Геннадій одружувався тричі. І щоразу з великого кохання.
Дружини йому траплялися чудові – гарні, розумні, хазяйські.
І спочатку у перших двох сім’ях було все чудово.
А потім, через кілька років кожного шлюбу, у голові й душі Геннадія щось траплялося незрозуміле. Почуття остигали, кохання зникало, ніби його й не було…
Перші два рази Геннадій йшов від дружин у чому був.
Він залишав дружинам і дітям квартиру, все нажите майно, а його було чимало, і починав нове життя.
Своїм колишнім сімʼям він допомагав, фінансово підтримував плюс до того, ще й справно платив аліменти.
Колишні дружини на нього не ображалися, не говорили нічого поганого, бо йшов Геннадій гарно – без образ, без сварки, за взаємним бажанням…
Це дивно, якщо врахувати, що обидва шлюби розпалися через постійні зради з боку Геннадія.
До сорока п’яти років у чоловіка за спиною було троє дітей, два розлучення і вироблений принцип поведінки з жінками.
І такий гультяй закохався таки втретє! Закохався, коли був впевнений, що подібного вже не станеться.
Він побачив її у магазині. Вона стояла у черзі з білою орхідеєю в руках. Стояла так, ніби навколо нікого не було – відсторонено й велично.
Геннадій не міг відвести від неї очей…
Коли жінка розплатилася і вийшла на вулицю, він пішов за нею.
Незнайомка зайшла в парк, пройшла кілька метрів і сіла на лавку під високим каштаном. Сіла і застигла.
Геннадій тихенько сів поруч. Здавалося, жінка його не помічає.
-У вас щось трапилось? – запитав він. – Я можу допомогти?
-Ні, не можете, – вона навіть не повернула голови.
-Мене Геннадій звуть, – сказав чоловік.
-Я рада за вас, – відповіла незнайомка, піднялася і швидко пішла у бік зупинки.
Геннадій застиг від думки, що більше ніколи її не побачить і швидко вирушив слідом.
-Зачекайте, не йдіть! Будь ласка! – гукнув він.
Жінка зупинилась, уважно глянула на нього:
-Що з вами таке? – здивувалась вона.
-Не знаю, але, якщо ви зараз підете, я ніколи не буду щасливим…
Жінка помовчала, посміхнулася, а потім узяла Геннадія під руку і вони пішли гуляти.
Через пів року вони одружилися. Ользі було тридцять вісім, Геннадію – майже сорок шість.
Через рік у них народився син Сашко.
Перші чотири роки Геннадій, незважаючи на те, що дуже любив Ольгу, не міг відмовитися від своїх холостяцьких звичок.
Гулянки з друзями тривали. Він часто казав, що їде у відрядження, залишав дружину з маленьким сином, а сам їхав гуляти.
Докорів сумління він не відчував. Вважав, що так всі і роблять.
Ольга чекала на нього, переживала. Коли Геннадій часом повертався додому веселий, вона просила його стати розсудливішим.
Геннадій її не чув…
Почалися сварки. А одного разу Ольга прибирала на кухні і раптом побачила на столі телефон чоловіка. Геннадій тим часом дивився телевізор в кімнаті.
Вона увімкнула телефон і ахнула. Ольга прочитала більшу частину повідомлень і застигла від побаченого.
Картинка у її голові склалася – чоловік регулярно зустрічається з великими компаніями, де багато інших жінок. У жодні відрядження він не їздить!
Вона нічого не сказала. Не стала ставити запитань.
Тільки поступово зі спокійної перетворилася на нервову, постійно втомлену, із сумними очима жінку.
При цьому вона встигала і за дитиною дивитися, і в домі підтримувати чистоту, і чоловікові час приділяти.
Намагалася зберегти сім’ю…
Геннадій це бачив і якось раптом відчув, що Ольга може від нього піти! Тим більше, якось дружина сказала:
-Не хочу так жити. Краще бути одній.
Після цих слів Геннадій вирішив, що досить. Він перестав їздити на різні посиденьки і вечірки, й весь час проводив вдома з дружиною і сином.
Поступово все налагодилося.
Але завдяки деяким «доброзичливцям» Ольга несподівано дізналася про нещодавні пригоди Геннадія на стороні.
Ользі навіть показали жінку, з якою чоловік їй зраджував…
Ольга знову промовчала. Тільки різко змінилася. Ні, не зовні. Вона так і залишилася стрункою, красивою, доглянутою.
Ольга змінилася внутрішньо. Вона знову стала спокійною, перестала сваритися, повністю віддала свою увагу синові.
Що б не робив Геннадій, дружина перестала це помічати. Жодних порад, зауважень, побажань…
Прийшов – добре. Не прийшов – ще краще. Не поїв – так поїси. Заслаб – іди в поліклініку. Хочеш допомогти – допоможи. Не хочеш – ну і не треба
Геннадій зрозумів – дружина від нього більше нічого не чекає. Він їй більше не потрібен! Вона чудово проживе і без нього.
Чоловік із подвоєним завзяттям старався відновити стосунки, але виходило погано.
Ольга стала байдужою, байдуже ставилася до його спроб справити на неї враження.
Кохання зникло…
-Ти хочеш розлучитися? – Геннадій більше не міг терпіти незрозумілість свого становища.
-Чому ти так вирішив? – спокійно запитала дружина.
-Ти стала… Чужою…
-Я стала такою, як ти… Я швидко вчуся…
-Я так себе не поводив. Старався для вас у всьому…
-Значить, я чесніша за тебе і нічого не вдаю…
-Що не вдаєш?
-Три роки ти вдавав кохання і жив своїм життям, – сказала Ольга.
-Це неправда! Я люблю тебе! Навіть більше, ніж раніше, – сказав Геннадій.
-Я знаю, – Ольга уважно подивилася на чоловіка. – Тільки тому ми з Сашком іще тут, у цьому домі.
-Скажи, що ти нікуди не підеш від мене! – Геннадій мало не плакав. – Що ти, як і раніше, любиш мене…
Ольга мовчала…
-Олю, не мовчи! Скажи, що я маю зробити, щоб повернути тебе…
-Пізно – тихо відповіла жінка…
-Дай мені шанс! – благав Геннадій.
‒А чи потрібно? – запитала Ольга.
‒Я все виправлю!
‒Ну, спробуй…
Вони й досі разом… Геннадію допомогло, те що він дуже кохав Олю і ще – його спостережливість.
Адже недаремно кажуть:
«Коли жінка йде, це не завжди помітно.»
