Життєві історії

– Олено, уявляєш, Вадим пішов від дружини, – несподівано повідомила подрузі Вероніка. – Невже? Не чекала… Скільки він тебе годував обіцянками? – запитала Олена. – Чотири роки, – тихо відповіла Вероніка. – Дивно… Я була впевнена, що він свою дружину ніколи не покине. Тільки щось я не бачу радості у твоїх очах. Ти ж так мріяла, що ви разом будете, – Олена подивилася на подругу. – Мріяла…, – повторила Вероніка. – Так в чому справа? Чого засмучена? – не зрозуміла Олена. – Він не до мене пішов, Олено! – Вероніка розплакалася. – А до кого? – Олена здивовано дивилася на подругу, не розуміючи, що відбувається

– Олено, уявляєш, Вадим пішов від дружини, – несподівано сумним голосом повідомила подругу Вероніка.

– Невже? Не чекала… Скільки він тебе годував обіцянками?

– Чотири роки.

– Невже чотири? Нічого собі, як час летить! Зважився все-таки… Я була впевнена, що він свою благовірну ніколи не покине. Тільки щось я не бачу радості у твоїх очах. Ти ж так мріяла, що ви разом будете.

– Мріяла…

– Так у чому ж справа? Чого сидиш, засмучена?

– Він не до мене пішов, Олено! – Вероніка розплакалася. – Він до іншої жінки пішов!

… Вони познайомились на вечірці. Вероніка – симпатична, з точеною фігуркою та вільними манерами і Вадим – повненький, але дуже харизматичний представник місцевого бізнесу, старший за неї років на п’ятнадцять.

Вероніка закохалася з першого погляду. Чому? Вона ніколи не могла собі цього пояснити. Прямо за визначенням: люблять не за щось, а всупереч.

Хоча Вадима було за що любити.

Він теж звернув увагу на Вероніку, красиво, якось дуже зворушливо залицявся. Дівчина почувалася як принцеса з казки. Вадим вгадував її бажання, легко, із задоволенням їх виконував, оточував Вероніку такою турботою та увагою, що дівчина зовсім пропала. Проте, Вадим нічого не просив, в близькості не наполягав. І все одно дуже скоро Вероніка опинилася в його ліжку.

Вадим, здавалося, теж прив’язався до Вероніки. Принаймні все частіше казав, що любить її і помолодшав поруч із нею на десять років.

Про те, що одружений, він повідомив лише після місяця тісного спілкування і одразу додав:

– Вибач, кохана, але розлучатися я не планую. Мене влаштовує все як є. Бувай. Далі буде видно.

– А діти в тебе є? – Запитала Вероніка, яку новина, зрозуміло, неймовірно засмутила. Адже вона вже намалювала у своїй голові прекрасну картину їхнього подальшого спільного життя.

– Ні. Дітей ми не маємо. Не вийшло. Але це нічого не означає. Я ставлюся до дружини з великою повагою і не збираюся її кидати. Дуже хочу, щоб ти це засвоїла, сонечко. Раз і назавжди…

– Так, милий, звичайно, – проворкувала Вероніка у відповідь, а сама подумала: “Нічого, це поки що… Ось народжу тобі сина, і ти забудеш про свою дружину”.

«Поки що» розтяглося на чотири роки. Вероніка все більше прив’язувалася до Вадима, він все частіше почав говорити про розлучення. Його слова пестили душу Вероніки, всередині оселилася надія.

Вона нічого не просила у Вадима, ні в чому не дорікала, не наполягала на якнайшвидшому розриві з дружиною. Навпаки: намагалася створити йому найсприятливішу обстановку. Хотіла, щоб поряд з нею він почував себе щасливим, щоб хотів повертатися і сподівалася, що колись він не захоче йти…

– Як це до іншої жінки? – здивована Олена повернула Вероніку в реальність. – Ось це – казус! Звідки вона взялася?

– Не знаю. Тільки він сказав, що тепер житиме з нею, – відповіла Вероніка розгубленим голосом.

– Не розумію. Але він хоч якось тобі це пояснив?

– Каже, що, як і раніше, любить мене, але жити зі мною не може. Мовляв, я надто молода, і готую не дуже.

– Ти серйозно? Він так і сказав?

– Так. А ще сказав, що не хоче припиняти наші стосунки…

– Неймовірно! – Вигукнула Олена. – І що ти йому на це відповіла?

– Сказала, що подумаю…

– Подумаєш? – Олена навіть не змогла всидіти на місці та гарячково забігала по кімнаті. – Ти ще збираєшся думати?! Та гнати його треба в три шиї! Подумає вона! Чотири роки на нього згубила, і ще хочеш? Та ти вже сто разів своє життя влаштувала б!

– Я все розумію, Олено, – на Вероніку було важко дивитися. – І чудово уявляю, як це виглядає збоку, але… Я люблю його…

– Тільки не кажи, що ти погодишся з ним зустрічатися, – ахнула Олена і присіла поряд з подругою, – схаменись, Вероніка, він же не любить тебе, просто використовує…

– Ну і нехай… Зате він приходитиме, ми спілкуватимемося, ніби нічого не сталося. Адже насправді нічого не змінилося: була одна дружина, тепер інша. Але я як і раніше йому потрібна.

– Ні, ти точно не розумна! Як можна так себе не любити, так себе не поважати! Вероніка, миленька, та прокинься ти, нарешті, – Олена обняла подругу, почала гладити її по тремтячих від ридання плечах. – Він же старий, мізинця твого не вартий. Ти ще будеш щаслива, повір мені…

– Я не можу бути щасливою без нього, – Вероніка підняла на Олену заплакані очі. – Я люблю його… Незважаючи ні на що… І потім… Раптом Вадим втомиться жити з тією жінкою і таки буде зі мною?

– Ну, знаєш, це вже занадто! – Олена схопилася, відштовхнувши подругу. – Роби що хочеш. Зрештою, це твоє життя…

Вероніка прийняла пропозицію Вадима.

Вона досі зустрічається з ним за спиною його другої дружини, яка, як потім з’ясувалося, виявилася ровесницею Вадима: він був знайомий з нею з дитинства.

Нещодавно Вероніка стала мамою: у неї народилася чарівна дочка Ліза. Так назвав її Вадим – на честь своєї матері.

У свідоцтві про народження, у графі «батько» у дівчинки стоїть прочерк…

Вам також має сподобатись...

Марія одягла красиву сукню, зробила зачіску та легкий макіяж. Аякже ж!? Сьогодні у неї побачення. Вона йшла на побачення, хвилюючись, – вперше за кілька років самотності мала зустрітися з чоловіком. І ось Марія вже майже прийшла на місце зустрічі. Ще здалеку помітила чоловічу постать із букетом. На душі розлилося тепло. – Молодець, прийшов не з порожніми руками, – подумала жінка. Марія наблизилася ще ближче, чоловік помахав рукою. Вона придивилася до нього і застигла від несподіванки, а потім голосно розсміялася так, що аж перехожі оберталися

Андрій повернувся додому пізно, і одразу пішов до себе в кімнату. – Сину, йди вечеряти, – гукнула його мама. Андрій прийшов на кухню, сів за стіл, неохоче взяв вилку. – Щось сталося? – запитала Любов Максимівна у сина, помітивши, що він дивно виглядає. – Ти щось вечеряєш без апетиту, сумний. З Інною посварився? – Ні, не сварився. Але, мабуть, ми з нею розлучимося, – заявив син. – Ось як? Чому? – поцікавилася мати. – Її мама проти наших стосунків, – раптом сказав Андрій. – Як проти? Чому? – здивувалася жінка. І Андрій все їй розповів. Любов Максимівна вислухала сина і застигла від почутого

Катя посмажила картоплю, відкрила баночку квашених огірочків. – Коханий, іди вечеряти, – гукнула вона до чоловіка. Григорій швидко прийшов на кухню, і подружжя сіло за стіл. Тільки-но Григорій взяв виделку до рук, як раптом подзвонив його телефон. – О, мама дзвонить. А я все не міг до неї додзвонитися, – сказав чоловік і підняв слухавку. Григорій привітався з мамою, і не встигши нічого більше сказати, почав уважно слухати Ніну Степанівну. Катя сиділа біля чоловіка, і випадково почула, про що так активно говорить свекруха. Жінка прислухалася до розмови і застигла від почутого

Олексій Іванович повернувся додому не в дусі. – Люда, мені з тобою серйозно поговорити треба, – сказав він після вечері. – Давай поговоримо, тільки про що? – погодилася дружина. – Про гроші! – сказав раптом чоловік. – Чому в нас немає грошей? – А я тобі одразу скажу: просто ти мало заробляєш, тому й не вистачає, – усміхнулася Люда. – Ні, кохана. Причина зовсім в іншому. Тепер я знаю чому у нас вічно не вистачає грошей, – Олексій підозріло подивився на дружину. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. І Олексій все їй пояснив. Людмила вислухала чоловіка і застигла від почутого