, подумала, що обірвалося з’єднання, бо Наталя мовчала. Вона вже хотіла покласти слухавку, але Наталя заговорила.
– Вибач. Я нічим не можу тобі допомогти. Це в чоловіка багато грошей, а не в мене. Він дає мені на одяг і сумочки, а що дорожче купує сам. Та й гроші у нього всі вкладені в бізнес. Не дасть, навіть просити не буду. Нещодавно хотіла відправити маму у санаторій, так чоловік галасував, що годувати мох родичів і друзів не має наміру. Вибач, – у голосі Наталі чулися непідробні смуток і жаль.
Так, багаті мають свої проблеми. Гроші є, але їх дуже шкода віддавати. Лариса попрощалася. Нічого, вона зателефонує Вікторії. У тієї вже точно є гроші, збирає на квартиру. Віка кравчиня. Клієнти у неї не бідні, платять добре. Лариса вмовить її врятувати їх із чоловіком, пообіцяє віддати через місяць.
– Алло, Віко? Це Лариса… Ні, мені не треба нічого шити. Мені треба поговорити з тобою. Може, зустрінемося? Зайнята? Добре. Одним словом мені потрібні гроші… Вже? Я рада за тебе. Вибач…
Ну ось, виявляється, Віка вже купила квартиру, запрошує на новосілля, щоправда, меблів поки що немає.
– Нічого, завтра поговорю з колегами. У крайньому випадку візьмемо кредит, – вирішила Лариса.
Вранці вона доробила начерки, навіть попередній кошторис робіт і матеріалів склала. Зателефонувала замовниці.
– Вже? Дуже добре. Під’їжджайте, я показую майстрам квартиру. Разом все й обговоримо, – запропонувала Тамара.
Вона уважно розглядала Ларисині начерки.
– А ви молодець. Мені подобається.
– Меблі на замовлення не встигнемо зробити, тому я пропоную обставити ось так. Штори, освітлення, дзеркала збільшать простір… – Лариса простягла Тамарі ще листки.
– Я з усім згодна. Меблі оберемо разом. Ну що, розпочинаємо роботу? Якщо виникнуть проблеми чи питання, дзвоніть, – сказала Тамара і вирушила до дверей.
Лариса набралася хоробрості і гукнула її.
– Зачекайте, Тамаро Петрівно! А можна з вами поговорити?
– Тільки швидко, мені треба встигнути в салон, – невдоволено сказала Тамара.
Лариса вирішила не тягнути, не крутитися, коротко розповіла про чоловіка, про його звільнення, борг компанії.
– Чи могли б ви заплатити мені зараз? Адже проєкт я вже зробила, вам сподобалось. Обіцяю, що за майстрами простежу, щоби все виконали ідеально, не підведу… – вона з надією дивилася на Тамару.
Для неї, судячи з одягу та розмаху, це невелика сума.
Тамара роздумувала, але не відмовила одразу, що вже добре.
Зазвичай клієнт оформляє договір і платить фірмі за надані послуги, але, як правило, дякує дизайнеру додатково.
– Добре, – сказала нарешті Тамара. – Я дам вам цю суму. У мене є дача, давно хотіла оновити інтер’єр. Зробите? Я оплачу цю роботу не через фірму, а особисто вам. Скажімо так, що це моє особисте прохання.
– Звичайно, треба тільки подивитись на дачу… – зраділа Лариса, що все так вдало склалося, навіть гроші не доведеться віддавати. – Я не знаю, як мені вам і дякувати… – почала Лариса.
– Я ризикую. Але мені хочеться допомогти. Чекаю від вас виконання ваших зобов’язань, – сказала Тамара і пішла до виходу.
– Я не підведу, я все зроблю, обіцяю! – квапливо запевнила Лариса.
Тамара обернулася біля дверей.
– Тоді завтра я привезу вам сюди гроші…
…– Миколо, я вдома! – бадьоро гукнула Лариса, зайшовши в квартиру.
Микола не вийшов їй назустріч, він сидів на дивані з телефоном в руках.
– Ти шукаєш роботу? І як? – поцікавилася вона.
– Те, що пропонують, мені не подобається, – він відклав телефон.
– А я знайшла гроші! – радісно сказала Лариса.
– Де?!
– Я їх заробила. Вчора ще хотіла сказати тобі, порадувати, ігристого купила та не встигла. Мені доручили самостійний проєкт – оформити квартиру в подарунок на весілля. І дачу. Замовниця заплатила авансом. Завтра привезе гроші. Віддавати не доведеться. Ти радий?
– Ларисо, ти просто золото! – Микола скочив, підхопив на руки дружину і закружляв по кімнаті. – Ти врятувала мене!
З фірмою він розрахувався. Влаштувався й на іншу роботу. Додому приходив стомлений, їв і одразу лягав спати, а Лариса сиділа допізна за комп’ютером, поки очі не починали злипатися. Готувала на вечерю макарони, яєчню, таке що не потребувало зусиль та часу.
Зрештою, вона закінчила оформлення дачі. Щось треба було підремонтувати, і Лариса підключала чоловіка. Дача замовниці сподобалася.
– Зовсім інша справа. Каюсь, сумнівалася я, коли мені запропонували вашу кандидатуру, але я не помилилася. Дачу прямо не впізнати. Ви сходи на другий поверх підремонтували? Яка молодець, бо хиталися і рипіли. Я всім вас рекламуватиму. Ось побачите, незабаром відбою не буде від замовників.
Лариса засяяла від похвали.
Тамара полізла в сумочку, дістала конверт, і простягла Ларисі.
– Ой, що ви не треба. Ви мені вже заплатили, – зніяковіла та й прибрала руки за спину.
– Бери. Ти зробила все чудово, тим більше навіть дрібний ремонт, хоча я й не просила, – наполягла Тамара.
– Це чоловік допоміг, – похнюпилася Лариса. – Він також вдячний вам, ви нас виручили.
– Скажімо так, це премія за добре виконану роботу.
Вони розійшлися, задоволені один одним. Лариса зазирнула на вулиці у конверт. Сума була хороша. Вона відкладе ці гроші на квартиру.
Лариса летіла додому, як на крилах. На світлофорі вона зупинилася, від нетерпіння тупцюючи на місці. Вона, приготує смачну вечерю, вони, нарешті, відзначать початок білої смуги в їхньому з Миколою житті.
Зʼявилося зелене світло, але Лариса застигла на місці. Майже навпроти неї зупинився якийсь гарний білий джип.
Вона глянула хто сидів за кермом і не повірила своїм очам!
За кермом сидів… Її Микола! Помилитися Лариса не могла…
На ньому була сорочка, яку вона сама подарувала чоловікові минулого року. Спеціальними фарбами нанесла невеликий малюнок на кишені. Микола любив різне таке. Другої такої сорочки просто не могло бути.
На пасажирському сидінні сиділа гарна блондинка. Вони жваво розмовляли, чоловік усміхався, раз у раз повертався до дівчини. Ларису він не бачив.
Машина з Миколою помчала, а Лариса так і стояла перед переходом, оторопіла від побаченого.
Вона добралася додому, але готувати не стала, все валилося з рук.
Лариса чекала чоловіка, навіть світло в кімнаті не увімкнула. Клацнув замок.
Незабаром Микола зайшов до кімнати, увімкнув світло і здригнувся, побачивши на дивані Ларису.
– А я думав, тебе нема… – пробурмотів він. – Чого без світла сидиш?
– Та задумалася тут… Ти знову на роботі затримався? – спокійно запитала Лариса.
– Слухай, у мене стільки роботи… У нас є щось поїсти? Я такий голодний.
Лариса дивилася на чоловіка і не впізнавала. Вигляд у нього був не втомлений, як раніше, а цілком задоволений життям.
– А білявка хіба не нагодувала тебе? – раптом запитала Лариса.
– Яка білявка? Ти що таке говориш? – Микола показував щире здивування.
– Я вас бачила. Ти сидів за кермом білого джипа, і вигляд у тебе був поважний та щасливий. Іншої такої сорочки ні в кого немає, тож помилитися я не могла.
– А-а-а, так це дочка мого начальника! Він попросив відвезти її додому. Машина класна. Ми обов’язково купимо таку саму… – сказав Микола.
– А що, начальник не має водія? – Лариса пильно дивилася на чоловіка.
Вона помітила, як він зніяковів, метнув погляд убік. – Гарна донька у твого начальника. Одружишся з нею, і не треба чекати, збирати гроші, все буде і одразу.
Ти, мабуть, сказав їй, що з дружиною живеш, як із сусідкою, що почуття давно охололи… Що ви там кажете в таких випадках? Будь мужиком, зізнайся, нарешті.
– А якщо й так? – Микола із злим розпачем глянув на дружину. – Я тобі вдячний, що виручила мене. Але ти теж обманула мене. Хто дав тобі гроші? Не замовниця, певно, а замовник! Жінка ніколи не врятує жінку. Так що…
– Який же ж ти… – скривилася Лариса.
– Який?! Хто відмовиться, коли гроші йдуть у руки? Я сподобався доньці начальника, на мене чекає підвищення, квартира, машина. Мамі нарешті зробимо процедури. Ти б теж не відмовилася.
– Іди! – Лариса відвернулася, ховаючи сльози.
– Та із задоволенням! – Микола кинувся збирати речі.
Лариса чекала, коли він піде.
– За рештою прийду потім, – Микола ляснув долонею по дерев’яному підлокітнику дивана.
На ньому залишилася зв’язка ключів від квартири…
– Ми з цією валізою їздили на відпочинок після весілля… – згадала Лариса, побачивши валізу поряд із чоловіком.
Коли за ним зачинилися двері, Лариса пішла на кухню, дістала з холодильника пляшку ігристого й налила у чашку.
Випила вона його, не відчувши смаку. Налила ще. Емоції від зради трохи відпустили. Лариса заплакала, шкодуючи себе…
Чому? Коли він став таким? Чи він і був, а вона не помічала?
Тепер їй здавались дивними його борг, звільнення.
Її змусили б виправити помилку, а вже потім би звільнили.
Вона принижувалася, шукала гроші, щоб допомогти йому.
Ночами не спала, працювала над проєктами. І ось його подяка. З’явилася можливість влаштувати своє життя, і він без жалю покинув її.
Нічого, у неї дійсно багато замовників, вона доб’ється всього сама, а він ще пошкодує…
Але як же ж прикро, нестерпно просто. Попереду розлучення, самотність…
…Невдовзі вони з чоловіком знову побачились.
Блондинка звернулася у компанію, де працювала Лариса. Їй порадили її, як найкреативнішого дизайнера інтер’єру.
Лариса прийшла оглянути квартиру, яку вона мала оформити і зустріла там… Миколу.
Обоє розгубилися.
Перед відходом Лариса сказала, що могла б помститися і зіпсувати квартиру, оформити негарно і дуже дорого.
Але цього вонане робитиме, щоб не бачити їх більше. Не бачити ніколи…
У неї обов’язково все скластися. Вона впорається. Навіть лиха не тривають вічно, за ними обов’язково прийде щастя!
Головне вірити й не опускати рук! Все в неї буде добре. А від таких зрадників треба триматися подалі.
– Зрештою, йому ж гірше – я всього лише втратила невірного й підлого чоловіка, а він втратив жінку, яка його любила…
