Про кохання

– Настя, слухай, я в суботу буду справляти день народження. Ти просто маєш прийти! – сказала Оля подрузі. – Чому це? – здивувалася Настя. – Тому що до мене приїхав мій брат і ви з ним ідеально підходите один одному! – Оля! – Настя засміялася. – Ну гаразд, я прийду! В суботу Настя вручила подарунок і озирнулася: – А де ж мій ідеальний чоловік? В цей момент відчинилися вхідні двері. Настя озирнулася, ахнула і застигла від здивування

Настя сиділа на кухні у подруги і плакала.

-Ти не уявляєш! Він знову розповідав мені як його залишила чергова дівчина, а я сиділа і підтримувала як могла, хоч мені хотілося йому сказати:

-Та зверни ж ти уже, нарешті, увагу на мене!

Ганна важко зітхнула. Мінімум щорічно протягом 5 років вона втішала подругу, яка була дуже закохана у свого друга, Максима.ʼ

Ганна налила чай і поставила чашку перед Настею.

-Настя, я вже втомилася тобі повторювати одне і теж – тобі потрібно сказати йому про свої почуття… Ну він же не знає про них!

-Не знає, – покірно кивнула головою Настя. – Звичайно не знає… Але сказати про них я йому не можу.

І з очей Насті знову пішли сльози.

-Ну Настя, ну не плач… Ну Настя! Невже ти не розумієш, що тобі треба щось змінити? Це ж не життя! Він тобі розповідає про своїх дівчат, плаче коли розлучається, радиться, коли хоче зробити їм подарунок і впевнений на всі сто, що ти його подружка. Просто друг…

А ти приходиш до мене і плачеш….А головне, через нього ти не можеш нікого зустріти! Настя, ну я нічим не можу тобі допомогти. Все в твоїх руках, як то кажуть.
Настя втерла сльози. Вона розуміла, що Ганна має рацію.

-Добре, поїду я…

Настя одягла пальто, чоботи, натягнула шапку з рукавичками, взяла сумку і вийшла від Ганни.

Надворі було вже темно і йшов мокрий сніг. Настя прискорила крок – парасольки в неї не було, а промокнути їй не хотілося.

Ось нарешті й метро! Настя пройшла через турнікет, легко пройшла по сходах і практично в останній момент забігла в двері поїзда, що зачинялися, і навіть змогла сісти на вільне місце.

Очі у Насті були заплакані, тому вона їх закрила і спробувала зосередитися на чомусь позитивному, наприклад, на майбутній відпустці.

Куди вона хоче поїхати? Ну звісно ж на курорт! Головне, не заслабнути! Інакше відпустка точно відміняється!

І тут її думки перейшли в інше русло. Вона згадала, що познайомилася з Максимом якраз тоді, коли була слаба.

Вона, така бідолаха, пішла в інститут. Там була дуже важлива контрольна і викладач сказав, що повинні бути всі.

І Настя, як зразкова студентка, звісно ж поїхала. Щоправда так і не доїхала. Вона повернула з-за кута будинку і наскочила на Максима. Ну, чи він на неї.

-Що ти тут ходиш! – скрикнула вона.

-А що, не можна? – здивувався він.

Настя дістала носовичок.

-Е… Подруго… Ти куди йдеш? – запитав Максим.

-На контрольну, – сказала Настя.

Тоді Максим доторкнувся рукою до її чола і заявив:

-Тобі додому треба. Поїхали, я проведу.

Він одразу зрозумів, що у Насті температура і провів її додому.

Так вони познайомились. І дуже довгий час просто усміхалися один одному при зустрічі і віталися.

А потім вони знову зустрілися. І знову в зимову пору року. Настя побачила Максима, посміхнулася і кивнула. Максим теж усміхнувся їй у відповідь, зашпортався і опинився на підлозі в такій позі, ніби збирався робити Насті пропозицію.

-Я згодна, – сказала тоді Настя і вони обоє розсміялися.

Тоді вони зайшли у кафе і вирішили дружити. І тоді Настя зрозуміла, що закохалася…

Вагон різко загальмував і Настя повернулася зі своїх спогадів в поточний момент і знову відчула, що зараз розплачеться.

Адже ось яка справа, Максим постійно був у стосунках і сприймав Настю тільки як подругу і це було для Насті справжнім випробуванням.

Йшов час. Максим знову став зустрічатися з якоюсь дівчиною, а Настя все далі переживала.

-Настю, привіт, – почула вона знайомий голос у слухавці. – А в мене новина! Я одружуюсь!

Настя застигла з телефоном в руках… Максим одружується… Її Максим одружується і не з нею! Як це так…

Вона не пам’ятала, що йому сказала і, чи сказала взагалі щось. Вона просто зрозуміла, що їй точно потрібно щось міняти…

-Ну як ти там, Настя? – Настя почула у телефонній слухавці голос подруги.

-Ганнусю! Та все чудово! Відкрили представництво. Зараз налаштовую роботу. Не знаю, чи залишусь тут чи ні. Подивимося. Але я задоволена.

Подруги поговорили ще трохи і наприкінці розмови Ганна запитала:

-А про нього думаєш?

Настя довго мовчала і нарешті промовила:

-Знаєш… Все-одно думаю…

-Не дзвониш, не пишеш?

-Не дзвоню і не пишу! Сама ж у мене сімку забрала! Та й домовилися ми з тобою.

Настя справді все ніяк не могла забути Максима. Навіть робота майже 24 години на добу не допомагала.

Після того, як була налаштована робота у філії одного міста, був переїзд у інше місто, а потім у наступне і наступне і наступне…

-Настя, Слухай, я в суботу буду справляти день народження. Приходь.

-Ой, Олечко, дякую.

Настя потоваришувала на останньому місці роботи з однією дівчиною.

-Прийдеш?

-Ну не знаю… Просто я не впевнена, що впишуся.

-Ти просто маєш прийти.

-Чому це? – Настя здивувалася.

-Тому що до мене приїхав мій брат на все літо і ви з ним ідеально підходите один одному.

-Оля… Оля! – Настя засміялася. – Оля! Думаю, що моє серце зайняте.

-Ну будь ласка!

-Ну гаразд, я прийду. Навіть цікаво побачити ідеального чоловіка, – пообіцяла Настя.

Зрештою, може ж вона розважитися. Настя справді не пам’ятала коли вона відпочивала по-справжньому…

-Ой, Настю! Так чудово, що ти прийшла!

-Привіт! Бажаю щастя і щоб мрії збувалися!

Настя вручила подарунок і озирнулася.

-А де ж мій ідеальний чоловік?

-Так… Він все ніяк не доїде від батьків. Тягнучки. Ти не хвилюйся, як приїде, я вас познайомлю.

Настя знизала плечима і пішла до гостей. Їй було незвично і нудно – навколо всі веселилися, чувся сміх, а Настя все думала про роботу.

-Як безглуздо? – подумала Настя.
Вона підходила до гостей, говорила з ними та посміхатися. Так минув певний час. Настя дуже втомилася і їй дуже хотілося до себе додому.

-Олю, ти вибач. Я піду…, – Настя знайшла Олю і відвела її вбік.

-А як же ж…, – Оля благально дивилася на Настю.

-Ну завтра познайомиш. Хочеш я до тебе завтра зайду?

-Добре.

І в цей момент відчинилися вхідні двері.

-Агов, сестричко, а ось і я! – Настя раптом почула знайомий голос.

Вона ахнула і застигла від здивування. Але Оля цього не помітила. Вона радісно взяла Настю за руку і потягла до свого брата.

-Максиме! Познайомся, це Настя. Директор нашої філії і моя подруга.

Настя вдавано посміхнулася, а сама вдивлялася у Максима. Боже мій! Він анітрохи не змінився!

-Взагалі то ми знайомі, – сказав Максим. – Привіт Настя. Радий зустрічі.

-Привіт. Я також рада.
-Ви знайомі? – Оля була здивована. – Нічого собі! І скільки років ви знаєте один одного?

-Так років десять напевно. Так, Настю? – сказав Максим.

Настя кивнула. А сама подумала, що 9 років і 6 місяців.

-Цікаво… Настя, може залишишся? – запитала Оля.

-Та ні, Оль. Я піду… Правда втомилася трохи…

-Олю, я проведу, – сказав Максим, і вони вдвох вийшли з квартири.

Максим і Настя йшли поруч і мовчали. Напевно, для кожного з них ця зустріч була несподіваною.

-Я справді радий тебе бачити, – сказав Максим на прощання й пішов. Отак просто взяв і пішов! І навіть не запитав нічого про життя Насті.

Настя проплакала всю ніч. Вона стільки часу намагалася забути Максима, і ось тобі, будь ласка! Він знову поряд. І вона знову закохана і нічого нікуди не поділося.

-Час не допомагає, – вивела закономірність Настя.

Хоча у цьому в усьому були плюси. Настя перестала думати про роботу.

Після безсонної ночі, Настя звичайно ж заснула і розплющила очі тільки годині о третій.

Вона випила пару чашок кави і вирішила, що їй необхідно прогулятися на вулиці.

На вулиці і повітря свіже і вітерець дме і простір навколо величезний – йди куди хочеш!

Настя одягла чорні окуляри і вийшла з дому.

Не встигла вона зробити кілька кроків, як до неї підійшов Максим.

Він також мовчав, мовчала і Настя. Вони навіть не привіталися, хоча при цьому обоє попрямували у бік скверу.

Настя йшла по доріжці вздовж крамничок.

-Ну і що він мовчить? – думала вона і нишком поглядала в бік Максима.

І так вони йшли, йшли і йшли.

Хвилин через тридцять, не домовляючись, вони підійшли до лавки і посідали на неї.

-Я розлучився, – сказав Максим. – Через рік розлучився. Вона сказала, що вагітна, ось ми весілля і відгуляли. А потім виявилось, що це була просто помилка.

-Ясно…
-Мені тебе не вистачало. Так хотілося поділитися цією ситуацією, а ти десь зникла.

-Ясно…

-А як ти?

-Все так само. Незаміжня. Як там кажуть? Я старий холостяк і не знаю слів кохання, – усміхнулася Настя.

-Щось типу того… Знаєш… через всю цю історію з моїм весіллям я зрозумів, що люблю тебе. Але ти завжди хотіла тільки дружити зі мною.

-Я?! – вигукнула Настя. – Це ти сприймав мене як друга! І не бачив нічого далі за свій ніс!

-Ого! Значить, ти до мене теж не байдужа?

Настя почервоніла.

-Не говори нісенітниць!

Максим потряс головою:

-Ось зараз я не зрозумів… Я тобі освідчився в коханні…

-Ти хочеш сказати, що ти мене любиш?

-Так. А ти?

-Так…

-Ну ось бачиш, нарешті ми розібралися у своїх почуттях.

-Та вже… Не минуло і десяти років.

Настя і Максим подивилися один на одного і розсміялися.

А потім, вони встали з лавки, взялися за руки і вирушили гуляти далі…

Вам також має сподобатись...

Карина приїхала в село до своєї бабусі Марії. Зранку старенька пішла в магазин. Карина була в хаті одна. Раптом в двері постукали! На порозі стояв якийсь молодик із трилітровою банкою в руках… – Здрастуйте, – сказав незнайомець. – Моя бабуся просила передати бабі Марії свіженького молочка. Сказала, що баба Марія живе сама… Він дивився на Карину і посміхався. – Я її внучка, тож можете залишити молоко, – сказала Карина. – Я давненько не куштувала домашнього. Чоловік віддав банку Карині. В цей час з’явилася баба Марія. Вона глянула на молодика і руками сплеснула від несподіванки

Олег був єдиним сином заможних батьків. Його батько мав свій продуктовий магазин. Мати Олега, Ганна Сергіївна, завідувала бухгалтерією. Батьки раділи, що син поряд з ними. – Треба Олежику нашому гідну наречену підшукати, – якось затурбувалася Ганна Сергіївна. – Та постривай ти! – махнув рукою батько. – Не поспішай… Він як впрягся в роботу, так ще й не гуляв до пуття! Дівок мало бачив. А ти його вже одружуєш… Ганна Сергіївна послухала тоді чоловіка. Та невдовзі сталося несподіване

– Та Сергій старший за тебе на купу років! – говорив доньці Юрій. – Він в батьки тобі годиться! Але це, я ще зрозумів би. Але ж він ще й одружений. І до того всього – мій найкращий друг! Та Вероніка батька не слухала. – Я збираюсь заміж за Сергія! – якось раптом заявила вона. Батьки застигли від несподіванки. Всі мовчали… Вона встала, демонстративно поправила зачіску, і вийшла з дому. Батько теж встав і пішов до Сергія

Микола прокинувся рано, насмажив млинців, зварив борщ. Зібрав гостинці і вирушив відвідати дружину. Ганна занедужала і вже кілька тижнів лежала в палаті. – Ну як ти, кохана? – усміхнувся Микола, зайшовши в палату. – Краще, але я відчуваю, не довго мені лишилося, – сумно промовила вона. – Не говори нісенітниць, – спробував змінити тему Микола. – Миколо, я винна перед тобою. І я повинна тобі відкрити одну таємницю. Скільки мені ще лишилось…, – раптом почала Ганна. – Ти про що? – здивувався чоловік. – Не зупиняй, послухай, – сказала Ганна і все розповіла чоловіку. Микола вислухав дружину і застиг від почутого