Ліза з Романом були одружені вже два роки. Протягом усього часу до них у гості часто приїжджала його старша сестра Ірина. Приблизно раз на два місяці.
То їй треба у справах, то просто погуляти. Одного разу вона навіть подругу привезла.
Добрий брат Роман завжди давав їй свою машину. Сестра все таки, та й машина його власна.
Ліза була не проти.
Але в один із приїздів Ірина примудрилася пошкодити авто брата. Ремонт оплачувати відмовилася, а вину всю поклала на Романа.
Молода сім’я задумалася про покупку нового автомобіля.
Старе авто Роман продавати не хотів, але й ремонтувати не поспішав. У результаті він змінив зламану автівку на мотоцикл. Давно мріяв, мовляв.
Машину просто вирішили купити нову. Батьки Лізи дали половину грошей, решта – кредит. Авто оформили на Лізу. Роману достатньо було вже свого мотоцикла.
– До нас на вихідні їде Іра! – заявив з порога Роман. – Приготуй щось смачненьке. Цукерок купи, пам’ятаєш які їй сподобалися? Вона не одна буде, у неї новий хлопець!
– Новий залицяльник? – нервово перепитала Ліза. – І я маю їх розважати? А які цукерки?
– Ну в таких різнокольорових обгортках, – сказав Роман. – Пам’ятаєш?
– Ні, – сказала дружина. – А ти пам’ятаєш?
– Пам’ятаю, – відповів Роман. – Але я всього одну з’їв. Купи більше. Дуже вже вони смачні.
– Я не пам’ятаю, – махнула рукою Ліза. – Купи сам. У мене на роботі купа проблем. Я, напевно, затримаюся. Готувати, мабуть, теж доведеться тобі. Так що купи все, чим годуватимеш гостей. В нас холодильник майже порожній…
– А що ж я готуватиму? – здивувався Роман.
– Сам придумай. На вихідних мене також не буде. Мама просила на городі допомогти, а то в неї тиск та й бачить вона погано. Рано-вранці я поїду до неї. Ти зі мною? Тебе тесть теж запрошував.
– Так сестра ж приїжджає! Відклади свою поїздку.
– Ні. Так не вийде, за тиждень бур’яни вимахають так, що й моркви не знайдеш. А там ще й інші грядки. Не хочеш, значить, розважай сестру.
– Ну, ти подумай. Вона ж не одна, яке ми справимо враження?
– А ти постарайся.
Ліза, як і обіцяла, прийшла пізно. Всі вже поїли, брудний посуд був у мийці і по всьому столу.
Ірина з її новим хлопцем сиділи в кімнаті. Роман намагався прибрати все на кухні, і дуже зрадів приходу дружини.
– Як добре, що ти прийшла! Ми вже поїли. Там вареники є заморожені, звари собі. А я пішов.
– Куди?
– До гостей.
– А-а-а. Я не буду нічого. Дуже втомилася, одразу спати піду. Зараз тільки привітаюся…
– А посуд?! – ахнув Роман.
– А що з ним? Мити треба?
Роман не відповів, але й мити не став. Пішов до гостей.
Ліза, звичайно, теж не спала. Вона просто лежала з телефоном в руках. Подзвонила батькам, побалакали з подругою. Вранці вона збиралася їхати, але заснути не могла довго…
…Настав ранок. Ліза приготувала собі каву. А на сніданок в хаті не знайшлося хліба.
– Чого ж ти не купив учора? – запитала Ліза чоловіка. – Забув?
– Я взагалі щось не подумав. Піду куплю, поки всі сплять. Ти не передумала їхати?
– Ні. Я прямо зараз і поїду. Переодягнуся тільки…
– Ох, як гарно пахне кавою! Приготуй мені, – Ірина зайшла на кухню й одразу сіла за стіл.
– Мені ніколи. Займіться самі. Зараз Роман принесе хліба й сиру. Може й каву вам приготує.
Поки Ліза переодягалася, Ірина вже встигла зібратися і стояла у коридорі. Поруч із нею стояв Павло, кумедний худенький чоловік в окулярах.
– Каву ми по дорозі поп’ємо, – сказала Ірина. – А де ключі від машини?
– У тебе ж страховки немає, – відповіла Ліза.
– Ой, та хто мене у вашому місті зупинить?! Подумаєш, немає страховки. Напиши довіреність і все. Пиши, бо я так поїду. Де, до речі, ключі? Завжди ж тут лежали…
– Так це від старої тут лежали, а від нової я в сумці тримаю. Машина на моє ім’я.
– Яка різниця. Мені брат завжди дозволяв, коли я приїжджала. Не скупись, давай сюди ключі! Мені тепер пішки по місту бігати, чи що?
– Мені машина потрібна самій. Є он автобуси, таксі…
Ірина застигла від обурення.
– Ну ти і… Нічого з твоєю машиною не буде!
– Так. А стару хтось зламав?
– Точно не я! У свого чоловіка спитай. За кермом був він. Подумаєш, пом’яли бампер і фару розбили, то це не ми винні.
– Я знаю, хто був за кермом і хто винен. Читала протокол.
– Читала вона! Я вже дзвоню Ромчику!
– Дзвони скільки хочеш. А мені пора. Щасливо.
Ірина залишилася стояти у коридорі з телефоном в руках. Вона дзвонила братові, який пішов у магазин. Але дзвінок його телефону пролунав зі спальні. Забув. Буває…
…Ліза добре провела вихідні. Грядок було небагато, та й бур’янів на них теж. Вона впоралася швидко. Потім жінка просто відпочивала.
Батьки завжди й у всьому мали порядок. Роман не дзвонив, тільки писав перед сном.
Відпочинок йому навіть і не снився. Ірина нервувала і навіть сварилася, що їй не дали машину.
Звинувачувала у всьому брата. Вона ж не звикла ходити пішки. Ніби у своєму маленькому містечку вона їздила.
Права у неї є, а машини нема. Прибирати за собою вона теж не збиралася – я гостя, мовляв.
Довелося Роману все мити, готувати, мити і знову готувати… Вихідні він провів на кухні – плита, мийка, холодильник.
…Ліза повернулася ввечері у неділю. Вона знала, коли зазвичай їхала Ірина й спеціально приїхала після неї. Порядок був такий собі, але брудного посуду не було.
– Ромчику, я повернулася. Романе!
Тиша. Ліза навіть подумала, що чоловіка немає вдома. А що? Раптом образився?
– Романе, тобі теща тут пиріжечків передала й різних смаколиків. Романе!
Але чоловік далі не відповідав.
Ліза зайшла у вітальню й ахнула від побаченого.
Роман як був в одязі, то так і заснув на диванчику.
– Гаразд, спи, махнула вона рукою. – Видно тяжко тобі вихідні далися. – Але нічого, знатимеш тепер, як я час свій вільний проводжу на кухні, коли твоя сестра приїжджає. Наступного разу я знову поїду, як таке буде…
…Через два місяці все повторилося, окрім деяких деталей. Сестра одразу зажадала машину в брата, але Ліза поїхала ще в п’ятницю ввечері.
– Ти не даси їй машину? – запитав Роман дружину перед від’їздом.
– Ні. Досить і однієї зламаної. Дай їй мотоцикла.
– Ні.
– Ну ось. І я не дам.
– Може залишишся?
– Ні. Може, ти зі мною?
– Незручно ж…
– Коли вона приїжджатиме, мене не буде вдома. Справляйся сам…
…Два візити сестри Романові вистачило. Ірина якось знову зателефонувала і попередила про свій приїзд.
– Нас не буде вдома, – сказав Роман. – Ми їдемо в село.
– Як?! – ахнула та.
– У нас свої плани…
Ліза слухала й раділа. Нарешті!
Аби завжди було так…
